Антропологія

Після трохи більше тижня перебування в людському світі Ліра починала розуміти, що Одрі мала на увазі, коли казала, що він "нудний".

Ну, ні. Це не те слово. Люди все ще примудрялися дивувати її щодня. Краще було б сказати "спокійний".

По правді кажучи, останній рік у Понівілі був надзвичайно насичений подіями. Найтмер Мун була лише початком, але потім з'явилися параспрайти, Урса Майнор, дракон. Незліченна кількість інших речей у Вічновільному лісі, про які вона тільки чула, але ніколи не бачила. І той випадок, коли Твайлайт наклала закляття на її стару ляльку, а Бон-Бон і Ліра в результаті наставили одна одній потворних синців.

У Де-Мойн такого ніколи не траплялося. Здавалося, люди повністю контролювали свій світ. Ліра не могла забути, що принцеса Селестія сказала про війну... Але вона не бачила жодної людини, яка б носила зброю. Важко було уявити, щоб Одрі, Натан чи будь-хто інший, кого вона зустрічала, робив щось подібне.

Ліра увійшла в рутину, проводячи більшу частину свого часу за грою на гітарі. Вона швидко навчилася. Музика завжди була для неї природною, тож це не стало несподіванкою. Сама гітара була досить легкою, але підсилювач збивав її з пантелику. Потрібно було отримати якийсь звук, але вона навряд чи розуміла, як і чому.

Допомогли книги Натана. Виявилося, що гітара базується більше на акордах, ніж на окремих нотах, тому вона не зовсім схожа на її ліру. Вона спробувала зіграти кілька старих пісень, які запам'ятала зі свого гала-виступу, але на гітарі вони звучали не так, як на лірі.

Це був інструмент, створений для людської музики. Вона попросила Одрі дати їй кілька музичних записів, які вона могла б спробувати послухати і вивчити на слух.

- Ти маєш на увазі рок-музику? - сказала Одрі.

Ліра кивнула. - Таку, як написано на флаєрі. Але я не знаю, хто ці музиканти.

- Думаю, мій тато може мати щось подібне. Спитай його.

Була субота - батьки Одрі мали сьогодні вихідний, тож Ліра знайшла батька Одрі перед телевізором у їхній вітальні. Вони проводили там багато часу, але від довгого вдивляння в рухомі зображення у Ліри починали боліти очі.

Він помітив її ще до того, як вона встигла щось сказати. - Привіт, Ліро. Тобі щось потрібно?

Вона кивнула. - У вас є записи гітарної музики, так? Рок, зокрема. Я намагаюся його вивчити.

- Ти шукаєш гітарну музику? Я думав, Одрі казала, що ти граєш на лірі.

- Ну, колись грала, але хочу навчитися чогось нового. - Останнім часом вона багато чим займалася, і музика була, мабуть, найменш заплутаною з усього цього. - Якщо мені є що послухати, я зазвичай можу зіграти це на слух.

- Давай подивимось. У мене є багато музики з сімдесятих, якщо ти не проти, - сказав він. Люди схильні описувати багато речей за допомогою чисел. Він підвів її до полиці, заповненої тонкими футлярами. - CCR, Deep Purple...

- Здається, цей гурт був на плакаті, який я бачила. У цих піснях є гітаристи, так? - запитала Ліра.

- Без них це не був би рок. - Він витягнув з полиці кілька квадратних футлярів.

- Це те, на чому ви тримаєте музику? - запитала Ліра, взявши один і покрутивши його в руках. Він був такий маленький. - Вдома я звикла до інших речей. Ми називаємо їх платівками.

Це чомусь розсмішило його. - Зазвичай діти твого віку не знають, як працюють платівки. Хочеш, я покажу тобі, як вони працюють?

Вона кивнула.

Він відкрив футляр, швидко перебираючи пальцями. Він натиснув на центр. - Тримай її ось так. Намагайся, щоб на цій стороні не було відбитків пальців. - Він тримав диск одним пальцем через отвір у центрі, а іншими - по краях.

