Антропологія

Здавалося, що минуло так багато часу з Великого Гала-вечора, але не минуло й місяця. Відтоді стільки всього сталося. Проте, йдучи до будинку Рендела на першу репетицію гурту, вона відчувала, що повертається до звичної рутини.

Коли Натан зупинив машину перед будинком, Ліра побачила відчинені двері гаража і Рендела, який стояв там з іншим музикантом, що налаштовував власну гітару. По заду них стояла порожня барабанна установка. Він помітив її і помахав рукою. Вона посміхнулася і підбігла до нього назустріч. Натан залишився, щоб дістати підсилювач з відсіку для зберігання ззаду.

- Привіт, я сподівався, що ти з'явишся. - Рендалл звернувся до іншої людини, що стояла поруч з ним. - Майк, це Ліра. Вона наш новий гітарист.

- Приємно познайомитися. - Вона простягнула руку, очікуючи рукостискання.

Чоловік, якого він назвав Майком, оглянув її з ніг до голови, деякий час нічого не кажучи. - Вона здається трохи молодою.

- Так, вона... - Рендалл на мить задумався. - У мене в голові просто помутніло. Нагадай, скільки тобі років?

Ліра повільно опустила руку, коли Майк не прийняв її. - Шістнадцять.

- Так, так... - Він кивнув. - Я думаю, що ми просто не будемо згадувати її вік на жодному концерті, і це не повинно бути проблемою. І поки вона ні в кого не буде брати випивку, нам, мабуть, все зійде з рук.

Майк лише знизав плечима. - Гаразд.

- Ми з Майком заснували цей гурт. Потім ми зустріли Кейсі по одному з флаєрів, які ми розклеїли - так само, як ти знайшла нас, чи не так? Майк - наш басист, Кейсі - на барабанах. Але ми не могли сподіватися на справжній концерт, поки не знайшли нашого лід-гітариста.

- І де він, до речі? Ми вже повинні були починати. Здавалося б, барабанщик мав би бути більш вчасним. - Майк розсміявся над власним жартом.

- У тому-то й справа. Він і є барабанщик. - Рендалл повернувся до Ліри. - Не звертай на нього уваги - сказав він. - У будь-якому випадку, ми працюємо над кількома піснями. Здебільшого кавери. Щось з вісімдесятих, може, початку дев'яностих. Старі улюблені, можливо, ти вже чула їх раніше. - Ліра могла майже гарантувати, що ні. - Тобі доведеться добряче попрацювати, щоб надолужити згаяне, але минулого разу ти звучала непогано.

- Я дуже швидко вчуся, - сказала Ліра.

- Приємно це чути.

Вона ще раз глянула на к'юті-марку Рендела, все ще дивуючись, чому інші люди, яких вона зустрічала, не мають таких марок. І чи не повинна вона сама його мати, якщо вона заслужила його, будучи кобилою? Розміщення мало певний сенс - передпліччя замість задньої частини стегна, чого зазвичай не можна було побачити на людях через одяг. Їй було цікаво, який талант Рендела приніс йому таку драконячу відзнаку.

Натан підійшов до неї ззаду, тримаючи підсилювач в одній руці. Він поставив його перед нею. - Гей, Рендале... - Той злегка кивнув головою, його очі метнулися до Майка, а потім до дверей. - Не проти, якщо я почекаю всередині? Скільки часу займе практика?

- Повинно бути пару годин. Можеш подивитися телевізор, якщо хочеш. Не торкайся холодильника. - Він вказав на Натана, щоб підкреслити свої слова.

Натан знизав плечима. - Добре. Побачимося пізніше. - Він попрямував всередину, озирнувшись на неї востаннє перед тим, як зачинити двері.

Раніше він сказав Лірі, що не хоче висаджувати її там і залишати. Чому він так нервував, вона не могла зрозуміти. Але це було б зручно, і вона це цінувала.

Ліра зсунула чохол для гітари зі спини і налаштувалася. На землі лежав клубок дротів, і вона переступила через них, підключаючи власну гітару. Вона зіграла кілька нот, щоб спробувати.

