Некромант. Книга друга. Серце мерця.

Наступного дня, а це була неділя, у мене планувалась дуже важлива подія, королівський бал. Я вирішив максимально відповідально підготуватись до цього заходу і тому весь день спав, набирався сил після вчорашньої приватної вечірки. Чим займався Айгор, я взагалі не знав.

Окрім запрошення у мене на столі лежав ще один лист. Інше запрошення, але вже до королівської служби безпеки. Чого хотіли від мене ці хлопці я гадки не мав, але вирішив заздалегідь не паритися.

Коли настав час, я поголився, прийняв душ, дістав чисту сорочку та чисті штани. А потім подумав, це все ж таки королівський бал і дістав з комода зовсім нові шкарпетки.

Отже, перш за все йду в службу безпеки, а потім на бал. З прохідної мене відвели до маленького кабінету з гратами на єдиному вікні, від камери його відрізняло наявність столу та двох стільців по різні боки. Мене попросили зачекати.

Добре, почекати, так почекати. Але за пів години мені набридло. Якось не дуже добре виходить, самі призначили час, і ось я сиджу тут як дурень і незрозуміло на що чекаю. Я встав і перевірив двері. Вони виявилися незачиненими. Фух, бо в мене почали з'являтись погані передчуття щодо своєї персони. Наступного разу треба буде взяти із собою книгу. Але з іншого боку яка мені різниця де стирчати, тут чи на балу? Тут хоча б де є присісти та немає натовпу.

За десять хвилин прийшла Єлизавета фон Стронг, начальниця королівської служби безпеки. Ми привіталися, вона перепросила за моє очікування, а потім раптово запитала:

- Олександре, які у вас стосунки з Алісією фон Брейн?

Я зовсім не очікував такого питання. Навіщо їй це треба?

- А чому ви питаєте?

- Добре, зараз поясню, - сказала Єлизавета.

Вона зручно вмостилася на своєму стільці навпроти мене, розстебнула босоніжки і закинула ноги на край столу, поклавши їх на лівий кут. Дістала сигару і неквапливо прикурила її від своїх пальців, і тільки тоді почала розповідати:

- Річ у тому, що наша Алісія дуже сильний маг. Дуже сильний навіть у порівнянні з іншими дуже сильними магами найвищого рангу. В останній битві це стало абсолютно очевидним. Причому зараз це розуміємо не лише ми, а й наші союзники: Дакія та Римська імперія, а згодом про це знатимуть усі охочі.

Єлизавета зробила глибоку затяжку і, закинувши голову, видихнула дим прямо в стелю.

- Наш король і я побоюємося, що деякі держави зроблять рішучі спроби забрати нашу магічну зіроньку.

- Як забрати? - не зрозумів я.

- Наприклад, князь Дакії може запропонувати їй руку свого спадкоємця та ще половину свого князівства на додачу. Алісія, як і будь-яка інша дівчина, може не встояти перед такою спокусою. І що нам тоді робити?

Я задумався, а я б устояв якби мені хтось запропонував пів царства і руку спадкоємця.., ем тобто спадкоємиці? Хм, мабуть, що так. Скажу дуже банальну річ. Принцеса це вельми престижно, але насамперед треба дивитися на особистість, а потім на титул.

А решта ще той геморой. Конон Яросний сидить за державними паперами двадцять чотири години на добу, сім днів на тиждень, навіть із дружиною не може побути разом. Пів царства вимагає турботи не менше, плюс ще й начальник з'явиться, той який власник усього царства, і будеш перед ним постійно звітувати про виконану роботу. Чи хтось думає, що йому пів царства віддадуть з кінцями, що хочеш те й вернеш? Ага зараз. Загалом, мені таке щастя і даром не треба.

- І що ж тоді робити? - запитав я.

- Робити треба зараз. Я знаю, Алісія вам дуже симпатизує.

- Ви у цьому впевнені? - спитав я, бо сам відчував великі сумніви в цьому питанні.

- Олександре, не будьте дурнем, звичайно що так. До того ж хіба це не ви з нею розважались у військовому таборі так, що всі трипальські рейнджери сиділи та слухали відкривши рота?

- Що?

Я відчув, як жар пішов від мого обличчя. Не може бути! Я був певен, що ніхто про це не знає. Спокійно сказав я собі, і моє серце погнало хвилю байдужості по моїх венах. Я не дуже люблю, коли сторонні люди щось знають про моє особисте життя, а тут така невдача. Ціла купа людей і навіть особисто голова служби безпеки вже знає про це. Гаразд, сказав я собі, ну знають і знають, начхати.

- І чого ви від мене хочете? - спокійно спитав я.

- Нічого особливого. На балу приділіть увагу Алісії, запросіть дівчину на танець, будьте з нею поруч так, щоб вона не сумувала, а секретні агенти всіх мастей не мали можливості її розважати. Домовились?

Я знизав плечима. Запросити на танець, це ж не складно, так? До того ж я й сам цього хотів.

- Добре, - відповів я.