Антропологія

- Як це можливо, що в цьому фургоні ще менше місця для ніг, ніж у твоєму тісному маленькому Civic? - сказала Одрі.

- Краще влаштовуйся зручніше. Далеко ще їхати? - запитав Натан. Він відкинувся на спинку сидіння, намагаючись потягнутися якомога сильніше.

Ліра сиділа на передньому сидінні фургона, звідки їй було добре видно, на що перетворилася Філадельфія. Небо набуло хворобливого зеленого кольору і було поцятковане низько навислими рожевими хмарами. Вони проїжджали через те, що колись було невеликим районом, хоча лінія під'їзних шляхів вела до порожніх ділянок. У кінці вулиці височіла вежа, складена з усіх тих будинків, які тепер були безладно нагромаджені один на одного. Коли вони проїжджали центральну частину міста, то побачили, що цілі квартали злетіли в повітря і перетворилися на острови.

Твайлайт сиділа ззаду між Полом і Монікою. Решта поні все ще були вдома у Ліри. Фургон був великий, але достатньо великий лише для шістьох людей плюс одну поні. Твайлайт зголосилася поїхати з ними - зрештою, вона найбільше читала. Як про елементи, так і про людей.

- Нам знадобилося близько двох годин, щоб здійснити цю подорож в інший бік. Як вам це подобається? - запитала вона.

- О, без проблем, - відповів Рендалл. Він натиснув на гальма, коли рій левітуючих пирогів поплив через дорогу перед ними. Він дивився, як вони пролітають повз нього з абсолютно невиразним обличчям. Коли вони пролетіли, він знову натиснув на газ, і вони з гуркотом помчали вперед. - Це просто чудовий день для того, щоб проїхатися туди й назад через три штати.

- Це сарказм, чи не так?

Не минуло й п'ятнадцяти хвилин після приїзду Одрі та Натана, як вони завантажили фургон і вирушили в дорогу. Ліра була рада, що нарешті вирушила в дорогу - з дому вона не могла бачити багато, і все виявилося гірше, ніж вона очікувала.

- А тепер, гадаю, саме час тобі пояснити, що саме відбувається, - сказала Одрі. Вона оглянула намисто, яке тримала в руках, - те саме, яке Ліра тицьнула їй в руки перед тим, як практично наказала всім сісти в машину. - Це те, що ти намагалася сказати мені раніше, так? Про єдинорогів?

- Я досі не можу повірити, що ти мені нічого про це не говорила... - пробурмотів Натан.

- Не всі ми єдинороги. Поні - більш загальний термін, - сказала Твайлайт.

- Я розумію, що раніше ти мені не вірила, бо це справді звучить божевільно, - сказала Ліра. Вона вигнула шию, щоб подивитися Моніці в спину. - І люди не дуже добре поінформовані про єдинорогів. У тій книжці, яку ти рекомендувала, все було неправильно.

- Так, тепер я це бачу... Я думала, що вони принаймні розміром зі звичайного коня, - сказала Моніка.

- І люди думають, що єдинороги теж живуть у лісі, - сказала Ліра. - Як тварини чи щось таке.

- Серйозно? - спитала Твайлайт. Вона подивилася на Моніку і нахилила голову. - Я маю на увазі, технічно бібліотека побудована всередині дерева... Понівіль не є великим містом за будь-якими стандартами, але у нас принаймні є будинки.

- А хто ти насправді? - запитала Одрі. - Я й досі цього не розумію.

- Людина. Така ж, як і ти, - сказала Ліра. - Я потрапила до Еквестрії, коли була ще дуже маленькою. Не знаю, як саме. Але мене всиновили поні, які мене знайшли, а принцеса Селестія перетворила мене на звичайну кобилку-єдинорога.

- Просто звичайного єдинорога... - Одрі недовірливо похитала головою.

Заговорила Твайлайт. - Ну, умовно кажучи, з точки зору поні, ви всі набагато дивніші, ніж...

- То як же я знайшла тебе, коли ти блукала посеред Айови, якщо ти прибула з цієї чарівної країни чи як там її?

