Некромант. Книга друга. Серце мерця.

Під ранок я повернувся до нашого табору. Якби не моя магічна мітка, яка була на Айгорі, я б, напевно, заблукав і не знайшов дорогу назад. Айгор та Алісія не спали. Моєму брату це взагалі було не потрібно, а дівчина похмуро дивилася на мене з-під насуплених брів.

- Олександре, ви знайшли те, що шукали? - суворо спитала вона мене.

- Так, тут недалеко є стародавнє поховання, мені було цікаво побачити його на власні очі, - відповів я.

- Сподіваюся, воно того було варте, - підсумувала Алісія.

Я непевно знизав плечима.

- У мене є й погані новини, - сказав я, - нас переслідують тімерійці.

Це були не лише слова мертвого короля, а й мої відчуття. Серце попереджало мене про небезпеку, що наближалась. Алісія промовчала.

- Збираймося в дорогу, - запропонував я, - за моїми розрахунками тут вже недалеко до кордону.

Збиралися ми недовго. Потрібно було тільки загасити багаття. Це зробила Алісія, вона махнула рукою, і полум'я відразу згасло. Далі ми напилися води зі струмка і знову пішли похмурим лісом. Проте зараз уже був ранок, розсіяне світло проникало з верхівок дерев і достатньо освітлювало нам дорогу.

Як завжди, першим йшов Айгор, розсовуючи гілки та збираючи на себе все павутиння, потім йшла Алісія, а після неї я. Почуття небезпеки продовжувало посилюватись, але Магічним Зором я нічого не міг виявити. Схоже, наші вороги мають можливість взяти наш слід. У мене з'явилося відчуття, що ми потрапили в пастку, і вона ось-ось закриється.

Нарешті ми вийшли на узлісся, за яким тяглося невелике поле. А далі знову тягнувся ліс, річки поки що не було видно. Я, як і раніше, нічого не помічав Магічним Зором. Але ворог був десь поруч, я був у цьому абсолютно певен. Вони мали засоби, які давали їм змогу відстежити наше місце розташування, про які я не мав жодного уявлення.

Про можливості тімерійців можна було тільки здогадуватись. Наприклад, Святозар міг якимось чином відчувати Алісію. Я її ретельно оглянув і не виявив жодних магічних міток, але все може бути. А можливо, це були спеціально навчені химери, які йдуть нашим слідом. Або химери-птиці, які здатні відстежити наше місцеперебування з повітря. А може, паладини Тімерії мають спеціальне закляття, яке дозволяє їм прозріти майбутнє і передбачити місце де нас можна зустріти? Думаю, вони ретельно приховують свої секрети, так само як і я. Але щось у них безперечно є.

Дуже небезпечно недооцінювати супротивника.

- У мене погане передчуття, - сказав я, - залишайтеся на узліссі, а я піду через поле. Якщо все буде гаразд, я подам знак, і ви пройдете за мною. А якщо ні, біжіть у ліс.

Не поспішаючи, я йшов через поле, збиваючи своїми легкими чоботями ранкову росу. Нарешті, моє передчуття повідомило мені, що пастка вже закрилася, а почуття небезпеки забило тривогу набатом.

Я різко обернувся і побачив стрілу з магічним зарядом, що летіла прямо в мене. Негайно збив її своїм Магічним Щупом, і вона розірвалася в повітрі величезною Вогненною Кулею, полум'я якої я частково розвіяв Щитом Темряви. З різних точок лісу в мене летіли інші стріли та згустки вогняної енергії.

Я огорнув себе Вуаллю Темряви, щоб зникнути з фокуса уваги моїх ворогів і стати невидимим для їх магічних засобів виявлення. А потім застосував закляття Ляльковик на повну потужність і стрибнув вгору на двісті метрів, та чотириста метрів убік.

