Некромант. Книга друга. Серце мерця.

Дорогою додому я зайшов у кафе і перекусив, апетит швидко повернувся до мене. Хоча час від часу перед очима випливало татуювання у вигляді павука на шиї одного з убитих. Це був охоронець Мадам, той самий, що стояв за її правим плечем.

Сьогодні вночі я знайшов могилу Антоніо Руфуса. Нікуди він не повстав, лежав мертвий, мертвіше не буває. Про всяк випадок я наклав некромітку на його зомбі і віддав додатковий наказ. Якщо його колишній господар поворухнеться, то одразу відірвати йому голову. Якщо чесно, то в цьому не було жодного сенсу.

День пройшов як завжди, спочатку були заняття з некромантії, потім я спав, увечері ми з Айгором їли в корчмі. Вночі він вирушив на роботу до річкового порту, а я до себе додому досипати.

Десь о третій ночі, я прокинувся і відчув наближення Айгора, який повертався з нічної зміни. А крім цього, ще й те, що хтось веде спостереження за моїм будинком. Цей хтось розташувався на горищі через дві будівлі на протилежній вулиці.

Ага, саме на тому самому місці, звідки за моїм будинком спостерігав тимерійський агент під час викрадення Маргарити фон Пауа. Треба щось вирішувати з цим горищем, думав я. Наприклад, поставити туди сигнальну печать і сховати амулет, схожий на той, який я бачив у лазні. Таким чином я зможу паралізувати свого ворога, навіть не встаючи з ліжка. Я замислився, що мені слід робити далі.

Встав з ліжка, одягнув халат, а коли Айгор постукав у двері, я відчинив і голосно сказав:

- Айгоре, друже, будь ласкавий, сходи в аптеку, що за корчмою Зелений Змій і купи ліки проти кашлю, а то я не можу заснути.

Я простягнув Айгору срібну монетку, а сам зайшов назад і зачинив двері, але не до кінця. Залишалася маленька щілина, якою світло з будинку пробивалося назовні. Не треба бути арихімагістром, щоб зрозуміти – двері не зачинені.

Коли я озвучував своє прохання, то в кожному слові відчував фальш, актор із мене просто нікчемний.

Навіщо все це? Я вирішив, що сам виберу місце і час зустрічі. Нехай вона буде в мене вдома і зараз. Навіть якщо без мого енергетичного підживлення моя фортеця і перестала бути згубним місцем для моїх ворогів. Але не дарма ж придумали прислів'я: вдома і стіни допомагають.

Я зробив свій хід, і почав чекати ходу у відповідь від нічного спостерігача. Поки чекав, спустився на кухню і почав заварювати чай. Я вже налив собі чашку, коли зрозумів, що хтось тихенько увійшов до моїх дверей і почав спускатися сходами.

Я підвів очі і зустрівся з настороженим поглядом Руфуса.

Зрозуміло, що це був не темний маг другого рангу Антоніо Руфус, некромант, а світлий маг першого рангу Сержіо Руфус, перевертень. Сумніваюсь, що вони випадково мають одне і теж прізвище.

- Це пастка? - спитав мене Сержіо з дивною усмішкою.

- Не зовсім, - відповів я, - скоріш запрошення поговорити.

- Який збіг, я теж хочу вас дещо спитати, - сказав Сержіо.

- Домовилися, я чесно відповім на ваші запитання, а ви на мої, - сказав я і додав, - але ви перший.

- Чому я перший?

- Це ж ви прийшли до мене, а не я до вас, - відповів я і знизав плечима.

Аргумент був так собі, але я сильно сумнівався, що інакше Руфус взагалі захоче зі мною розмовляти.

- Домовилися, що ви хочете знати?

- Антоніо Руфус ваш брат?

- Так.

- Навіщо ви вбиваєте сутенерів?

Цілих п'ять секунд маг дивився в мої очі та мовчав, а потім відповів:

- На них полював мій брат. Я дізнався про це нещодавно, але не зміг його зупинити.

Руфус зітхнув і продовжив:

- Коли ми були дітьми, наша мати була змушена заробляти на життя найдавнішою професією. Потім вона раптово зникла безвісти. Антоніо звинувачував у всьому її сутенера і поклявся помститися.

- Ви теж причетні до вбивств? - нейтрально запитав я.

- Три тижні тому зник мій брат, я зрозумів, що сталося найгірше, і він нарвався. Я почав шукати його і ставити запитання різним людям, тим, хто міг щось знати. Після розмови я не залишав свідків.

Ось лайно, виходить це я опосередковано винен у смерті багатьох людей, подумав я. Але моє серце продовжувало спокійно битися. Хочеш так думати – думай, байдуже порадило воно. Добре. Я захищав своє життя, а вбивали ці два брати-маніяки, і мені неважливі причини з яких вони це робили.

- У мене нема більше питань, - сказав я.

- Добре, тепер питатиму я, - недобре посміхнувся Сержіо Руфус.

- Вперед, - я апатично знизав плечима.

Айгор вже давно стояв під дверима будинку, готовий будь-якої миті увірватися всередину.

- Я запам'ятав ваш запах у морзі, де працював мій брат, і бачив, як ви приїхали до лазні Родрігеса. Ви знаєте, що сталося з моїм братом?

- Так, знаю.

Відповів я і чесно почав виконувати свою частину домовленості:

- У мене з Антоніо була невелика угода. А трохи пізніше я випадково дізнався, що ваш брат має зомбі, який сидить на специфічній дієті, виключно із сутенерів. Тоді ваш брат вирішив, що я занадто багато знаю і спробував убити мене, але прорахувався. Це я його вбив.

Коли я все це говорив, Сержіо Руфус перестав усміхатися, і обличчя його перетворилося на застиглу маску.

- А, забув додати, що я теж є сутенером третього рангу, - сказав я дивлячись прямо в очі Руфусу.

Погляд Сержіо Руфуса став божевільним.

- Зараз ти за все відповіси, сволота, - сказав світлий маг, - і не думай, що тобі допоможе твій фальшивий брат. Гадаєш, я не зрозумів, що то якась химера, і що вона вже десять хвилин стирчить під дверима. У неї досить сильний специфічний запах, так пахне стерво.

Ось зараз я трохи образився за свого брата.

- Там на арені, - продовжував перевертень, - я не хотів нікого калічити чи вбивати, тому не використав усіх своїх можливостей.

При цих словах він стиснув кулаки і з кожного вискочило по два кістяні кігті-леза, розміром із пристойний кинджал.

- Цими крихітками я ріжу будь-яку кольчугу наче папір, а з вас обох я наріжу шкіряних ремінців, - сказав перевертень з люттю в очах.

Він став трансформуватися у звіра і причому набагато швидше, ніж на арені, рази так у чотири. Я дивився на нього своїм Магічним Зором і бачив, що в його груди вшита сталева пластина з кількох шарів металу. Вона мала захищати його серце, джерело його магічної сили.

Мала, але не захистила, я пробив її своєю рукою разом із його серцем. Сержіо Руфус помер мало не встигнувши завершити свою трансформацію. Тугий струмінь гарячої крові забризкав мене з ніг до голови, а також усю стіну позаду мене.

Халат доведеться викинути, подумав я. І якщо ще раз захочу зробити такий фокус, то треба стояти трохи збоку, відсторонено міркував я.

Далі я прийняв душ, переодягся, відіслав Айгора до корчми, і активував тривожний перстень.