Антропологія

У цій порі року було щось таке, що завжди викликало у Ліри ностальгію. А оскільки вона повернулася до Кантерлота на Святвечір Вогнища вперше після того, як переїхала, то цього року це було особливо актуально.

Втім, вдома чи ні, це був центр змови, тож вона не могла дозволити собі бути необережною.

Вулиці були вкриті снігом, стрічки та гірлянди висіли на кожній будівлі, вогні сяяли на всіх деревах. Вона завжди чула, що Кантерлот - найкраще місце для зимового сезону, і мусила визнати, що святкування в Понівілі завжди здавалися дещо скутими порівняно з домівкою.

- Скуталу! Повертайся сюди! Ти вже прилипла язиком до однієї льодяникової палички, ми не хочемо знову через це проходити! - Бон-Бон покликала її вниз по вулиці. Вона похитала головою. - Як нас вмовили доглядати за кобилками?

Ліра просто опустила капюшон своєї парки, зробила крок уперед і гукнула - Агов, дівчата! Хочете знати, де можна купити найкращі пряники в Кантерлоті?

Раптом усі три кобилки опинилися прямо перед нею.

- Ти щойно сказала "найкращі пряники"? - запитала Еппл Блум.

Ліра кивнула. - Коли я була у твоєму віці, я ходила до цієї пекарні на Святвечір, напередодні Свята Вогнища. Це, без сумніву, найкраща пекарня, в якій ти коли-небудь була.

Бон-Бон стрельнула у неї поглядом.

- Ну, так і є, - сказала Ліра. - Не ображайся, Бон-Бон, ти чудово готуєш, але я завжди вважала, що твої пряники не дуже якісні.

- Поквапся! Ми хочемо побачити! - сказала Скуталу, підстрибуючи вгору-вниз.

- Ну, у нас не так багато часу до початку вистави, але це якраз по дорозі до замку. Ми можемо заскочити туди на кілька хвилин, - сказала Ліра.

З задоволеним виглядом вона рушила вулицею, а шукачі з широкими посмішками на обличчях попрямували слідом за нею. Бон-Бон роззявила рота і побігла її наздоганяти.

- Як ти це робиш? - запитала вона.

- Що я можу сказати? Я добре ладнаю з дітьми, - відповіла Ліра.

- Ти поводишся так, ніби, ти й досі дитина, - пробурмотіла Бон-Бон.

Ліра повернулася, щоб зайти в будівлю на розі вулиці. - Це прямо тут. - Вона вдихнула запахи випічки, що виходили з будівлі. М'ята, шоколад і, звичайно ж, ті самі пряники. - Зазвичай "Поні Джо" продає лише пончики, але в цю пору року вони розширюють асортимент. Мені цього не вистачало.

Вони увійшли до пекарні, кобилки збуджено теревенили. Бон-Бон сканувала полиці з випічкою за прилавком і намагалася зазирнути через вікно на кухню.

Ліра підійшла до прилавка. - Як справи, Джо? - Вона помітила, що у нього людське ім'я, хоча він і не знав, що це щось особливе. Деяким поні пощастило мати такі справжні імена. - П'ять пряників, будь ласка. І гарячий шоколад.

- Хартстрінгс? Сто років тебе не бачив. З тебе десять монет, - відповів Поні Джо.

Ліра дістала монети з кишені свого пальта. У людському одязі було стільки переваг. Вона почала носити одяг щодня.

- Дякую, - сказав Джо. - Щасливого Зігріваючого Вогнища.

- Щасливого Різдва! - весело сказала Ліра. Він витріщився на неї, піднявши одну брову в розгубленості.

Вони взяли печиво і гарячий шоколад Ліри і сіли за стіл. Усі Шукачі К'юті Марок сіли за стіл, а Бон-Бон і Ліра зайняли кілька місць біля вікна.

- Я майже боюся запитати, але... чому ти постійно кажеш це кожній поні? - тихо промовила Бон-Бон. Вона глянула на шукачів, але ті були задоволені своїм печивом і не звертали на неї уваги.

- Знову сни, - сказала Ліра, і Бон-Бон застогнала. - У цьому я знову була людиною. Мені дуже подобаються ці сни... Але так чи інакше, я була в одному з їхніх міст. Воно було прикрашене так само, як на Святвечір, але я постійно чула, як люди казали "Щасливого Різдва".

- Звідки ти взагалі взяла це слово? - запитала Бон-Бон.

