Некромант. Книга друга. Серце мерця.

Відправивши мого зомбі назад відвозити орендований транспорт, я прихопив валізу і пішов шукати відповідну корчму. Мій корабель прибуде лише завтра вдень. Потім він стоятиме в порту цілу добу. А ще через два дні ми маємо припливти до Єлисейграда.

Вже вечоріло, коли я знайшов пристойного вигляду корчму, де можна було зняти кімнату. Кинувши свої речі в номері і прихопивши чарівну паличку та гаманець, я спустився до основної зали та замовив собі вечерю і пиво.

Я вже допивав свій кухоль, коли за мій столик підсіла симпатична дівчина.

- Гей, красеню, не хочеш провести незабутню ніч? - запитала вона мене.

Я заперечливо похитав головою. Мені якось було не до розваг, я постійно думав про Алісію і про те, що час невблаганно тече у мене крізь пальці. Дівчина окинула мене швидким поглядом, що оцінює.

- Може, тоді просто допоможеш мені фінансово? – запропонувала вона.

- А що сталося? - запитав я її.

- У мене дочка важко хворіє, потрібні гроші на цілителя, от я й змушена займатися всім цим, - дівчина невизначено махнула рукою.

Я теж уважно на неї подивився, вона була чистенька і доглянута, а погляд у неї був відкритий. За моїми уявленнями, її образ не відповідав тому, як має виглядати людина у біді. Я вважав, що у такої особи погляд має бути зацькованим, а зовнішність неохайною, тому що вона постійно думає про свою проблему.

Але я не претендую на абсолютне розуміння людей. Навіть на звичайне розуміння також не претендую. Чи мало які можуть бути обставини, та і люди бувають різними. Я вирішив допомогти їй. Покопався в гаманці та виклав десять золотих монет. Гроші в мене були, а ось упевненості в тому, що мені їх доведеться витрачати, не було.

- Ох, - розгублено сказала дівчина, згребла мої монети і стрімко кинулася на вихід.

Навіть дякую не сказала, але я ж не заради "дякую" їй допоміг? Хай біжить. Я допив пиво, посидів ще трохи, настав час готуватися до сну, день був важким. Перед тим, як піднятися до себе в кімнату, я збирався відвідати заклад сумнівного комфорту, який був розташований у дворі корчми.

На зворотному шляху я побачив натовп з п'яти осіб, за їхніми напруженими поглядами, зрозумів, чекають вони саме на мене.

- Гей, кажуть ти всім допомагаєш і гроші людям роздаєш? - запитав здоровенний мужик, напевно, їхній лідер.

- Ну і що? – поцікавився я.

- Так і нам допоможи, а то в нашому житті одні лише проблеми, - засміявся лідер, а решта заржала за ним.

Я дістав із-за пазухи свою чарівну паличку і направив її на головного.

- Можу і ваші проблеми вирішити. Усі, раз і назавжди, – сказав я.

Можливо, моя постать, схожа на юнацьку, і не виглядає досить грізною, навіть із магічною зброєю в руках. Але щось у моєму голосі їх налякало. Можливо, це була пристойна порція темряви, яку я додав до своїх слів.

- А ми що? А ми нічого, просто хотіли спасибі вам сказати, - промимрив блідий ватажок, і всі вони миттєво розчинилися в просторі та часі. Коротше, зникли, як і не було.

Вночі я раптово прокинувся через те, що двері в мої апартаменти стали тихо відчинятися, хоча я був певен, що зачинив їх на засув.

- Ви щось хотіли? - поцікавився я у фігури, яка прослизнула всередину.

- Ой, я помилилася кімнатою, - відповіла вона жіночим голосом і відразу вискочила назад.

Двері довелося знову закрити на засув, а сам засув підперти стільцем. До ранку вже не було жодних подій.

До приходу корабля я мав ще півдня. Я вирішив пройтися містом і десь поснідати. Вранці, покидаючи корчму, я став постійно відчувати на собі погляди трьох хлопчиків років десяти. Трохи згодом до них додалися ще погляди двох дорослих. Мене це дратувало.

Поступово їхня увага досягла піка, і я відчув, як у повітрі повисла напруга. Дорослий став неквапливо наближатися до мене, а один із пацанів почав підкрадатися ззаду. Коли до дорослого залишалося три метри, я зняв свої темні окуляри та глянув йому прямо в обличчя. Він ліниво мазнув мене своїм поглядом і перевів його кудись у далечінь, але рух у мій бік припинив.

У цей момент хлопчисько з усіх ніг рвонув до мене, але налетівши на мою валізу, впав і став фальшиво голосити:

- Ай-ай, моя нога...

- Ви що робите?! - крикнув дорослий, кидаючись до мене.

Я без будь-яких витівок сильно пнув ногою його нижче коліна, він упав поряд з пацаном і тихо замикав:

- ммм ... нога.

Я вже казав, що вони мене дратували? А втім, я сам винен, що вчора мені заважало спочатку піднятися з дівчиною до своєї кімнати, а потім дати їй гроші? Лінь? Теж мені секретний агент, докорив я собі та пішов геть. Як тільки я відійшов, хлопець перестав айкати, а дорослий ще продовжив лежати зчепивши зуби.

Обідати довелося поставивши валізу між ногами, сидячи за столиком спиною до стіни. Я ще продовжував відчувати увагу двох хлопчаків і дорослого, що залишився обідати неподалік. Але вони вже не робили спроб зблизитися.