Антропологія

- Лемон Хартс... Сіа Свірл... Спрінг Фреш...

Коли Індиго Спаркл вигукував ім'я кожного юного єдинорога, їхні аркуші злітали на парти. Реакція на оцінки була різною - посмішки, байдужість, цілковитий жах...

- І... е-е-е... - Індіго Спарк примружився, почувши ім'я. - Лі-ра? - Вчитель насупився, дивлячись у папір. Вона обвела поглядом кімнату. - Чи це... Ліра?

- Так, це моє, - сказала якась зелена єдинорожка, що сиділа на задній парті, піднявши копито. - Як я впоралася?

- О, Хартстрінгс...? Е, так...

- Ви не заперечуєте? Мені більше подобається ім'я Ліра. Це все, - сказала вона. Вона дивилася, як її папір пливе до неї, а навколо нього сяє блакитна аура. Здавалося, минула ціла вічність, перш ніж він дійшов до неї.

- Гадаю, це добре... - Індіго Спарк виглядав розгублено. - Твоя робота була... цікавою, скажу я тобі...

- Що?! - Ліра щойно побачила свою оцінку. У правому верхньому куті стояла велика червона двійка, поряд із запискою, нашвидкуруч написаною вчителем: Історія Еквестрії (друге слово було підкреслено двічі), а не легенди. По всій роботі були підкреслені фрази зі знаками питання.

Вона роззявила рота, не вірячи своїм очам. Невже це правда? Вона читала ці книги годинами, і в жодній з них не йшлося про те, що люди - це "легенди". Там було надто багато про це, так багато різноманітних тем про їхню культуру, біологію, звичаї і... і про все!

Щоправда, були й такі частини, які, вочевидь, були легендами. Як і поні, люди мали свій власний фольклор. У старих історіях вона натрапила на своє нове ім'я - Ліра. Як тільки вона прочитала його, щось у ньому здалося їй таким правильним. Це ім'я сподобалося їй набагато більше, ніж "Хартстрінгс". Вона кілька разів промовляла це ім'я вголос - "Ліра" - і те, як воно звучало, було таким досконалим.

Людські імена були такими. Більшість поні мали імена, складені з інших слів, але люди мали імена, які були просто іменами. Поні могли сказати, що щось "струн торкнулося серце" (фраза, яка завжди турбувала її), але вони ніколи не згадували про "Ліру". Людські імена були унікальними словами, без жодного іншого значення. І вони були прекрасними.

- А тепер переходимо до наступного завдання. - Оголошення Індіго Спарк було зустрінете кількома розрізненими стогонами. - Я хочу, щоб кожен з вас вивчив нове заклинання...

Ліра майже не слухала. Вона знову перечитувала свій твір. Має ж бути якась причина, чому ніхто не вірить у людей... Чому про них забули? І, що важливіше, куди вони поділися? Вона не могла зосередитися на таких речах, як магія, коли в світі існують такі таємниці. Мають бути відповіді.

* * *

Це був кінець. Всі ці роки поні говорили, що люди ніколи не існували, що такі істоти неможливі... Якщо експеримент спрацює, Ліра зможе побачити, як люди могли б жити. Це могло б усе довести.

Ліра глибоко вдихнула. Вона була у своїй спальні, а книга Твайлайт лежала перед нею на підлозі, розгорнута на тій дивовижно деталізованій ілюстрації руки. Вона переглядала її кілька разів - як сформований кожен палець на руці, якої вони довжини, розташування суглобів. Якось вона натрапила на людський вислів про те, що треба знати тильну сторону долоні - вона, мабуть, знала його так само добре, як і будь-яка інша людина.

Вона прикусила губу, знаючи, чого очікувати, коли розмотувала бинти з копита. Ліра наклала їх у кілька шарів, щоб приховати будь-які підозрілі випинання. Знімаючи пов'язку, вона насупилася, пригадуючи всі свої помилки, допущені під час попередньої спроби.

Кілька напівсформованих пальців стирчали з придатка, який все ще був чимось на кшталт копита. Вони стирчали під усіма неправильними кутами, один з них навіть був спрямований назад. На деяких було забагато суглобів, на інших - замало. Два з них були схожі на великі пальці, по одному з обох боків копита, оскільки вона не могла визначитися, з якого боку воно має бути. Усе це було заплутаним безладом.

