Некромант. Книга друга. Серце мерця.

Два дні нічого не відбувалося. Абсолютно. Я мляво намагався читати книги, які взяв із бібліотеки, але мені якось не йшло, я втратив свою мету. А на третій день, зранку, я виявив Магічним Зором на своєму ганку цілу юрбу. Ого які люди, хоч і з охороною, подумав я і пішов відчиняти двері.

На ганку стояли король, Конон Яросний, начальник його охорони, Артур фон Ліст, та ціла бригада охоронців. Поки я намагався привітатися з усіма по черзі їх старшинства, рядові охоронці безцеремонно і не питаючи мого дозволу прошмигнули повз мене і почали нишпорити по моєму будинку. Отак і будь ввічливий з людьми. Але я не дуже розсердився, що з них взяти, робота у них така, а за ввічливість їм не платять.

За всіх довелося віддуватися королю. Він широко та приязно посміхнувся:

- Радий вас бачити, Олександре.

- І я вас, Ваша Величність. Не чекав, - сказав я й анітрохи не покривив душею.

- У вас ще залишилися ті самі божественні булочки?

Я трохи розгубився, бо не одразу зрозумів про що він каже.

- О ні, але вони продаються тут недалеко, он за тою будівлею, - я показав рукою.

Конон кивнув Артуру, той кивнув своєму підлеглому, і останній бігцем кинувся виконувати королівську волю. Тим часом решта оглянула мій будинок. На цей раз ми пройшли на цокольний поверх, і я почав заварювати чай. На кухні залишився лише король та Артур. Всі інші вийшли з дому і розосередилися по периметру, а може, по зовнішньому радіусу, хто знає, що у них там на думці. Зрештою, чай був заварений. Артур фон Ліст особисто розклав палянички по декоративних кошиках, хоча це мав би робити я, як господар будинку, а потім забрався до всіх демонів, тобто, пішов до інших охоронців.

Король не став гаяти час і, енергійно лопаючи булочку, одразу перейшов до справи:

- Отримав вашого листа. Це було трохи несподівано. Чи не могли б ви розповісти, що сталося?

Мені зовсім не хотілося говорити на цю тему, тому я запитав:

- А Єлизавета фон Стронг вам нічого не пояснювала?

- Звичайно вона пояснювала. Вона такий звіт написала, що поки його прочитаєш, тричі втомишся. Але я хотів би почути вашу версію подій.

Хм, я зібрався з думками та озвучив свою версію:

- Мені довелося надіти цю чортову корону!

І бачачи, що Конон уважно слухає мене, продовжив:

- По суті, корона це портал в інший світ, або інший вимір, або настільки віддалене місце нашого світу, що звідси не видно. Цього я до ладу не збагнув. Але це не важливо. У тому іншому світі знаходиться нескінченна кількість темної енергії. Через портал вона почала просочуватися в наш світ, і для того, щоб його закрити, мені довелося надіти цю корону.

- Ви впевнені, що ухвалили правильне рішення. Може, був якийсь інший спосіб?

У цьому я не був певен. Але іншого способу просто не знав. Трохи помовчавши, я вирішив пояснити свій вчинок.

- Можливо й було інше рішення. Але його треба було ще знайти. А я був абсолютно впевнений, що через кілька годин потужність потоку темної енергії досягла б такого значення, що за один день він зміг знищити Стоунград і все живе в радіусі тридцяти кілометрів.

Я не кваплячись зробив ковток чаю, намагаючись відсторонитися від тих емоцій, які я відчував у той момент, коли приймав фатальне для себе рішення.

- І цей потік лився б на нашу землю, щодня, щотижня, а може, місяці або роки. Весь той час, поки ми шукали б інший правильний шлях. Думаю, це була б катастрофа. Катастрофа для всього живого.

Я знову зробив ковток ароматного чаю, намагаючись прогнати той відчай, який оселився в моєму серці та час від часу проривався крізь мою неприродну байдужість.

- Я прийняв швидке та дуже ефективне рішення. Потік припинився. Ніхто навіть не постраждав, - сказав я і подумки додав, ніхто крім мене.

Під час моєї розповіді, Конон став дуже серйозним, а на моє останнє зауваження похмуро заперечив:

- А ось тут ви помиляєтеся, постраждала ціла купа людей. У мене є звіти про неприродно високу смертність у всіх наших лікарнях, і просто списки загиблих людей. В основному це люди похилого віку і люди з важкими захворюваннями. Проте є ті, про яких ми ще не знаємо. Вся ця інформація абсолютно секретна. Ми ніде цього не афішуємо, щоби не підіймати паніку. У нас і так повно проблем через війну з Тімерією.

Ми сиділи один навпроти одного, на моїй маленькій кухні, в напівпідвальному приміщенні, і зловісно пили чай. Розділяючи між собою страшне знання про кінець світу, який дивом не відбувся. Нарешті Конон сказав:

- Потрібно ще послати охорону за булочками.

- У мене є гречка, може її зварити? - запропонував я.

Конон трохи задумався, і, очевидно, прийнявши вольове рішення, відмовився:

- Дякую, Олександре, я не голодний.

Бреше, зрозумів я. Його що, у палаці не годують? І тут раптовий здогад відвідав мою голову. А хто сказав, що він сюди приїхав із палацу? Напевно, він прибув у столицю прямо з військової ставки, терміново наводити тут порядки. Але з ввічливості, я не наполягав на гречці, людина озвучила своє рішення, навіщо йому ще нав'язуватися.

- А чому ви подали заяву про звільнення з посади таємного радника? - несподівано спитав король.

Ах, так, я вже й забув, через що почалася вся ця розмова.

- Коли я одягнув корону і закрив портал, на моєму серці викарбувалось прокляття, що не знімається. Щоразу, коли я беру енергію зі свого астрального каналу, прокляття старить мене і далі поширюється по тілу.

Я трохи помовчав, а потім продовжив.

- Тепер я не можу чаклувати, вірніше можу, але я швидко стану старим і можливо перетворюся на живого мерця. Тому я й пішов з посади таємного радника.

- У живого мерця? Це й буде Цар Мертвих?

Я задумався. Для мене це був дуже слизький момент. Раптом король вирішить, що він більше король, ніж мій друг. Мене тихенько заріжуть, а моє серце викинуть в океан, щоб ніхто й ніколи не знайшов його.

- Не впевнений, мабуть, потрібен ще темний ритуал, який збиралися провести маги під керівництвом Лілії фон Франкінштайн. Проте зараз тих магів немає в живих і корони теж немає. Те, що я її одягнув, знають лише троє людей, ми вдвох і Єлизавета фон Стронг. Думаю, їй вистачить розуму мовчати про це.

- Не хвилюйтеся, Олександре, вона не дарма обіймає свою посаду, - заспокоїв мене Конон.

Король не поспішав йти. Він покликав Артура і той організував ще одну партію булочок, а я заварив ще одну порцію свіжого чаю. Поступово наша розмова перейшла до моїх старих зобов'язань та воїнів Безсмертного Батальйону.