- Це довга історія. Правда в тому, що я завжди хотіла бути людиною. Думаю, якась частина мене пам'ятала, що я народилася в цьому світі, - сказала Ліра. - У мене були ці мрії... Не кажучи вже про всі книги, які я знайшла про людей. Я вивчала вас роками.

- Не дивно, що ти такий завзятий читач, - сказала Моніка.

- Але інформація, яку ми мали, була обмеженою. Принцеса видалила більшу частину того, що залишилося від людей після... ну... - Ліра прикусила губу. Це було саме те, чого вона не хотіла, щоб сталося з цим світом.

- Наскільки я розумію, і для мене це теж досить нове, люди жили в Еквестрії до того моменту, як Діскорд знищив їх усіх, - сказала Твайлайт.

- Знищив їх усіх. І це те, з чим ми зараз зіткнулися. Добре, тоді ніякого тиску, - сказав Пол.

- Зачекай, то все, що відбувається зараз - це все через те, що люди вимерли у вашому світі? - запитала Одрі. - Я розумію, що це божевілля, але як воно до цього призвело?

Вони проїхали довгим безлюдним мостом, залишивши місто позаду. По обидва боки виднілася течія річки - густо-коричнева, яка, мабуть, була більше схожа на шоколадне молоко. Її поверхня була вкрита дрібними брижами від дощу. Приблизно на півдорозі дорога змінилася на шахову, і як тільки вони перетнули її, їх зустріли дерева з червоно-білими м'ятними стовбурами. Зелена металева вивіска сповіщала: Ласкаво просимо до Нью-Джерсі.

Пол дивився у вікно на химерний краєвид. - Слава Богу, він абсолютно неушкоджений, - сказав він.

- Я не думаю, що це виглядало так, коли ми проїжджали тут вперше, - сказала Ліра.

- Ні, я мав на увазі... - Його голос обірвався. - Боже. Ти справді виросла в якомусь іншому світі, чи не так?

- Повертаючись до теми, те, що робить Діскорд, виходить далеко за межі хаосу, який він спричиняє у вашому світі. Він також нацьковує поні - і людей - один на одного, - сказала Твайлайт. - Він зробив це зі мною та моїми друзями, коли ми намагалися зупинити його у Понівілі.

- І зараз він робить це з людьми тут. Він хоче почати конфлікти між нами, поки ми самі себе не переб'ємо, - сказала Ліра.

- Що він вже почав робити в Нью-Йорку, - сказав Рендалл, хитаючи головою. - Це місце було божевільнею.

- Добре, що ми прямуємо прямо в центр всього цього, - сказав Пол. - Я маю на увазі, що тут і так було недостатньо божевілля.

Дивлячись на світ, через який вони їхали, було важко повірити, що це той самий людський світ, в який вона потрапила. Насправді Ліра вже звикла до людського світу, або, принаймні, настільки, наскільки можна було звикнути до такого місця, як це. І все ще було це хворобливе відчуття, що якби вона ніколи не потрапила сюди, Діскорд ніколи б не дізнався, що люди все ще існують, і нічого цього не сталося б взагалі...

- Насправді я ніколи не повинна була дізнатися, що я - людина. Мені просто продовжували снитися сни про цей світ, хоча я не знала, що це таке, - розповіла Ліра. - А принцеса дізналася про мої дослідження...

- Ти маєш на увазі дослідницький проект, який вона мені доручила? - запитала Твайлайт. - Тобто весь той час, поки я звітувала їй про наші результати, вона насправді цікавилася лише тобою?

Ліра кивнула. - Вона зрозуміла, що я знаю про людей більше, ніж передбачалося. Тому вона дала мені можливість повернутися сюди, якщо я захочу. І я, звісно, повернулася.

- Ти справді обираєш Землю, а не місце, звідки ти прийшла? - сказала Моніка. - Я розмовляла з іншими поні, і вони казали, що це дуже гарне місце. Он там.

- Напевно, але... Коли я дізналася, що я людина, це було найзахоплююче, що зі мною коли-небудь траплялося, - сказала Ліра. - Ти не зможеш цього зрозуміти. Поки не пройдеш усе життя з копитами...

- Як довго ти була людиною до того, як я тебе зустріла? - запитала Одрі. - Ти грала на лірі. Пальцями... Як ти цього навчилася?

