Некромант. Книга друга. Серце мерця.

Я не довго сушив мозок над цим складним питанням, мені швидко це набридло, і я пішов далі спати.

Вночі, спостерігаючи за роботою мого зомбі, я думав про те, що йому вже практично не потрібна моя допомога, і скоро він зможе ходити сюди самостійно. Після роботи ми зайшли до корчми. Це була наша обов'язкова програма. Використовуючи своє нове почуття я хотів зрозуміти, якій їжі віддає перевагу Айгор, але зазнав невдачі. Здавалося, йому було абсолютно однаково байдуже, що він їсть.

До корчми зайшло двоє людей. Вони швидко оглянули столики та попрямували в наш бік. Придивившись, я впізнав літнього ватажка бригади вантажників і його агресивного друга, на ім'я Том. Котрий одразу без жодних церемоній плюхнувся на вільне місце. Літній чоловік спочатку спитав мого дозволу, чим заробив ще трохи моєї поваги.

- Мене звуть Кар, а мого друга - Том, - представився він, коли сів.

Плюс ще кілька очок.

- Мене звуть Олександр, а це мій брат Айгор, - виявив я ввічливість у відповідь.

- У нас є вигідна пропозиція для вас та вашого брата.

- Я вас уважно слухаю.

У моїх гостей були задоволені обличчя, здавалося, що вони чекають на щось приємне. Втім, вони мене зацікавили. Гості швидко переглянулися між собою, і розмову продовжив здоровий вантажник, на ім'я Том.

- Наша гільдія постійно проводить кулачні бої. На цих боях можна робити ставки. Як щодо того, щоб ваш брат Айгор взяв участь у такому бою?

Я задумався, навіщо це мені? А втім, у цих боях є такий самий сенс, як і в тому, що я кожну ніч веду мого зомбі працювати в порт. Майже ніякого, крім мого почуття задоволення, коли я думаю, що таким чином допомагаю соціалізуватися цьому напівживому монстру. А якщо подивитися ще глибше, то мені нудно, і я намагаюся заглушити порожнечу від нерозуміння того, що я маю робити далі у своєму житті. На цьому рівні я обірвав свою рефлексію та перейшов до більш конкретних речей.

- Думаєте, у мого брата вийде? - запитав я.

- Він має всі шанси побити нашого чемпіона гільдії, - відповів мені Кар.

- Я провів два бої з ним, запевняю, що твій брат розправиться з ним, як із цією котлетою, - продовжив Том.

У цей час Айгор продовжував байдуже жувати, іноді кидаючи у свій рот свинячі котлети. Ми втрьох простежили за долею однієї з них. Після того, як вона зникла без сліду, Том продовжив:

- Зараз у нас чемпіон - хлопець, на ім'я Дейрик. Нічого особливого він із себе не уявляє, ні сили, ні спритності, навіть техніка в нього й то кострубата. Але він із тих бійців, які дуже незручні кожному, хто з ними б'ється. Про таких ще кажуть - боєць, що вміє мислити.

Том трохи помовчав, хмурячись. Видно, що він згадує щось не дуже йому приємне.

- Перший раз, коли я з ним бився, - продовжив він, - думав, що маю всі шанси на перемогу, але ситуації погіршувалося з кожною хвилиною. Він прорахував мене, я став постійно пропускати удари, почав злитися, пішов ва-банк. Ну і програв.

Том ще трохи помовчав і додав:

- А коли був матч-реванш, все стало ще гірше. Я вже у першому раунді двічі опинився на підлозі. І суддя зупинив бій, за його очевидною перевагою.

Потім Том усміхнувся, безцеремонно забрав котлету з тарілки Айгора, кинув її собі в рота і додав, пережовуючи її:

- Але твій брат, це зовсім інший рівень. Якщо він хоч трохи вміє махати кулаками, то цей вискочка Дейрик не має жодного шансу.

Я ще раз замислився. Я можу дати моєму зомбі уявлення, як махати кулаками. Але чи вистачить цього? Я ще той боєць. Отже, тупа бездумна сила проти розуму. Це буде цікаво.

- Добре, ми згодні, - відповів я.

Зомбі продовжував методично жувати котлети, йому було абсолютно байдуже.

Через один день ми прийшли у вказану таверну. Там уже було повно народу. У залі панувала атмосфера азарту та передчуття. Коли люди побачили Айгора, всі схвально зашушукалися і поступово почали робити ставки не лише на поточного чемпіона, а й на мого брата. Ставки приймав корчмар і відразу записував їх на великій чорній дошці за його спиною.

Насамперед я підготував до бою Айгора. Подумки наказав заплющити йому очі, зняв з нього окуляри та пов'язав поверх очей марлеву пов'язку. Якщо не бачити його погляду, то його цілком можна було прийняти за дуже здорового, мовчазного і суворого мужика, з квадратним підборіддям і тілом, вкритим страшними шрамами. Він уже досить відгодувався і не сприймався болісно худим.