- Коли я прокинулася, я не була упевнена, що саме воно означає. Я подивилася в своїх книжках, і, звичайно ж, кілька разів згадувалося щось під назвою "Різдво". Я думаю, що це людське свято. Але я не пам'ятаю, щоб читала про нього раніше.

- Мабуть, читала. Ти просто забула про нього, або... щось таке. - Бон-Бон похитала головою. - Я ніколи не чула, щоб поні так серйозно ставилися до своїх мрій.

- Інформації було небагато. Наскільки я можу зрозуміти, Різдво - це якесь свято, яке відбувається взимку, але скільки я не шукала, я так і не змогла знайти справжнього значення Різдва. Це дуже погано. Я б дуже хотіла дізнатися, що це таке.

- Це не схоже на те, що ти говорила про... як там називалося те свято врожаю в жовтні минулого року... чи не так?

- Хто знає? Може, ми цілий місяць святкували людське свято і навіть не здогадувалися про це.

Бон-Бон доїла своє печиво. - Мабуть, ти маєш рацію щодо пряників... - Вона прагнула будь-що змінити тему розмови.

- Це патока, - сказала Ліра. - Ти завжди кладеш забагато патоки.

Очі Бон-Бона звузилися. - Ми запізнимося на виставу, - сказала вона. - Треба йти.

Ліра підійшла до столу, за яким зібралися шукачі. - Ходімо, дівчата. Ми прямуємо до замку.

- Так! - сказала Скуталу. - Я не можу дочекатися! Рейнбоу Деш буде неймовірною у цій виставі!

- Ти нікого не забула? - запитала Світі Белль. - Моя старша сестра грає принцесу Платінум. Вона найкраща!

Вони вийшли на вулицю, приєднавшись до інших поні, які прямували до замку. Ліра дивилася на вежі із золотими шапками, що височіли над їхніми головами. Можливо, було помилкою прийти на виставу цього року. Краще було б сховатися в натовпі.

- Я ніколи раніше не була на п'єсі Напередодні Свята Вогнища в Кантерлоті, - сказала Бон-Бон. - І ми навіть знаємо зірок. Я в захваті.

- Я точно можу зрозуміти, чому принцеса хоче, щоб Твайлайт брала участь у конкурсі, - пробурмотіла Ліра. - Вона чудова актриса. Особливо добре вона грає невігласів.

- Ти все ще переконана, що вона шпигунка? - прошепотіла Бон-Бон. - Забудь про це.

- Звідки ти знаєш, що вона не шпигунка? Вона б нам не сказала, якби була шпигункою, - сказала Ліра.

Це тривало вже місяць. Бон-Бон сподівалася, що Ліра не надто переслідує Твайлайт, але не схоже, що вона могла стежити за сусідкою, коли в цьому сезоні потрібно було виготовити буквально тисячі видів печива.

Коли вони перетнули міст до входу, замок, здавалося, став ще вищим, і Ліра злякано витріщилася на нього. Вони входили до передпокою. Тут теж відбуватиметься урочистий прийом...

Бон-Бон глянула на Ліру. - Можливо, ти хотіла б зняти пальто і залишитися на деякий час?

Ліра застогнала, але Бон-Бон мала рацію. - Гаразд...- Вона знала, що це не повинно бути великою проблемою, але насправді відчувала себе незручно, перебуваючи на людях без одягу.

Неподалік була гардеробна, тож вона залишила одяг там серед усіх шарфів та шапок. Небагато поні усвідомлюють цінність повноцінного пальта для збереження тепла. Або корисність капюшона, щоб сховатися від небажаних очей, якщо вже на те пішло.

* * *

Вистава відбуватиметься на величезній сцені, яку встановили у тронній залі. Поні заповнили зал від стіни до стіни. Тьмяне місячне світло ледь-ледь освітлювало вітраж - з одного боку була Твайлайт та її друзі, що несуть Елементи Гармонії. З іншого боку - Діскорд, дух Хаосу. Минуло лише кілька місяців відтоді, як він вирвався на волю, але тепер його знову запечатали, і все було спокійно... відносно кажучи.

Ліра опустила голову, коли вони увійшли до зали. Перед нею пропливали корінці їхніх квитків.

- Можна їх подивитися? - запитала Бон-Бон. Ліра поклала їх перед собою. - Так, де ми... Це... - Її очі розширилися. - Ми в першому ряду?

- Чудово, просто чудово... Бон-Бон, ти можеш роззирнутися навколо? Принцеса тут? - запитала Ліра.