Набираючи висоту я ретельно оглянув околиці застосовуючи Магічний Зір та Магічну Концентрацію. Вороги мали п'ять загонів, які взяли нас у кільце. У кожному загоні я нарахував приблизно двадцять осіб. Два загони у лісі позаду нас, два загони у лісі попереду від нас. Один трохи осторонь, напевно, допоміжний, там не було сильних магів. Всі вони були на гарній відстані від нас, і раніше я не міг їх бачити Магічним Зором, мені заважали дерева.

Кожен основний загін очолював сильний маг життя найвищого рангу. Невже по наші душі відправили чотирьох із дванадцяти великих паладинів Єлисея Третього? А крім того, у кожному загоні було ще по два сильні стихійні маги першого рангу і різна кількість магів другого рангу.

Місце, де я щойно був, повністю вкрилося вогненними вибухами, і там люто вирувало магічне полум'я. Ворог не жартує і не грає зі мною у піддавки. Весь мій недовгий політ я стріляв у відповідь по ворожім магам закляттями МСТ, намагаючись вразити цілі за зменшенням їх магічної сили. Якщо тімерійці не церемоняться зі мною, то я теж не буду. Несподівано спала на думку дурна загадка. По небу літає, смертю засіває. І правильна відповідь, це Олександр Флай.

Оскільки я сконцентрувався на знищенні ворогів і не мав досвіду затяжних стрибків, приземлення у мене вийшло недуже вдало. Я утратив рівновагу та головою упав на невеликий камінь, повністю забивши його в землю і порвавши на собі сорочку. Але на моєму лобі не залишилося навіть подряпини, закляття Ляльковик і моя збільшена магічна сила демонстрували дива фізичної невразливості.

Від удару голова стала навіть краще думати. Я зрозумів, що нема сенсу тримати на собі закляття Ляльковик весь політ. Воно необхідне лише на початку стрибка та в момент приземлення. Таким чином, можна зробити купу стрибків і подолати велику відстань із мінімальними витратами мани.

Після приземлення, я стрибнув назад, прагнучи потрапити ближче до узлісся, де я залишив Алісію та Айгора. У повітрі я знову почав стріляти по ворожих магах, які втратили мене з поля зору і не могли збагнути звідки саме я веду по них вогонь. Усі загони кинулися в розсипну і стали ховатися в лісі поміж дерев.

Другий стрибок вийшов набагато вдалішим. Я прошурхотів крізь гілки дерев і м'яко приземлився на ноги, зберігши рівновагу. Тим часом Айгор та Алісія бігли геть углиб лісу. Там якраз був п'ятий загін, у якому не було сильних магів. Підкоряючись моїй волі зомбі зупинився, але дівчина продовжувала бігти прямо до рук наших ворогів. Я поспішив їй на допомогу. Але трохи не встиг.

Вона вискочила на галявину, де було близько двадцяти тімерійських воїнів. Від несподіванки вона зупинилася як укопана.

- Стій! - запізно крикнув їй високий воїн, мабуть, командир загону.

Алісія підняла руки вгору. Я був уже поряд, ховаючись за деревами і загорнувшись у Вуаль Темряви, готовий прийти їй на допомогу. Але її жест мене здивував.

- Я здаюсь! - крикнула дівчина, - і не буду чинити опір!

Якого демона вона творить, здивувався я. Невже вона вирішила, що мене вбили і більш немає сенсу тікати? А може це вплив чарів, які заважають їй тверезо мислити?

- Звичайно не будеш, - задоволено сказав командир, - а ну хлопці, хапайте її.

Його хлопці вже були поруч, вони схопили Алісію за руки і грубо повалили її на живіт, притиснувши обличчям до землі.

- Ай, я ж сказала, що не опиратимуся, - зашипіла магеса.

- Закрий пащу, - сказав один із воїнів і чоботом ударив дівчину в обличчя.

Напевно, ці солдати мали наказ взяти дівчину живою. А хто вона і як з нею треба поводитись, батьки-командири забули їм пояснити. Ось хлопці й діють, як звикли. А з іншого боку, на що розраховувала Алісія, здаючись у полон?

