Некромант. Книга друга. Серце мерця.

Моє пошукове прокляття продовжував працювати, потихеньку спалюючи мою ману. Поки не було жодних результатів, я вирішив вступити до магічної академії Магнуса чи Єлисейграда, якщо казати на сучасний зразок. Зрозуміло, що я не збирався там навчатись. Мені потрібний був доступ до їх бібліотеки, ознайомитися з книгою, на яку посилалася моя книга з описом темного ритуалу з переселення душ.

Зараз якраз був тиждень вступних іспитів, і цим гріх було не скористатися. Я був упевнений, що ніяких дурниць на кшталт приписок тут не вимагатимуть. Будь-яке королівство дуже зацікавлене у магах. У Тімерії магам одразу дають нижчий дворянський титул, а процедура допуску до іспитів була максимально простою. Проблеми виникнуть згодом, коли служба безпеки захоче перевірити ступінь моєї лояльності. Але для мене вже ніякого потім не буде.

Я не міг правильно оцінити життєздатність свого плану, для цього мені не вистачало інформації. Якщо не вигорить, то демон з ним, я спробую якось інакше. Це не було для мене пріоритетним завданням. На першому місці стояв порятунок Алісії.

Магічна академія була розташована у великій чотириповерховій будівлі, яка знаходилася на центральній площі неподалік міської ратуші. Я дочекався, поки академія відчинить свої двері і запитав, де знаходиться приймальна комісія.

Там мене попросили покласти руку на детектор брехні і запитали, хто я такий, мій вік, і навіщо хочу вступити до магічної академії.

- Юлій Фокс, вісімнадцять років, купецький син, приїхав сюди з міста Урюпінськ. Хочу стати магом і здобути дворянський титул, - збрехав я.

Амулет засвітився слабким зеленим світлом. Мене записали до абітурієнтів. Вступні іспити розпочнуться сьогодні о дев'ятій ранку. Мені запропонували почекати у внутрішньому дворику академії та ознайомитись із правилами вступу.

Подвір'я магічної академії (посилання на ілюстрацію)

Усього буде два іспити та співбесіда. Першим іспитом буде арифметика, після нього одразу розпочнеться іспит словесності, а потім у кожного буде індивідуальна співбесіда. Як ці предмети пов'язані з магією? Гадки не маю. Може, екзаменатори таким чином хочуть оцінити як добре працюють мізки в абітурієнтів.

До призначеного часу зібралася група із п'ятнадцяти осіб, і всіх нас завели у велику аудиторію з індивідуальними партами. Кожному роздали маленький листочок, гусяче перо та чорнильницю. Завдання було написане на дошці.

На перший іспит відводилось рівно одну годину часу, за яку потрібно було порахувати цілу купу прикладів. Нічого надскладного: множення, ділення, додавання трьох і чотирьох значних чисел та операції з простими дробами. Рахувати треба було в умі, а результат записувати на листочку. Оцінювалися правильність відповіді та загальна кількість.

Я наклав на себе Магічну Концентрацію і за п'ять хвилин, нікуди не поспішаючи, вирішив усі завдання, а потім ще сорок хвилин прикидався, що посилено думаю. Морщив лоба, чухав потилицю, підіймав свої ясні очі до стелі, робив те саме, що й інші абітурієнти. Нарешті, один майбутній маг поніс здавати результати, і я одразу слідом за ним. Спостерігач схвально хмикнув, коли побачив наші листки з усіма вирішеними завданнями. Нас попросили вийти за двері та не заважати іншим.

Після першого іспиту була перерва на десять хвилин і одразу розпочинався другий іспит зі словесності. Потрібно було написати диктант, якийсь уривок із роздумів Варави Корінфського. Природно, його переклад тімерійською мовою. На іспит відводилося пів години. З цим у мене могли бути проблеми. Тімерійська мова дуже схожа на нашу, але в неї є абсолютно інші правила написання слів.

Але й тут я викрутився, знову наклав на себе Магічну Концентрацію і почав тупо списувати у добре одягненого хлопця з дорогим перснем на правій руці та впевненим поглядом.

Вся ця ідилія тривала рівно до того моменту, поки я не побачив, як він пише слово "карова", навіть я знав, що на тімерійській мові треба писати "корова". Я різко переглянув свої шанси на вдалий вступ. Залишалося сподіватись на мій високий бал з арифметики.

Наступним етапом була співбесіда. Працювало одразу чотири кабінети. У першій партії пішов добре одягнений хлопець із перснем. Він вийшов за п'ятнадцять хвилин. Навколо нього одразу натовпилися його товариші.

- Ну як? - запитав один з них.

Хлопець не кваплячись дістав цигарку, так само неспішно її прикурив, і тільки після того відповів:

- Склав!

- Красаво! - прокоментував його товариш.

В останній партії пішов я. У кабінеті знаходився добре одягнений дідок із короткою сивою борідкою та окулярах у срібній оправі. Стихійний маг першого рангу, дуже сильний.

- Юлій Фокс? Прошу вас сідайте і покладіть ліву руку на цей амулет. Дякую, - сказав він

Амулет визначав спрямованість та рівень магії вступників. Керуючи своєю маною, я міг зробити так, щоб цей амулет міг показати будь-який рівень. Зараз я трохи посилив своє природне магічне тло, і він показав гарну спорідненість з темрявою, майже на межі третього рангу.

- Не погано, не погано. А тепер поглянемо на результати ваших тестів. Хм, арифметика дуже добре, а ось словесність це просто тихий жах. Навіть не знаю, як бути.

