Антропологія

- Тут поверни ліворуч... Ми в тому будинку. Прямо там. - Ліра вказала на місце, де головна дорога переходила в її під'їзну доріжку.

Рендалл під'їхав і припаркував фургон перед будинком. Він виглядав незмінним. Очевидно, хаос пішов разом з Діскордом.

Вона повернулася на заднє сидіння. - Ну, ось ми і приїхали. Мій дім.

- З твоєю людською сім'єю, - сказала Твайлайт.

Ліра вистрибнула з переднього сидіння і відчинила бічні дверцята. Пінкі практично одразу ж вискочила назовні.

- Це було весело! За винятком того, що ми на дві години опинилися в тісному просторі, але давай повторимо!

- Ні, дякую. Я просто рада повернутися туди, де все виглядає хоча б наполовину нормальним, - сказала Епплджек. - Все ж таки... цей будинок виглядає дуже великим.

- Визнаю, я вражена, - сказала Твайлайт, озираючись на машину. - Як, ти кажеш, вона працює?

- Ти використовуєш магію і не можеш зрозуміти, як машина працює на бензині, - пробурмотів Рендалл. Він повернувся до Ліри. - То це твій дім, так? Виглядає досить мило.

- Ми можемо залишитися тут, поки чекатимемо на прибуття інших. Тим часом я знайду Пола і Моніку, - сказала Ліра. - Вони, напевно, бачили, що сталося сьогодні вранці. - Невже це було тільки сьогодні? - подумала Ліра.

Було вже пізно. Коли вони від'їхали від Нью-Йорка, світло стало нормальним. Була дев'ята година вечора, темно, і, мабуть, так буде ще довго. Як би Діскорд не бавився з сонцем і місяцем у місті, він чомусь впливав лише на невелику територію. Поки що.

Флаттершай здавалася зачарованою деревами та звуками цвіркунів навколо неї. Лише звук автомобіля, що проїжджав по головній дорозі, вирвав її з цього стану. - Ти... живеш тут, Ліро?

- Це будинок моєї родини, - пояснила Ліра. Вона підвела їх до вхідних дверей, поки говорила. - Мій тато - я маю на увазі Дьюї, ще в Кантерлоті - у нього була його фотографія, яку він знайшов зі мною. Так я дізналася, хто я насправді.

- Я був тим, хто це впізнав, - сказав Рендалл.

- Дякую за це, - сказала Ліра. - Мій тато насправді відомий письменник у людському світі.

- Справді? І про що ж? - запитала Твайлайт.

- Ну... Це важко пояснити...

Ніби знаючи, що вони говорять про нього, батько Ліри вийшов з вхідних дверей і попрямував до них. Він одразу помітив Ліру. Він не міг придумати, що сказати. Потім він просто прокоментував. - Ти повернулася до свого нормального обличчя.

Вона кивнула. - Сподіваюся, так і залишиться.

Він подивився за її спиною на поні, наче щойно помітив їх. - А це...

- О! Ух... Ви, мабуть, батько Ліри, - сказала Твайлайт. Вона ніяково посміхнулася. - Вона... запросила нас залишитися тут на кілька днів.

- Т-так... - Якусь мить він дивився на них - здебільшого на Твайлайт, а тоді помітив Рейнбоу Деш, що висіла за кілька футів від землі. - Ви справді такі різні...

- Це мої друзі з Понівіля. Вони намагалися зупинити Діскорда, але... у них нічого не вийшло, - сказала Ліра. - Але у мене є інший план.

- Ви Томас Мікелакос, чи не так? - сказав Рендалл. Він підійшов і простягнув руку. - Для мене велика честь познайомитися з вами.

Батько Ліри взяв його за руку. Це було майже так, ніби бачити іншу людину поруч з ними було найдивовижнішою частиною. - А ти хто?

- Мене звати Рендалл. Я один з друзів Ліри. Я не знаю, що вона задумала, але я маю до цього відношення. - Він знизав плечима.

- Ліро, що саме ти робиш? Я думав, ти сказала, що Елементи Гармонії зупинять його, - сказав її батько.

