Некромант. Книга друга. Серце мерця.

Вночі під час роботи до нас на пірс прийшов цілий натовп, вісім осіб. Серед тих, що прийшли, я впізнав Кара і Тома. Вантажники одразу почали вітати Айгора з перемогою, а заразом і мене. Нарешті Том сказав:

- Тепер, коли маємо нового чемпіон, ми зможемо організувати поєдинок із гільдією пекарів. У них дуже сильний боєць, і цей боягуз Дейрик постійно відмовлявся від сутички з ним за різних причин. Але з твоїм братом ми можемо втерти їм носа, що скажеш?

Хм, що заважає мені й далі грати в ці ігри, думав я. Зовсім нічого.

- Добре, ми згодні, - відповів я за свого брата.

Орієнтовно зустріч була призначена у суботу. Наступного дня ми мали вихідний, і я відсипався. Навіть непильна робота керівника забирала в мене багато сил.

Увечері я повів Айгора за міську стіну, до місця, де в придорожніх кущах знаходився занедбаний цвинтар. Зомбі освоював роботу старателя, а я не втримався і викурив люльку доброго тютюну. Нашим уловом виявилося шість старих черепів. Зомбі акуратно засипав викопані ями та розкидав кругом гілки і листя. Залишилося видно, що земля переорана, але важко було здогадатися чому. Може тут стадо диких кабанів пустувало?

Вже була глибока ніч, і пройти через ворота міської варти стало проблематично. Тим більше я не збирався цього робити, несучи цілу сумку людських черепів. Залишивши Айгора чекати ранку в найближчому ліску, я забрав лопату і пішов прямісінько до міської стіни. Біля неї я активував Ляльковик і легко перестрибнув десятиметрову перешкоду. Це й раніше для мене це не було проблемою, а зараз, з магічною силою, що виросла у кілька разів, було далеко не межею моїх можливостей.

Айгор зайде до міста вранці після світанку. Думаю, із цим не повинно бути проблем. У нього немає ні зброї, ні багажу, і жодного інтересу для варти він не представляє. Навіть якщо вони спробують у нього щось з'ясувати, він відповідатиме їм своїм незмінним "ииии". Я навіть хотів би на це подивитися. Небезпеку представляли маги, які можуть запідозрити, що він нежить. Але я вирішив піти на ризик, навряд чи стражники будуть турбувати чергових магів без вагомих причин.

До світанку я підготував і провів процедуру воскресіння черепів. Залишилося сходити та закопати їх у стратегічних місцях. Без жодних проблем вранці повернувся Айгор і відразу пішов чистити зуби та приймати ванну. Самостійно. Зростає моя нежить в інтелектуальному плані. Я кивнув йому на вазу з грошима. Зомбі взяв звідти жменю монет і пішов у рейд по місцевим закладам. Нехай розважається, у людини сьогодні заслужений вихідний. А я пішов спати.

Увечері ми прибули до знайомої корчми. Народ ще тільки збирався. Я наперед зробив ставку на свого брата. За наш стіл підсіла ціла група підтримки. У якій були Кар і Том.

- Їхнього чемпіона звуть Фред Бочка, - поділився зі мною інсайдерською інформацією останній.

Як любитель кулачного бою, що має ще і певну практику, Том став проводити розбір нашого супротивника:

- Великий хлопець. Звичайно, не такий як твій брат, але цілком собі. Виглядає добродушним товстуном. Але це все оманливе. У потрібний момент він може вибухнути і завдати серії дуже швидких і потужних ударів, що є повною несподіванкою для його суперника. Я вважаю, що як боєць він набагато небезпечніший за Дейрика. Та й сам Дейрик це чудово розумів, тому постійно відмовлявся від проведення бою.

Том зробив паузу, ковтнув пива зі свого кухля і злісно додав:

- Те, що Дейрик уникає бою, стало зрозуміло навіть самому тупому. Пекарі почали відверто з нас глузувати. Але нічого, сьогодні будем сміятися ми.

Останні слова дуже сподобалися компанії, яка сиділа за нашим столом. Вони схвально загули та підняли кухлі за нашу перемогу. Мені це не подобалося, спочатку треба виграти, а потім лише пити. Але всі були дуже оптимістично налаштовані.