Ліра взяла його в нього, обережно тримаючи так само, як і він. Світло вихопило срібний диск і створило райдужні візерунки на чистій стороні. - Виглядає дивовижно.

- Здається, у твоїй кімнаті є стереосистема, Ліро, - сказав він. - Я покажу тобі, як його вмикати.

Раніше вона не помічала "стерео", бо воно виглядало як звичайний предмет меблів. Диск був захований у висувний лоток, і він відтворював музику, незважаючи на те, що не мав рупора, з якого звук виходив би назовні. Але звук був менш дряпаючим, і тато Одрі показав їй, як переходити точно на початок кожної пісні або програвати їх на повторі.

Вона слухала пісню під назвою "Lodi" кілька разів. Вона була приємною і повільною, і вона, безумовно, могла пов'язати себе з текстом. Вибравши партію соло-гітари, вона репетирувала її весь день, поки її пальці не почали рухатися самі по собі, і вона практично могла грати її уві сні.

Коли вона була єдинорогом, занадто довга гра на лірі могла призвести до головного болю. Магія вимагала такої концентрації уваги, але грати на будь-якому інструменті руками було набагато легше. Як тільки вона записувала пісню, вона могла зануритися в себе на кілька годин. І, власне, вона так і робила - їй доводилося не забувати переривати свої заняття, коли Одрі та її сім'я вкладалися спати.

Деякі поні грали на гітарі, але Ліра поняття не мала, як це робиться. Її пальці давали їй точний контроль над кожною струною. Вона бачила, як поні грали на гітарі копитами, але це навіть близько не могло зрівнятися з тим, що вона могла робити пальцями. З людей, мабуть, теж виходили б кращі піаністи. Та й на будь-якому іншому інструменті, якщо на те пішло.

Минуло трохи більше тижня відтоді, як вона почала займатися. Важко було уявити, що вона вже так довго була людиною. Ліра була у своїй кімнаті, як завжди, працюючи над черговою новою піснею.

- Звучить непогано. - Ліра підняла погляд від гітари і побачила Одрі, що стояла в дверях, схрестивши руки.

- Дякую. Я працюю над новою піснею, - сказала Ліра.

- Скільки пісень ти вивчила?

- Думаю, може... три? - Вона постукала себе по підборіддю. - Ні, чотири.

- Минув лише тиждень.

- Я знаю. - Ліра повернулася до гри, виконуючи головний риф з пісні під назвою "Smoke on the Water".

Одрі сіла поруч з нею і спостерігала. - Це дивно. У тебе добре виходить, справді добре. Ти як вундеркінд.

- Мої батьки казали мені те саме. - Ліра посміхнулася.

Одрі просто кивнула і втупилася в землю. Останнім часом вона перестала ставити Лірі так багато запитань, можливо, тому, що Ліра не мала наміру відповідати. Ліра поклала гітару на ліжко біля себе. Одрі мала рацію, вона навчилася грати дуже швидко.

Ліра раптово підвелася і підійшла до своєї сумки. Її щоденник лежав зверху, поруч із лірою, яка вже давно лежала там без діла. Але їй не вистачало лише флаєра, захованого в обкладинку.

ПОТРІБНІ МУЗИКАНТИ. Ліра не могла не здивуватися, якщо вони все ще шукали когось, хто б грав на гітарі. І тепер вона трохи знала про Aerosmith і Deep Purple - це були відомі людські гурти, і вона могла зіграти кілька пісень з їхніх альбомів.

Вона знову сіла поруч з Одрі, перечитавши листівку ще кілька разів. - Знаєш, я думаю, я могла б піти на прослуховування зараз.

- Ти все ще налаштована на це, чи не так? - запитала Одрі.

Ліра кивнула. - Як нам з ними зв'язатися? Ти ж казала, що знаєш, як.