- Отже, у нас є гітарист... мабуть, - сказав Майк. - Коли ми знайдемо менеджера? У нас не буде гурту, поки не буде концерту.

- Я працюю над цим. Наразі у мене є кілька контактів, які чекають на мене, і ми, можливо, скоро зможемо виступити, - сказав Рендалл.

Задоволена звучанням своєї гітари, Ліра стояла і думала, коли ж вони почнуть. І які пісні вони виконуватимуть. Це було проблемою.

- Гей, Рендале? - спитала вона. - У тебе є якісь ноти? Я не знаю, що ви, хлопці, граєте...

- Ти маєш на увазі вкладки? Так, звичайно. Впевнений, у мене десь там є. Піду пошукаю. - Він попрямував до будинку.

Поки вона чекала в гаражі, Майк нічого їй не сказав. Він робив вигляд, що зацікавлений своїм басом, хоча той, вочевидь, був готовий і налаштований. Було тихо, за винятком низьких нот, що долинали з його власного підсилювача. Вона не була впевнена, чи варто пропонувати дружню розмову, чи ні.

Рендалл повернувся через кілька хвилин. - А ось і він. Ми зараз працюємо над деякими речами. Можливо, тобі доведеться потренуватися у вільний час, щоб наздогнати нас.

Вона переглянула його. Гітарні табулатури - так вони їх називали - були не зовсім схожі на звичайні ноти, але значна частина позначень була точно такою ж, як і в Еквестрії. Це не могло бути збігом, так само, як і те, що країни та мова збігалися з тими, про які вона читала в історії Еквестрії. Але наразі це було просто зручно.

Надворі під'їхала брудна машина, ймовірно, синього кольору, яка видавала всілякі дивні гуркітливі звуки. Порівняно з нею машина Натана виглядала шикарно, хоча він мав звичку жартувати про те, що вона була розвалюхою. З переднього сидіння вилізла ще одна людина, світловолосий чоловік з рідкою щетиною на обличчі. Він побіг до гаража, щоб приєднатися до них.

- Кейсі! Нарешті зробив це, чи не так? - сказав Рендалл.

Новачок витріщився на Ліру. - Хто вона? Твоя молодша сестра? Божевільна зачіска, до речі. - Він усміхнувся, хоча Ліра не знала, як це сприйняти.

- Наш новий гітарист, - сказав Рендалл.

- Ти серйозно? Ні, хто вона насправді?

- Я Ліра. Я не можу дочекатися, щоб виступити з вами, хлопці! - Вона простягнула руку, і Кейсі неохоче взяв її.

- Слухай, я знаю, що ми були у відчаї, але вона ще дитина, - сказав він.

- У мене є професійний досвід, - запропонувала Ліра.

- Так, ти мені вже казала, - сказав Рендал. - Ти зрозумієш, коли почуєш її, Кейсі. А тепер давайте вже почнемо. Я вмираю від нетерпіння повернутися до практики з того часу, як вийшов з роботи.

- Звичайно. Як скажеш. Давай просто почнемо. - Кейсі зайняв місце за ударною установкою.

За винятком Рендалла, цей гурт здавався майже таким же відстороненим, як і інші музиканти на Гала-вечорі. У Ліри з'явилося відчуття дежавю. До того моменту, поки вони не почали грати першу пісню. Вона щойно побачила гітарні табулатури, але вже могла зрозуміти, як вони звучать. Рифи були досить простими, з тими самими кількома акордами, що повторювалися протягом усієї пісні.

Коли вони закінчили, всі люди замовкли. Остання нота, здавалося, ще довго відлунювала в гаражі. Можливо, це було лише відлуння.

- Це був твій перший раз з ним? - повільно промовив Майк.

Ліра кивнула. - Так, здається, я загубилася десь на другому куплеті. Може, спробуємо ще раз?

- Де ти знайшла цю пісню? - запитала Кейсі.

Рендалл кинув погляд на двох інших музикантів, ніби кажучи: "Я ж вам казав". Потім він відчитав їм, щоб почати знову.