- Вони все ще можуть, - сказала Ліра. - Принаймні, я в цьому впевнена. Нам просто потрібно скоригувати наш план.

Не кажучи більше ні слова, вона побігла до вхідних дверей. Вона почула голос зсередини, ймовірно, з телевізора. Її мати чекала біля вікна, дивлячись на фургон. Вона повернулася, коли Ліра увійшла.

- Ліро, ти повернулася? Ти нам так і не подзвонила, - сказала вона. Потім, дивлячись у вікно на поні, що прямували в їхній бік, запитала - Що це таке...

- Їм потрібно залишитися тут на деякий час. Плани змінилися, - сказала Ліра.

Хлоя вийшла з кухні в коридор. Вона здавалася сонною - у більшості ночей вона вже мала б спати. - Ліра повернулася? Вона... - Вираз розчарування, здавалося, перетнув її обличчя, але він миттєво зник, щойно Твайлайт увійшла у вхідні двері. - Це...!

- Ти живеш тут, Ліра? Він... досить великий. - Очі Твайлайт обвели передпокій, розглядаючи кожну деталь. Вона на мить зупинилася на картині з драконом.

Ліра помітила, що Хлоя втратила дар мови. Вона підійшла і опустилася на коліна, поклавши руку на плече сестри. - Хлоє, це Твайлайт Спаркл. Я знаю, що казала тобі, що вигадала ці історії, але... - Вона посміхнулася. - Я збрехала.

Хлоя з роззявленим ротом дивилася на поні, що стояли в коридорі. Якусь мить вона не могла нічого вдіяти, але потім...

- Флаттершай? - Хлоя підбігла до пегаса, який інстинктивно відсахнувся.

- Хто ти? - тільки й змогла прошепотіти вона.

- Флаттершай, це моя молодша сестра. Хлоя, - сказала Ліра. - Я розповіла їй все про тебе і Понівіль.

- Га? - Флаттершай, здавалося, заспокоїлася, але все ще була невпевнена. Коли Хлоя простягнула руку, щоб доторкнутися до її носа, її очі залишилися прикутими до руки.

- Все гаразд, - сказала Ліра. - Я знала, що ти будеш рада познайомитися з ними, Хлої.

- Мені дуже шкода, - сказала Флаттершай. - Просто... я ніколи не бачила людей до сьогоднішнього дня, і я...

- Усе гаразд, Флаттершай. Наразі ми більше нічого не можемо зробити, тож чому б вам двом не провести трохи часу разом? - сказала Ліра. - Я впевнена, що Хлоя буде рада познайомитися з тобою ближче.

- Але чому?

- Ти справді можеш спілкуватися з усіма видами тварин? - запитала Хлоя. - Розкажи мені про те, як ти піклувався про пташку принцеси Селестії! Це моя улюблена пташка.

- Га? Ти... знаєш про Філомену? - сказала Флаттершай. - Я все ще відчуваю себе жахливо через те, що зробила таку помилку... Ти справді хочеш це почути?

- Я впевнена, що ти можеш розповісти це краще за мене, - сказала Ліра.

- За мною, Флаттершай! - сказала Хлоя.

Хлоя побігла нагору до своєї кімнати. Флаттершай оглянула вузькі сходи, перш ніж вирішила обережно пролетіти над ними, замість того, щоб намагатися піднятися ними.

- І скільки нам ще тут сидіти? Мене вже нудить від цього місця, - сказала Рейнбоу Деш. Вона повільно розправила крила, скорчивши усміхнене обличчя. - Якщо я вам знадоблюсь, я буду зовні, щоб переконатися, що вони все ще працюють.

Вона розвернулася і попрямувала назад до дверей, взявши розбіг, перш ніж злетіти в повітря і зникнути з очей.

- Не зважай на неї. Їй просто не сподобалася поїздка сюди. Ми ніколи раніше не їздили в таких "машинах", - сказала Твайлайт.

- Вибачаюсь за Рейнбоу Деш. Запевняю тебе, ми не такі вже й грубі, - сказала Реріті. - Можна нам увійти?