Одрі відкинулася на спинку ліжка, підтримуючи себе руками. - Ти вже давно не брала його в руки. Вони могли б знайти іншого зацікавленого гітариста.

- Я все ще хочу спробувати.

- Здається, ти вже готова. Якось так. - Одрі знизала плечима. - Ми могли б спробувати зателефонувати їм.

- Так, давай спробуємо. - Ліра не була впевнена, що вона мала на увазі під словом "зателефонувати", але вона все ще звикала до людського сленгу.

Її батьки завжди хотіли, щоб вона продовжувала музичну кар'єру. У певному сенсі, це те, що вона робила зараз. Можливо, вона більше не була поні, і, можливо, ця людська музика не була тією, яку слухала більшість поні, але Ліра знала, що вони все одно пишалися б нею, якби могли бачити її зараз.

- Тримай, - сказала Одрі, простягаючи їй щось.

Це була річ, якою Одрі так часто користувалася раніше, але тепер вона була впевнена, що насправді її звали не Натан. Ліра нерішуче взяла її і розглянула. - Що це?

Одрі почухала голову. - Так. Напевно, мені слід було запитати, чи вмієш ти користуватися телефоном...

- Ну, ні, - сказала Ліра. - Але я б хотіла навчитися! Навчи мене.

- Е-е... Як саме мені почати... - Одрі на мить замислилася. - Це дивно. Ти так швидко розумієш музику, а мені доводиться пояснювати такі речі...

- Будь ласка? Просто постарайся.

- Зателефонуєш за номером з флаєра. Потім просто поговориш з тим, хто візьме слухавку. Скажи, що побачила їхнє оголошення і хочеш приєднатися до гурту. - Вона зробила паузу, а потім додала. - Якщо вони запитають, як довго ти граєш, збреши їм.

- Гаразд... - Ліра втупилася в телефон у своїй руці. Вона намагалася пригадати, як Одрі ним користувалася. - Отже... ці номери? - Вона злегка провела по них пальцем.

- Я зачитаю їх тобі. - Вона почала зачитувати номер, але Ліра перебила її.

- Повільніше.

Одрі зітхнула і повернулася до чисел, перераховуючи їх по одному. Ліра по черзі торкалася пальцем кожного з них. Вони трохи піддавалися, і вона щоразу випускала ноту.

- І що тепер? - запитала Ліра після останньої.

- Просто поговоримо.

Ліра піднесла телефон до обличчя. Вона чула, як щось дзижчить. - Там... там хтось є? - Вона почувалася безглуздо.

Дзижчання продовжувалося, а потім раптово припинилося. - Алло? - Голос насправді лунав зсередини телефону. Ліра ледь не впустила його від несподіванки, але вчасно підхопила.

- Хто ви? - запитала вона.

- Ви помилилися номером? - відповів голос.

- Гм... - Ліра подивилася на Одрі за відповіддю.

- Скажи йому, що тебе цікавить гурт, - сказала Одрі.

- О! Гаразд. - Ліра не знала, куди саме дивитися. Було дивно розмовляти з кимось, коли вона навіть не могла його бачити. - Я побачила постер, а я гітарист, то ж подумала...

- Це про гурт? Так. Чудово, - відповів голос. - Мене звати Рендалл. Я вокаліст і тимчасовий менеджер, поки ми не знайдемо місце. Коли ти зможеш приїхати? Було б добре потрапити на прослуховування разом з нами.

- О, е-е... - Ліра зробила паузу. - Думаю, я можу прийти коли завгодно. - Вона повернулася до Одрі, яка розгублено подивилася на неї.

- Дістань його адресу, - сказала вона.

- Га? О, так. Де ви живете? - сказала Ліра.

Одрі подала їй ручку. Ліра жонглювала нею та телефоном, перекладаючи його в іншу руку, щоб писати.

- Що мені з цим робити? - запитала вона.

- Запиши це. - Одрі поклала палець на листівку, і Ліра кивнула. Вона переписала те, що сказав їй голос по телефону. Це було схоже на адресу. Там також було змішано багато цифр. Здавалося, люди дуже люблять цифри.