- Цього разу вийде. Побачимо... - Вона звернулася до книги (ілюстрація здавалася... лівою рукою, тому що великий палець був на правій), а потім повернулася до результатів свого останнього експерименту. Вона зігнула один з пальців. Навіть якщо все було переплутано, вона все ще мала моторний контроль над пальцями. Просто відчувалося, що все не так. Ця спроба буде кращою. - Тепер треба просто зосередитися...

Вона почала спрямовувати магію через ріг на копито, здригаючись як від розумового напруження, так і від відчуття, що вся анатомічна структура її копита одночасно перебудовується.

Пальці змінювали форму, чи то втягуючись назад у копито, то випираючи назовні, в міру того, як трансформувалося все копито...

* * *

Співбесіда для Бон-Бон була трохи більше, ніж приємною бесідою за кексами. Власники Цукрового Кутка, містер і місіс Кейк, виявилися дуже привітною та гостинною парою. Проте це не допомогло Бон-Бон розслабитися.

Вони обговорювали політику ведення свого бізнесу, починаючи від рецептів, що використовуються, методів пакування і закінчуючи правильною поведінкою під час обслуговування відвідувачів на касі. Здавалося, вони були раді, що до них прийшла врівноважена, зріла кондитерка - на відміну від Пінкі Пай, яка протягом зустрічі кілька разів забігала до пекарні, щоб перекусити.

Нарешті, здавалося, що вони обговорили все. Місіс Кейк потиснула копита Бон-Бон. - Було дуже приємно поспілкуватися з тобою, дорогенька. Нам знадобиться будь-яка допомога, адже скоро Кошмарна Ніч.

- Тобто я... найнята? - Бон-Бон намагалася не виглядати надто радісною. Зрештою, вона мала залишатися професіоналом. - Для мене буде великою честю працювати тут!

- Ви сказали, що працювали вдома? Ви не будете заперечувати, якщо ми завітаємо до вас у гості, міс Бон-Бон, чи не так? - сказав містер Кейк.

- О, зовсім ні! - сказала Бон-Бон. - Я завжди тримаю все в порядку.

Разом вони рушили за нею через Понівіль до її будинку. Бон-Бон була рада, що знайшла час прибрати кілька днів тому. Будинок все ще виглядав би презентабельно. Останнім часом Ліра була в одному з її дивних нав'язливих станів. Можливо, це вже минуло. У будь-якому разі, це не буде проблемою.

Бон-Бон увійшла до її будинку і провела їх на кухню. З коридору до них долинули звуки ліри, на якій грали. Це був єдиний звук у будинку, де панувала тиша. Мелодія була складною. Порівняно з тим, що зазвичай грала Ліра, в ній було набагато більше нот і швидший темп.

- Схоже, моя сусідка, мабуть, репетирує щось нове для Гала-вечора, - сказав Бон-Бон. - Вам доведеться її вибачити. - Насправді, подумала Бон-Бон, це ідеально. Ліра нарешті зосередилася на тому, що було справжнім і важливим.

- Жодних проблем, міс Бон-Бон, - сказав містер Кейк.

- У неї чудовий голос. Я ніколи не чула нічого подібного, - сказала місіс Кейк. - А тепер мені цікаво. Ви сказали, що використовували оригінальні рецепти? Ми б хотіли на них подивитися.

- Мої рецепти? Звісно. Я зберігаю їх у своїй особистій кулінарній книзі. Дозвольте, я тільки швиденько принесу її, - сказала Бон-Бон.

Вона попрямувала коридором до кабінету. Коли вона підійшла ближче і увійшла у двері, музика стала гучнішою. - Звучить чудово, Ліро. До речі, ти не бачила мій... -

крик Бон-Бон почувся з кухні, де містер і місіс Кейк обмінялися розгубленими поглядами.

Ліра, відкинувшись на дивані, підняла на неї очі. Вона перестала грати - але вона не грала на лірі за допомогою магії, як це робив би будь-який нормальний єдиноріг. Замість цього вона мала якусь... штуку... на кінці кожного копита, і тримала в них інструмент.

- Гей, Бон-Бон. Поглянь на це. Руки! - Вона підняла одну руку, ніби махала, і зігнула придатки, що стирчали з неї. Вони були такого ж м'ятно-зеленого кольору, як і решта її шерсті, але це не допомагало тому факту, що вони виглядали так, ніби їх зняли з якоїсь іншої істоти і грубо приклеїли до передніх лап Ліри. - Мені знадобилося кілька спроб, але врешті-решт вони вийшли ідеально!

- Що ти... Як ти... - Бон-Бон навіть не могла сформувати повноцінне речення. Вона застигла на місці.