* * *

Тренування тривало кілька годин. Навряд чи відчувалося, що це був якийсь час. Рок-музика була досить короткою, запам'ятовуваною та енергійною. Це було зовсім не схоже на гучні класичні твори, які Ліра завжди виконувала в Кантерлоті - складні, але часто такі, що забуваються.

Вона повернулася в машину Натана і поїхала назад. Було ще важко звикнути до цього швидкого руху в машині, яка сама якось рухалася. Втім, Ліра справлялася краще, ніж першого разу. Як і до всього людського, до цього треба було звикнути. Вона нагадала собі, що ніколи не бачила, щоб така машина виходила з-під контролю, як візок з яблуками, але це було надто легко уявити.

- Я написав Одрі, запитав, чи не могли б ми кудись сходити на вечерю, - сказав Натан. - Щоб відсвяткувати, напевно, але, чесно кажучи, мені просто нудно. А моїм батькам байдуже, коли я повернуся додому.

- Звучить весело, - сказала Ліра. Але вона зрозуміла, що це, ймовірно, означатиме більше часу за кермом.

Вони зупинилися перед будинком Одрі рівно на стільки, щоб Натан підійшов до дверей і забрав її, а потім попрямували до того, що люди називали "торговим центром". Ліра сказала їм, що ніколи раніше не була в такому місці, але вони вже звикли чути це від неї.

Вони виїхали на відкритий простір, заповнений автомобілями інших людей. Ліра першою вийшла з тісної машини, відчуваючи таке ж полегшення від того, що вона покинула тісне сидіння, як і зацікавленість у тому, де вони зараз перебувають.

Будівля була величезна - вона конкурувала з замком Кантерлот; навіть будівля людської столиці здавалася крихітною порівняно з нею. І як тільки вони увійшли, у Ліри перехопило подих від побаченого. У цій єдиній споруді було безліч маленьких крамничок, більше, ніж у всьому Понівілі. Цього було достатньо, щоб вразити кантерлотського поні - ну, або кантерлотську дівчину - усім цим асортиментом.

Натана просто розважав широко розплющений погляд Ліри. Вони з Одрі поводилися так, ніби звикли до цього місця, їх не зачіпали ні види, ні звуки, ні всі інші дивовижні речі в їхньому світі.

- Як ти ставишся до китайської кухні? - запитав Натан.

- Мені більше до смаку суші. Китайська кухня тут не така вже й хороша, - відповіла Одрі. Вона скривилася. - Я навіть могла отримати харчове отруєння, коли одного разу спробувала суші.

- Так. Що ж, схоже, сьогодні у нас буде вишукана вечеря, - сказав Натан.

- Мені все подобається... майже все, - відповіла Ліра. Вона вже й не пам'ятала, скільки нових страв перепробувала, особливо десертів. - Але тут немає... гм...

Одрі зрозуміла, що вона має на увазі. - У них є кілька вегетаріанських страв, - сказала вона. - Якщо тільки ти не їсиш рибу. Я знаю, що деякі вегетаріанці роблять для цього виняток.

Ліра здригнулася. - Ні, я... я просто буду їсти овочі.

Дорогою вони пройшли повз квітковий магазин і салон. Тут справді було все. Це нагадало їй квітковий кіоск, у якому Розелюк працювала в базарні дні, або салон краси "Алое і Лотос", у якому вона бувала кілька разів із Бон-Бон...

Ресторан був на другому поверсі, перед балконом. Над ним і під ним було ще кілька рівнів крамниць, і всі вони були заповнені людьми. Ліра перехилилася через перила, щоб подивитися вниз на кахельну мозаїчну підлогу, на яку падало сонце з мансардного вікна над їхніми головами.

- Ти йдеш? - гукнула її Одрі. Ліра розвернулася і попрямувала до місця, де вони чекали перед рестораном. На стіні висіло меню. Одрі жестом показала на нього. - Хороші новини для тебе. Їхні вегетаріанські страви насправді дешевші за звичайні. Я, мабуть, навіть піду на це.

