Некромант. Книга друга. Серце мерця.

Поки Айгор приймав вітання від усіх охочих і пив без розбору все, що йому пропонували, я знайшов собі вільний столик у затишному місці, взяв кухоль пива, і ліниво спостерігав за зоряною годиною мого названого брата.

Раптом за мій столик сів солідного вигляду чоловік, вже у віці, але міцної статури. Він мав пронизливий погляд і міцне масивне підборіддя.

- Мене звуть Джо Калига, я спортивний промоутер, - представився він.

- Олександр Флай, - виявив я взаємну ввічливість.

- Я знаю, містере Флай. Я хотів поговорити з вашим братом, але він ніяк не реагував на мою присутність. Обізнані люди порадили говорити з вами та вказали на ваш столик.

Угу, багато людей, яких я не знав, уже знали мене. Але зараз це мене не дуже хвилювало.

- Я хочу запропонувати вашому братові стати професійним бійцем і заробити купу грошей, - вів далі Джо Калига.

- Кулачний боєць може заробити купу грошей? - трохи здивувався я.

- Звичайно, але не в нас у Барбусії, а в Тімерії.

- Так у нас із ними війна.

- Не хвилюйтеся, містере Флай, я уважно стежу за політичною ситуацією. Незабаром повинні прибути посли з Тімерії та укласти з нами Вічний Мир.

- Вічний Мир? - здивовано перепитав я.

- Від послів Тімерії це означатиме, що вони не будуть воювати з нами як мінімум років п'ять, - посміхнувся Джо.

- А потім?

- А потім обов'язково будуть. У них навіть така приказка є: "Мир, це час підготовки до війни".

- А чому зараз вони збираються укласти мир? - поцікавився я.

- Внутрішні протиборства, одні аристократи хочуть взяти за зябра інших, використовуючи для цього поразку у війні як привід.

Я задумливо зробив ковток. А потім запропонував пиво своєму співрозмовнику. У мене на столі стояло ціле маленьке барило, яке мені як брату чемпіона презентували його фанати. Але мій співрозмовник відмовився.

- Містер Калига, а ви на диво добре обізнані, - зауважив я.

- Я веду свій бізнес там і для мене це життєво необхідне, - відповів він.

- Чув таку штуку: перше правило ведення бізнесу у Тімерії, жодного бізнесу у Тімерії. Його можуть будь-якої миті відібрати, і ще дуже пощастить, якщо колишній власник залишиться живим.

Мій співрозмовник зневажливо пирхнув:

- Так кажуть дилетанти, які нічого не вміють. Там є своя специфіка. Потрібно вміти ділитися із людьми. Левову частину доходу доведеться віддати аристократам, в руках яких зосереджена влада. Але ті гроші, які залишаться, будуть набагато більшими, ніж ті, які ви заробите тягаючи ящики.

Джо Калига зробив паузу і додав:

- Ще треба вміти виявляти повагу до потрібних людей. Від поклонів спина не переломиться. Але ви про це не хвилюйтесь. Якщо дасте згоду, то всім цим буду займатимусь я.

- Добре, я вас зрозумів, але чому саме Тімерія, а не Римська імперія? - запитав я.

Мій співрозмовник трохи подумав і почав пояснювати:

- Римляни не дуже люблять кулачні бої, у них більш популярна греко-римська боротьба. Але дивитися там нічого, лежать два мужики на підлозі та обіймаються. Один сором, хоча чого ще можна очікувати від цих римлян. Але що найважливіше, грошей на цьому не заробиш.

Я раптом зрозумів, що Джо Калига, швидше за все, колишній кулачний боєць і зараз просто намовляє на конкурентів зі спорту та бізнесу.

- А ось у Тімерії кулачних бійців дуже цінують, люди готові платити добрі гроші, щоб подивитися гідні бої. Чемпіонам можуть дати навіть дворянський титул. Ваш брат має яскраву зовнішність, навіть якщо він не покаже себе як вправний професіонал, популярність йому гарантована.

Я зробив глибокий вдих, насправді я не збирався їхати будь-куди. Ні в Римську імперію, ні у Тімерію. Тим більше до Тімерії. Я ще не з'їхав з глузду і чудово пам'ятаю, що у тімерійської розвідки залишилися питання до моєї персони. Та ні за які земні блага я туди не попруся.

- У вас дуже цікава пропозиція, містере Калига, але я мушу категорично вам відмовити, - відповів я.

Джо Калига теж глибоко зітхнув і сказав:

- Не приймайте поспішних рішень, подумайте, може, ще й передумаєте. Ось вам моя візитка.