Поступово зал заповнився людьми. Вантажники займали столи поруч із нами, а пекарі сідали у протилежному боці.

Раптом двері корчми відчинилися і в неї зайшла дуже гарна дівчина. Вона разюче відрізнялася від усіх інших відвідувачів. Тільки з одного її виду було зрозуміло, що вона належить до благородного стану. На її обличчі була одягнена чорна напівмаска. У залі запанувала тиша. Всі дивилися, як вона йшла до свого столика.

Дівчина чудово розуміла, яке вона справляє враження. Вона йшла явно насолоджуючись нахабними поглядами пекарів та вантажників. Хтось не втримався і свиснув, коли вона продефілювала повз. Разом з нею до зали увійшли два здорові й похмурі чоловіки, які пильно дивилися навколо недобрими поглядами.

Вся компанія сіла за спеціальний столик, мабуть, для віп-персон. Охоронці набули ще більш грізного вигляду, щоб усім відразу стало ясно, якщо хтось підійде ближче, вони тут же накинуться і покусають його.

- Яка лялечка, - мрійливо протягнув Том. Усі ствердно закивали головами.

Поступово в залі набилося стільки народу, що яблуку не було де впасти. Найбільш шановні члени гільдій сиділи за столиками, решта розташувалися на лавках. Ті, хто не встиг зайняти сидяче місце, стояли у вздовж стін. Серед присутніх були й жінки, які теж сиділи чи стояли нарівні з усіма. Дітей у зал не пускали. Але я помітив, що якісь підлітки, дивляться через вікна, стоячи на вулиці.

Усі чекали на прибуття ворожого чемпіона. Зрештою, він з'явився. До зали зайшов досить великий товстун із добродушною усмішкою. Пекарі відразу почали вітати його криками, наша сторона похмуро мовчала.

- Бійці, на ринг! - скомандував корчмар, коли в залі трохи стихло.

Мій зомбі неквапливо вийшов на середину зали. А зі свого боку туди підійшов Фред Бочка. Вони стали один навпроти одного. Фред був спантеличений розмірами мого брата, його пов'язкою на очах, байдужою поведінкою, але нервозності та страху в ньому не відчувалося. Коли бійці розійшлися своїми кутами, корчмар скомандував:

- Почали!

І суперники почали зближуватися. Було видно, що Фред ще не визначився із тактикою свого бою. Він готувався обережно вивчити здібності мого брата. А ось зомбі жодних сумнівів не відчував, швидко підійшов на дистанцію та зненацька вдарив. Фред не очікував такого різкого розвитку подій і ледве встиг ухилитися. Але Айгор одразу наздогнав його та ще раз вдарив. Цей удар пройшов мимохіть по плечу Фреда і був такої сили, що пекаря трохи розвернуло. Поки Фред намагався відновити рівновагу, мій зомбі завдав ще одного удару в корпус, а потім по голові. Фред упав на підлогу і знепритомнів, з його носа побіг струмок крові.

У залі запанувала здивована мовчанка, весь бій тривав шість секунд, дві з яких бійці стояли у своїх кутах, а потім йшли назустріч один одному. Нарешті наша сторона вибухнула дикими оваціями, всі схопилися на ноги і стали обіймати один одного, а також мене та мого брата. Пекарі пригнічено мовчали. Фред Бочка лежав на підлозі і не рухався.

- Терміново покличте мага життя! - хтось істерично заволав, перекрикуючи шум натовпу.

Так, треба валити звідси, маг може відчути, що мій брат це зомбі. Але швидко піти не вдалося, натовп буквально повис на моїх плечах і плечах Айгора. Хоча хвилювався я даремно, в такій товкучці маг життя нічого не міг запідозрити, та й йому було не до цього. Фреду Бочці була потрібна термінова медична допомога.

Потім я забирав виграш, а Айгор пив з усіма поспіль, перекидаючи за один раз весь кухоль пива у свою безрозмірну горлянку і, звичайно, ні краплі не п'янів. Ця його особливість привела всіх присутніх у дикий захват. Я прямо відчував, як авторитет мого брата підійматися до самих небес.