Антропологія

- Рендалл?

Він був, мабуть, останньою людиною, яку Ліра очікувала тут побачити. Вона мала лише туманне уявлення про те, де знаходиться Нью-Йорк, але якщо це дійсно те місце, де вона опинилася, то вона була б за сотні миль від Де-Мойна.

- Що ти тут робиш, Ліро? Ти ж чула про те, що відбувається?

- Це... не Де-Мойн, - сказала вона.

- Ти в порядку? - Рендалл примружився на неї. - Я знаю, що люди останнім часом стають трохи дивними, але з тобою все гаразд?

- Дивні? Яким чином?

- Ну, був один мій двоюрідний брат. Я жив у нього, але... - Голос Рендела обірвався. - Ти справді не дуже добре виглядаєш.

- Все гаразд. Можна сказати, що це був важкий день. Але все гаразд. Скоро все закінчиться. - Вона озирнулася навколо. - Це Нью-Йорк?"

Він кивнув, все ще дивно дивлячись на неї. - Ти не знала?

- Ну, ні. - Ліра озирнулася навколо. - Що ти тут робиш?

- Як я вже казав, у мене тут є двоюрідний брат. Сказав, що знає тут декого, і я зможу просунути гурт далі. А потім він почав дивно поводитися, якраз сьогодні. Почав кричати на мене, сказав, що я намагаюся його використати. Я вийшов на прогулянку, щоб подивитися, чи охолоне він пізніше, і саме тоді все почало ставати дійсно дивним. - Рендалл знизав плечима. - Може, це я божеволію.

Ліра похитала головою. - Ні, це не так, - сказала вона. - Але твій кузен... Зазвичай він не такий, чи не так?

- Ні, зазвичай він дуже класний. Не знаю, що на нього найшло.

- Як і минулого разу... - сказала Ліра. Діскорд справді намагався розбестити людей. Вона ще не бачила цього, але це доводило це.

- Якого разу?

- Все буде добре. - Ліра подивилася на небо. Кілька хвилин тому воно знову поринуло в ніч. Важко було сказати, скільки часу вона тут пробула.

- Якщо ти так думаєш. - Він знизав плечима. - Дехто каже, що це кінець світу. Я не знаю, я думав, що буде більше вогню і демонів, що піднімаються з-під землі. Раніше я бачив кілька вуличних ліхтарів, які перетворилися на м'ятні цукерки. Наче справжні цукерки.

- Це сталося, - сказала Ліра.

- Ти теж це бачила, так? Ну, гадаю, всі бачили.

- Так...

- Знаєш, до мене дійшло, коли ти поїхала з міста. Ти ж Ліра Мікелакос. Я маю на увазі, що ти, мабуть, дійсно досягла успіху, коли повернулася додому, - сказав Рендалл. - І одного разу ти прийшла до мене додому, практично благаючи про гроші.

- Так, це було досить добре, - розсіяно сказала Ліра.

- У нас деякий час був ще один гітарист, але він просто не був таким хорошим. Не з'являвся на репетиціях, не виглядав серйозним. Якби ти хотіла, Ліро...

- Ліро! - Вона повернула голову на голос, що пролунав над нею. - Нарешті. Я тебе всюди шукала, - сказала Рейнбоу Деш, опускаючись поруч з нею. - Всі ці люди виглядають однаково. Добре, що твоя грива так добре виділяється, так?

- Деш? Що відбувається? - запитала Ліра. - Зачекай, ти...

Рейнбоу Деш прикусила губу. - Бачиш, у цьому й проблема... Стихії були проти нього безсилі. Він був занадто сильний...

Щелепа Ліри відвисла. - Що?

- Ліра ... - сказав Рендалл. - Там... літаючий кінь... розмовляє з тобою.

Рейнбоу Деш повернулася до нього, а потім озирнулася на Ліру. - Ти знаєш цю людину?

- Так, ми разом грали в групі в Де-Мойні. Але що ти казала про Діскордаа? Елементи повинні були спрацювати. Вони повинні були.

- Інші сказали, що я маю піти вперед і спробувати знайти тебе. Ми повинні повернутися в Еквестрію, і швидко.

- Я і раніше бачив досить божевільні речі. Але це, мабуть, перевершує всі мої сподівання, - сказав Ренделл. Він показав на Рейнбоу Деш. - Ліро, ти ж розумієш, що це ненормально?

