Некромант. Книга друга. Серце мерця.

Я довго сидів на березі річки і навіть хотів тут заночувати, але нічна прохолода змусила мене передумати, піду знайду собі краще місце. Парк на той час спорожнів, і навіть нічні ліхтарі згасли. На виході я легко переліз через залізну браму і пішов назад через міст.

На середині мосту я зупинився і почав дивитися на темну воду. Дивні люди ці тімерійці, думав я. Щось із ними не так. Армія що складається з рабів, спеціальні загони які стріляють по своїх, заборона носити власну зброю, заборона на самооборону, приписки ці незрозумілі, і закони необов'язкові до виконання. Таке враження, що їх хтось завоював, і переможці встановили ці правила для переможених. Але з часом все це забулося, а порядки залишилися.

Стосовно дивини їх законів, Єлизавета розповіла мені одну цікаву особливість тімерійської психології. Через те, що закони служать в основному для придушення простого населення, то кожен тімерієць вважає за свій обов'язок порушити будь-яке правило, якщо йому це зійде з рук. За їхніми поняттями, чим більше людина може порушити законів, тим вище вона стоїть у соціальній ієрархії.

- Будьте певні, - казала мені Єлизавета, - якщо десь на газоні стоїть табличка: "Ходити заборонено". Усі обходитимуть його стороною, окрім тімерійця. Він обов'язково піде через газон, тому що він упевнений, що всі ці правила для лохів, а йому можна.

Поки я стояв і споглядав відображення місяця у воді, на міст вийшов п'яний мужик і, хитаючись, пішов у напрямку закритого парку. Його сильно водило з боку на бік. Проходячи поряд зі мною він упіймав критичний крен, його різко повело вліво. Він майже впав на мене, але я підтримав його руками.

- Дивись, куди преш, придурок, - сказав він мені.

Хм, я вирішив перевірити те, що мені казала Єлизавета.

- Тут заборонено купатися, - суворо сказав я йому.

- Що? - він був спантеличений.

- І категорично заборонено стрибати з мосту, - ще суворіше сказав я.

- Ким заборонено? - поцікавився чоловік ледве ворочавши язиком, що сильно заплітався.

- Заборонено нашим градоначальником.

- Та? Та мав я його... - мужик зробив паузу підбираючи слово, - ...на увазі!

Після чого нетверезою ходою підійшов до краю мосту, перевалився через поруччя, і бовкнувся у темну воду, яка одразу його поглинула.

Цілу секунду я тупо дивився на кола, що утворилися на воді, а потім сказав собі: "Олександре, якого демона ти твориш?", і стрибнув слідом за мужиком.

Використовуючи Магічний Зір, я знайшов його в товщі темної води, витягнув на поверхню і погріб із ним у бік берега.

На березі мужик більш-менш прийшов до тями, став відпльовуватися і харкатися водою, що набралася в легені. Погляд його сфокусувався на мені та набув осмисленого виразу.

- Що тут відбувається? - спитав він мене приголомшено.

- Ми купалися, - нагадав я йому, - і стрибали з мосту.

- Купалися? Та я плавати не вмію, - здивувався чоловік.

Він ще деякий час продовжував плюватися, а потім раптом простяг мені руку і сказав:

- Григорію, можна Гриша.

Я потиснув простягнуту руку і представився у відповідь.

- Олександр, можна Саша.

У цей момент я відчував до Григорія особливу прихильність, як до людини, яку я врятував від вірної смерті, та й взагалі мені постійно не подобалося, що я маю брехати і представлятися чужим ім'ям.

- У тебе дивна вимова, Сашко, ти начебто не місцевий, - запитав мене Григорій.

- Ага, я з Барбусії приїхав, - відповів я.

- Ууу, - протягнув Григорій, - я чув там у вас взагалі лихо, що коїться.

Я здивувався, начебто все нормально, нічого особливого я не помічав.

- Говорять, вашого законного короля задушили прямо на троні. А на його місце сів узурпатор, варвар, який робить усе, що йому накажуть римляни.

- Що робить? – здивовано спитав я.