- Ти все записала? - запитав голос.

Ліра закінчила писати і кивнула. Потім, згадавши, що людина по той бік, ймовірно, теж не може її бачити, вона додала. - Я зрозуміла.

- На цих вихідних у мене досить вільний графік. Як думаєш, ти зможеш прийти завтра після обіду? Просто хочу послухати, як ти звучиш, ось і все.

- Завтра... - Ліра глянула на Одрі. - Так, я б хотіла.

- Тоді й побачимося. Принось свою музику. З нетерпінням чекаю на тебе.

Звук раптово обірвався на іншому кінці дроту. Ліра відклала телефон і втупилася в нього, намагаючись зрозуміти, що пішло не так.

- Натисни червону кнопку, - сказала їй Одрі. Ліра спробувала одну. - Іншу, збоку. - Здавалося, це спрацювало. На телефоні з'явився миготливий час.

- І що тепер буде? - запитала Ліра. Вона повернула телефон Одрі.

- Ти ж казала, що завтра підеш на прослуховування, так? - сказала Одрі. - Мої батьки знову будуть на роботі, а у мене немає машини... - Вона на мить замислилася, а потім знову почала натискати цифри на телефоні. Її пальці рухалися швидко. Ліра спостерігала, як вона це робить - у Одрі це виходило набагато природніше і легше.

- Агов, Натан? Ти зайнятий завтра?

* * *

Наступного дня у двері подзвонили.

- Це, мабуть, він. Іди відкрий, я роздрукую це. - Одрі ледь підняла очі. Вона користувалася чимось, що називала "Google Maps" - хоча це було більше схоже на ще один телевізор, ніж на карту. І вона сиділа надто близько до нього.

Ліра спустилася вниз і відчинила вхідні двері.

- О, привіт, Ліро, - стояв Натан, з однієї руки в нього висіла зв'язка ключів. - Одрі вдома?

- Привіт! Одрі нагорі. Я не знаю, що вона робила, - відповіла Ліра.

Вони почули кроки, що спускалися сходами, і за мить Одрі з'явилася з аркушем паперу в руках. Вона простягнула його Натану.

- Я щойно роздрукувала маршрут. Дякую, що запропонував підвезти її.

- Не те, щоб я був сьогодні дуже зайнятий. - Він втупився в те, що вона йому дала. З того, що змогла розгледіти Ліра, це було схоже на карту - дуже складну. - Здається, я знаю, де це...

- Ми не дуже багато знаємо про цього хлопця, але по телефону він здавався нормальним, - сказала Одрі. - Просто будьте обережні.

- Добре. - Натан кивнув і відірвав погляд від карти. - Готова вирушати, Ліро?

- Так, тільки візьму свою гітару.

- Технічно, вона все ще моя.

- Так... - сказала Ліра. Вона повернулася до своєї кімнати. Вона спакувала гітару в чохол, закинула його через плече і підняла важкий підсилювач, її пальці напружувалися від його ваги.

Спустившись донизу, вона ледь не впустила його на очах у двох людей. - Тепер я готова, - сказала вона, задихаючись.

- Я можу донести його решту шляху. Моя машина на під'їзній доріжці. - Натан показав великим пальцем через плече в бік вхідних дверей.

- Твоя...?

Ліра вийшла слідом за ним на подвір'я, де стояв один з тих екіпажів. Це був не той, що зазвичай стояв там - цей був сірий, і він був одним з найменших.

- Ми на ній поїдемо?

Натан зачинив люк на задньому сидінні. - Так. Не хвилюйся - я не так давно отримав права, але я дуже обережний водій. Тобі нема про що хвилюватися.

Він підійшов до одних із вхідних дверей і зайшов всередину. Ліра на мить завмерла, але він подивився на неї так, ніби казав зайти всередину.

- Давай, поклади гітару на заднє сидіння, - сказав він їй.