- Звичайно, - сказала Ліра. - Ти ж не заперечуєш, правда, мамо?

Перш ніж вони увійшли до вітальні, мати Ліри відвела її вбік.

- Вони залишаться тут?

- Все буде добре. Я знаю, що в цьому світі є "коні", які є просто тваринами, але... Я була поні, як і вони, більшу частину свого життя, і вони набагато ближчі до нас, ніж ти можеш собі уявити, - сказала Ліра.

- Твій батько розповідав нам про тебе. І ми подивилися твій щоденник, який ти тут залишила.

- Тільки... не згадуй, що у нас є м'ясо в морозилці.

- Ти ж вегетаріанець... Тому, так?

Ліра незручно посунулася. - Так. Я все ще не можу переконати себе їсти це.

- Ось воно. Можу заприсягтися, що чула більше голосів... - Вийшовши з холу, Епплджек подивилася на вітальню. - Але вона виглядає порожньою.

Голос, про який вона говорила, лунав з телевізора в іншій кімнаті. - Продовжують надходити повідомлення від тих, хто все ще перебуває в місті, разом з шокуючими відео та фото доказами...

Мати Ліри дивилася на поні, коли вони увійшли до будинку. - Відтоді, як ти зникла. Ти справді була...

- Так. Я б тобі сказала, але ти б мені не повірила, - сказала Ліра.

Пінкі Пай підскочила до екрану. - Поглянь! Це ж ми! Як ми туди потрапили?

- Це телебачення, - розгублено відповіла Ліра. Її очі були прикуті до екрану. Це були новини, а вони покинули місто лише кілька годин тому... Як вони могли дізнатися так швидко? Вона була збентежена цим лише трохи менше, ніж інші поні.

- Як там з'являється зображення? - Твайлайт наблизилася до екрану так, що майже впритул притиснулася до нього носом. Вона моргнула кілька разів і примружилася. - Це якась ілюзія... - Вона обернулася, здригнувшись і притиснувши одне копито до голови. - Ліро, ти ж казала, що люди не здатні до магії, але...

- Я теж спочатку так подумала. Але це не так, - пояснила Ліра. - Просто у нас є... передові технології. Це компенсує відсутність магії.

- Всі станції сьогодні безперервно повідомляють про це. Ми почали бачити твої фотографії не так давно, - сказала мама Ліри. На екрані з'явилися розмиті зображення сірих будівель, які мерехтіли і змінювалися на всілякі кричущі пастельні тони. - Що ти казала, що там відбувається? Ніхто не зміг цього пояснити.

- Те, що робить Діскорд, не має жодного наукового чи логічного сенсу, - сказала Твайлайт. Вона озирнулася на екран. - Як і... багато чого тут.

Поки тривав репортаж по телевізору, Ліра і поні пояснювали те, що вони знали. Що рік тому в Понівілі зробив Діскорд, і що вони бачили в Нью-Йорку. І як Елементи Гармонії не залишили жодної подряпини. Ліра час від часу втручалася, щоб пояснити якийсь аспект людської чи поні-культури, який інші не розуміли.

- Поні змогли врятувати Еквестрію, але ви не маєте жодного зв'язку з цим світом. Я думаю, що це якось послаблює вас, - сказала Ліра. - Нам потрібні люди, щоб використовувати Елементи замість вас.

- Тож я, по суті, почесний магічний єдиноріг на сьогодні, ось що ти маєш на увазі, - сказав Рендал.

- Сьогодні вранці ти сказала мені, що люди нічого не можуть зробити, - сказав батько Ліри.

- Я визнаю, що навіть поні не до кінця розуміють, як саме працюють стихії, - сказала Твайлайт. - Спочатку їх використовували Луна і Селестія, але тепер ми є їхніми носіями. Проте, люди не мають абсолютно ніякої магічної сили... Я не впевнена, що ти зможеш ними користуватися

- Твайлайт, я ж казала тобі. Ми не здамося, - сказала Ліра.

