Антропологія

Наступного дня Одрі привела Ліру до будинку за кілька вулиць від неї. Ліра спостерігала, як вона натиснула на дверний дзвінок одним пальцем, а потім відійшла назад і стала чекати на ґанку, схрестивши руки перед собою.

Ліра була одягнена у щось із свого нового одягу. Сині джинси та зелений світшот. Цей одяг сидів на ній краще, ніж той, у якому вона приїхала, але той був зроблений в Еквестрії. Можливо, він навіть не призначався для людини. Ці були ідеальними.

- Я не бачила Натана кілька тижнів, - сказала Одрі. -Це ідеальний привід, щоб прийти і потурбувати його.

З того, що Ліра змогла зрозуміти, цей Натан був іншою людиною. Ліра не розуміла, чому Одрі дала таке ім'я тому маленькому предмету, по якому вона постійно постукувала пальцями або час від часу підносила до обличчя і розмовляла з ним.

- Він музикант? - запитала Ліра.

- Намагався ним бути, - відповіла Одрі. - Це було кілька років тому. У нього нічого не вийшло. Він сказав, що намагався продати свою стару гітару на eBay, разом з купою інших речей, але я сказала йому, що ти будеш зацікавлена.

Ліра хотіла зауважити, що Одрі щойно сказала, що не бачила Натана вже кілька тижнів, коли двері відчинилися, і їх привітала інша людина. Чоловік, з темним волоссям, що сягало вух, у чорній сорочці з написом "Апертура" на грудях. Як і більшість чоловіків, він був на кілька дюймів вищий за них обох. Він почухав голову.

- Привіт... - сказав він, ніби не очікував їх.

- Ти ж пам'ятаєш, що ми прийдемо, так? - сказала Одрі.

- Так, звичайно. - Він кинув погляд на Ліру. - То ти...?

- Ліра. - Вона простягнула руку для рукостискання, і він її потиснув. У неї це добре виходило.

- Я Натан. Ти та, хто цікавився гітарою, чи не так?

Вона кивнула.

- Заходьте. Я принесу її тобі. - Він повернувся і попрямував всередину. Одрі пішла за ним, а Ліра - за нею.

У вітальні грала музика, гучність якої зростала в міру того, як вони входили. Здавалося, що люди люблять музику навіть більше, ніж поні. Вони вмикали її записи практично скрізь - у магазинах, ресторанах, іноді навіть на вулицях зі своїх екіпажів. Ліра спробувала знайти фонограф у кімнаті, але так і не змогла його розгледіти.

Важко було зрозуміти багато слів за приспівом - "йди туди, говори туди", - але повторюваний інструментальний мотив міг справді застрягти в голові. Ліра впізнала в ньому рок-музику. Вона відрізнялася від того, що вона чула в Еквестрії, важча, з іншими інструментами, але хіба тут не все було інакше? Це було те, чого вона збиралася навчитися.

- Давненько я тебе не бачила. Чим ти займався?

- Нічого особливого, - відповів він. - Насолоджуюся літом. Заробляю трохи грошей. А як ти з нею познайомилася? - Він кивнув у бік Ліри, яка була зайнята вивченням напів-порожньої пляшки Mountain Dew на журнальному столику.

- Це складно. Я розповім тобі пізніше, - сказала Одрі.

- Це круто, - сказав він. - Просто чудово, що нарешті знайшовся покупець.

- Ну, не зовсім. Скоріше треба її позичити.

- Гаразд... - Він повільно кивнув. - А в чому справа?

- О, гм... - Ліра з цікавістю спостерігала за взаємодією людей. Це застало її зненацька, коли до неї звернулися безпосередньо.

- Вона твердо вирішила приєднатися до рок-групи, - пояснила Одрі. - Хоча вона ніколи раніше не грала на гітарі.

- Принаймні, вона дуже добре виглядає... - сказав Натан.

Ліра посміхнулася. - Дякую!

- А в інтернеті її немає, чи не так? - запитала Одрі.

- Розслабся. Я ніколи не заходив так далеко, - сказав Натан. - eBay досить заплутаний, коли справа доходить до продажу таких великих речей. Я намагався розібратися, але не дуже далеко зайшов. І, судячи з усього, мені пощастило б, якби я отримав хоча б двісті доларів за гітару.

Ліра хотіла б знати більше про те, про що говорили люди. Але все одно було цікаво просто спостерігати за ними.

