Некромант. Книга друга. Серце мерця.

Один з купців, що подорожував з нами, викотив зі своїх запасів барило хорошого вина та оголосив, що це безплатна випивка для всіх. Капітан несхвально подивився на нього, але нічого не сказав. Я теж трошки налив у свій кухоль, щоб просто спробувати та трохи долучитися до загальних веселощів. А потім замовив у корчмі гарний сніданок та на мідній таці відніс його за свій столик.

Несподівано до мене підсіла Ліна Рівер. Вона пильно оглянула мене з ніг до голови, а тільки потім сказала:

- Привіт.

- Привіт, - привітався я з нею.

- То це ти, Юлію Фокс? - запитала вона мене.

- Так це я.

- Єлизавета фон Стронг просила доглянути тебе, - продовжила вона.

А, ну тоді зрозуміло, бо я ніяк не міг збагнути, чим я привернув її увагу. Ліна ще раз оглянула мене і раптово запитала:

- А ти, мабуть, якийсь секретний агент?

- Ага, агент, - легко погодився я.

Вино злегка вдарило в мою голову, і я відчував легкий хміль.

- Хм, - задумливо простягла Ліна, - а на вигляд і не скажеш, аж надто юним ти виглядаєш, як для секретного агента.

- Ага, не скажеш, - знову погодився я.

- Напевно, ти мені локшину на вуха вішаєш, ніякий ти не агент, - весело примружилася Ліна Рівер.

Я непевно знизав плечима. Що саме я мав на це відповісти?

- Ну, і яке у тебе секретне завдання, агенте? - недовірливо спитала вона мене.

Я трохи вином не подавився. Вона що це серйозно?

- До бабусі в гості їду, - відповів я.

Ліна ще якийсь час підозріло дивилася на мене. Невже вона справді думає, що я всім підряд розповідатиму хто я, куди їду і яке у мене завдання? Це навіть для шістнадцятирічного юнака звучить дуже тупо.

Поки ми розмовляли, до нашого столика підійшли ті самі засмаглі воїни, цінувачі жіночої краси. Підійшли і одразу безцеремонно сіли до нас за стіл.

- Гей, красуне, не хочеш познайомитися зі справжніми морськими вовками? - запитав один звертаючись до Ліни.

Другий окинув мене зневажливим поглядом.

- Навіщо, такій красуні, як ти, цей домашній хлопчик? - спитав він, теж звертаючись до дівчини.

Ліна розгублено кліпала очима. Якщо чесно, то я теж не знав, як поводитись у такій ситуації. За нашим столиком повисла напружена пауза. Нарешті перший вовк повернув голову в мій бік і сказав:

- Ти що, шмаркач, натяків не розумієш? Ану швидко звалив звідси.

У його голосі лунала погроза. Я здивовано глянув на Ліну. Але дівчина відвела свій погляд убік від мене. Хм, взагалі її можна зрозуміти, жодної загрози для мого життя тут немає. А те, що хтось хоче витерти об мене свої ноги, то це ж тільки моя проблема?

Я неквапливо підвівся з-за столика, так само неквапливо взяв свою тацю і з усього розмаху заїхав першому морському вовку по пиці. Він уже припинив звертати на мене увагу і дивився тільки на Ліну. Мій удар був для нього цілковитим сюрпризом, від якого він впав на підлогу, не розуміючи, що відбувається. На всій його правій половині обличчя став з'являтися величезний синець, а на моїй мідній таці викарбувався гордий і хижий профіль морського вовка.

Після мого удару, Ліна та другий воїн відскочили від нашого столика. Вовк вихопив з піхв римський гладіус і пообіцяв мені, люто блискаючи очима:

- Ну все, хана тобі!

Ліна відбігла на три метри, висмикнула з кобури свою магічну зброю та миттєво направила її у бік морського вовка.

- Не рухайся або я підсмажу тебе! - крикнула вона.

Я бачив що дівчина сильно нервує. З її часом на активацію закляття в три секунди вона не встигне мене захистити, себе вона теж не зможе захистити. Але воїн не поспішав атакувати та різати мене на морську капусту. Можливо, щось у моїй фігурі, що спокійно стоїть з мідною тацею в руках, його насторожувало.

- Що тут відбувається?! - пролунав чийсь владний і впевнений у собі голос.

То був капітан нашого судна. З обох боків від нього стояли воїни з охорони порядку. Після питання у нас виникла пауза. Морський вовк зорієнтувався першим.

- Цей шмаркач ударив мого друга! - сказав він вказуючи в мій бік.

Його друг лежав на підлозі і щось там мукав, намагаючись підвестися на ноги, одним своїм виглядом підтверджуючи правдивість слів свого напарника.

- Ще раз назвеш мене шмаркачем, теж отримаєш тацею по пиці, - спокійно пообіцяв я воїну.

Капітан перевів погляд на Ліну Рівер. Магеса нарешті зібралася і, облизав пересохлі губи, почала говорити:

- Ми сиділи та нікого не чіпали. А ці двоє підсіли до нас і одразу почали ображати мого друга.

За цих слів Ліна Рівер кивнула на мене.

- Все зрозуміло, - сказав капітан, - у цих двох відберіть зброю і посадіть у карцер, хай спершу протверезіють.

Солдати охорони кинулися виконувати його наказ. Морські вовки без опору віддали мечі та дозволили себе відвести.

- А вам, - сказав капітан, суворо дивлячись у мій бік, - доведеться заплатити за псування майна.

Я з подивом глянув на тацю, на яку вказував капітан. Псування? Та її можна продати тепер вдесятеро дорожче, як витвір мистецтва. Але сперечатися не став:

- Гаразд, я заплачу.

Після того, як я розв'язав усі фінансові питання з капітаном, ми продовжили сидіти з Ліною Рівер за одним столиком. Я замовив собі та їй пива.

- А ти зухвалий, - сказала магеса.

- Ага, зухвалий і різкий, - погодився я з нею.

- А ти подумав, що було б, якби цей воїн кинувся на тебе з мечем? - запитала вона мене серйозно.

- Цікаво, а чому він не кинувся? - спокійно спитав я її у відповідь.

Ліна знизала плечима. На це запитання може бути багато відповідей. Наприклад, він не був таким горлорізом, яким здавався. А інакше його вже давно повісили за чиєсь вбивство. Хоча завжди можна нарватися на чийсь перший раз. Мені ж було просто начхати: кинеться він чи ні.

- А якби він викликав тебе на дуель? - знову запитала мене Ліна.

Я мовчки показав їй магічну паличку. Права вибору типу дуелі було в сторони, що викликається.

- А ти добре вмієш нєю користуватися? - магеса поставила ще одне запитання.

Я непевно знизав плечима. Навіщо вона взагалі ставить мені ці питання? Це спроба виховати мене? Показати, наскільки безглуздим був мій вчинок?

Нарешті Ліна Рівер втомлено зітхнула і сказала:

- Будь обережний, я знаю цей тип чоловіків, вони обов'язково спробують помститися тобі.

Чесно кажучи, на це мені теж було абсолютно начхати.