Некромант. Книга друга. Серце мерця.

Відразу після шпигунських курсів мені вручили квиток на пасажирську карету, яка прямувала через південні степи до Перлграда. Від'їзд був призначений наступного ранку.

У Тімерії некромантія перебуває поза законом. Це створить мені низку проблем при перетині кордону. Як визначити некроманта? Та дуже просто. Це має бути худий блідий чоловік, у валізі у якого є купа черепів, а в прислужниках живий мрець. За таким набором ознак навіть самий тупий митник здогадається, що справа тут нечиста.

Щоб мене одразу не викрили, я вирішив не брати з собою Айгора, а також черепа та інші підозрілі предмети. Натомість мій брат, зі згаданою валізою, мав таємно перейти кордон і орієнтуючись по своїй некромітці знайти мене прямо в Єлисейграді.

Серед іншого він повинен буде доставити мені браслет з п'ятьма аметистами, в якому я планував зберігати ману, що не поміщається в мій основний запас. Об'єм кожного кристала дорівнює обсягу Чорного Серця. Щоправда, зараз мана була лише в одному камені та займала дві треті від його максимального запасу.

Вранці стояла чудова осіння погода та яскраво світило сонечко. Я прийшов на площу, звідки вирушала пасажирська карета, здав багаж і вибрав собі вільне місце. Слава світлим богам, місця розташовувалися один за одним, і мені не треба було два дні дивитися в обличчя незнайомим людям.

У призначений час ми рушили. Я став відчувати, як у майбутньому переді мною згущується невизначеність. Але це почуття тривало недовго, не встигли ми виїхати за місто і проїхати п'ять кілометрів, як почуття невизначеності змінилося відчуттям наближення метафізичної дупи.

Нашу карету зупинили два вершники. Вони були одягнені у шкіряну рельєфну броню та шоломи з високими гребенями, а їхні обличчя були закриті бронзовими масками. Вони представилися агентами служби безпеки та пред'явили свої жетони, які засвітилися, підтверджуючи їхню справжність. Проте сам жест був таким швидким і недбалим, що якби не моя Магічна Концентрація, то я б нізащо не встиг прочитати їхні імена.

- Юлію Фокс, попрошу вас з речами на вихід, - сказав один із воїнів.

Після того, як я вийшов, другий забрав мою валізу з багажного відділення, а перший звернувся до візника:

- Ви можете їхати далі.

Карета повільно рушила в дорогу, а ми втрьох залишилися посеред осіннього лісу.

- Щось трапилося? - запитав я.

- Так, термінова інформація від Єлизавети, плани різко змінилися, - відповів перший. - Ходімо з нами, і ми дамо більш детальних пояснень.

Через п'ять хвилин ми вийшли на лісову галявину, і воїн який ніс мою валізу, грубо жбурнув її на землю.

Треба сказати, що на той час я вже перестав хвилюватися про майбутнє. Ага, починаючи з того самого моменту, як прочитав імена агентів.

Воїни зняли шоломи, і я роздивився їхні обличчя. Це був Атрей фон Грокс, стихійний маг другого рангу, а також його секундант, маг життя третього рангу, ім'я якого я вже не хотів знати.

- Ну і що все це означає? - ще раз спитав я їх.

- Спочатку хочу поставити тобі одне запитання, - сказав Атрей.

- Задавай, - байдуже сказав я.

- Яке ти маєш відношення до гільдії сутенерів? - спитав він.

- Пряме, я її член, - відповів я.

- Тоді це багато чого пояснює, а ти більше вже нікуди не їдеш, - підсумував Атрей.

Поки ми розмовляли, другий агент, відкрив мою валізу і безцеремонно почав витягувати звідти мої речі.

- Ну, що там, є щось?

- Ось, дивись, - сказав маг життя, тримаючи у своїх руках мою магічну паличку, яка стріляла Іскрою Темряви.

Маги зневажливо посміхнулися.

- Зараз у нас буде дуель, - сказав Атрей.

- Дуель? Без документів? Без секундантів? Це більше схоже на звичайне вбивство, - сказав я.

- Не хвилюйся, я дам тобі право першого пострілу, - відповів маг.

Другий маг зневажливо кинув мені під ноги мою чарівну паличку. Можна було зрозуміти їхню самовпевненість. Після того, як я вдягнув прокляту корону, в магічному діапазоні я став відчуватися, як людина, яка має гарну спорідненість з пітьмою, але не дотягує навіть до третього рангу. Багато магів засумнівалися б у тому, що я взагалі можу користуватися магічною зброєю.

- Ви думаєте, це зійде вам з рук? - поцікавився я.

- Звичайно зійде, ніхто не знає, що ми тут, а тебе кинуться шукати лише тоді, коли ти не вийдеш на зв'язок у Тімерії, - відповів Атрей фон Грокс.

Все зрозуміло, ці хлопці просто перевертні з жетонами агентів, тільки на звірів обертатися не вміють.

Магічним Щупом я підкинув чарівну паличку собі в руку і направив її у бік Грокса. Зіниці його розширилися, а усмішка застигла на обличчі, він не чекав від мене такої спритності. Втім, маг миттєво зорієнтувався та активував Щит Стихій.

Міні Стріла Темряви пройшла крізь нього, як розпечений ніж крізь масло, і Атрей фон Грокс упав на землю мертвим. Його товариш миттєво вихопив з-за пояса метальний ніж і теж упав, вбитий ще однією Міні Стрілою Темряви.

Я неквапливо почав збирати речі у свою валізу, потім закурив люльку з тютюном. Трохи згодом я сидів на валізі та думав про те, що в мене вистачило б сил і вмінь здати цих агентів живими до служби безпеки.

Але тоді вони могли все заперечувати. Мовляв, не було жодної дуелі. Та й взагалі вони хотіли цукерок дати мені в дорогу, а я їх неправильно зрозумів. Коротше, моє слово проти їхнього слова. А найголовніше, я не збирався витрачати дорогоцінний час на людей, які планували моє вбивство. Я вже давав їм шанс.

Ще в моїй голові крутилася химерна фраза "За початком діло становиться". Я трохи забобонний, але нікому в цьому не зізнаюся і старанно намагаюся вигнати це почуття. Але ж воно було. Давалася взнаки безпорадність пережита в дитинстві. Якщо спробувати раціоналізувати те, що я відчував, то можна було б сказати: вже на першому етапі моєї подорожі виявилася ціла купа неврахованих обставин, які могли стати фатальними. А що ж буде далі?

Якби не сильна потреба, то я б вже зараз закінчив свою подорож і повернувся додому.

Із-за дерева вийшла людська постать, одяг на ній уже зотлів і перетворився на порох. Це був зомбі, створений Антоніо Руфусом. Як тільки наша карета зупинилася, я підняв його з могили та покликав сюди.

- Роздягни цього, - кивнув я на мага життя, - забери його одежу та одягнися. Тіла закопай. Потім бери мою валізу і наздоганяй мене.