- На той момент я була людиною лише кілька годин, - відповіла Ліра. - Крім того, я вперше в житті... - Вона зупинилася. - Ну, я маю на увазі, звичайно, це був перший раз, коли у мене були руки... Але це було природно для мене. Зрештою, мені судилося бути людиною. - Вона не дуже хотіла вдаватися в подробиці про ті ранні експерименти. Ані перед людьми, ані тим паче перед Твайлайт.

- Якщо не брати до уваги твій дивовижний музичний талант, ти була досить безнадійною в людському світі, - сказав Натан. - Я завжди знав, що в тобі є щось особливе.

- Ну, так. Де-Мойн дуже відрізнявся від усього, що було в Еквестрії.

- Якщо Еквестрія - це щось подібне до цього... - Пол побачив, як повз них пролетіла інша машина, перевернувшись догори дригом на дорозі.

Твайлайт похитала головою. - Це все робота Діскорда. Зазвичай Еквестрія набагато нормальніша. - Вона на мить замислилася, а потім додала. - Втім, я не бачила багато з того, що вважається "нормальним" для вас, людей.

- Але я дуже рада, що зустріла тебе, Одрі, - сказала Ліра. - Навіть якщо наша перша зустріч могла б пройти краще...

- А, це. Так... Єдинороги ж не їдять таку їжу, чи не так? - сказала Одрі. Вона дивно засміялася. Це звучало вимушено.

- Ти зустріла гостя з іншого світу і справила на нього, можливо, найгірше перше враження, яке тільки могло скластися. - Натан похитав головою. - Тобі пощастило, що вона взагалі залишилася після цього.

- Зачекай, про що ти говориш? Що сталося? - Твайлайт подивилася на Натана, потім знову на Одрі.

- Нічого. Просто... культурне непорозуміння, - сказала Ліра. - Ось і все, що було. Але важлива думка, яка має значення. Важливо те, що коли ви заговорили зі мною, я дійсно почала відчувати, що я належу цьому місцю. Я зрозуміла, що люди можуть бути такими ж дружніми, як і поні. І тому тепер я знаю, що ми можемо використовувати елементи, щоб врятувати наш світ.

- Так, давай одразу перейдемо до того, що ми зараз намагаємося зробити, - сказала Одрі. - Ти все ще не пояснила, яке ми маємо відношення до всього цього. - Вона знову подивилася на намисто. Коштовний камінь на ньому здавався справжнім, але виглядав недоладним. Коли вона вперше побачила його, то наполовину очікувала, що він буде пластиковим.

- Діскорда можна зупинити лише силою Гармонії, - сказала Ліра. - І, як мої найближчі друзі, я знаю, що ви зможете мені допомогти.

Моніка піднялася і поклала руку Одрі на плече. - Ми теж новачки у всьому цьому. Але ми розмовляли з поні в будинку Ліри - з часом до них звикаєш, і це дуже просто.

- А що буде після того, як ми зробимо... що б там не було, що ми маємо зробити? - запитала Одрі. - Я маю на увазі, що все це не просто зникає, чи не так?

- Взагалі-то... - сказала Твайлайт. - Зникає. Усе в Еквестрії повернулося на круги своя силою Елементів. Вони використовують дуже потужний вид магії, тому можуть змагатися навіть з силою Діскорда.

- О, то це все виправить. Після того, як у нас був шоколадно-молочний дощ і чарівні поні повсюди... Цікаво, чи справді щось повернеться до нормального стану.

Ліра перенесла свою вагу, склала руки. - Ну... так. Мабуть, так і буде, - сказала вона. - Слухай, ми будемо турбуватися про це пізніше.

- Ти впевнена, що ми зможемо це зробити, Ліро? - запитала Одрі.

Вона на мить завагалася. - Звичайно. У нас все вийде.

* * *

Дорога назад до Нью-Йорка, здавалося, тривала не так довго, як першого разу. На дорогах було дивно порожньо - траплялися ділянки, де дорога починала крутитися, бігти вгору-вниз у випадкових напрямках, або ж була вкрита шаром мила. Одрі стверджувала, що так було всю дорогу до Огайо, до якого, як вона уточнила, було кілька сотень миль.