- Забрав у шляхетних аристократів їхні споконвічні привілеї та зрівняв їх із простими людьми.

Я здивувався, навіщо це Григорію перейматися нашими аристократами? А ще я хотів сказати, що римляни тут ні до чого, а старий король настільки зажерся, що за нього навіть найближче оточення не заступилося. І якби він залишився на троні, то по всій країні почалася б різанина. Конон Яросний став компромісом, який влаштував усіх. Аристократів, тому що запобіг народному повстанню і простих людей, оскільки він значно зрівняв їх у правах з аристократами.

Все це я хотів сказати Григорієві, але передумав. Все життя я сиджу вдома і до пуття нічого не знаю, може все було не так, як я собі уявляю. Поки я роздумував, Григорій продовжував:

- Говорять, що римляни у вас постійно проводять свої мужелюбські паради на головній площі!

Що? Та не було такого. Хоча, може, й було, я просто не знаю про це? Треба б в Артура фон Ліста запитати, він начебто людина обізнана і повинен знати. Хоча, ні, не питатиму, а то Артур ще чогось не те подумає про мене.

Григорій помітивши моє мовчання, витлумачив його по-своєму:

- Сашко, а чому ти мовчиш? Може ти й сам із цих? Мужелюбців?

- Та ні, мені жінки подобаються, - заперечливо замахав я руками.

- О! Оце наша людина! - зрадів Григорій, - дай я тебе поцілую за це!

І поліз до мене обійматися. Мені довелося терміново встати на ноги та відійти від нього.

- Холодно, мокрими можна й дуба врізати,- сказав Григорій,- треба було б узяти чогось для сугріва.

- Ага, - погодився я, - треба зігрітися.

- Сашко, у тебе гроші є? Може, візьмемо самогону, тут не далеко продають.

- Самогону? - здивувався я.

- Вашою мовою це спіритус, - пояснив Григорій.

Спірітус це було латинською. По-нашому, це теж був самогон. Але його думку я зрозумів. Через деякий час ми вже пили каламутну рідину із горла пляшки. Це справді допомогло. По моїх жилах розлився вогонь, і я трохи зігрівся та захмелів.

- Ти де зупинився? - запитав мене Григорій.

- Поки ніде, хотів у готелі, але там вимагають приписки, - пояснив я.

- Так, у нас із цим суворо. Пішли до мене, переночуєш у мене вдома, – запропонував Григорій.

Для мене це був дуже шляхетний вчинок. Я б нізащо не запропонував сторонній людині ночувати у себе вдома. І тому я вирішив не відмовляти Григорію у його шляхетному пориві, а крім того, на вулиці був не травень місяць, і було досить холодно.

Будинок Григорія знаходився на околиці міста, куди ми дісталися періодично сьорбаючи самогон із його пляшки. Це була маленька хата-мазанка з глиняною підлогою та великою піччю на пів будинку. Загалом усе було досить скромно, якщо не сказати, що зовсім убого.

Зустріла нас його молода дружина, досить симпатична, але виглядала вона втомленою і замученою життям. Одягнена вона була в чистеньке вбрання, акуратно заштопане безліччю латок.

- Гришу, ти знову п'єш, а в нас зовсім немає грошей, - сказала вона своєму чоловікові з докором.

- Мовчи жінка. Я досить заробляю і можу дозволити собі випити з друзями, - відповів Григорій язиком, що заплітався

Як виявилося, Григорій працював шевцем, хоча на його ногах були плетені лапті. Коли я його спитав про це, він відповів, що зараз працює на замовників. А ближче до зими пошиє і собі чогось.

Ми пили самогон і заїдали вареною картоплею, нічого іншого в будинку Григорія не було. Я досить швидко сп'янів. Пам'ятаю, спочатку ми мали розмову про зовнішню політику Тімерії, про її непрості стосунки з сусідами та Римською імперією.

- Все одно наш король трахне усіх в дупу, - доводив мені Григорій.