- Так, я б хотіла побачити, що ви, люди, вважаєте "нормальним", - сказала Рейнбоу Деш, закотивши очі. - Я не можу дочекатися, щоб вибратися з цього місця. Тут просто немає місця для польоту з усіма цими будівлями навколо.

- Рендале, це... Це Рейнбоу Деш. Вона подруга з... з дому.

- Я думав, ти з Пенсильванії, - сказав Рендалл.

- Ну, так, але... - Вона застогнала. - Я вже достатньо разів пояснювала це сьогодні, - сказала Ліра. Вона повернулася до Рейнбоу Деш. - Мені все одно, що ти зробиш, але ми повинні зупинити Діскорда. Повинен бути якийсь інший спосіб.

- Елементи були на повну потужність. Якщо вони його не зупинили, то я не знаю, що зможе.

- Я не знаю, - зізналася Ліра. - Але ми щось придумаємо.

- Наприклад? - Рейнбоу Деш підняла брову. - Слухай, Твайлайт щойно сказала мені знайти тебе, щоб ми могли повернутися і доповісти Принцесі. Я піду шукати її, тож нікуди не йди. Зрозуміла?

Ліра не встигла договорити, як Рейнбоу Деш уже полетіла. Вона повернулася до Рендела, який все ще дивився на неї широко розплющеними від невіри очима.

- То... що це було? - запитав він.

- Це довга історія, але весь цей хаос спричинив хтось на ім'я Діскорд. Він намагається... ну, довести людей до вимирання. Знову. Це ще одна довга історія. Рейнбоу Деш та інші поні мали його зупинити. Не можу повірити, що це не спрацювало... - Ліра схрестила руки і втупилася під ноги.

- Ти дружиш з балакучими кіньми.

- Я була одним з них, типу того.

- Це кінець світу, і балакучі коні нас врятують, - сказав Рендалл. - Гадаю, це не найдивніша річ, яку я сьогодні почув.

- Добре. Я не маю бажання пояснювати це ще раз, - сказала Ліра.

Здавалося, на цьому питання було вичерпано. Рендал просто не міг придумати, що ще сказати. Він провів пальцями по своєму скуйовдженому волоссю. Ліра озирнулася, намагаючись побачити, чи не повертається Рейнбоу Деш або хтось інший. Нікого, окрім яскраво-жовтої машини, що проїхала повз під гронами бананів, які, мабуть, колись були світлофорами.

Інші збиралися просто махнути рукою на людей і дозволити цьому статися. Ліра не могла в це повірити. Звичайно, вони не знали тут жодної людини... Вона просто не могла допустити, щоб таке сталося з її друзями. З її сім'єю. Люди були хорошими, або, принаймні, більшість з них, і Ліра просто не могла це так просто відпустити.

Минуло кілька хвилин, перш ніж з'явилися інші, на чолі з Рейнбоу Деш.

- Їх більше, - сказав Рендалл, дивлячись вгору. Його тон був рівним.

- Ліра... - сказала Твайлайт. - Мені дуже шкода. Але ми нічого не могли зробити.

- Я все чула, - сказала Ліра, насупившись.

- Ліро, мені справді шкода. Але ти повинна дозволити нам повернутися, - сказала Твайлайт. - У тебе ж є намисто, так?

Рука Ліри потягнулася до кишені за намистом, але потім зупинилася. - Ні. Треба знайти інший спосіб. Повинно бути щось ще, що ми можемо зробити.

- Єдиний раз, коли Елементи не спрацювали, це коли ми не були... ну, самими собою, - сказала Епплджек. - Вони мали б працювати тут, але не працювали. Я сама не можу в це повірити, але нас просто не вистачило, щоб зупинити його цього разу.

- Ви чули, що сказала принцеса Селестія перед тим, як ми прийшли сюди. Діскорд забирає надто багато енергії у людей. І ось він тут, у світі, де їх безліч, і всі вони дають йому силу... - Твайлайт підняла очі на Рендела, наче тільки-но помітила, що він стоїть тут.

Щось промайнуло в голові Ліри. Вона подивилася на намисто, яке носила Рейнбоу Деш. - Це воно, чи не так... - Вона потерла підборіддя.

- Що саме?

- Мені потрібно позичити твої намиста. І твою корону, - сказала Ліра, обертаючись до Твайлайт.

У Твайлайт відвисла щелепа. - Що? Позичити їх? Про що ти говориш?

- Елементи Гармонії. Вони мені знадобляться на деякий час, - сказала Ліра.