- Що це? - спитав Том, який одразу підсів за наш столик, мабуть, на правах старого знайомого.

- У мого брата дуже чутливі очі, - збрехав я.

- Хм.., - Том задумливо оглянув його, а потім схвально додав, - якщо пов'язка не заважає, то це навіть краще. Дейрик не зможе побачити його погляд, і чемпіону важко буде зрозуміти, про що думає твій брат.

Ага, подумки погодився я, у Дейрика із цією справою взагалі будуть одні проблеми. Другим ділом я сходив до корчмаря і зробив ставку.

- Ти брат претендента? - запитав той.

- Так.

- Тоді ти можеш ставити лише на свого брата.

- Саме це я й збираюся зробити, п'ятдесят срібних монет.

Суворого вигляду корчмар взяв гроші та записав моє ім'я на чорній дошці.

- Які зараз ставки? - спитав я, намагаючись зрозуміти, що означають усі ці записи.

- Один до одного, - відповів корчмар, - твій брат своїм виглядом змусив багатьох сумніватися у перемозі чемпіона.

- А собі який відсоток берете? – поцікавився я.

Корчмар уважно оглянув мене з голови до ніг, а потім відповів:

- Жодного, я тут пиво продаю.

- Добре, тоді, будь ласка, принесіть кухоль пива за той столик, - чемно попросив я і показав туди, де сидів Айгор.

Корчмар кивнув молодому хлопцю, і той одразу почав цідити пиво з дерев'яного барила. Атмосфера в залі розпалювалася, всі чекали на прибуття чемпіона. Багато хто підходив до нашого столика, плескав Айгора по плечу і казав, що поставив на його перемогу.

Раптом по всій залі пролунав вітальний гомін, у дверях корчми з'явився молодий усміхнений хлопець з короткою зачіскою. Відразу цілий натовп кинувся тиснути йому руки. Один із тих, хто підійшов, вказав чемпіону на наш столик. Дейрик глянув сюди, і посмішка повільно зійшла з його обличчя. Він задумливо почухав собі підборіддя.

У центрі зали було велике порожнє місце, там не було столів. Саме туди вийшов корчмар, який, вочевидь, ще й керував усім процесом. Люди в залі замовкли.

- Бійці, підійдіть до мене і подивіться один одному в очі, - сказав корчмар і похмуро кинув погляд на пов'язку мого брата.

Бійці неквапливо підійшли і стали один навпроти одного. Дейрик не діставав навіть до середини грудей мого брата. У залі почувся нервовий сміх.

- Бійці, ви готові? - запитав корчмар-рефері.

Я трохи примружився і мій зомбі підняв праву руку з великим стиснутим кулаком. У залі пролунали крики схвалення. Рефері глянув на Дейрика, очікуючи на його відповідь.

- Я відмовляюся, - несподівано сказав той.

На якийсь час запанувала гробова тиша.

- Що? - хтось не впевнено перепитав.

- Я відмовляюся, - голосно повторив колишній чемпіон.

У залі всі несхвально загули.

- Дейрику, ну ти чого? - спитав той тип, що вказував на наш столик.

- Ти казав, що мій супротивник більше за мене, але забув сказати, що він більший утричі.

- Ну і що? Сам знаєш, велика шафа голосно падає.

- Ага, а маленька тумбочка далеко летить. Я прийшов сюди заробити гроші, а не витрачати їх на магів життя. Все, я йду звідси.

З цими словами він рішуче розвернувся і пішов на вихід. Зал вибухнув, всі почали кричати, несхвально свистіти, хтось кинув яблуком і поцілив Дейрику прямо в обличчя. Той продовжував йти, не звертаючи ні на кого уваги. Я бачив, як люди хапали кухлі, з наміром теж жбурнути їх у колишнього чемпіона.

- Тихо! - корчмар кинувся в слід Дейрику і закрив його своїм тілом, розставивши руки. - Це його право! Нехай іде! Краще вітайте нового чемпіона!

Увага натовпу перейшла на мого брата Айгора, який байдуже стояв посеред зали і навіть не розвернувся у бік противника, що пішов. Корчмар одразу підскочив до нього і підняв йому руку.

- Я оголошую Айгора Флая чемпіоном гільдії вантажників! - вигукнув він.

Усі почали вітати мого брата. Люди підходили до нього і ляскали його по спині та плечах.

Я помітив, як Том зневажливо дивиться в бік бійця, що пішов. Він перехопив мій погляд і пояснив:

- Я завжди знав, що цей Дейрик - сцикло.

А ось я так не думав. Мені він здався справді розумним бійцем. А ще й сміливим, йому вистачило мужності піти звідси без бою.