Вона кивнула і знайшла ручку дверцят. Її пальці прослизнули всередину, і вона потягнулася назовні. Заднє сидіння було завалене різними речами - паперами, металевою бляшанкою, пакетами з покупками. Вона поклала гітару на цей безлад, зачинила дверцята і обійшла з іншого боку, щоб сісти на переднє сидіння поруч з ним, з правого боку.

Там були всілякі кнопки, як на телефоні або стереосистемі, важіль між сидіннями і якесь колесо перед Натаном. Схоже на корабель, зрозуміла Ліра - він, напевно, використовує його для керування. Сидіння були м'якими, але місця для ніг майже не було.

- Куди я це поклав... - сказав він. Він озирнувся і знайшов карту. - А, ось вона.

Ліра все ще проводила інвентаризацію автомобіля. Біля сидіння Натана стояла чашка - в ній було два заглиблення, які ідеально підходили за розміром, а поруч - ще одне, в якому лежало кілька монет.

Він повернув ключ, і весь автомобіль затрясся. Ззаду почувся якийсь гучний гуркіт. Ліра відчула, як її серце калатає в грудях. Було дуже голосно, і коли вони почали виїжджати заднім ходом на вулицю, вона ледве могла тримати очі відкритими.

- Що з тобою? Заколисало?

Їй вдалося трохи розплющити очі, а потім знову заплющити їх. - Ні, я... в порядку. Зі мною все буде добре. - Можливо, вона розмовляла сама з собою.

- Ліро, ти коли-небудь їздила в машині?

- В такій? - Її ноги підкосилися. Вона втупилася в них. Краще на них, ніж на вікна.

У голові Ліри раптом промайнув спогад - як Рейнбоу Деш витягла її з візка з яблуками, що втікав, за кілька секунд до того, як він перекинувся через край урвища. У цьому транспортному засобі вони були повністю закриті і навіть пристебнуті ременями. Не кажучи вже про те, що вона не бачила пегасів більше тижня.

Від цього їй не стало легше. - Ну... одного разу.

- Лише раз? - Він глянув на неї лише на мить, а потім знову подивився вперед.

- Це було не зовсім так. Але... схоже. Там, звідки я родом, такого не було.

Він повільно кивнув, хоча був явно збентежений. - Не хвилюйся. Ми будемо обережними. - Він дивився вперед, не відводячи очей, коли говорив до неї. - Звідки ти взялася, що ніколи раніше не їздила в машині?

Ліра зітхнула. - Хіба це нормально ставити стільки запитань, коли ти щойно познайомився з кимось?

- Так... Ти, напевно, багато чула від Одрі. І не тільки ти. Вона любить аналізувати людей, - сказав Натан. - Напевно, вона взяла тебе до себе тому, що ти така загадкова. Хоча цілком логічно, що вона хотіла б дізнатися про тебе більше.

- Я звичайна людина. - Ліра помітила власне відображення у дзеркалі, прикріпленому збоку автомобіля.

- Ти справді не хочеш про це говорити? Я не буду на тебе тиснути.

- Зі мною все гаразд.

- Можливо, але я б все одно сказав, що ти далека від норми.

Натан здавався абсолютно спокійним. Ліра дивилася на його руки, і це відволікало її від того, що відбувалося. Вони трималися за кермо, коли їхали містом, і він крутив його в різні боки, коли екіпаж змінював напрямок руху. Як вона і припускала, це був рульовий механізм. Через деякий час Ліра почала звикати до руху, але їй все ще було цікаво, як ця штука взагалі рухається.

Вони їхали набагато швидше, ніж карета. Зсередини швидкість не була такою помітною, як з тротуару, коли дивишся на неї. Вони знову сповільнилися, коли в'їхали в інший район.

Їхали всього кілька хвилин, хоча здавалося, що набагато довше. І вони, мабуть, були за багато миль від будинку Одрі. Вони зупинилися перед цегляним будинком, і Натан дивився у вікно на номер на поштовій скриньці.