Він про щось замислився.

- Ви читали якісь книги про магічне мистецтво? - запитав мене дідусь.

- Так, звичайно, - відповів я.

- А розкажіть мені тоді в чому різниця між аурою людини та її астральним тілом, і чи є вона взагалі? – знову запитав мене екзаменатор.

- Це два абсолютно різні поняття, - почав відповідати я, - аура людини це область у просторі, в якій він може керувати своєю маною за допомогою волі. Зазвичай вона збігається з тілом людини, але може виступати у районі очей чи долонь. Деякі маги можуть значно збільшити цю сферу і навіть рухати предмети за її допомогою. Астральне тіло, це тіло людини, що знаходиться в астральному плані, в ньому міститься запас магічної енергії мага, яка в наш світ потрапляє через астральний канал у серце людини.

- Мм.., добре. Не зовсім так, як це описано в Магічному Златоусті Феофана Магнуса, але в цілому все правильно.

Дідусь ще про щось задумався.

- А скажіть мені, Юлію, у чому різниця між астральним тілом та душею людини?

- Астральне тіло це щось, чиї фізичні параметри ми можемо виміряти, побічно, але можемо. Наприклад обсяг всієї мани. А душа – це філософське поняття, в яке кожен філософ вкладає свій зміст. Наприклад, що астральне тіло це лише астральна частина душі. Деякі мудреці взагалі стверджують, що душі немає, - відповів я.

- Досить сміливі у вас міркування, юначе.

При цих словах він зняв свої окуляри та став уважно мене розглядати.

- У вас хороші результати, але не визначні, скажу чесно, я не можу вас прийняти до нашої академії.

Так, десь я конкретно прорахувався. Дивно все це. У того хлопця з перснем результати за словесністю не кращі, а з арифметики мають бути конкретно гіршими. Навіть якщо він примудрився все правильно порахувати, то я маю ще додаткові бали за достроково зроблену роботу. У нього середня спорідненість зі стихією, у мене сильна спорідненість із темрявою, що набагато краще. Але він склав іспит, а я ні. Не зрозуміло. Якісь свої внутрішні міркування?

- Але мені сподобалися ваші відповіді та ваш рівень магічної сили. Я хочу вам допомогти, зайдіть у цей кабінет, - дідусь простяг мені згорнутий аркушик паперу, - всього доброго.

Я міркував, чи варто грати в чужі незрозумілі ігри, чи настав час тікати звідси? Цікавість взяла гору, схожу і дізнаюся, що саме мені хотіли запропонувати. Перед цим кабінетом я зупинився і ретельно все оглянув Магічним Зором. Ні, це не схоже на пастку.

Я відчинив двері та зайшов усередину.

- Сідайте, - пролунав владний жіночий голос.

Посередині кабінету стояв стілець, на який мені запропонували сісти. За три метри попереду був розташований масивний стіл, за яким сиділа вродлива жінка. Ще стоячи за дверима, я зрозумів, що це та сама незнайомка з парку, яка пропонувала дочекатися патруля. Я знизав плечима і сів на вказане місце.

- Отже, навіщо ви хотіли вступити до нашої академії, містере Олександре Флаю? - запитала незнайомка.

Тисяча демонів! Сподіваюся, мені вдалося зберегти незворушний вираз обличчя.

- Не бачу сенсу розповідати про це, - відповів я.

Одна рука незнайомки була опущена під стіл, і вона там щось тримала.

- Ви правильно здогадалися, в моїй руці зброя, посилена крижана бурулька, вона легко проб'є цей стіл і ще дещо, - жінка кивнула на мій пах, - так що прошу вас, без різких рухів.

- Якщо ви вже знаєте хто я, то може самі тоді представитеся? - запитав я.

- Моє ім'я вам знати не обов'язково. Але я обіймаю посаду заступника ректора академії Магнуса з дисциплінарних питань.

Вона зробила багатозначну паузу.

- А крім того, я очолюю службу безпеки Єлисейграда.

Добре, тепер знатиму. Це логічно, що магічна академія знаходиться під щільним контролем служби безпеки.

- Ну, і навіщо ви хотіли зі мною поговорити? - знову спитав я її.

Начальниця служби безпеки пильно подивилася мені у вічі.

- Я хочу вам подякувати за вчорашнє.

Вона зробила паузу і продовжила:

- А ще, я даю вам час забратися з нашого міста. Після заходу сонця я спущу на вас всіх собак.

Що ж і за таке спасибі можна сказати їй спасибі. Але я не буду. Я неквапом підвівся зі стільця і пішов на вихід.

Собак я не боявся, а крім того я їй не вірив. З якого дива я повинен їй вірити? Може, вона не мала часу підтягнути сюди важку кавалерію. А з тими силами, які були в її розпорядженні, вона побоювалася, що я спалю тут все до чортової матері, так само як і митницю.

Існувала ще одна маленька пікантна деталь. У тому стільці, на якому я сидів, був вбудований темний амулет. Цей магічний пристрій випалив на моїй дупі пошукове прокляття, за яким мене можна було вистежити на відстані до кількох сотень кілометрів. Дуже схоже на ті, які я й сам використовую. Хоча брешу, цій незграбній роботі було далеко до моїх витончених прокльонів, як звідси до столиці Тімерії, а йти треба лісом і виключно рачки.

Я дійшов до виходу з магічної академії, спалив прокляття на правій сідниці, накинув на себе Вуаль Темряви, розвернувся і пішов назад до академії.