- Звичайні... - пробурмотіла Ліра. Це було нормально для людей. Чи зможе вона коли-небудь до цього звикнути?

Все ще було важко прийняти той факт, що більшість людей їдять м'ясо. Вони навіть точно знали, звідки воно походить. Але... було багато тварин, які їли м'ясо. Вони повинні були підтримувати себе. Так само, як інші тварини могли їсти рослини, чи коштовне каміння.

Вони зробили замовлення біля прилавка. Ліра навчилася дуже добре розмовляти з людьми - не так давно, навіть перебуваючи поруч з людиною, вона відчувала, як у неї пересихає в роті. Тепер це було звичайною справою. Вона відчувала, що вписується в це місце.

Вони сіли за один зі столиків. Незважаючи на те, що в торговому центрі було багатолюдно, в цьому ресторані всі місця були вільні.

- То як там справи з тією групою? - запитала Одрі. - Здається, ти в доброму гуморі.

- Все чудово! Рендалл сказав, що ми гратимемо кавери. Це означає, що ми переспівуємо пісні, які написали інші гурти, - сказала Ліра. - Я не знала, що гурти пишуть власну музику. Більшість з них це роблять?

- Так, хороші, - відповів Натан. - Ті, що стають відомими.

- Він сказав, що його оригінальний матеріал не дуже хороший, - сказала Ліра. - Я просто думаю, що це звучить важко. Писати музику і грати її? Тобі не здається, що це дуже важко?

- Мабуть, так. Мені здалося, що я чув там "Guns 'n Roses", - сказав Натан.

- Ти знаєш цю пісню? Все, над чим ми працюємо, повністю відрізняється від тих пісень, які я репетирувала раніше. Набагато голосніше. Але я не заперечую, - сказала Ліра. - Я думаю, що інші учасники гурту займалися ними довше, ніж я, але я просто буду дуже старанно працювати вдома.

- Так, про тих музикантів... - сказав Натан. У нього не було можливості познайомитися з ними ближче. Він зачекав усередині, доки вони не закінчили грати.

- У групі всі дуже милі. Але я наймолодша, - сказала Ліра. - Я була трохи здивована, насправді.

- Більшість дітей нашого віку зосереджені на школі, - сказала Одрі.

- Так... - Ліра кивнула. Вона забула про це.

- На вигляд їм усім було близько двадцяти років, - сказав Натан. - Я здивований, що Рендалл взагалі дозволив тобі приєднатися до них.

- Думаю, я зазвичай молодша за інших музикантів, з якими граю. Так було завжди. - Музиканти на гала-вечорі були старші за неї на кілька років, до того ж вони здавалися завсідниками цього заходу. Проте ці люди були, скільки? На шість чи сім років старші за неї? Це не здавалося такою вже й великою різницею.

- Так. Юний музичний вундеркінд із загадковим минулим, - сказав Натан.

Одрі зітхнула, але більше нічого не сказала на цю тему. Вона відкрила тонку паперову обгортку і дістала з неї дві довгі дерев'яні палички. Ліра майже забула, наскільки вона була голодна, спостерігаючи, як Одрі вправно ворушить пальцями і бере ними шматочки їжі.

- Що це? - Ліра показала на них.

Одрі зупинилася на мить і подивилася на неї. - Гадаю, це рол з авокадо...

- Ні, я маю на увазі те, чим ти їх береш.

- Палички для їжі?

- Я ніколи не міг з ними впоратися, - відповів Натан. - Занадто багато клопоту. Та й виделки нам все одно дають. - Він штрикнув виделкою в свою їжу.

Ліра не чула його. Вона зосередилася на складних рухах рук Одрі. Це був виклик. І це виглядало так весело.

Вона опустила погляд на свою тарілку, шукаючи по краях. Ось! У неї також була одна з тих паперових обгорток, тож вона розірвала її і вийняла їх. Вона розірвала її вгорі і піднесла до обличчя, уважно розглядаючи.