- Якщо ти хочеш її побачити...

- Я не можу бути надто підозрілою! - прошепотіла Ліра. - Ти маєш шукати за мене. Де вона? Що вона робить?

Бон-Бон зітхнула і озирнулася. Вся зала була заповнена поні всіх рас і мастей, але спеціальної ложі для глядачів, схоже, не було. Принцесу Селестію, якби вона була там, було б легко помітити.

- Її тут навіть немає, - здивовано сказала Бон-Бон.

- Справді? - Ліра підняла голову, щоб знайти себе. -Це дивно.

- Ліро, у тебе параноя. Дивно, що я взагалі змогла переконати тебе приїхати до Кантерлота, - сказала Бон-Бон.

- Вони б помітили, якби я відмовилася від пропозиції подивитися за кобилками. Секрет у тому, щоб поводитися природно.

Вони зайняли свої місця. Шукачі сіли на перший ряд - очевидно, зарезервований для родин зірок. Бон-Бон була позаду них, а Ліра застрягла поперек проходу.

- О, Ліро... Ти не боїшся сидіти там сама? - Бон-Бон насупилася.

Вона махнула копитом. - Все гаразд. Все одно там повно народу, - відповіла Ліра.

Світло згасло, і завіси розсунулися. У залі запанувала тиша. На сцені з'явився Спайк, який, вочевидь, цього року грав роль Оповідача. Ліру найбільше зацікавив його костюм. Дитинчата драконів були двоногими, а його вбрання, хоч і маленьке, було надзвичайно схоже на те, що носила людина. Стиль навіть збігався з ілюстрацією, яку Ліра бачила в одній зі своїх книжок.

- Колись давно, задовго до мирного правління Селестії, і до того, як поні відкрили для себе нашу прекрасну країну Еквестрію, поні не знали гармонії, - почав Спайк. Рядки були знайомі до такої міри, що Ліра вже майже не чула їх. - Це був дивний і темний час. Час, коли поні були розірвані на частини - ненавистю.

Проте не всі були настільки звикли до п'єси. Перед Бон-Бон Шукачі К'юті Марок щойно відсахнулися в шоці від цього одкровення.

Хоча події п'єси з роками стали рутиною, Ліра все ще пам'ятала, з яким інтересом вона колись ставилася до неї. Єдинороги та пегаси як вороги? Їй було важко зрозуміти це, коли вона була кобилкою. Її власні батьки чудово ладнали між собою. А тепер вона ділила свою орендну плату із земним поні.

Однак, коли вона була зовсім маленькою, її власна ідентичність завжди бентежила її. Пегаси, як і її мати, могли керувати погодою та літати. Єдинороги володіли магією. Довгий час Ліра не мала ні того, ні іншого. Вона навіть не мала таланту до їжі, тож не могла називати себе просто земною поні з марним рогом. Але коли вона взяла в руки ліру, магія стала для неї другою натурою, і вона подолала всю цю незручну фазу.

Вони підійшли до тієї частини, де вперше з'явилися вожді. Ліра відключилася і практично пропустила першу сцену п'єси. Тепер на сцену вийшли Рейнбоу Деш, Пінкі Пай і Реріті. Ліра почула, як Скуталу тихо пискнула від хвилювання.

Природна запальність Рейнбоу Деш зробила її ідеальним командиром Ураган. А Реріті була такою ж екстравагантною, як і завжди, але тепер у неї з'явилася діадема. Усі троє додавали щось своє до зазвичай передбачуваної п'єси. Важко було сприймати їх як персонажів, а не як самих себе, але, принаймні, це було щось нове.

Дизайн костюмів цього року, безумовно, був першокласним. Персонажі були настільки усталеними, що всі знали, як вони виглядають, але ці вбрання були найбільш близькими до популярних зображень. Але з іншого боку... Ліра була абсолютно впевнена, що бачила ілюстрації людей, одягнених так само, як персонаж Епплджек, Смарт Кукі. Цей капелюх і сорочка...

Звичайно, впливи людської культури були навіть у п'єсі Напередодні Свята Вогнища, якщо ви знали, що шукати.

До кінця вистави увага Ліри була прикута до сцени. Звісно... Навіть щось таке просте, як це, не можна було випустити з уваги. Що ж насправді відбувалося в цій історії?

* * *

- Швидше! Ходімо! - Еппл Блум повела подруг до входу за лаштунки.