Твайлайт несамовито затрясла головою. - Ліро, ти хоч розумієш, що говориш? Ти не можеш просто так позичити Елементи Гармонії!

- За той час, що я була людиною, я знайшла друзів, які нічим не поступаються будь-яким поні, яких я коли-небудь зустрічала. Якщо люди дають Діскорду його силу, то ми можемо її забрати, - сказала Ліра.

- А що саме відбувається? - запитав Ренделл.

- Ти ж допоможеш мені, так? - Ліра обернулася до нього обличчям. - Я маю на увазі, що ми не зможемо зробити це, якщо не зберемо всіх... - Вона порахувала на пальцях, бурмочучи щось собі під ніс. - Як швидко, на твою думку, Одрі зможе дістатися сюди? І Натан теж.

- Ті діти, з якими ти жила у Де-Мойні? - Рендал почухав голову.

- Так.

- Це займе деякий час. Вони закрили аеропорти, принаймні ті, що навколо Нью-Йорка. - Він знову подивився на поні, потім знову на Ліру. - Я все ще не знаю, що тут відбувається.

- Вони все ще можуть їхати, так?

- Я... гадаю, що так, але навіщо вони нам потрібні? - сказав Рендалл.

- Нам знадобиться... шестеро з нас. Думаю, я зможу змусити це працювати... - сказала Ліра. Вона кивнула. - Так. Якщо ми зможемо зібрати всіх разом. Мені потрібно зробити кілька телефонних дзвінків.

Твайлайт похитала головою. - Не кожна поні може збирати Елементи Гармонії. Це дуже потужні магічні артефакти, які...

- Ви використали їх після того, як були знайомі лише день, - зауважила Ліра.

- Ну, так, але... Ти ж людина. Ти не можеш використовувати навіть елементарну магію!

- Ліра, я розумію, чому ти не хочеш йти звідси, але у нас немає вибору, чи не так? - сказала Реріті. - Я рекомендую тобі піти з нами.

- І що ми будемо робити? Просто чекати, поки Діскорд закінчить тут і піде за нами назад в Еквестрію? - запитала Ліра. - У нас є ще одна спроба. Треба спробувати.

Твайлайт перезирнулася з іншими.

- Твай, гадаю, ти розумієш, як діють Елементи, краще за всіх нас. Я залишаю цю справу тобі, - сказала Епплджек.

Зробивши над собою зусилля, Твайлайт нарешті змогла заговорити. - Що ж... добре. Але нам доведеться залишитися тут.

- Щ-що? Я справді не хочу залишатися тут надовго... - сказала Флаттершай. Вона здригнулася. - Насправді, я хочу піти. Прямо зараз.

- Ну, ми не можемо просто віддати Елементи людям і піти, - сказала Рейнбоу Деш. - Краще, щоб це не зайняло багато часу.

- Ми залишимося тут, доки Діскорд буде робити всі свої дивацтва? - сказала Пінкі. - Це буде весело!

- Взагалі-то, коли ти так кажеш... - Ліра на мить задумалася. - Рендале, твоя машина тут? Велика, в якій ми перевезли все обладнання гурту?

- Ну, так. - І додав. - Якщо вона не відростила крила і не полетіла геть. - У будь-який інший день це прозвучало б як сарказм.

- Чудово. Ми повернемося до Філадельфії на деякий час. Я думаю, що було б небезпечно залишатися тут надовго. Пол і Моніка все одно там, і я думаю, що вони нам знадобляться...

- І ми візьмемо... твоїх друзів сюди? - Він жестом показав на поні.

- Звісно.

- Зазвичай у них є причепи для перевезення коней. У мене такого немає.

- Вони не схожі на коней з нашого світу. Все буде добре. - Вона оглянула групу. - Хоча, можливо, буде затісно.

- Що ти маєш на увазі? - запитала Твайлайт. - Коні?

- Але... куди ми їдемо? - запитала Флаттершай.

Лірі пригадалося те, що сталося кілька місяців тому. Як вона пристебнулася на передньому сидінні автомобіля Натана і ледь не отримала серцевий напад, коли вони почали виїжджати заднім ходом на вулицю. Цього разу вони навіть не скористаються ременями безпеки.

- Це буде ваш перший раз в машині... Просто відкиньтеся на спинку сидіння і постарайтеся не дуже панікувати.

* * *

Під кінець шкільного дня з'явилося кілька згадок про дивні речі, що відбуваються на Східному узбережжі. Переважно в Нью-Йорку, але також і в деяких прилеглих районах. Одрі тоді не надала цьому особливого значення. Це звучало як жарт.