- Ти коли-небудь користувалася ними раніше? - запитала Одрі. - Насправді, це дурне запитання, чи не так? Гадаю, що ні.

- Я навіть ніколи не бачила нічого подібного, - сказала Ліра, не піднімаючи очей. Вона намагалася зрозуміти, як їх тримати - Одрі робила це так легко. Здавалося, в їхній конструкції не було ніякого секрету. Це були просто гладенькі дерев'яні палички. Люди створили їх як тест на вправність чи щось подібне, спосіб показати свою спритність. Це було єдине пояснення, яке Ліра могла придумати.

- Стає дещо напружено, Ліро. - Натан перестав їсти і дивився на неї.

Вона нічого не сказала. Вся її увага була зосереджена на цих маленьких дерев'яних паличках, вона намагалася зрозуміти, як вкласти їх у пальці і не впустити, а потім намагалася підняти ними речі. Це було майже неможливо.

- У тебе... є виделка, - сказав Натан. - Ти ж знаєш це, так?

- Я все життя користувалася виделками. Це щось нове. - Вона намацала палички ще трохи, і вони знову випали. Вона підняла їх з їжі і спробувала ще раз.

Одрі простягнула руку через стіл. - Ось. Поклади першу ось так... - Вона поклала одну паличку між великим і вказівним пальцями Ліри. - Потім пересунь тільки другу.

Виділивши один зі шматочків суші, Ліра спробувала підняти його. Він випав. Ще кілька разів, без жодних результатів. Потім, нахиливши обличчя, вона змогла підняти його до рота.

Натан заплескав у долоні. - Гарна робота.

Ліра сяяла. - Зрозуміла. - Потім вона скорчила гримасу. - Що це таке? - Смак був дивний. Не неприємний, але несподіваний.

- Думаю, це просто авокадо й огірок. О, і водорості, - сказала Одрі. - Це... не проблема, так?

- Ні. Хоча я ніколи раніше не їла водорості. Де вони їх беруть? Тут є океан поблизу?

- Якби ж то. Айова не має виходу до моря, наскільки це можливо, - сказав Натан.

- І це... де ми знаходимося, - повільно промовила Ліра, дивлячись на нього. - Очевидно.

- Звичайно, - відповіла Одрі. Вона насупилася. - Ліро, ти ж знаєш, де ми...

- Я просто пожартувала. - Ліра ніяково посміхнулася і махнула рукою. - Звичайно, я знаю, де ми. Я не така вже й нетямуща. - Вона нервово засміялася, але вони не виглядали переконаними.

Айова? Вона подумала, що це слово звучить знайомо, можливо, люди згадували його кілька разів. Мабуть, це менший регіон у Франції. Вона давно не дивилася на карту, але пригадувала, що Франція має океанське узбережжя. Тоді Де-Мойн має бути десь у глибині країни. Однак було нелегко просто підійти і попросити карту без вагомої причини. Вони вже помітили, що вона не така, як вони.

Вона повернулася до спроб користуватися паличками, підхоплюючи шматочок, підносячи його майже до самого рота, перш ніж він зісковзував і падав назад на тарілку. - Кінські яблука... - вилаявшись, промовила вона собі під ніс.

Одрі придушила сміх. - Що це було?

- О, е-е... Нічого! - сказала Ліра. - Нічого. - Вона зробила ще одну спробу взяти суші, і цього разу їй це вдалося.

- Що думають твої батьки про те, що Ліра залишилася надовго? - запитав Натан. - Я маю на увазі, що вона там вже скільки? Більше тижня?

- Здається, вони не проти... - сказала Ліра. Вона глянула на Одрі. - Я їм подобаюся, так?

- Ну, так. Вони, безумовно, звикли до тебе, - сказала Одрі. - Я впевнена, що їм допомагає те, що ти завжди пропонуєш допомогу по дому. Допомога в саду час від часу компенсує гучну гітарну музику.