- І я це розумію. Ми щойно покинули величезне місто, дві години подорожували величезними просторами, і всюди були люди, - сказала Твайлайт. - Цей світ набагато більший, ніж я собі уявляла. І... Він такий же важливий, як і Еквестрія, навіть якщо ми до нього не звикли.

Раптом у вхідні двері глухо стукнули. Усі одночасно повернули голови. Першим підвівся батько Ліри.

- Піду перевірю, що там. Ти залишайся тут.

Він вийшов на мить і пішов до передпокою. Вони почули, як відчинилися двері.

- Я не розумію! - Це був голос Рейнбоу Деш. Вона увійшла до кімнати, виглядаючи трохи більш роздратованою, ніж раніше. - Тут навіть двері не працюють.

Ліра байдуже оглянула свої пальці. - Принаймні, не для тебе.

- От і добре. Схоже, ти нарешті вирішила приєднатися до нас, - сказала Реріті.

Рейнбоу Деш насупилася. - І як довго ми тут пробудемо?

- Поки ми не з'ясуємо, як зупинити Діскорда, - сказала Ліра. - Натан сказав, що приїде і забере Одрі з собою, як тільки зможе. Нам просто доведеться протриматися до тих пір.

- Чудово... - Вона закотила очі і застрибнула на стілець, щоб заспокоїтися. - Краще б це спрацювало, Ліро.

* * *

Наступного ранку Ліра прокинулася, ледве усвідомлюючи, що взагалі заснула. Попередній день був таким неспокійним, що вона навіть не усвідомлювала, наскільки втомилася. Перевтілення з людини в поні і назад теж не надто допомогло. Вона, мабуть, впала на диван у вітальні і відключилася ще до того, як усвідомила це.

- Доброго ранку, Ліро, - привіталася Епплджек. Вона сиділа перед телевізором, все ще ввімкнувши новини, але зараз не звертала на них жодної уваги.

- О, привіт. - Ліра потерла очі. Її увага переключилася на зображення на екрані - все той же Нью-Йорк, і виглядав він не краще.

- Я подумав, що дам тобі відпочити. Ти ж збиралася спробувати використати Елементи Гармонії і все таке, - сказала Епплджек. - Схоже, нічого не змінилося. Діскорд все ще здіймає галас там, але тут все гаразд і чудово.

- Це добре. - Ліра виглянула у вікно. Вона помітила на задньому дворі Флаттершай і Хлою, які розмовляли між собою. - Отже... Що ти думаєш? Про те, що люди використовують елементи?

Епплджек нахилила голову. - Ну, я не знаю точно, це більше стосується Твайлайт, але... Як би не працювала магія єдинорогів, я не думаю, що це те ж саме, що і Елементи. Коли я використовувала елементи, це завжди відбувалося просто так. Важко пояснити. Гадаю, можна сказати, що я відчуваю, як щось відбувається не лише зі мною, а й з кожною поні. Якщо твої друзі справді такі хороші, як ти кажеш, можливо, це спрацює.

Ліра на мить замислилася над цим, але її перервали. З передпокою прибігла Твайлайт, а за нею - батько Ліри.

- Ліро, ти прокинулася, - сказав він. - Ми якраз обговорювали магію. Твоя сім'я здається шокуюче неосвіченою навіть у найпростіших принципах. - Вона повернулася до батька Ліри. - Звичайно, я не хотіла вас образити.

Він розсміявся. - До вчорашнього дня я навіть не знав, що магія існує.

- Я чула... - сказала Твайлайт. - Ліра, як же ти раніше без неї обходилася?

Раптом у вхідні двері влетіла Рейнбоу Деш. Її крила були розправлені, і їй важко було дихати. Нарешті вона змогла сказати - Здається, у нас проблема. Діскорд псує хмари.

- Ти маєш на увазі цукрову вату? - запитала Ліра. - Вона була тут раніше. Вона повернулася?

- Ні. Щось інше, - сказала Рейнбоу Деш. Вона дивилася у вікно. - Я намагалася піднятися до рівня хмар, але... це занадто високо. Я задихнулася ще до того, як змогла туди дістатися. Я ніколи не задихалася так швидко.