Коли вони проїжджали повз машину, вона зазвичай рухалася в тому ж напрямку, що й вони. Глибше в хмару хаосу, що охоплює людський світ. Коли до Понівіля прийшов Діскорд, Бон-Бон - та й більшість поні, власне, - захотіли вибратися з міста. І Ліра погодилася. Навіщо комусь іти назустріч?

- Міст до міста наближається, - сказав Ренделл. - Приготуйтеся.

Ліра повернулася до сьогодення і подивилася вгору. На дорогах навколо них все ще не було транспорту, але вони могли бачити щось попереду. Враховуючи те, через що вони щойно проїхали, це могло бути що завгодно.

- Що ж це таке? - Ліра нахилилася вперед.

Вони наближалися до того, що б це не було. Тьмяні зелені фігури на дорозі попереду. Вони виділялися більше, ніж зазвичай, на тлі дороги та металевого каркасу мосту, який перетворився на кричущу суміш яскравих кольорів та візерунків.

- Зачекай. Нам потрібно розвернутися, - раптом сказав Натан. - Є ж інші шляхи до міста, чи не так?

- А в чому проблема? - Ліра розвернулася.

Одрі тепер бачила, що б це не було. - Це... Рендале, розверни його, негайно.

Рендалл примружився. - Блокада? Ти, мабуть, жартуєш...

- Ти маєш на увазі... людську армію? - Очі Ліри розширилися. Звичайно, зелені фігури були вантажівками, людьми в зеленій формі. Важко було сказати, але здавалося, що у них була зброя, яку вона впізнала на фотографіях під час своїх недавніх досліджень.

Рендалл почав сповільнюватися. - Ми ніяк не зможемо проскочити повз це. Є якісь світлі ідеї?

- Поквапся. - Твайлайт сказала це як наказ.

Він обернувся і подивився на неї. - Що?

- Ти маєш потрапити туди. Діскорд, напевно, використовує їх, щоб не пустити нас туди. Просто їдь і не зупиняйся.

Ліра похитала головою. - Я читала про це. Ми не можемо цього зробити, Твайлайт, якщо у них така зброя, про яку написано в книжках...

- Просто зроби це!

Рендал, мабуть, всупереч своєму здоровому глузду, натиснув на газ. Солдати-люди, що стояли перед ними, почали вимагати, щоб вони зупинилися. Потім, коли вони підійшли ближче, підняли чорні предмети, які тримали в руках.

- Що ви... - почав говорити Натан, але тут їх усіх засліпив миттєвий спалах білого світла.

Раптом вони опинилися на півдорозі через міст. Позаду них почувся гучний шум, якийсь швидкий стукіт по асфальту і навіть по задньому борту фургона.

Рендалл обернувся. - Ти божевільний фіолетовий кінь, що ти щойно зробив?

- Ого, дивись вперед! - крикнула Одрі.

Машину занесло, але він повернув її назад на трасу. Рендалл глянув у дзеркало заднього виду і знову додав швидкості.

- Проста магія телепорту. - Твайлайт здригнулася. - Ми вже проїхали повз охорону. Я знала, що буде важко транспортувати щось подібне, але... тьху... - Вона потерла чоло одним копитом.

- Вони стріляли в нас, - не вірячи своїм очам, сказала Одрі. Вона озирнулася на шеренгу вантажівок, яка ставала дедалі меншою, коли вони віддалялися від неї. - Нас могли вбити! Нас все ще можуть вбити!

- Я боялася, що це станеться. Як Діскорду вдалося вивести сюди людську армію? - спитала Ліра. Вона відчувала, як калатає її серце.

- Таке постійно трапляється у фільмах. У місті відбуваються дивні речі, і військових викликають на допомогу, - сказав Пол. - Їх відправили прямо до його дверей.

- Чудово. Останнє, що нам потрібно, так це щоб у Діскорда люди вже почали битися один з одним, - сказала Ліра. - Ходімо далі. Треба його знайти.

Місто з'являлося в полі зору. Ліра була в Нью-Йорку лише одного разу, а Діскорд на той момент вже був тут, але було не важко помітити, що місто змінилося. Будинки стирчали під дивними, нахиленими кутами. Більшість з них все ще були сірими, а інші змінили колір на той, який подобався Діскорду - яскраво-рожевий, зелений, блакитний, навіть деякі були в смужку чи горошок.