Був пізній вечір, і вона вже кілька годин сиділа перед комп'ютером, переглядаючи оновлення та фотографії. Здавалося, нові пости продовжували з'являтися, як тільки вона закінчувала читати один. Вони були всюди.

На цьому фото було зображено частину вулиці, яка перетворилася на пагорби, що злітали й опускалися, наче американські гірки. Аптека та універмаг за нею, здавалося, не постраждали. Вона збільшила масштаб, нахилилася до екрану, примружилася. Здавалося, воно не було відредаговане, хоча вона не була експертом.

У неї задзвонив мобільний телефон.

Вона підняла його і відкрила. - Алло?

- Ти це бачила, так? - Це був голос Натана. - Те, що в Нью-Йорку?

- Так... Що б це не було, - відповіла вона. Вона прочитала, що фотограф сказав про зображення - що утворення на вулиці з'явилося несподівано, таке суцільне, наче воно завжди було таким. По ньому можна було проїхати, якщо з машиною нічого не сталося. На деякі машини щось вплинуло, що б це не було - від того, що вони перетворилися на плед, до того, що вони раптом ожили.

- Я думав, що це була містифікація, якийсь продуманий розіграш, але я не знаю, - сказав він. - Це також з'являється на CNN та інших каналах. Я не думаю, що вони змогли б зламати всі основні новинні мережі.

Одрі перейшла за посиланням на інші фотографії. На дошці оголошень, де люди піднімали багато питань, які її саму цікавили.

- Це все якось... - Вона шукала адекватний опис. - Мультяшне.

- Я все ще не впевнений, чи переконаний я, але ти повинна визнати, що це починає виглядати так, ніби це все по-справжньому, - сказав він.

- Мені неприємно це визнавати... але так, - сказала вона.

Один плакат на цій дошці викликав у них сумніви. Фотошоп, масові фейкові акаунти, якими керують кілька людей, і, звичайно, хакерство. Вони були не єдиними, хто так думав. Але це все більше скидалося на відчайдушну спробу заперечити те, що було прямо перед ними.

- А ти бачила ті фотографії Таймс-Сквер? - запитав він.

- Які саме? - Одрі намагалася пригадати. - Рекламні щити, що ожили, чи літаючі кіоски з хот-догами?

- Ні, це нові. Стадо єдинорогів. У багатьох людей були їхні фотографії.

- Єдинороги... - Це щось сколихнуло в пам'яті Одрі. - Ні, я такого ще не бачила.

- Так. Різного кольору. Пара літала, - сказав Натан. - Люди почали згадувати про них лише півгодини тому, але є десятки фотографій.

Вона набрала в пошуковому рядку фразу "єдиноріг з таймс-скверу" і подивилася на зображення. Звісно, там було багато різних фотографій. Якби вони були відфотошоплені, це, напевно, забрало б у когось багато часу і зусиль.

- Я просто не знаю, що з цим робити, - продовжував Натан. - Я чув, що деякі люди їдуть туди, щоб побачити це на власні очі. Переважно фотографи, але є й такі, що просто дивляться на пам'ятки.

- Зачекай хвилинку... - Одрі натиснула на одне із зображень. Збільшила. Стадо, ким би воно не було, було вдалині, але посеред нього стояла людина.

- Що?

Вона втупилася в неї на кілька секунд, а потім повільно піднесла руку до рота. - Вона не брехала, - тихо сказала вона.

- Га?

Одрі похитала головою. - Це божевілля. Я сказала їй, що вона божевільна.

- Про що ти говориш? - запитав Натан. запитав Натан.

- Про Ліру. Коли ми знайшли її батьків, я сказав їй, що мені потрібно знати, звідки вона. І... Вона мені розповіла.

- А яке відношення до цього має Ліра? - запитав Нейтан. - Вона, звичайно, була досить дивною, але все це на зовсім іншому рівні.

- Ліра наполягала, що колись була єдинорогом. Я не пам'ятаю всього, але її історія була досить детальною. Щось про перетворення на людину. Але... вона на цих фотографіях, і я думаю, що вона має відношення до всього, що там відбувається.

На іншому кінці дроту помовчали, а потім роздалося - Вау. Я маю на увазі, дійсно, вау. Я думав, що це якесь химерне інопланетне вторгнення. Ця ідея трохи гуляє Інтернетом. І ти встановила перший контакт, Одрі! Чорт забирай, ти дозволила їй залишитися в твоєму домі!