- І це все? - спитала Ліра. Вона зітхнула з полегшенням.

- Навіщо він це зробив? Я просто не розумію...

- Хмари завжди такі, - сказала Ліра.

- Га?

- Я зрозуміла це, коли летіла в літаку. Хмари в цьому світі набагато вище, ніж в Еквестрії. І у нас тут немає метеорологічних станцій. - Ліра завагалася. - Все відбувається саме по собі.

Рейнбоу Деш застогнала. - Чудово. Весь світ - це один великий Вічновільний ліс.

- Згодна, звучить складно, але це захоплююче дослідження, - сказала Твайлайт. - Так чи інакше, Ліро, поки що у нас є тільки двоє людей, які можуть використовувати Елементи Гармонії. Ти казала, що маєш на думці й інших.

Ліра кивнула. - Одрі і Натан ще не скоро прибудуть. Котра година?

- Середина дня, - відповіла Твайлайт. - Ти проспала кілька годин.

Вона навіть не помітила цього, але годинник на стіні показував, що вже минула третя. Ліра зіскочила з дивана і вскочила на ноги. - Мені треба йти.

* * *

Вулиці в центрі міста були напрочуд порожні. Зазвичай це місце здавалося знайомим, але відколи вчора з'явився Діскорд, усе змінилося. Ліра не могла зрозуміти, в чому справа.

Дзвінок біля дверей задзвенів, коли Ліра штовхнула їх і увійшла до книгарні. Вона пішла прямо до прилавка, як завжди, але... Моніки там не було. Натомість там була інша людина, її обличчя було сховане за примірником газети "Філадельфія Інквайрер". Він опустив її, коли почув, що Ліра увійшла, але вона встигла впізнати розмите, далеке зображення Твайлайт Спаркл на першій сторінці.

- Чим можу допомогти? - запитав він.

- Я шукаю Моніку. Вона тут працює, - відповіла Ліра. - Ви не знаєте, де я можу її знайти? Це дуже важливо.

- Вона працює вранці. Зараз її тут немає. Чи можу я вам чимось допомогти?

Ліра похитала головою. - Це має бути вона.

- Щось важливе, так?

- Дуже.

Він якусь мить нишпорив по прилавку, потім дістав клаптик паперу і почав щось записувати. - Ви її подруга?

- Так. Подруга, - сказала Ліра.

- Ось її адреса. - Він штовхнув папірець через прилавок, і Ліра взяла його. - Це недалеко звідси. Йдете вниз по вулиці і повернете на третій вулиці, потім направо.

- Дякую.

- Не бачив тут сьогодні багато людей. Мабуть, ще не оговталися після вчорашнього, - сказав він. - Що ви думаєте про все це? Кажуть, що в Нью-Йорку ще гірше.

- Так. Чудеса. - Ліра озирнулася на адресу, яку їй дали. - Дякую за допомогу. Мені треба йти.

Не кажучи більше ні слова, вона попрямувала назад за двері.

* * *

Лірі знадобився деякий час, щоб знайти потрібну вулицю, а потім залишилося лише знайти потрібний будинок. Це був район, схожий на район Одрі. Будинки стояли близько один до одного, не такі великі, як будинок Ліри. З того, що вона бачила, це було типово для людей.

Вона все ще шукала будинок, коли почався дощ.

Якимось чином їй вистачило кількох крапель, щоб зрозуміти, що це незвичайна дощова вода. Рожеві хмари, що стелилися над околицями, розповіли їй решту.

- Ні... - пробурмотіла Ліра, дивлячись у небо. - Не зараз!

Вона затулила очі рукою і побігла вниз, щоб знайти потрібний номер будинку. Вона підбігала все ближче, до нього залишалося не більше кількох будинків...

- Ліра? Що ти тут робиш?

Вона підняла голову на голос Пола. Він стояв на ганку одного з будинків, сидів на лавці і дивився на погоду.