Натан побачив, як повз них проїхало таксі, нахилившись боком на два колеса і видершись на стіну. - То як же виглядає Діскорд? Як ми дізнаємося, коли знайдемо його?

- Прямуйте до центру міста. Саме там ми знайшли його минулого разу, - сказала Твайлайт.

- Це було біля Таймс-сквер, чи не так? - спитав Рендал. Він озирнувся, але вуличні знаки змінилися, перетворившись на нечитабельні карлючки і грубі каракулі. - Це не має значення. Я поняття не маю, де ми знаходимося.

Банани, що висіли над дорогою і, можливо, колись були світлофорами, злегка тремтіли. Низький гуркіт наближався. Врешті-решт вони відчули, що він трясе сам фургон. Рендалл натиснув на гальма.

- Звучить потужно. Це він? - запитав він.

- Я так не думаю, - відповіла Ліра. - Діскорд зазвичай не...

Масивна зелена нога опустилася перед ними, крокуючи через перехрестя. Ліра нахилилася вперед, щоб краще роздивитися. Це була масивна фігура в якомусь зеленому плащі, такому ж пильно-зеленому, як і нога.

Всі роззявили роти, не вірячи своїм очам. Коли він пройшов повз, запанувала довга тиша, і вібрації від кроків стихли. Що б це не було, воно прямувало через усе місто.

- Це була... - почав говорити Натан.

- Думаю, що так, - відповів Рендал, повільно киваючи головою.

- Я не повинна дивуватися, враховуючи ситуацію, що склалася... - сказала Моніка. - Як щодо того, щоб піти в інший бік? Обійдемо її стороною.

- Звучить як план, - сказав Рендалл. Фургон знову рванув з місця і повернув за ріг.

Тротуар був потрісканий, і їхати ставало дедалі важче, коли вони в'їжджали в місто. Не було жодних ознак тієї гігантської штуки, чим би вона не була. Час від часу їм доводилося об'їжджати шматок будівлі, що відвалився, або машину, покинуту посеред дороги.

- Не думаю, що вона рухалася надто швидко. Її буде легко об'їхати, - сказав Рендалл. У його голосі звучало полегшення.

- Чому ти постійно кажеш "вона"? - запитала Твайлайт. - Що це було?

Позаду них пролунав свисток, і потяг помчав дорогою, якою вони щойно проїхали.

Натан припав до вікна, дивлячись, як він проїжджає між будинками. - Як нам уникнути чогось подібного?

- Просто не зупиняйся, - відповіла Ліра. - І будь обережним. Діскорд може зробити що завгодно.

Рендал знизав плечима і знову натиснув на газ. Тепер він ретельно слідкував за кожним поворотом. - І якщо ти вирішиш знову зробити щось із цими телепортаційними штуками, спочатку попередь мене, добре?

- Зрозуміла. Вибач, - сказала Твайлайт.

Фургон занесло вниз по дорозі, але шлях попереду раптово закрився, коли хмарочос прорвався крізь дорогу і простягнувся над ними. Рендалл звернув якраз вчасно, щоб проскочити його, і попрямував за ріг.

- Він нас блокує. Їдь туди! - Ліра вказала вперед.

- Звідки він взявся? - Він глянув у дзеркало, але через вулицю промчав ще один автомобіль, потім ще один, заблокувавши всі виїзди. - Я вже казав, що це повне божевілля? Тому що це повне божевілля.

- Ми йдемо туди, куди хоче Діскорд, - сказала Твайлайт. - Ось воно. Минулого разу він таким не був...

- Я знав, що ми зіткнулися з чимось великим, але щоб настільки? - сказав Натан. - Ти так нічого і не пояснила. Для чого взагалі потрібні ці намиста?

- Це складно, - відповіла Ліра.

Земля здригалася, а довкола них зсувалося місто, намагаючись перекрити всі шляхи до порятунку. Тепер цілі будівлі засипало землею, розчищаючи місце, а інші запечатували останні виходи. Рендалл вдарив по гальмах.

Він відкинувся на спинку крісла, його руки все ще стискали кермо білими кісточками пальців. - Що тепер?