- Дівчатка, будь ласка, повільніше! - Бон-Бон побігла за ними. Ліра вже збиралася йти слідом, але зупинилася. Перед дверима стояв охоронець, його суворе обличчя дивилося прямо перед собою. Бон-Бон підійшла до нього. - Родина та друзі акторів, - пояснила вона.

Вийшла Рейнбоу Деш, все ще одягнена у свій костюм командира Ураган. Вона одразу помітила їх і кивнула в бік Скуталу. - О, привіт, бризкальце. - Вона звернулася до охоронця. - Все гаразд, вони з нами.

- Це... так круто! - сказала Скуталу. Вона майже знепритомніла і впала задом наперед, але Ліра підступила і м'яко підштовхнула її спиною до копит.

Знервовано поглянувши на охоронця, який ніяк на неї не відреагував, Ліра пішла слідом за іншими до гримерки за лаштунками. Світі Белль та Еппл Блум одразу ж побігли до своїх сестер, а Скуталу просто пленталася слідом за Рейнбоу Деш. По той бік кімнати стояла Твайлайт Спаркл.

Ліра намагалася не помічати її. Вона розглядала реквізит і костюми, а також кілька плоских декорацій, які також зберігалися тут. Майже все здавалося знайомим з її книжок. Всі думали, що ця п'єса про три різні раси, які залагоджують свої розбіжності та об'єднуються, але як щодо раси, яка ходить на двох ногах і має руки, необхідні для використання деяких з цих реквізитів? Їм, безумовно, дісталося найгірше...

- Привіт, Ліро. Як тобі сподобалася п'єса? - запитала Твайлайт.

Ліра підстрибнула. - О, це було... чудово! Ти чудово зіграла. - Вона нервово посміхнулася. - Взагалі-то, я хотіла запитати, чи можу я побачити копію сценарію.

Твайлайт обвела поглядом кімнату. - Звичайно. У нас їх тут тонни валяються. - Вона знайшла розгорнуту копію на одному з комодів і передала її Лірі. - Але вона не дуже відрізняється від п'єс, які ставлять по всій Еквестрії. Майже кожна поні знає цю історію.

- Звісно. Просто... Ну, історія Еквестрії завжди мене цікавила. - Ліра знизала плечима, а потім додала. - Особливо те, що стосується поні.

- Розумію... - сказала Твайлайт.

Ліра глянула на вікно, уникаючи погляду Твайлайт. - Я краще піду. Не хочу запізнитися на потяг, - нарешті сказала вона. Вона взяла сценарій і вибігла з кімнати.

- Не хвилюйся, у тебе ще є... - гукнула Твайлайт, але Ліра вже зникла. - Ще дві години.

Твайлайт озирнулася і побачила Бон-Бон, яка розмовляла з Флаттершай. Вона приєдналася до них.

- Бон-Бон, я помітила, що Ліра останнім часом поводиться трохи дивно. Мабуть, навіть більше, ніж зазвичай, - сказала Твайлайт. - Усе гаразд?

- Що вона знову накоїла? - роздратовано запитала Бон-Бон.

- Нічого, справді, - запевнила її Твайлайт. - Я не можу цього пояснити. Це якось пов'язано з її батьками? Коли я прийшла, вона здавалася дуже знервованою через них. Ось тоді все і почалося.

Бон-Бон зітхнула і похитала головою. - Це просто смішно. Вона думає, що ти урядовий агент, засланий шпигувати за нею.

Твайлайт підняла брову. - Я думала, що всі поні змирилися з цим після того, як я вперше переїхала до Понівіля. Я не шпигунка. Навіщо мені взагалі за нею шпигувати?

- Це її одержимість людьми. Вона думає, що Принцеса приховує якусь таємницю про них, - сказала Бон-Бон. - Не просіть мене пояснити це. У цьому немає ніякої логіки.

Твайлайт розгублено насупилася. - Принцеса не стала б приховувати щось подібне. Все, що вона хоче - це звіт про них. І наскільки я можу судити, люди навіть не існують, - сказала вона. - Але мені потрібен повний звіт, а інформації не вистачило навіть на одну сторінку. Мені неприємно просити, але... що, якби Ліра допомогла мені?

- О. Ну, я намагаюся уникати розмов про людей. Коли вона впадає в такий настрій, з нею важко порозумітися, - сказала Бон-Бон. - Чесно кажучи, іноді це може бути... жахливо. - Вона зіщулилася від спогадів.