- Це було нелегко, - Ліра скотилася з дивану і, хитаючись, пішла вперед, стискаючи руки в кулаки і не зводячи з них очей, намагаючись пройти через всю кімнату. - Я щойно звернулася до кількох схем - заклинання довелося придумати самотужки - мабуть, далі треба буде з'ясувати, як ходити на двох ногах, вони ж не призначені для використання як копита.

- З вами все гаразд, міс Бон-Бон? - почувся голос містера Кейка з коридору.

Ситуація ставала дедалі гіршою, але Бон-Бон не могла панікувати. Не тоді, коли у неї все було так добре. - Я зараз вийду! Все... - Вона завагалася. - Все просто чудово, дякую!

- У нас гості? - сказала Ліра. Вона попрямувала до дверей, щоб подивитися.

Бон-Бон заблокувала двері. - Ти... Ти... Ні, послухай! - Її голос знизився до різкого шепоту. - Кейки прямо там, на кухні. Вони якраз збираються дати мені посаду помічника кондитера в Цукровому Куточку. Це шанс, на який я сподівалася відтоді, як переїхала до Понівіля, і якщо вони побачать тебе, - вона ткнула копитом у бік Ліри, яка шоковано відсахнулася, - з цими... - вона показала на руки Ліри, - якщо вони побачать це, тобто, якщо будь-яка поні побачить це, вони подумають, що ти якась... Я навіть не знаю, що саме! Вони подумають, що ми обидві божевільні!

Ліра зневажливо махнула рукою. - Все не так вже й погано, ти навіть сказала, що моя музика звучить краще.

- Твоя музика? Ні, ні, ні, ні, ти не можеш з'явитися на Гала-вечорі з... - Бон-Бон перевела подих, опанувала себе і спробувала відвести погляд від рук Ліри. Вона зціпила зуби. - Просто... мені потрібна моя кулінарна книга.

Ліра підійшла до книжкової полиці, взяла її в руку і простягнула до себе. - Ось, будь ласка.

- Ти не могла б просто не... - Бон-Бон втупився в книгу. - О, неважливо. - Вона взяла її в зуби. - Бммф мфф фф...

- Га? - Ліра похитала головою.

Виплюнувши книжку, Бон-Бон сказала - Я просто сказала, що тобі краще не показуватися з ними, поки всі поні не розійдуться.

Ліра підняла одну руку, щоб показати їй. - Бачиш, ось чому вони такі чудові, тому що ти можеш носити речі без...

- Я не хочу цього чути! - Бон-Бон знову взяла свою книгу рецептів і попрямувала назад у коридор на кухню, намагаючись тримати себе в руках.

Містер і місіс Кейк все ще чекали там. Бон-Бон увійшла і поклала книгу на стіл, примушуючи себе посміхатися. Вона мала справляти враження вправного пекаря, абсолютно все було гаразд, це була звичайна сім'я, нічого незвичайного тут не було.

- З вами все гаразд, міс Бон-Бон? Що це все було? - запитав містер Кейк.

- Ох... це було просто... - Бон-Бон не збиралася визнавати правду. - Павук! Два павуки. Величезні. Чесно кажучи, я не можу витримати їхнього вигляду, всі ці дивні веретеноподібні лапки, що рухаються навколо...

- У вас тут павуки? - запитав містер Кейк.

Вона зробила паузу. - Зазвичай ні. І вже точно не на кухні.

Ліра просунула голову в дверний отвір. - До речі, ти впустила кілька блокнотів. Вони тобі потрібні?

Бон-Бон, стримуючи черговий крик, змогла прохрипіти - О... в-впустила? Ну, я зараз принесу, не треба... - Ліра почала підходити ближче. - НІ! Тобто, не треба, я просто... - Вона нервово озирнулася на гостей. - Ти ж маєш репетирувати перед Гала-вечором, чи не так?

- Ми чули тебе раніше. Це звучало просто чудово! - сказала місіс Кейк.

- Дякую! Я працюю над новою технікою, - відповіла Ліра.

Бон-Бон підбігла до дверей, перш ніж Ліра встигла повністю з'явитися в полі зору. Вона намагалася виглядати веселою. - Дякую, Ліро, що принесла це, але тобі справді треба... тренуватися! - Її голос став різким. - Не дозволяй нам заважати твоєму творчому зосередженню, зараз ти повинна повернутися до роботи, де нас не буде поруч, щоб відволікати тебе, поки ти вдосконалюєш своє мистецтво!