- Діскорд знає, що ти тут. Якщо ти збираєшся зустрітися з ним обличчям до обличчя, зараз саме час це зробити, - сказала Твайлайт. Вона подивилася у вікно, але все було як і раніше, абсолютно безлюдно. - Щасти тобі.

Ліра першою відчинила двері. Вона потягнулася і поправила корону на голові. Вона не відчувалася нічим іншим, окрім як просто тьмяним металом. Було дивно, що вона взагалі підходить людині. Не-магічній людині...

Бічні двері відчинилися, і Одрі вийшла, а за нею один за одним вийшли інші. Вона потягнулася. - Я все ще не розумію, що тут відбувається, і тепер у мене з'являється дуже погане передчуття з цього приводу.

Ноги Ліри тремтіли від божевільної їзди містом. А може, це були просто нерви, важко було сказати. Вона оглянула галявину, на якій вони зупинилися, і не могла позбутися відчуття, що це місце було моторошно спокійним порівняно з рештою Нью-Йорка. Будинки зупинилися, але з них не було виходу. Жодна з них не мала дверей, лише плоскі стіни, де мали б бути двері.

- Ліро, це ти? Я не знав, чи побачу тебе знову. - Голос знову з'явився нізвідки. - І... О, що це? - Він звучав забавно.

Яскравий спалах з'явився прямо перед ними, і там був Діскорд, змієподібне тіло, що височіло над людьми. Він крутився навколо, відкинувшись назад, розглядаючи їх. Його очі звузилися, а потім широко розплющилися, і на обличчі з'явилася посмішка.

- Елементи...? - Він більше не міг стримуватися себе і розсміявся. - Мені було цікаво, що ти будеш робити, коли я поверну тобі твою магію, Ліро, і ти придумала це? Це більше, ніж я очікував! Тобі вдалося знову стати людиною, і ти дотяглася своїми маленькими людськими рученятами до Елементів Гармонії? Це надто багато, Ліро, просто надто багато.

- Що... Що це? - запитала Одрі. Незважаючи на все, через що вони щойно проїхали, зараз вона виглядала щиро шокованою, як і інші люди.

- Я перепрошую. Де мої манери? Дозвольте мені представитися. Діскорд, дух хаосу і дисгармонії, а також новий правитель цього світу. Ви, напевно, вже знайомі зі змінами, які я вніс. - Він показав жестом навколо себе, хоча це було не що інше, як зруйнований міський квартал.

- Ліра? Є якісь світлі ідеї? - пробурмотів Натан. Ліра злегка повернула голову, щоб подивитися на нього, але його очі не відривалися від Діскорда.

- Я впевнений, що твої старі друзі напевно розповіли тобі, що сталося, Ліро. Ці Елементи не спрацювали на них, і вже точно не спрацюють на тебе. Навіть Луна і Селестія не змогли допомогти людям, коли вони опинилися в моїх руках.

Ліра все ще пам'ятала слова принцеси. Люди вже були занадто хаотичні. Використовуючи їх, Діскорд досяг неймовірної сили... Що вона тут робила? Вона просто принесла йому більше людей, щоб погратися з ними...

Діскорд продовжував, явно задоволений собою. - Відтоді, як я заснував тут свою нову столицю, люди не перестають мені її рекламувати. Вони приходять сюди цілими зграями. Ви, напевно, знаєте, наскільки люди зачаровані ідеєю кінця світу. Вони просто благають, щоб він настав, Ліро. Я лише роблю те, чого люди з нетерпінням чекають вже багато років.

Ліра мала щось сказати, але що? Їй вдалося щось вичавити з себе. - Н-ні. Люди не просто хаотичні. Ми більше, ніж це. - Вона не була впевнена, куди вона йде, але вона повинна була щось вигадати. Відтягнути час, поки вона не придумає щось краще.

- О, дозволь не погодитися. Я вже проходила через все це раніше. Ти щойно приїхала, Ліро. Ти ще навіть не знаєш, що може запропонувати твій вид. Тобі сподобався вітальний комітет?

До неї раптом дійшло. Вона озирнулася на своїх друзів. Очі Одрі зустрілися з її очима. Послання було зрозумілим - що тепер? І тут Ліра побачила намисто. Те, яке вона вирішила дати їй.