- Поле? Чудово! Я тебе шукала! - Вона підбігла до початку його ганку. - Слухай, нам треба негайно знайти Моніку.

- Ти це бачила, так? - Він показав жестом на дощ. - Це сталося і раніше. Я впевнений, що це не може бути природним.

- Так і є. Ми повинні це зупинити. Де Моніка?

- Ей, пригальмуй. Вона живе по сусідству, - сказав Пол. - Та що з тобою таке? Шоколадно-молочний дощ - це ж не кінець світу.

- Але він наближається. Ти сказав, що вона була в тому будинку? - Ліра глянула на нього. Вона жестом запросила його йти за нею. - Ходімо.

Вона практично спринтерським кроком перетнула двір і підбігла до вхідних дверей сусіднього будинку. Вона подзвонила у двері і стала чекати. Дощ капав з її одягу на килимок. Хоч мокрий одяг і турбував її, вона мусила визнати, що це все ж таки краще, ніж бути поні, вкритою сверблячим, скуйовдженим волоссям.

Пол підійшов до неї ззаду. - Я не зовсім зрозумів, що ти сказала. Ти сказала, що шоколадний дощ - це кінець світу?

Ліра кивнула. - Так.

- Хтось залишається сухим, а хтось відчує біль...

- Що?

- Нічого.

Двері нарешті відчинилися. Моніка, здавалося, здивувалася, побачивши їх. Вона була одягнена в футболку і спортивні штани. - Привіт, Ліро... - Вона почухала потилицю. - Як ти дізналася, де я живу?

- Мені сказав хлопець з книгарні. Слухай, зараз немає часу пояснювати. Мені потрібно, щоб ти прийшла до мене додому.

Моніка подивилася на Пола, який знизав плечима. - Мені вона теж нічого не розповідає.

- Послухай, я поясню по дорозі. Ти зрозумієш, коли зустрінешся з Твайлайт та іншими, - сказала Ліра. - Але майбутнє людського роду залежить від нас прямо зараз.

- Е-е... - Моніка витріщилася на неї, потім зітхнула. - Дозволь мені хоча б спочатку одягнутися.

Вона впустила їх до будинку, а сама пішла нагору переодягнутися. Ліра притулилася до стіни, склавши руки. Вже скоро. У них було четверо з шести людей, яких вони потребували... Інші двоє могли бути ще за кілька годин, але вона нічого не могла зробити, щоб поквапити їх. Сподівалася, що цей хаос не стане їм на заваді.

- Ти справді думаєш, що можеш запобігти кінцю світу? Я маю на увазі, що не можу заперечувати, що те, що відбувається, не є нормальним, тому, мабуть, я тобі довіряю, - сказав Пол. - Я завжди відчував, що в тобі є щось особливе, Ліро.

- Так завжди казали інші поні, - пробурмотіла вона.

Йому знадобилася мить, щоб до нього дійшло. - Що ти маєш на увазі під "поні"?"

* * *

Коли вони повернулися до будинку Ліри, дощ не вщухав.

- Дозволь мені прояснити, бо я, можливо, не почула тебе через дощ, але... Ти була єдинорогом? - запитала Моніка.

Ліра нічого не відповіла, але провела їх під'їзною доріжкою до будинку. Після зливи надворі стало набагато тихіше.

- Ти завжди розпитувала про єдинорогів та американську історію, - сказав Пол, витираючи взуття об килимок. - Гадаю, це все пояснює.

- Я просто хотіла краще зрозуміти людську культуру. Я ніколи навіть не чула про Америку, поки не покинула Еквестрію, - сказала Ліра.

- Ліра? Це ти? - почувся голос Епплджек з вітальні. - Думаю, тобі краще зайти і подивитися на це...

- Хто це був? - запитала Моніка.

- Ну... приїхали мої друзі з Еквестрії. Вони допоможуть нам повернути все на круги своя.

Ліра попрямувала до вітальні, де майже всі зібралися біля телевізора. Рейнбоу Деш сиділа біля вікна, що виходило на задній ганок, і дивилася на вулицю.

Очі Моніки були величезні. - Звісно. Твої друзі з Еквестрії.