Вона помітила, що у нього у вітальні теж стоїть одна з тих великих чорних коробок. Лірі здалося, що вона чула, як батько Одрі називав їх "телевізором", що б це не означало. У цьому будинку він мав список слів: "Резюме, варіанти, звільнення".

Одрі теж це помітила. - Схоже, ти багато працював.

- Так, я працював. Раніше, - відповів Натан. - Я продав купу речей. Мені вдалося продати кілька старих ігор, кілька книжок. Я багато чого позбувся, окрім гітари. - Він повернувся до Ліри. - Отже, ти казала, що ти лише початківець?

- О, гм... Я ніколи раніше не пробувала грати на гітарі. Хотіла навчитися чогось нового. Я граю на лірі. Я чула, що вона тут не дуже популярна.

- Ліра? - перепитав Натан. - Гадаю, якби ти знайшла когось, хто грає на окарині, ти могла би зібрати гурт.

- Справді? - сказала Ліра, хитаючи головою. Якби вона дізналася, що це таке, все було б набагато простіше.

- Вона не дуже добре розуміє сарказм, - сказала Одрі.

Натан розсміявся і сказав - У будь-якому випадку, у мене теж є кілька посібників для початківців. Ти можеш взяти їх, вони допоможуть тобі почати. Я принесу все це для тебе. Це просто нагорі.

- Дуже вам дякую, - сказала Ліра.

- Нема за що.

Ліра чекала з Одрі у вітальні, прислухаючись до кроків нагорі.

- Цікаво, чи він вже обрав коледж, - сказала Одрі, вмощуючись на дивані. Вона знову глянула на телевізор - ті слова все ще були там, не рухаючись. - У нього ніколи не було особливої мотивації. Я навіть не знаю, що він планує вивчати.

- Він ще й досі ходить до школи? - запитала Ліра.

- Звичайно, - відповіла Одрі. - Йому краще почати шукати коледжі найближчим часом. У нас залишилося лише кілька років навчання в середній школі.

Минуло більше чотирьох років відтоді, як Ліра востаннє була в класі. Врешті-решт їй, напевно, доведеться повернутися. Людські школи, ймовірно, були зовсім іншими, ніж у Кантерлоті. Вона ніколи не вивчала повну історію та культуру своєї раси, і це заважало їй пристосуватися. Те, що вона вивчала все своє життя, допомогло їй лише до певного моменту.

Принаймні, її музичні таланти були так само корисними тут, як і в Еквестрії. А поки що все, про що вона мала турбуватися, - це знайти якийсь стабільний заробіток. Тоді вона могла б турбуватися про інші речі, як-от про школу чи повернення туди, де вона народилася...

Через кілька хвилин Натан повернувся з великим чорним футляром. Він розстебнув блискавку - виявилося, що він зроблений лише з жорсткої тканини, зовсім не схожий на твердий футляр для ліри, який вона використовувала для своїх інструментів.

- Боже, здається, я не виймав цю штуку вже багато років, - сказав він.

- Гм... можна мені... - Ліра пильно дивилася на нього.

Він кивнув. - Давай.

Ліра взяла гітару, і Натан показав їй, як надіти ремінь через голову і плечі. Вона перевела руки в зручне положення - права рука на струнах, ліва тримає гриф.

- Це Les Paul, але не надто захоплюйтеся. Це просто Epiphone. Це одна з найдешевших гітар, які вони виробляють, - сказав Натан.

- Гм... добре, - сказала Ліра. Ще один неживий предмет, якому люди дали ім'я, схоже на їхнє власне. Цікаво.

Ця гітара була зовсім не схожа на гітари, які Ліра бачила на малюнках, і навіть на ті, на яких кілька разів бачила, як грали поні. Ті зазвичай були зроблені з дерева. Вона провела рукою по гладенькій чорній деці і кінчиками пальців пощипала кілька струн. Вони здавалися надто розхитаними. Вона знайшла ручки на верхній частині грифа і підтягнула їх, але звук все одно залишався занадто тихим.

- Не думаю, що це звучить правильно... - сказала вона.

- Тобі потрібно увімкнути її в розетку, - сказав Натан. Він взяв довгий шнур і простягнув їй один кінець. Він показав на металевий наконечник. - Це вставляється в кінець. Я піду принесу тобі підсилювач.

Він попрямував назад сходами. Ліра обмацала корпус гітари, знайшла місце, де клацнув кінець шнура, і провела по струнах. Звук все одно не був правильним. Занадто м'яко. Вона не була впевнена, чому припустила, що прикріплення шнура щось змінить, але Натан, схоже, знав, про що говорив. Вона зрозуміла, що гітарі бракувало порожнистої камери всередині. Без неї звук просто не виходив би назовні. Вона була навіть тихішою за її ліру.