- Гм... Гаразд, мабуть... - сказала Ліра. Вона підняла вгору великий палець, на який Бон-Бон розгублено витріщилася. - Удачі на співбесіді!

Бон-Бон озирнулася на Кейків, які гортали її кулінарну книгу. Вони нічого не бачили. Ліра розвернулася і попрямувала вниз по коридору. Вона спробувала піднятися і піти на двох ногах, але похитнулася і впала вперед. Бон-Бон розлючено вдарила копитом по свому обличчю.

- Так чи інакше, моя книга рецептів... - Бон-Бон спалахнула величезною посмішкою, яка, як вона сподівалася, не виглядала надто фальшивою. - Більше нічого не повинно нас відволікати.

Коли музика знову заграла, око Бон-Бон почало сіпатися.

* * *

Сонце надворі тільки починало сідати, коли Бон-Бон попрощалася з Кейками, з упевненістю в новій роботі, якої було достатньо, щоб компенсувати стрес минулого дня. Кількома хвилинами раніше музика зупинилася. Хто знав, що там зараз робить Ліра?

Бон-Бон неохоче повернулася до кабінету після закінчення співбесіди. Вона приготувалася до того, що мала побачити. Ліра ніколи раніше не заходила так далеко у своїй одержимості людьми. Щось, мабуть, вплинуло на неї.

Вона повільно штовхнула двері. - Ліра ....?

Ліра була на дивані, лежала на спині і дивилася в стелю. Вона не рухалася. Одна передня лапа звисала через край на підлогу... але закінчувалася звичайним копитом. Пальців на ній не було зовсім. Бон-Бон не могла не зітхнути з полегшенням.

- Хей, Бон-Бон. Як все пройшло? - запитала Ліра. Її голос був рівним і неемоційним.

- Гм... - Бон-Бон не могла відвести очей від копит. Чесно кажучи, вона ніколи раніше не була так рада бачити звичайні, нічим не примітні копита. - Все пройшло дуже добре. Я отримала роботу. Вони хочуть, щоб я приступила до роботи із завтрашнього дня.

- Це добре.

Вони обоє трохи помовчали, і Бон-Бон втупилася в землю. Вона не хотіла бути тією, хто підніме цю тему. - А як щодо твоїх...

- Мої руки? - запитала Ліра. Вона нахилила голову вниз, щоб подивитися прямо на Бон-Бона. - Ти мала рацію. Ніхто не зрозуміє. Вони, мабуть, відреагували б так само, як і ти. Ніхто більше не вірить у людей, так чи інакше. - Вона зітхнула.

- Ох... - Настала ще одна довга пауза. Бон-Бон трохи заметушилася. Зараз Ліра виглядала як звичайна поні, але після сьогоднішнього дня Бон-Бон ніколи не зможе забути те, що вона зробила, якби вона не намагалася.

- Я втомилася. Думаю, я піду спати раніше, - сказала Ліра. Вона встала з дивана і попрямувала до дверей.

- Ліро... - сказала Бон-Бон. Ліра зупинилася і повернула голову. - Це добре, що... що ти нарешті бачиш якийсь сенс. Вся ця "людяність" цього разу зайшла надто далеко.

- Це ще не кінець.

- Що?

- Можливо, я не зможу стати людиною, але це не змінює того факту, що їхнє розуміння дуже важливе для історії Еквестрії. Тепер, коли я побачила, як працюють руки, ще більш очевидно, що наше суспільство було створено чимось, що не мало копит. Це була не лише ліра. Ці руки зробили б будь-яке завдання набагато простішим.

Бон-Бон роззявила на неї рота. - Ти ж не думаєш, що...

- Тієї інформації, яку я маю зараз, недостатньо. Це очевидно. Якщо я зможу знайти ще щось... наприклад, книгу, яку дала мені Твайлайт... - Ліра почухала голову, намагаючись прийти до тями. - Але де я зможу дізнатися більше?

Вона пройшла повз Бон-Бон і попрямувала до своєї спальні. Бон-Бон обернулася, щоб подивитися їй услід, але не могла придумати, що ще сказати. Принаймні, вона сподівалася, що більше не буде такого самокалічення, як сьогодні.

- Я не маю часу перейматися цим... - пробурмотіла вона. У неї була нова робота, в одній з найкращих пекарень у всій Еквестрії. Вона повинна була зосередитися на цьому. Все буде добре.

Врешті-решт вони обоє рано лягли спати.