- Можливо, я могла б показати їй, що мені вдалося знайти. Я зв'язалася з кількома бібліотеками на Мейнхеттені та в Троттінгемі, і вони надіслали мені кілька книг, які змогли відкопати. Але конкретних доказів того, що люди існують, так і не знайдено.

- Саме так. Якби ти тільки могла допомогти Лірі зрозуміти це...

- Я зроблю все, що зможу. Принаймні, я вважаю ці історії захоплюючою частиною культури та фольклору Еквестрії, - сказала Твайлайт.

Бон-Бон вийшла за лаштунки і побачив Ліру, яка чекала на вулиці. Вона знову була в куртці з піднятим капюшоном, нервово озиралася довкола і, здавалося, не помітила наближення Бон-Бона.

- Ось ти де, Ліро.

Ліра зітхнула і розвернулася. - Бон-Бон? О, це лише ти. Я не хочу залишатися тут довше, ніж потрібно. Це небезпечно. - Вона вже прямувала до виходу із замку.

Бон-Бон наздогнала її. - Кажу востаннє, Ліро... Я щойно говорила з Твайлайт. Вона каже, що принцеса Селестія нічого від тебе не приховує.

- Звичайно, вона так сказала! Але це дивно конкретно, - сказала Ліра. Вона зупинилася. - Зачекай секунду. Тільки не кажи, що ти справді запитала її.

- Ну...

- Ти згадувала про мене?

- Звичайно, але тільки тому, що ти останнім часом була такою нерозумною.

- Бон-Бон, ти щойно розкрила моє прикриття! Мені треба забиратися звідси - негайно. - Ліра кинулася в галоп і зникла на переповнених вулицях Кантерлота.

Бон-Бон зітхнула. Вони, мабуть, зустрінуться на вокзалі. А якщо ні, то... Ліра, мабуть, врешті-решт повернеться до Понівіля, чи не так?

* * *

Небо стало помаранчевим, коли сонце сідало. Бон-Бон оглянула натовп поні на станції, шукаючи знайому м'ятно-зелену гриву, але не побачила її. Ні, Ліра не могла просто так втекти. Потім вона згадала - звісно, Ліра все ще була б у своєму пальті. Вона побачила поні з піднятим капюшоном і попрямувала до нього.

- Не можу повірити, що ти розкажеш Твайлайт те, що знаю я, - пробурмотіла Ліра, коли Бон-Бон проштовхувалася крізь натовп, щоб приєднатися до неї.

- Ти поводишся абсолютно нестерпно. Все, що Твайлайт хоче від тебе - це допомога з її проектом, - сказала Бон-Бон.

- Так, дослідницький проект. Ідеальне прикриття.

- Востаннє кажу, немає ніякої змови! - закричала Бон-Бон. Усі поні на станції повернули голови, щоб подивитися на неї. Вона опустила голову, уникаючи їхніх поглядів. - У всякому разі, Твайлайт сказала, що їй потрібна твоя допомога, але якщо ти і далі будеш так поводитися...

Ліра моргнула. - Зачекай... це все.

- І що тепер?

- Мені доведеться бути обережною з тим, як багато я розкрию, але єдиний спосіб дізнатися, чого хоче принцеса Селестія, - це поговорити з Твайлайт. Я маю потрапити всередину!

- Я не це мала на увазі. Твайлайт проводила деякі дослідження самостійно, і вона навіть не думає, що люди...

- Мені доведеться діяти обережно, - сказала Ліра, ігноруючи її. Здавалося, вона знову розмовляла сама з собою. - Вона вже підозрює мене, але це може бути єдиним виходом. - Потім її голова смикнулася. - А Гала-вечір! Принцеса буде там. Як я могла про це забути?

Пролунав гудок поїзда, що під'їжджав до станції, і ніхто не почув, як Бон-Бон застонала.

- Ти геній, Бон-Бон! Я вже так близько, що просто відчуваю! - сказала Ліра. - Але спершу мені треба ще дещо побачити...

* * *

Більшість поні в поїзді поводилися тихо. Кілька, включаючи Бон-Бон, заснули після довгого дня. Але Ліра не спала, її ріг світився, щоб вона могла прочитати копію сценарію, яку їй дали.

Входить ЧАНЦЕЛОР ПУДДІНХЕД

- Оскільки інші племена відмовилися укласти мир,

я вирішив, що земні поні зроблять це

самі!

СМАРТ КУКІ

- Інші племена не прийшли? Я подумав, що ми

зможемо достукатися до них, якщо домовимося

працювати разом.