Витівка солдата дуже розлютила магесу. Вона напружилася і з силою піднялася на ноги, струсивши з себе здивованих солдатів, а після чого заїхала кулаком своєму кривднику просто у вухо. Тімерійський воїн упав і вже більше не вставав до кінця бійки. Його напарники знову спробували скрутити Алісію, але розлетілися в різні боки від її потужних ударів руками та ногами.

На нещастя для Алісії в цьому загоні був супротивник, який не поступався їй у мистецтві кулачного бою. Маг життя другого рангу. Між ним та Алісією почалася безкомпромісна заруба. Я раніше не дуже розумів людей, які готові платити хороші гроші, щоб подивитися, як люди лупцюють один одного по піці, але зараз зрозумів. Щось у цьому є, красиве.

Я стояв на краю галявини за деревом, готовий будь-якої миті втрутитися, але нічого не робив. Схоже, Алісія перестала усвідомлювати хто її вороги, а хто друзі. Можливо, пару тумаків від цих солдатів допоможуть їй краще розібратися в цій непростій ситуації. Крім того, може вона нарешті зрозуміє, що всі інші тімерійці будуть ставитися до неї так само.

Спочатку бій йшов на рівних. Товариші мага намагалися допомогти йому, але отримавши свою порцію стусанів, побиті відповзали назад. Один навіть спробував кинутися Алісі в ноги та схопити їх руками, але нарвався на потужний удар коліном і залишився лежати на землі без жодного руху. Нарешті, бійці зрозуміли, що вони лише заважають своєму побратиму. Тоді солдати стали просто вболівати за свого товариша по службі, підбадьорюючи його криками.

Поступово дівчина стала втомлюватися, а маг життя навпаки став різкішим і злішим, увійшов в раж. Алісія відчутно програвала по очках, дедалі частіше пропускаючи блискавичні удари тімерійського бійця. Вона вже кілька разів побувала на землі, але ще продовжувала вперто вставати і продовжувати бій.

- Так її, дядько Сава, лупцюй гадину! – кричали солдати.

Пропустивши сильний черговий удар, Алісія ледве піднялася на ноги, проте Сава знову штовхнув її і розірвав їй сукню. Всі різко замовкли, дивлячись на оголені дівочі груди. Алісія сіла на дупу і прикрила груди руками. Вона була сильно виснажена і більше вже не робила спроб встати.

- А давайте її по колу пустимо, - запропонував хтось.

- Зараз я її так ногами приголублю, стане більш зговірливою, сама ще запропонує всім відсмоктати, - розсміявся дядько Сава.

- Га-га-га, - заржали солдати.

Ідіоти, думав я. Самі собі могилу риють. Я бачив, як у серці дівчини накопичується магічна енергія.

- Аааааа! - закричала Алісія.

З її тіла на всі боки пішла хвиля найсильнішої спеки, спалюючи все на своєму шляху. Це не можна назвати закляттям, просто магічна енергія, накопичена в серці, розходилась на всі боки. Дуже схоже на мій Спалах Темряви, але там стисла енергія подається одним потужним імпульсом, а тут вона вільно тече із серця магеси. Це більше схоже на подих темряви або подих вогню, проте не має конкретного напрямку.

Усі солдати миттєво спалахнули яскравими смолоскипами. Тільки двоє, які були на протилежному краю галявини та не брали участі у спільних веселощах, встигли втекти до лісу. Ще один схопився за зведений арбалет, але відразу помер від моєї Міні Стріли Темряви. Алісія втомлено махнула рукою, і полум'я на галявині згасло, залишилися лише невеликі багаття на краю попелища.

Крізь таке багаття на галявину вийшов я. Алісія важко дихала і дивилася на мене з незрозумілим виразом на обличчі. Я озирнувся на обвуглені трупи людей, а потім сказав:

- Мені їх зовсім не шкода, вони були мудаками.

Зняв свою сорочку з розірваним рукавом та запропонував її дівчині.

- Треба йти, доки не з'явилися друзі цих товаришів, - знову сказав я.

- Ви маєте рацію, Олександре, ідемо звідси, - хрипко відповіла Алісія.