- Ліро, справи кепські. Діскорд захопив Філі... - Твайлайт виправилася. - Філадельфія під його контролем, але тут сказано, що центр все ще в Нью-Йорку.

- Він поширюється... - сказала Ліра. - Як далеко воно зайшло?

- Ми ще не впевнені, - сказав батько Ліри. - Місцеві новини отримують повідомлення з усієї округи.

Моніка не рішуче пішла до вітальні, щоб разом з іншими подивитися на телевізор. - Я чула уривки про це в Нью-Йорку. То це все... Це те, з чим ми зіткнулися?

- Те, що там відбувається, не є нормальним, але всі вони, в повному порядку, - сказав Пол. - Я просто хочу переконатися, що все правильно зрозумів.

Рендалл підвівся і підійшов до нього. Він обійняв Пола за плече. - Ти звикнеш до цього. Гадаю, ми будемо працювати разом. Ласкаво просимо до почесного магічного загону єдинорогів.

* * *

Решта дня була напруженою. Здавалося, що раніше всі заспокоїлися, звикнувши до зустрічі з мешканцями інших світів, але тепер і поні, і люди нервово поглядали у вікно. Дощ не припинявся, сонце сходило і заходило щокілька хвилин.

Флаттершай і Хлоя були практично нерозлучні. Ліра помітила їх, коли вони дивилися через задні вікна на дерева. Сам ліс був нормальним, але там була білка, яка намагалася з'ясувати, як піднятися тепер, коли її лапки перетворилися на трифутові ходулі.

- О, я дуже сподіваюся, що з бідолахами все гаразд... - сказала Флаттершай.

- Коли це було востаннє? - запитала Хлоя. - Ліра ніколи не розповідала мені про Діскорда.

- Ну, так, врешті-решт все було добре... Але тільки тому, що Твайлайт допомогла нам його зупинити. Якби вона не була поруч і не нагадувала нам про нашу дружбу, Елементи не змогли б...

- Все гаразд, Флаттершай. Цього разу елементи спрацюють, - сказала Ліра.

- Ти... впевнена? - запитала Флаттершай.

Ліра не знала, що відповісти. Нью-Йорк був досить далеко. Хаос вже охопив усю територію звідси й туди, і, мабуть, продовжував поширюватися, але все, що вони могли зробити, це сидіти тут і чекати...

Окрім усього, що зараз відбувалося на вулиці, навіть просто бачити її людських друзів та родину з поні, яких вона залишила в Еквестрії, було дивно. Реріті розглядала картини в майстерні матері Ліри, коментуючи точність зображення драконів та інших істот. Пол, після того, як змирився з дивністю всієї ситуації, здавалося, добре ладнав з Пінкі. А батько Ліри переконав Твайлайт продемонструвати йому різноманітні заклинання, часто запитуючи Ліру, що вона вміє робити.

Ліра відчувала, що тільки вона одна усвідомлювала величезну відповідальність, що нависла над нею. Вона та інші люди повинні були взяти Елементи, навіть не будучи впевненими, що вони спрацюють, а якщо не спрацюють... Що ж, люди знову стануть втраченою цивілізацією. Вона завжди вважала, що так і було. Але бути частиною цього, жити тут, а потім, можливо, нести відповідальність за те, що все це знову розвалиться - це було б занадто.

Тому решту дня вона намагалася відволіктися, як і інші. Її знання як людського, так і поні-світів робили її корисною сполучною ланкою. І чим більше Пол, Моніка та Рендал розуміли про Еквестрію та Елементи Гармонії, тим більше шансів у них було.

Ліра дістала мобільний телефон, щоб перевірити час. Було близько десятої вечора, хоча це було майже неможливо сказати, дивлячись на вулицю. Вона була у своїй спальні, показуючи Твайлайт свою невелику колекцію книг.

Твайлайт підняла одну з книг. - Ось ця, про "американську історію". Ти казала, що так називається країна, в якій ти живеш? - Вона оглянула її уважніше, потім порівняла з іншими. - Жодна з цих книг не має обкладинки. Що з ними сталося?