ПУДДІНХЕД

- Без їжі вони просто не могли прийти

до розумного рішення!

Тож Пінкі Пай забула свої репліки і почала вигадувати щось сама. Лірі не потрібен був сценарій, щоб побачити це. Хоча сцена з димарем була блискучою; вона б точно це визнала.

Вона прокрутила кілька сторінок назад до сцени, що передувала тій, де вожді племені були на нараді.

ОПОВІДАЧ

Земні поні замерзали. В домівці

пегасів було не краще. Пегаси були голодні. І

єдинороги замерзали і голодували. Навіть

магія єдинорогів була безсила проти бурі.

Вона нашкрябала нотатку на полях.

Віндіго - чи згадуються вони в інших книгах?

Зазвичай погоду спричиняли пегаси. Якщо Віндіго спричинив цю бурю через те, що поні не співпрацювали між собою, згідно з п'єсою, то що з ними сталося після цього? Якби все, що було потрібно для того, щоб почалася хуртовина, - це суперечки, то будинок Ліри і Бон-Бон вже давно замерз би.

Ліра втупилася в рядки сценарію. Щось тут мало бути. Пропущена деталь, якась неузгодженість, недоречне слово...

Вона перегорнула до кінця.

ОПОВІДАЧ

Три вожді домовилися поділитися прекрасною

землею і відтоді жити в злагоді. І

разом вони назвали свою нову землю...

Еквестрія!

[Командувач Ураган, Чанцелор

Пуддінхед і Принцеса Платінум

разом піднімають прапор Еквестрії.]

Згідно з цією п'єсою, Еквестрію заснували ці три лідери. Пегас, земний поні та єдиноріг. А де ж була принцеса Селестія? Її не тільки не було серед глядачів, вона не з'являлася в самій п'єсі. Жодної згадки про жодну з принцес.

Ні, це було не зовсім правильно. Ліра двічі підкреслила фразу "прапор Еквестрії". Це був сучасний прапор Еквестрії, із зображенням Селестії на ньому.

І була ще одна річ. Ліра перегорнула перші кілька сторінок. Так, ось воно.

ОПОВІДАЧ

Колись давно, задовго до мирного правління

Селестії і до того, як поні відкрили для себе нашу

прекрасну країну Еквестрію, поні не знали гармонії.

Це був дивний і темний час. Час, коли поні були

розірвані на частини - ненавистю.

Ліра втупилася в сценарій. Все було тихо, окрім низького гуркоту поїзда, що їхав по колії. Це було воно. - Задовго до мирного правління Селестії. - Вона обвела його. Цей рядок був усім!

Як давно Селестія прийшла до влади? І коли мала бути поставлена ця п'єса? Жодної згадки про людей у всій п'єсі, і все ж це мало відбутися до Селестії?

Майже кожен реквізит у виставі був схожий на щось з однієї з її книг про людей. Навіть не так, але звідки тоді Луна знала про людей? З їхньої короткої розмови Ліра могла лише припустити, що Луна мала якісь дуже близькі знання про них.

- Ти все ще переглядаєш ту стару п'єсу? - Бон-Бон щойно прокинулася і сонно дивилася на неї.

- Це все брехня... - пробурмотіла Ліра. - Ніщо в цьому не має сенсу. Вся ця історія вигадана!

Бон-Бон зітхнула. - Тільки не це знову.

- Це може бути тільки початок. Хто знає, скільки історії Еквестрії було сфабриковано? Це може зайти ще глибше, ніж я думала!

- Це просто дурна святкова вистава. Вони ставлять такі вистави щороку. Тільки не кажи, що ти ніколи не бачила, - сказала Бон-Бон.

Ліра пробігла очима по рясно анотованому сценарію. - Ніхто ніколи не ставить його під сумнів, тому що ця історія настільки вкорінилася в наших головах. Це просто забавка для его поні. Ми приховуємо справжнє походження нашого світу і стверджуємо, що створили все самі. Чому Селестія наполягає на цьому?

- Не все пов'язано з людьми, Ліро. У п'єсі про них навіть не згадують.

- Саме так.

Голос кондуктора пролунав по всьому поїзду. - Наступна зупинка - Понівіль. Наступна зупинка - Понівіль.

Ліра закрила сценарій. - Мені потрібно порівняти це з іншими розповідями про історію поні. Якщо я права, то скрізь повинні бути протиріччя. - Вона підвелася, коли потяг під'їхав до станції. - І ідеальне місце для початку - бібліотека Твайлайт.