Він повернувся з маленькою чорною коробкою. Взявши інший кінець шнура, він помістив його всередину. - Тобі, напевно, захочеться це відрегулювати.

Вона дивилася, як він крутить якісь ручки на коробці. Вони були маленькі, якраз достатньо великі, щоб їх можна було взяти між вказівним і великим пальцями. Різноманітність застосувань для пальців була дійсно дивовижною.

- Що це робить?

- Це підсилювач. За допомогою нього ти регулюєш звук. - Він показував на кожен з них по черзі, повертаючи їх. - Тобі потрібен цей, десь на 5, зазвичай він піднімає високі частоти трохи вище, додає трохи реверберації...

Вона була повністю розгублена.

- Тепер спробуй, - сказав він.

Її пальці заграли по струнах, і цього разу вона підстрибнула від того, як голосно це прозвучало.

- Це... так і має бути? - запитала вона.

- Я можу зробити трохи тихіше, - сказав Натан. Він знову щось відрегулював на підсилювачі.

Вона спробувала ще трохи і виявила, що звук їй справді сподобався. Це було незвично - зовсім не схоже на те, що вона очікувала від струнного інструмента. Та й від будь-якого іншого інструмента, якщо вже на те пішло. Але якимось чином Ліра все одно знайшла його музичним. Послухавши ще трохи, вона зрозуміла, що це був звук, який вона чула у великій кількості людської музики за останні кілька днів.

Але фізичний акт гри на ній... Це було чудове відчуття. Одна рука тримала струни, що не дуже відрізнялося від її ліри. Але інша рука повинна була рухатися вздовж грифа, додаючи абсолютно новий вимір до гри на цьому інструменті. Обидві руки, кожен її палець, всі вони повинні були працювати незалежно, щоб грати на цьому інструменті. Але цей виклик зробив її захопливою. Вона знову відчула себе кобилкою, яка вчиться грати свої перші пісні в музичному класі.

- У мене також є тюнер, він десь тут... - Він порився в кейсі. - Я покажу тобі, як ним користуватися.

Ліра була зайнята ручками на верхній частині шиї. - Здається, у мене вийшло. - Вона грала по одній струні за раз, перевіряючи звук.

- Просто на слух?

- Я завжди так робила. - Вона спробувала ще кілька нот, одну за одною, і кивнула.

Натан почухав голову. - Спробуй трохи, - сказав він. - Я маю на увазі, що я ніколи не отримував від цього задоволення, але так.

Ліра посміхнулася. Вона провела лівою рукою вздовж шиї, пробуючи кілька різних позицій і слухаючи, як вони звучать. - Думаю, мені це подобається, - сказала вона. - Просто дай мені трохи часу. Думаю, я зможу розібратися.

Вона спробувала ще трохи, і її пальці швидко навчилися перебирати струни.

- Ти не проти, якщо ми вийдемо ненадовго? - сказала Одрі, жестом показуючи на двері. - Я хочу поговорити з Натаном про дещо.

- Добре, - сказала Ліра, дивлячись на свою ліву руку, яка рухалась вздовж грифа інструмента.

- Просто продовжуй працювати над цим, - сказав їй Натан. - Спробуй звикнути до цього.

Вона кивнула, але не могла зосередитися. Одрі вивела Натана в коридор, все ще прислухаючись до звуків гри Ліри. Одна нота бемоля за одною, повторювана знову і знову, доки вона не звучала правильно.

- Ну, що ти про неї думаєш? - запитала вона.

Він витріщився на неї. - Що ти маєш на увазі? Думаю, вона мила, але...

Одрі стрільнула в нього поглядом. - Я не це мала на увазі. Вона здається трохи... ненормальною, так? Я хотіла дізнатися твою думку про це.

- Ну, так, гадаю, вона не зовсім те, що можна назвати "нормальною". Ти сказала, що познайомилася з нею кілька днів тому. Яка її історія?

- Вона розповіла мені, що щойно дізналася, що її всиновили, і вона намагається знайти своїх справжніх батьків. А її відіслали з дому, не залишивши їй нічого, окрім їхньої старої фотографії, з якою її знайшли в дитинстві.

- Це... трохи драматично, - сказав Натан. - Як ти в це вляпалася?

- Кілька днів тому вона була в парку біля будинку штату, грала на лірі. Мою увагу привернуло її волосся.

Він кивнув. - Так, я бачу.