Домашній телефон задзвонив. Він дзвонив кілька разів, а потім замовк. Мабуть, відповідав хтось інший.

- Хотіла б я пам'ятати, що вона мені сказала... - сказала Одрі. - Я маю на увазі, що це звучало божевільно. І досі звучить.

- Почувши це від Ліри, я не надто здивований. Вона завжди була трохи дивною.

- Одрі, це тебе. - Вона обернулася і побачила свою матір, яка стояла в дверях, простягаючи до неї телефон. - Це Ліра.

- Що?

- Вона сказала, що це важливо.

Одрі піднесла телефон до вуха. - Слухай, Нейтан, я тобі передзвоню.

- Зачекай, що... - Вона закрила телефон і поклала його на стіл. Потім встала і забрала телефон у матері. Вона повільно піднесла його до вуха. Це була ідеальна можливість дізнатися, що відбувається, але вона не знала, що сказати.

- Одрі! - Голос Ліри був досить знайомий.

- Привіт, Ліро...

- Добре. Я намагалася додзвонитися до тебе на мобільний, але він не працював, - сказала Ліра. - Слухай, мені потрібно, щоб ти приїхала до мене додому. Якнайшвидше. Це дуже важливо. - Почувся слабкий голос, який важко було розібрати через фоновий шум, а потім Ліра сказала тому, хто це був - Це телефон. Я поясню пізніше, добре? - Потім, звертаючись до неї знову - Вибач, Одрі.

Додому Ліри? Вона мала на увазі у Філадельфії, напевно... Якщо тільки це не було інше місце. У Поніленді чи ще десь. Одрі нарешті знайшла свій голос. - Що все це означає? Це ти була в Нью-Йорку?

- Звідки ти знаєш, що я там була? - здивувалася Ліра .

- В інтернеті були твої фотографії. З цими єдинорогами. Ти ж не вигадував це, коли говорила мені, правда?

- Ні, не вигадувала. Я намагалася розповісти тобі, - сказала Ліра. - Але послухай. Це дуже важливо, щоб ти зараз же потрапила до Філадельфії.

- Негайно? Ти ж розумієш, як це далеко? - сказала Одрі, потираючи лоб. - І, крім того, сьогодні шкільний вечір, я не можу просто так їхати через півкраїни...

- Минулого разу я дісталася сюди за півдня, - сказала Ліра. - В чому проблема?

- Ти літала. Ми бронювали квитки за кілька днів. Я можу спробувати, але навіть тоді це буде...

- Це займе занадто багато часу... - Вона почула, як Ліра зітхнула. - Послухай, тут під загрозою виживання всього людського роду. Ви з Натаном потрібні мені тут і зараз.

Одрі була приголомшена цим. Ліра звучала досить серйозно, хоча вона мала схильність надмірно реагувати на речі... Знову ж таки, ті фотографії. Одрі крутнулася на стільці, щоб побачити їх на моніторі. - Виживання людської раси, - повторила вона.

- Так, - сказала Ліра.

- Це якось пов'язано з усім, що відбувається сьогодні в Нью-Йорку, чи не так?

- Це тільки початок. Але ти ж приїдеш, так?

Одрі зітхнула. - Я подивлюся, що зможу зробити, але... Ти на півдорозі через всю країну.

- Ми з цим розберемося. Коли ти думаєш, що зможеш приїхати?

Вона перебрала в голові всі можливі варіанти. Вилетіти за такий короткий термін було б неможливо. У неї не було ліцензії, хоча навіть якби вона вирушила в дорогу зараз, це зайняло б - скільки? Цілий день чи два. Не кажучи вже про те, що доведеться пояснювати це батькам. Вони бачили, що відбувається в новинах, але просто знизали плечима.

Одрі почухала потилицю. Це було дивно, але вона відчувала, що Ліра справді не перебільшує важливість цього. - Не думаю, що ти або твої друзі володіють якимись магічними здібностями, які могли б тут допомогти, чи не так?

- Ні, Твайлайт каже, що для телепортації занадто далеко. - Ліра говорила про телепортацію якось дивно невимушено.

- Тоді я не знаю, - зітхнула Одрі. - Десь два дні. Це може бути навіть оптимістично.

- Серйозно? - сказала Ліра.

- Слухай, я не знаю, як люди пересуваються там, звідки ти родом, але це довга подорож, - сказала Одрі.

