Некромант. Книга друга. Серце мерця.

З ранку я думав над тим, де ж вештається моя Алісія, коли вона мені так потрібна. А ще мені стало очевидним, що я нічого про неї не знаю. Знаю, де розташований дім її діда. Але чи живе там Алісія? Нехай навіть так. Прийти туди та попросити Флавіуса фон Брейна дозволу поспілкуватися з його онукою? Недовго, хвилин двадцять, а що мені цілком вистачить... Мда.

Запитати у Єлизавети фон Стронг? Це буде безглуздо, як і розпитувати у королівському секретаріаті. Сумніваюся, що вони дають інформацію про своїх співробітників пройдисвітам незрозумілої зовнішності. Я б точно не дав.

Якийсь час я розмірковував над цим, а потім мені стало байдуже. Це було наслідком мого прокляття, але на це мені також було начхати. Почався новий робочий тиждень. А я вже по вуха вліз у всяку незрозумілу діяльність.

Гаразд, навчання некромантії, це мої старі зобов'язання, які треба виконувати. А робота вантажником? Просто щоб не сидіти вдома ночами та не думати про майбутнє, в якому я вже не бачу мети?

Джон Блек показував невеликий, але стабільний приріст своїх умінь. Це було дуже добре. Я уважно стежив, щоб він не перестарався.

Увечері Айгор і я вечеряли в корчмі перед нашою нічною зміною. Багато незнайомих людей підходили до нас і ввічливо віталися, ще більше привітно махали рукою здалеку. Раніше така популярність мене б дико бентежила, але зараз я був байдужий.

За наш стіл підсіли Том і Кар. По виразу їхніх очей я зрозумів, вони спеціально нас шукали.

- З твоїм братом хоче зустрітися Марк Файтер, - сказав мені Кар з якимось передчуттям.

- Хто? - перепитав я його.

- Марк Файтер, - повторив Том.

Том мав такий вигляд, ніби він уже все пояснив. Але більш зрозуміло мені не стало.

- Хто такий Марк Файтер? - ще раз спитав я їх.

Від подиву вони відкрили роти.

- Ти що не знаєш, хто такий Марк Файтер? - здивувався Кар.

- Серйозно? Ти ніколи не чув це ім'я? - спитав Том.

Схоже, що наш діалог продовжує йти у попередньому руслі. Нічого, до заходу сонця ще купа вільного часу. Я повільно ковтнув пиво зі свого кухля і так само повільно поставив її на стіл.

- Вперше чую це ім'я, хто ця людина? - знову запитав я.

- Ось це так! - здивувався Кар.

Я неквапливо взяв кухоль зі столу і зробив ще один ковток. Нам нема куди поспішати. Том нарешті зрозумів, що мені потрібна додаткова інформація:

- Марк Файтер це найсильніший кулачний боєць у Барбусії.

- Професійний боєць, - підняв палець вгору Кар.

- Він навіть у Тимерію їздив змагатися з тамтешніми бійцями, - додав Том, - до того, як у нас із ними почався військовий конфлікт.

Я знову зробив ковток пива. Мій брат продовжував методично жувати їжу. Збоку могло здатися, що йому байдуже. Та й насправді Айгору було байдуже, що робити: тягати важкі ящики, бити морди або ублажати благородних панночок. Якщо закрити питання з їжею, він ставав абсолютно самодостатньою особистістю. Що з нього взяти – зомбі, воно й у лісі зомбі.

- Марк Файтер бився навіть з абсолютним чемпіоном Тимерії, - багатозначно сказав Том.

- Ну і як, виграв? - поцікавився я з ввічливості.

Том похмурнів:

- Ні, програв за очками. Думка суддів розділилася, два з трьох віддали перемогу тімерійцю. Але багато хто стверджував, що справа була нечиста і суддів підкупили. Я там не був, на власні очі не бачив, але знаю одне, тімерійці від проведення матчу-реваншу відмовилися, не захотіли ризикувати.

Ми сиділи та мовчали, кожен думав про своє. Том, мабуть, думав про підлого тімерійського чемпіона і про нашого чесного, але невдачливого хлопця, якого побили неправдою. А я чомусь думав про Алісію і про таємничу незнайомку. Про що думав бригадир Кар, я не знав.

- Перед боєм Марк Файтер хоче влаштувати оглядини, - раптом сказав він.

- Що влаштувати? - перепитав я.

- У кулачних бійців є такий звичай, перед серйозним поєдинком треба зустрітися і подивитися один на одного, - пояснив Кар.

Хм, я раніше думав що цей звичай був пов'язаний із весіллям. Та й навіщо бійцям дивитись один на одного? Невже хто як поголився? Хоча гаразд, чужі звичаї треба поважати.

- Нам з Айгорм треба щось робити? – поцікавився я.

- Бажано зараз прийти в корчму Зелений Змій, там чекає на нас Марк Файтер зі своїми фанатами. Якщо ми не прийдемо, це буде виглядати, ніби ми його побоюємося, - сказав Кар.

За час нашої розмови в корчму набилося багато народу. Я давно зрозумів, що всі ці люди ненав'язливо намагаються стежити, що відбувається за нашим столиком.

- Ну, тоді пішли, - сказав я і встав із-за столу.

Ми йшли вулицею. Дорогу показував Том. З нами йшла вся наша корчма, багато людей приєднувалися у процесі. Думаю, половина гільдії вантажників вже становила нам компанію. Нарешті з'явилася незнайома корчма, на вивісці якої красувався міфічний звір, наполовину дракон, наполовину жаба. А може це художник зовсім не вмів малювати.

Перед корчмою наша компанія зупинилася. Вперед вийшов Айгор і штовхнув двері так, що вони з розмахом відчинилися і гепнулися об стіну. Люди хочуть бачити видовище, чому б їх не потішити. Мій брат пригнувся і ввійшов до корчми.

Відвідувачі корчми затихли і напружено стежили за ним. Я прослизнув услід і спробував визначити, хто тут є наш суперник. Це виявилося не дуже складним завданням.

У центр зали вийшов високий хлопець, напевно, більше ніж два метри на зріст. Він був широкоплечим і надзвичайно м'язистим, але водночас його постать зберігала юнацьку стрункість, а хода була легкою і пружною.

Мій зомбі теж вийшов на середину зали і став якраз навпроти Марка Файтера.

- Ого, - завзято вигукнув чемпіон, коли зрозумів, що Айгор, височить над ним як каланча.

Габарити мого брата ні краплі його не злякали. Він обійшов Айгора по колу і з усмішкою роздивився його з усіх боків. У залі, як і раніше, стояла напружена тиша.

- Який величезний і страшний, - весело здивувався чемпіон, а потім додав, - вперше такого монстра бити буду.

У залі голосно засміялися. Я стояв трохи позаду Айгора, щоб не заважати цим оглядинам. Дочекавшись коли стихне гуркіт сміху, я ліниво поцікавився у Марка, додавши краплинку темряви в голос:

- Тімерієць був меншим?

Всі подивилися на мене. Чемпіон перестав усміхатися і зазирнув мені просто в очі, якийсь час ми грали у ці гляділки. Нарешті Марк Файтер байдуже знизав плечима і спокійно відповів:

- Так, був менше, - і тут же додав, - але не набагато.