Некромант. Книга друга. Серце мерця.

До кімнати зайшла Єлизавета і кинула на короля ледь помітний невдоволений погляд. Я б його взагалі не побачив, якби не моя Магічна Концентрація.

- Достатньо буде якщо ви поїдете до Тімерії та поговорите з Алісією. - сказала Єлизавета, - ви людина, до якої Алісія не байдужа, і ви єдиний, хто зможе достукатися до неї. Поговоріть із нею та зробіть висновки про її адекватність.

- Ось так взяти та просто поїхати до Тімерії? - здивувався я.

- Ви поїдете таємно, під чужим ім'ям, вас ніхто там не буде чекати, - сказала Єлизавета.

Наступні вісім годин для мене провели прискорені курси, як стати таємним агентом. Ну, або шпигуном, залежно з якого боку дивитися.

- За нашими відомостями, Святозар без дозволу Єлисея Третього не може приїхати до столиці Тімерійського королівства. Тому вони з Алісією зараз прямують до Єлисейграда. Це велике місто на березі Синього моря, розташоване за вісімдесят кілометрів від нашого кордону. Батьківщина Святозара.

- Єлисейград? - перепитав я.

- Так, раніше це місто називалося Магнусом, а потім тімерійці за своїм звичаєм перейменували його на честь нинішнього правителя.

У місті Магнус була магічна академія, де знаходилася книга, на яку посилалася моя книга, з описом темного ритуалу з переселення душ. Звичайно, я не міг купити її навіть за великі гроші. Мені б ніхто її не продав. Але, якщо я там буду, то при нагоді зможу її дістати?

Тим часом Єлизавета присвячувала мене у тонкощі професії секретного агента:

- Олександре, насамперед ви повинні навчитися давати хабарі.

- Але, - я трохи розгубився, - я чув, що це абсолютно незаконно. У Тімерії за хабарництво загрожує шибениця.

- Так, але при цьому абсолютно всі беруть та дають хабарі.

Це ще більше мене здивувало.

- Не розумію, - чесно зізнався я. - Якщо це незаконно, то чому це роблять усі. А якщо це роблять усі, то чому вони тоді не узаконять цю справу?

Єлизавета мило посміхнулася мені.

- Олександре, схоже ви не знаєте деякої важливої інформації про Тімерію, - сказала вона.

- Якої?

- Закони у нас і закони в Тімерії – це абсолютно різні речі. У нас закони – це правила, які регулюють відносини в державі, і якщо ви їх порушите, то ви стаєте злочинцем. А у тімерійців для цих цілей служать звичаї чи так звані поняття, за якими вони живуть.

- А навіщо тоді їм закони? - здивовано спитав я.

- Закон їм потрібні для того, щоб можновладці могли взяти звичайну людину та абсолютно законно зробити з нею все що завгодно.

Я швидко намагався усвідомити цю інформацію.

- Але ж це якась дикість, правове свавілля, - нарешті сказав я.

- Все саме так. Якщо вас це дивує, то порівняйте дві приказки, римську: "Закон суворий, але це закон" і тімерійську: "Безглуздість законів компенсується необов'язковістю їхнього виконання".

У цей момент я відчув безнадійність нашої справи. Ну який до демонів із мене шпигун, якщо я не розумію очевидних для будь-якого тімерійця речей? Почуття безнадійності з'явилося, а потім раптово зникло. Його змінила байдужість.

Після цього мені почали розповідати, як правильно давати хабарі, кому і які. Хабарі не повинні бути надто маленькими, чиновник буде вважати, що я виявляю неповагу до нього. Але й не надто великі, це може спричинити підозру, що справа тут нечиста, і я намагаюся провернути щось незаконне. Начебто сам хабар був чимось законним.

Далі йшли більш прості речі, мені розповіли про такі поняття, як пароль, відгук, явка. У Тімерії я мав зустрітися з резидентом, який повинен був мені допомогти.

Загалом план був досить простий: я під ім'ям Юлія Фокса, громадянина Риму, прибуваю в портове місто Перлград, далі пересідаю на великий вітрильний корабель і пливу до Єлисейграда.