Вона почула, як Ліра зітхнула. - Ти маєш рацію. Машини набагато швидші, ніж транспорт еквусу. Тільки поспішай, добре?

- Звичайно, я подивлюся, що... - Лінія обірвалася. Ліра, мабуть, вже поклала слухавку. Одрі поклала слухавку, відкинулася на спинку крісла і провела пальцями по волоссю.

Одрі завжди знала, що Ліра не зовсім нормальна. Те, як вона поводилася того першого дня, свідчило про те, що вона була ненормальною протягом усього часу свого перебування тут. Вона була не зовсім людиною, чи не так?

Але що робити тепер...

Це звучало важливо. З якоїсь причини Ліра вибрала її, щоб вона зробила... щось. Можливо, саме тому вона і прийшла в цей світ. Навіть думати про "цей світ" так, ніби за ним справді існує якась чарівна країна, звучало безглуздо. Що саме Ліра очікувала від Одрі тут зробити? І чому вона не могла знайти когось ближчого?

Ліра також згадала про Натана. Було б добре йому зателефонувати. З'ясувати, що робити. Одрі знову зібралася підняти слухавку, але телефон задзвонив ще до того, як вона до нього доторкнулася.

- Алло? - Вона наполовину очікувала, що це знову буде Ліра.

- Мені щойно дзвонила Ліра. Цікава історія, - сказав Натан.

- Мені вона теж щойно дзвонила, - сказала Одрі. - І що ти збираєшся робити?

- Ну, по-перше, я думав, що кінця світу не буде ще пару місяців.

- Серйозно, Натан.

- Гаразд, гаразд. Я пiду до машини. Я заскочу до тебе за кiлька хвилин. Візьми з собою щось перекусити, якщо хочеш, бо попереду довга дорога.

Одрі була шокована. - Ти просто їдеш?

- Вона сказала, що це терміново.

- Ти ж знаєш, скільки часу знадобиться, щоб дістатися туди?

- Я ж казав тобі взяти щось поїсти. І ти не проти, якщо частину шляху поїдеш за кермом? Це піде тобі в залік на права. Твої батьки будуть раді, - сказав Натан. - До того ж, такий шанс випадає раз у житті. Там відбувається щось дивне, і ми в цьому беремо участь! Погодьтеся, це дуже круто.

- Звичайно, - сказала Одрі, знизавши плечима, хоча він не міг її бачити. - Можливо, так і є.

- Гаразд. Побачимося за кілька хвилин.

* * *

Ліра сиділа на передньому сидінні поруч з Рендалом, дивлячись на дорогу перед собою. Це було "шосе" - вона ніколи не їздила по ньому, хоча воно здавалося їй чимось на кшталт першого місця, яке вона побачила в людському світі. Вони проїхали знак "Філадельфія". Незабаром вони будуть вдома.

- Ти вже закінчила розмовляти сама з собою, Ліро? - запитав Пінкі.

- Я ж тобі казала. Я розмовляла з друзями в Де-Мойні. Це те, що дозволяють робити телефони.

- То коли вони можуть приїхати сюди? - запитала Твайлайт. Вона дивилася у вікно, все ще звикаючи до того, як швидко все пролітає. - Здається, людський транспорт працює так само швидко, як ти і обіцяла. Я здивована, що це можливо.

- Фіолетовий єдиноріг, що розмовляє, на задньому сидінні вражений тим, що я можу їхати зі швидкістю шістдесят миль на годину. Це дивно, - пробурмотів Рендалл.

- Так і є, якщо ти з Еквестрії, - сказала йому Ліра. - У всякому разі, Одрі сказала... може, два дні.

- Два дні? - перепитала Твайлайт.

- Тьху. Сьогодні вранці я навіть не знала, що таке "люди", а тепер я застрягла тут на два дні? - сказала Рейнбоу Деш.

- Невже я єдина, хто коли-небудь чув про людей? Бон-Бон завжди говорить про них у Цукровому Куточку! - сказала Пінкі.

- Справді? - Ліра обернулася.

- Ну, вона говорила про те, що ти завжди про них згадувала. Але це означає, що вона говорить про людей. Типу того.

- Два дні здаються дуже довгим часом для очікування... - сказала Епплджек. - Ти впевнена, що хочеш спробувати, Ліра?

- Звичайно. Ми просто... почекаємо у мене вдома деякий час, - сказала вона. - Принаймні, моя сестра буде рада познайомитися з вами.