- Це людське видавництво. Ми не завжди маємо товсті обкладинки на наших книжках, - пояснила Ліра.

- Дивно... - Твайлайт розгорнула її. - Це ціла країна, про яку не згадується в жодній книжці, яку я коли-небудь читала. Повинна зізнатися, я знаходжу її захоплюючою...

- Можеш забрати їх з собою, - сказала Ліра. - Я їх вже прочитала. І в крамниці Моніки є ще багато інших.

- Ти впевнена? Я маю на увазі... Принцеса Селестія не хоче, щоб жодна поні знала про це. Якщо книги про твій світ потраплять не в ті копита...

- Я не заважаю? - Флаттершай просунула голову в дверний отвір.

Ліра глянула вгору. - Ні. Що відбувається?

Реріті стала перед нею. - Ми просто подумали, що ти повинна знати, що ще один з тих... - Вона намагалася згадати правильне слово. - Ну, ще один з тих людських візків зовні. Ти думаєш, це ті люди, про яких ти нам розповідала, Ліра?

Ліра і Твайлайт перезирнулися, потім Ліра вийшла і спустилася сходами. Вона відчинила двері і вийшла на прохолодне повітря.

Вона одразу впізнала стару сіру машину. Це була перша машина, в якій вона коли-небудь їхала - всі ті рази, коли вона їздила туди і назад з репетиції гурту.

- Одрі! Натан!

Натан підняв голову на звук свого імені. - Привіт, Ліро. - Він витріщився на неї. - Ти виглядаєш... нормально, - сказав він.

- Що ти маєш на увазі?

Одрі притулилася до машини з пасажирського боку, дивлячись вниз. Вона позіхнула. - Ми були в дорозі цілий день. Не хочеш пояснити, що відбувається?

- У Клівленді нас затримало те, що по радіо називали "несприятливими погодними умовами". Виявилося, що вони мали на увазі грози з кока-колою, - розповів Натан. - А потім радіо почало відтворювати все задом наперед, і ми не могли перемкнути станцію.

- Я знаю, що це дивно. Але ми це припинимо, - сказала Ліра. - Я познайомлю тебе з іншими, а потім нам потрібно повернутися в дорогу.

- Схоже, тепер у нас є всі шестеро людей, - сказала Твайлайт. Вона вискочила з-за спини Ліри і оглянула тих двох, що стояли біля машини.

- Стривай, це ж... - Одрі раптом здалася набагато настороженішою.

- Воно розмовляє, - сказав Натан.

Твайлайт роздратовано зітхнула. - Звісно, розмовляю. Нам що, знову доведеться через це проходити?

- Це Твайлайт Спаркл. Вона одна з первісних Елементів Гармонії, - сказала Ліра. - І... вона моя подруга з дому.

- Я чула, ти згадував про місце під назвою Клівленд. Я не дуже добре знаю тутешню географію, тож це може бути...? - Твайлайт вичікувально подивилася на них.

Якусь мить вони мовчали, а потім Натан сказавю. - Це... Ну...

- Я їхала через Кенділенд останні десять годин. Все, що я хочу знати зараз - що відбувається і навіщо ми тобі потрібні, - сказала Одрі.

- Десять годин... - Твайлайт насупилася. - З такою швидкістю, з якою розвивається людський транспорт... Я не експерт в цьому, але це, мабуть, дуже велика територія.

- Ми сповільнилися. Було дуже багато транспорту, через всю цю плутанину з дорожніми знаками, які то вставали, то зникали, і ми проїхали через фермерське поле, яке перетворювалося на попкорн, і... - Голос Натана обірвався. - Зараз я пояснюю все це фіолетовому єдинорогові.

- Може бути вже занадто пізно. Нам потрібно негайно вирушати в дорогу, - сказала Ліра. - Я піду скажу іншим.

Одрі приклала руку до чола. - Принаймні ми вийшли з машини на кілька хвилин... - Вона потягнулася.

Натан подивився на неї. - Я ж казав, що це буде пригода.