Я з ним не сперечався, до цього моменту нашого діалогу мені вже було глибоко начхати на короля Тимерії та його сексуальні уподобання. Поступово ми перейшли до поваги.

- Ти мене поважаєш? - запитував Григорій наливаючи чергову чарку.

- Звичайно, я тебе поважаю, Гришу, - відповів я йому.

- І я тебе дуже поважаю, Сашко.

У цей момент я зрозумів одну річ. Давно всім відомо, що у тверезого в голові, то у п'яного на язиці. Ось у нас у Барбусії про що говорять п'яні люди? Я досить часу провів в корчмі, щоби це знати. Вони говорять про жінок або про те, хто і як розбагатів. А про що говорять п'яні у Тімерії? Про повагу. Значить, найбільше простим людям тут хочеться поважати та бути поважними.

Нашу подальшу розмову я зовсім не пам'ятаю.

У якийсь момент часу я прийшов до тями від відчуття, що мені дуже погано. Так погано, що я не можу лежати, але встати теж не можу. Я не хотів витрачати свою ману через дрібниці, але зараз я зрозумів, йдеться про життя і смерть. Я став перетворювати ману смерті на ману життя, і мені відразу полегшало. Я миттєво заснув.

Прокинувся я тому, що мав сильний стояк. Крім того, я зрозумів дві речі. Перша, на мені немає штанів, а друга, мій член жорстко впирається в чиюсь дупу.

Я з жахом розплющив очі. Слава всім світлим богам, то був не Григорій. Ми лежали втрьох на одній пічці. Я з Григорієм по краях, а поміж нами спала його дружина. Окрім пічки, інших місць тут не було. Поки я думав, що мені робити, я зрозумів ще одну річ, дружина Григорія не дуже то й спить.

Мало того, я так жорстко впираюсь у її сідниці тільки тому, що це вона сильно упирається в мене. І ще трохи крутиться. Очманіти, що мені тепер робити? Поки я лежав і старанно зображував, що я сплю. Дружина Григорія задерла свою нічну сорочку, і я тепер став торкатися своїм господарством прямо до її оголеної прикраси.

А ще через деякий час я відчув, як мій напружений стовбур прослизнув кудись. Кудись, де було гаряче та волого.

- Олександре, що ти твориш? - запитав мене мій розум.

- Що, що? Нічого... Бачиш, я навіть не рухаюся, - відповів я йому.

- А де твій член?

- Де, де? ...Хіба я бачу, де він там?

Довго без руху я не міг залишатися. І згодом я почав активно допомагати дружині Григорія. Несподівано Григорій перестав хропіти та почав перевертатися на інший бік. Ми напружено завмерли, я відчував як пульсує мій член.

А потім продовжили. Я тримався так довго, як міг. Але коли дружина Григорія стала судомно здригатися, я теж не витримав і закінчив.

Піти я вирішив рано, ще до світанку, поки Григорій спав. Його дружина поводилась зі мною як нічого і не було. Тільки після того, як я вмився дощовою водою на вулиці, вона простягла мені лист лопуха, в який були загорнуті два маленькі пиріжки з капустою.

Я йшов у центр міста і мені було соромно. За що й перед ким я вирішив не аналізувати. Але нажертися до втрати свідомості, це був один із моїх найбезглуздіших вчинків, можливо за все моє життя. А якби мене в цей момент знайшла служба безпеки Тімерії? А я навіть без штанів, і зрозуміти не можу, куди вони поділися. Ніколи не пив самогону і більше ніколи не буду.

Дорогою я з'їв пиріжки і нарешті згадав, як і чому я опинився без штанів. Після того, як Григорій відключився, я допоміг його дружині перетягнути його на піч, і мені захотілося допомогти людям, які так бідно живуть, і віддячити їм за гостинність. Я дістав зі свого гаманця кілька золотих монет та віддав їх дружині Григорія. А потім сам став укладатися на нічліг. Так, як я звик спати повністю оголеним, я став знімати з себе все поспіль, включаючи штани. Все це я робив під здивованим поглядом дружини Григорія. Але сорочку я так і не зміг зняти, завалився спати просто в ній.