- Я люблю працювати руками. - Ліра злегка посміхнулася. Домашні обов'язки навряд чи можна було назвати роботою - це була ще одна можливість побачити, як люди обходяться без магії. І виявилося, що вони впоралися досить добре. Це були всі їхні інструменти - деякі з них можна було впізнати з Еквестрії, хоча, очевидно, набагато легше користуватися садовою лопаткою, коли вмієш правильно тримати ручку.

- Круто. Вони тобі платять? - запитав Натан.

- Ну, так... - відповіла Ліра. Але вона робила це не заради грошей. Чесно кажучи, вона була здивована, коли їй запропонували заплатити за допомогу, але погодилася.

- Це практично так, ніби вона завжди жила тут. - Одрі посміхнулася.

Ліра мусила визнати, що вона мала рацію. Вона була тут так довго, що починала відчувати себе не так, як в якомусь дивному іншому світі, а більше, як вдома. І все ж вона все ще відчувала, що їй потрібно з'ясувати, хто вона і звідки прийшла. Якщо це взагалі було можливо. Одрі якось знайшла в комп'ютері будинок Рендалла, то чому вони не змогли знайти її батьків?

Повернувшись до їжі і цих чарівних дерев'яних паличок, вона взялася за черговий шматочок. Поглянувши на тарілки інших, вона зрозуміла, що вони вже закінчили.

- Схоже, ми тут надовго, - сказав Натан, дивлячись на дах. - Звичайно, Ліро, не поспішай, сиди скільки тобі потрібно.

Згодом вона навчиться користуватися цими палицями.

* * *

Репетиції проходили як завжди, щопонеділка, щочетверга та щоп'ятниці. За словами Рендалла, це були дні, коли графіки роботи інших учасників гурту не суперечили один одному. Кожного такого дня з'являвся Натан, Ліра збирала речі в сумку і виходила з гітарою за плечима.

Її щоденник залишався всередині - якщо Одрі або її батьки випадково знайдуть його десь поруч, доведеться багато чого пояснювати. Краще просто тримати його під рукою. І вона все ще робила в ньому нотатки. Вона щойно заповнила цілу сторінку про те, як користуватися паличками для їжі.

Того дня вона була останньою на тренуванні. Майк і Кейсі вже були в гаражі, налаштовуючись, але Рендалла ніде не було видно.

Ліра перевірила налаштування гітари, увімкнула її в розетку і зіграла кілька акордів, щоб перевірити, як вона звучить. Налаштування в гаражі Рендела для репетицій вже почало здаватися природним. Звичайно, це не можна порівняти з вишуканою сценою, особливо тією, що в замку Кантерлот, або навіть зі звичайною репетиційною кімнатою, але тут вона була оточена людьми. Це більш ніж компенсувало це.

Вона дістала з сумки одну з пісень, яку дав їй Рендалл, щоб перечитати її. Вони працювали над кількома різними творами одночасно.

- Слухайте всі, я щойно закінчив телефонну розмову. - Рендалл розчинив двері будинку і вийшов на вулицю. Він був у гарному настрої. - За два тижні ми виступатимемо на музичному фестивалі. Сказав їм, що ми просто зіграємо те, над чим працювали, і все.

- Серйозно? - сказала Кейсі. - Це вже близько.

- Ліро, мені дійсно потрібно, щоб ти подвоїла це. - Рендалл показав на неї пальцем. - Ця річ виходить швидко, але у тебе є талант. Майк і Кейсі, поки що ви добре попрацювали, але ми можемо бути кращими. Ми завжди можемо стати кращими.

Майк кивнув. - Звичайно. Гадаю, так.

- Тепер ті ж пісні, над якими ми працювали минулого разу. Давайте зробимо їх ідеальними. Нам можуть навіть заплатити за це, тож ніяких розслаблень.

Оплачуваний виступ? Ліра знала, що Рендалл намагався їх кудись запросити, але не очікувала, що це станеться так скоро. Ідея знову опинитися на сцені, та ще й перед людською аудиторією, була неймовірною, навіть якщо вона й очікувала, що колись це станеться.

- Тоді почнемо з "Highway to Hell", - скащав Рендалл, і Ліра почала.