- Але... коли я почала з нею розмовляти, виявилося, що вона може бути трохи дивною.

- Я міг би тобі про це сказати.

- Ти навіть не уявляєш.

З іншої кімнати вони почули кілька фальшивих нот і верескливий зворотній зв'язок підсилювача. Вони обоє одночасно здригнулися.

- Звучить так, ніби вона починає вправлятися, - сказав Натан. - Так що ти там казала?

- Частково, - сказала Одрі. - Ти ж бачив, що вона нічого не розуміла в тому, як працює електрогітара. Вона так поводиться з великою кількістю електроніки. Наче вона ніколи не бачила її раніше.

- Може, вона аміш, - припустив Натан.

- З таким волоссям? Я так не думаю.

- Космічні аміші?

- Давай серйозно. - Очі Одрі звузилися.

Натан махнув рукою. - Гаразд. Почнемо з початку.

- Ну, початок у нас був не дуже вдалий. Я почала з нею розмовляти. Вона запитала, куди можна піти поїсти, і я провела її в Макдональдс. Я думала, що це не буде проблемою, але я впевнена, що вона ніколи не була там раніше. Вона навіть не знала, що це за їжа. І виявилося, що вона вегетаріанка.

- Ого, - сказав Натан. І тут його осяяло усвідомлення. - О, так, це... Це недобре.

- Вираз її обличчя... Було таке, ніби вона скоїла вбивство. Вона, напевно, відчувала, що зробила... - сказала Одрі, хитаючи головою. - Але поки ми були там, я просто підтримувала дружню розмову, і вона сказала деякі інші речі, які мене занепокоїли.

- Наприклад?

- Ну, мабуть, вона живе сама з дванадцяти років. Вона і ще одна дівчина, яку вона називала своєю сусідкою по кімнаті, - сказала Одрі. - Можливо, вони були втікачками. Але Ліра навіть не усвідомлює, що це було чимось незвичайним - жити самій у такому віці.

- Ти серйозно? Де саме можуть жити дві дівчинки-підлітка, щоб їх не знайшла служба у справах дітей - або ще гірше? - запитав Натан.

- Вона мені не каже. Кожного разу, коли я намагаюся з'ясувати, звідки вона приїхала, вона каже мені одне й те саме - що це "не має значення". Я навіть не знаю її прізвища. - Одрі зробила паузу. - Ну, вона не знає свого прізвища. Або просто не хоче мені казати.

- І ти дозволяєш їй жити у себе вдома, хоча нічого про неї не знаєш.

- Після всього, що вона говорила, я почала хвилюватися за неї. Вона справді не розуміє, що робить, - сказала Одрі. - Мені вдалося переконати батьків, що вона не шкідлива. І вона дуже хоче заробляти власні гроші... звідси і вся ця історія з приєднанням до гурту.

Звуки поступово наближалися до чогось музичного. Натан на мить зупинився, щоб прислухатися. - До цього вона казала, що просто грала на лірі.

- Коли їй прийшла ідея спробувати гітару, я подумала, що вона зможе зробити більше з цим. Але я не думаю, що вона зможе спробувати себе у гурті ще якийсь час.

- Ліра - це дуже цікаво. Де вона навчилася на ній грати?

- Повір мені, я хотіла би знати. Я сподіваюся, що вона розкриється, якщо я дам їй трохи більше часу, - сказала Одрі.

Натан притулився до стіни і склав руки. - То що вона тобі розповіла?

- Нічого корисного. Вона стверджує, що її мати - мабуть, прийомна мати - була метеорологом. І вона згадала кількох своїх друзів. - Одрі зробила паузу, і вони почули кілька зіграних нот. Ліра намагалася зіграти гаму, і підійшла досить близько. - Давай подивимося... Хтось на ім'я Твайлайт, а потім була Діана. Але спочатку вона називала її Пінкі. Але вона сказала, що Твайлайт - це не прізвисько.

- Якби вона це вигадувала, вона б вибрала щось більш розумне.

- Я думаю, що вона говорить правду, коли взагалі щось говорить. Але вона все ще уникає говорити мені щось конкретне про те, звідки вона приїхала або чому поїхала. Спочатку я подумала, що з нею щось трапилося, наприклад... насильство. - Одрі завагалася. - Але вона здається занадто веселою. Насправді, вона виглядає трохи засмученою через те, що пішла з дому.

- Тоді що, на твою думку, з нею не так?