- Це він... Ти впевнена, що хочеш туди зайти?

- Це ж те місце, куди ми повинні йти, хіба ні? У тебе ж була карта.

- Ну, так, але... - Він продовжував озиратися.

- Я зовсім не хвилююся. Я багато тренувалася, - сказала Ліра. - Я впевнена, що він дозволить мені приєднатися.

Натан просто витріщився на неї. - Я не про це турбуюся.

Ліра намацала ремінь на грудях і застебнула його. Вона відчинила двері і вийшла, її ноги все ще тремтіли. Вона вхопилася однією рукою за машину, поки та не зупинилася. - Чого ти чекаєш? Виходь!

- Ліро, ти не думаєш... - почав гукати її Натан, але вона вже схопила гітару і попрямувала до вхідних дверей. Він зітхнув і вийшов з машини, ще раз перевіривши, чи добре він її замкнув.

Вона обшукала край дверей. - У них немає такого... - Дзвінка не було, тож вона стиснула кулак і постукала. Їй боліли кісточки пальців, вони були не такі міцні, як копитця.

- Я просто хочу сказати, що якщо щось не вийде, просто дай мені знати. Ми можемо повернутися назад, - сказав Натан. Він показав рукою назад, на машину.

Двері відчинилися, і на порозі з'явився ще один чоловік, вищий і кремезніший за Натана. Він підняв руку, щоб відкинути з очей своє кучеряве темне волосся. Воно було приблизно таке ж довге, як у Ліри.

- Ем... Я тут через групу? - сказала Ліра.

Він кивнув. - Так, так... Ти та дівчина, яка хотіла спробувати себе на гітарі. Я чекав на тебе. Заходь. Поговоримо.

Ліра швидко пішла за ним всередину, але Натан торкнувся її руки. - Ти в цьому впевнена?

- Та годі тобі. Він така ж людина, як і ми.

- Я в цьому не сумніваюся.

- Ви йдете? - Чоловік озирнувся на них.

- Так! - Ліра приклала руку до гітарного чохла на спині і поспішила до вітальні.

Їх запросили сісти на диван, а інший чоловік сів у м'яке крісло навпроти них. Він кивнув у бік Ліри. - Це ти дзвонила по телефону? - Він оглянув її. - Ти виглядаєш трохи молодою.

- О, це нормально. Мені шістнадцять.

- Точно... Ти, мабуть, та, з ким я розмовляв вчора, - сказав він. - Можеш звати мене просто Рендалом.

Його голос був схожий на той, що вона чула по телефону, але було дивно думати, що вони вже розмовляли, якщо вона тільки зараз зустріла його вперше. Вона помітила дивний малюнок на його футболці - незвично детальний, навіть для людського одягу. На ній було зображено, мабуть, людину-зомбі, і слова "Iron Maiden" червоним кольором.

- Ти тут головний? - запитала Ліра. Це не було схоже на ті прослуховування, на які вона звикла ходити, але, з іншого боку, всі вони були з поні.

- Повинен сказати, я радий, що у нас є хтось, хто хоче бути нашим гітаристом. Без нього гурт не зможе триматися разом, розумієш?

- Ну... так.

- То ти...?

- Ліра.

- Ліра...? - Його голос очікувано затих.

Вона витріщилася на нього. - Я так і сказала.

- У тебе є прізвище, Ліра?

- Ні. Просто Ліра.

Його вираз обличчя на мить застиг, а потім він розсміявся. - Ну, добре. Отже, просто Ліра, маєте досвід виступів?

- Так. Тонна. - Вона сяяла гордістю. - Мене обрали грати на королівському гала-вечорі вдома, до речі.

- Королівському гала-вечорі. - Він відкинувся на спинку дивана. - Ти що, британка?

Ліра насупилася. - Я так не думаю...

- Ну, як би там не було, давай послухаємо, що ти вмієш. Головне, чи вмієш ти грати. Чи не так?

- Так...