- Я щойно приїхала сюди, коли зустріла Одрі, і вона стала моєю першою подругою, - розповідає Ліра. - Вона дозволила мені залишитися з нею. Без її доброти я б загубилася в цьому світі.

- Що ти робиш, Ліро? - прошепотіла Одрі.

Але Ліра продовжувала. - А потім я зустріла Натана, і він подарував мені дещо - всього лише гітару, але це так багато значило. Я нарешті знайшла те, що мала робити як людина. Це один з найщедріших подарунків, які я коли-небудь отримувала.

- Ти все ще винна мені за це... - почула вона, як він пробурмотів.

Діскорд відкинувся назад і поклав голову на кігті лівого пазура. - Це все дуже захоплююче. Продовжуй.

Вона розвернулася, шукаючи інших своїх друзів. - І Рендалл прийняв мене до свого гурту. Я грала музику зі справжніми людьми. І він навіть допоміг мені знайти моїх батьків. Навіть зараз... Він завжди виявляв справжню відданість. Навіть якщо він думав, що я божевільна.

- Ти і є божевільна, - сказав він. Але на його обличчі була посмішка.

- Ти втягуєш мене в це зараз, чи не так? - спитав Пол.

- Звичайно, - відповіла Ліра. Зараз до неї все просто приходило. - З усіх дивних нових речей, які я пережила в людському світі, цей літак був найдивнішим... Але я не злякалася, тому що ти розділив зі мною свій сміх.

- А тепер... - Голос Моніки звучав вичікувально.

- Ти допомогла мені подолати одне з найважчих випробувань, Моніко. Весь цей час я брехала усім. Але ти... Ти переконала мене, що я повинна бути чесною. З моєю сім'єю. З усіма вами. Перед самою собою. І я набагато щасливіша тепер, коли всі знають правду про мене.

Діскорд застогнав. - Скільки ще це буде тривати? Все це нічого не означає. Ти справді думаєш, що ви, люди, можете використовувати Елементи Гармонії?

- Звичайно, можемо. Магія тут ні до чого... Важливо те, що я зрозуміла, що всі ці люди - мої найкращі друзі, яких я коли-небудь мала, і що я належу цьому світу разом з ними. Я думала, що ніколи не стану нормальною людиною, але завдяки їм... - Ліра усвідомлювала, що зараз вона, мабуть, почувається надто самовпевнено, але повинна йти до кінця. - Я знаю, що ми можемо досягти чого завгодно.

Те, що сталося далі, здавалося занадто швидким, щоб зрозуміти, і в той же час все ніби сповільнилося. Ліра відчула, як з неї витікає якась сила - майже як тоді, коли вона використовувала магію як єдиноріг, але, звичайно, у неї більше не було рогу. Вона йшла до корони на її голові, зосереджуючись на дорогоцінному камені. Вона могла бачити фіолетове світло, що витікало з нього. І до нього приєдналося ще більше променів, що виходили з-за її спини - від кожної людини.

Все, що їй справді потрібно було зрозуміти, можна було побачити на обличчі Діскорда. Його очі стали величезними, як тільки він зрозумів, що відбувається. Якийсь час Ліра теж думала, що все це було величезною помилкою, але тепер вона знала краще. Вона почула щось, що могло бути його криком, але це звучало дуже далеко.

Ліра все ще відчувала, як вся ця сила виривається з неї. І якимось чином вона відчувала, що вона виходить і від інших. Весь цей час вона чітко усвідомлювала їхню присутність, що всі ці сили об'єдналися в одне ціле і тепер рвуться назовні, через місто, через усю країну, в місця в цьому світі, яких вона ніколи не бачила.

У якийсь момент ноги Ліри повернулися на вулицю. Вона ніколи не усвідомлювала, що колись піднімалася над нею. Почуття повернулися до неї. Її оточення змінилося з розмитих кольорів на більш чіткі форми. Міська площа, з дуже дивною статуєю в центрі. Знайомі запахи людського світу - дим від їхніх автомобілів і слабкий запах смаженої їжі з сусіднього ресторану. Все було так тихо, але потім..

- А тепер серйозно... Що, в біса, щойно сталося? - спитав Пол.