- Можливо, нічого. Ну, не в сенсі "розладу". Вона наївна, але її нерозуміння, здається, здебільшого має культурне підґрунтя. У мене таке відчуття, що вона насправді може бути досить розумною. Єдина проблема в тому, з якої культури вона походить, і як вона опинилася посеред Айови, коли навряд чи розуміє, як працює американське суспільство. І ти бачив, як вона зараз відреагувала на гітару, як вона навіть не очікувала, що вона так звучатиме.

- То що ти збираєшся з нею робити? - запитав Натан. - Я маю на увазі, як довго вона може залишатися у тебе вдома? Схоже, що їй вже буде неможливо дізнатися, хто її батьки.

- Я розумію, що... - сказала Одрі. - Я починаю думати, що все, що їй дійсно потрібно - це рука допомоги. Вона, безумовно, готова працювати, щоб отримати те, що їй потрібно; їй просто потрібно місце, де можна зупинитися на деякий час. Тож я багато для неї роблю.

- Все, що я можу сказати, це те, що ти влізла вище голови, Одрі.

- Не так сильно, як Ліра.

Потім вони щось почули - простий, знайомий риф. Той, який вони обидва чули не так давно. Натан і Одрі перезирнулися, а потім повернулися до кімнати, де репетирувала Ліра.

- Здається, я зрозуміла, - сказала вона.

- Це Aerosmith... - Натан здивовано витріщився на неї, коли вона зіграла риф ще кілька разів.

Ліра дозволила гітарі звисати з ременя. - Я почула цю пісню, коли ми входили. І вирішила спробувати.

- Ти впевнена, що ніколи раніше не грала? - запитала Одрі.

- Я завжди швидко вчилася. Музика - це мій особливий талант. - Ліра знизала плечима.

- Можна і так сказати...

Ліра знову втупилася в гітару, все ще намагаючись освоїтися з новим інструментом. Вона навіть не уявляла, що таке може бути можливим. Звуки не були схожі ні на що, що вона коли-небудь чула.

- Я й сам не найкращий музикант, - сказав Натан, почухавши підборіддя. - І навіть якщо ти не зовсім Джо Перрі...

- Звісно, ні. Я ж дівчина, - сказала Ліра.

- Я все ще думаю, що ти могла би потрапити на прослуховування до місцевого гурту, якби справді захотіла, - закінчив Натан. - Ти вже приблизно настільки хороша, наскільки я коли-небудь міг би. Якось так.

- Як ти так швидко цього навчилася? - запитала Одрі.

- Я ж казала тобі. Музика - мій особливий талант. Я завжди швидко вчилася. - Ліра повернулася до Натана. - Я справді можу це отримати?

- Не зовсім.

Ліра насупилася.

- Але... - сказав Натан, - я все одно хотів би щось з цього зробити, - сказав він. - Я дозволяю тобі позичити його на деякий час.

- Я можу заплатити за нього. Просто дай мені трохи часу, щоб заробити грошей. - Їй подобався цей інструмент. Він здавався їй правильним. Можливо, вона почне грати на ньому постійно.

Він кивнув. - Звичайно. Він коштує не так вже й багато, але нічого страшного.

- Я куплю його у вас, як тільки зможу собі це дозволити. Обіцяю, - сказала Ліра. Вона обережно поклала гітару назад у чохол і застебнула блискавку. Там був ремінець, щоб носити її на спині.

- Я візьму це, Ліро, - сказала Одрі, беручи підсилювач за ручку зверху.

- Я принесу посібники для початківців, але я починаю сумніватися, що вони тобі знадобляться, - сказав Натан. - У тебе чудовий звук. У тебе справді є хист до цього.

- Ти справді так думаєш? - Ліра ледве повірила власним вухам. Почути таке від людини - та ще й про її власну музику! Це була така честь. - Як тільки ми повернемося до тебе додому, я хочу одразу ж почати репетирувати!

- Ти серйозно маєш намір пройти через це, - сказала Одрі.

- Звичайно! - сказала Ліра. - Мої батьки завжди казали мені, що я повинна зосередитися на музичній кар'єрі. Відтоді, як я вперше взяла в руки ліру, вони казали, що я зможу далеко піти з нею.

- Але вони, мабуть, не мали на увазі, що ти приєднаєшся до гаражного гурту якогось хлопця.

Ліра посміхнулася. - Мабуть, ні.

Вона не збиралася розповідати нікому з них, але її батьки взагалі не хотіли, щоб вона стала людиною, не кажучи вже про те, щоб вона почала грати людську музику. Вона хотіла, щоб вони побачили її зараз і знали, що з нею все гаразд. Справи вже починали виглядати краще.