Нейтан підвівся. - Піду принесу підсилювач з багажника. А ти почекай, Ліро. - Він поспішив вийти.

Рендалл підняв палець. - То це був...?

- Мій друг Натан. Він позичив мені гітару.

Вона помітила на його лівій руці звивистий чорний візерунок. Він був схожий на дракона - як ті, що вона бачила під час міграції драконів, або того разу, коли Спайк виріс до свого повного розміру. Це був єдиний раз, коли вона бачила повнорозмірного дракона зблизька. - Звідки він у тебе?

- О, це? - Він підняв руку і подивився на неї. - Хех. Одного ранку я прокинувся з розколюючим головним болем, і це вже було. Хто знає, що ще сталося тієї ночі.

- Захоплююче... - Мало того, що у цієї людини була к'юті-марка, він навіть не пам'ятав, як її заробив.

Він відчинив двері і повів її в іншу кімнату. - Зазвичай ми граємо тут. Я дозволю тобі влаштуватися. - Він доторкнувся до чогось на стіні, і вся стіна загуркотіла і почала підніматися вгору.

Надворі Натан ніс підсилювач до будинку і зайшов до кімнати, де вони перебували. Він озирнувся навколо. - Ого. Справжня гаражна група.

- Ми використовуємо те, що маємо, - відповів Рендалл.

Це було схоже на прибудований до будинку сарай для інструментів із суцільною кам'яною підлогою, заляпаною чимось чорним. Ліра взялася за налаштування підсилювача. Їй все ще було важко пригадати, як налаштувати цю штуку - вона тримала її в кімнаті готовою до використання відтоді, як уперше нею скористалася, щоб не турбуватися про цю частину.

- Потрібна допомога? - запитав Рендалл, піднявши брову. Він узяв один зі шнурів і ввімкнув його в розетку.

- Ні, я... я думаю, що впораюся. - Ліра присіла навпочіпки, намагаючись розібратися з усіма шнурами. Вона знайшла кінець, який підключався до гітари, і вставила його на місце, потім підвелася. - Я готова.

- Давай послухаємо. - Він стояв, склавши руки.

Ліра почала з "Smoke on the Water". Це була її найновіша пісня, але одна з найулюбленіших. Вона вклала всю свою концентрацію в пальці та звук гітари. Вона практично забула про двох людей, які стояли і дивилися на неї, або про холодну і брудну кімнату, в якій вони стояли. Якщо розібратися, це не надто відрізнялося від прослуховування на концерті в Кантерлоті. Якщо вона достатньо добре зналася на музиці, їй не було про що хвилюватися.

Через кілька хвилин Рендалл підняв одну руку. - Гаразд. Досить.

Ліра зупинилася і підняла голову. Вона прибрала волосся з очей. - Було добре?

- Так. Чудово, насправді, - сказав Рендалл. - Я мав на увазі, що я вже збирався впустити тебе, незважаючи на те, як ти звучала. Ми були у відчаї. Але це... як довго ти граєш?

- Майже все своє життя. - Технічно це не було брехнею. Він просто не запитав, що вона грала. Або як. Ліра зігнула пальці. - Кого ти мав на увазі під "ми"?

- Я познайомлю тебе з іншими учасниками гурту пізніше. Репетиція буде наступного понеділка після обіду.

- То... я в групі? - Ліра почала посміхатися.

- Ласкаво просимо до "Багряного грому".

Вона не могла в це повірити. Людський гурт. Вона збиралася грати музику з іншими людьми!

Вона підбігла, щоб енергійно потиснути руку Рендалу. - Дуже вам дякую!

Він витріщився на неї з легким здивуванням, широко розплющивши очі. - Гадаю, ми ще побачимося.

- Так... У понеділок після обіду. - Вона кивнула, все ще посміхаючись.

Якби вона не була тут так давно, Ліра могла б заприсягтися, що їй наснився неймовірно яскравий сон. Що б Бон-Бон подумала про неї зараз?