Антропологія

Вона не думала, що це можливо.

Сама ідея була просто неймовірною...

Але розмови про людей поширювалися в Понівілі, і їх було навіть більше, ніж Бон-Бон коли-небудь чула, навіть тоді, коли Ліра ще жила з нею.

Відтоді, як Твайлайт Спаркл повернулася з доручення принцеси Селестії, минуло близько місяця, і новина про те, що вони зробили, розлетілася швидко. Точніше, після того, як Пінкі Пай розповіла правду кожній поні в місті, інші вже не вважали за потрібне тримати її в таємниці.

І як би Бон-Бон не хотіла дистанціюватися від усього цього, вона опинилася практично в центрі уваги. Усі поні знали, що вона була сусідкою Ліри протягом чотирьох років. Тепер, коли Ліра виявилася якоюсь істотою з іншого виміру, всі хотіли знати, чи була вона коли-небудь іншою, чи дивною, чи робила якісь дивні речі.

- Ну, так, - відповідала Бон-Бон, - якщо вже ви про це заговорили, то, можливо, Ліра час від часу поводилася трохи дивакувато.

Востаннє, коли вона бачила Ліру, вона отримала від неї щось на кшталт приблизного пояснення. Принаймні, уривчасті, і все це було абсолютно божевільним. Решту пояснив її батько - або прийомний батько, ким би він не був - пояснив решту. Ліра була справжньою людиною. Як той жеребець і його дружина зробили це, Бон-Бон просто не могла збагнути.

Бон-Бон не могла зрозуміти, що засмутило її більше - те, що Ліра мала рацію, і люди існують, чи те, що Ліра сама була людиною.

Але ж насправді. Людина і Елементи Гармонії? Якщо додати це до рівняння, то виходило, що ніхто ніколи не почує кінця цієї історії.

Таймер на духовці вимкнувся з "дзень-дзень". Бон-Бон обережно вийняла тацю з кексами і поставила їх на прилавок. Які б дивні плітки не ширилися Понівілем, справи в Цукровому Куточку йшли як завжди, і тут, на кухні, було приємно і...

- Бон-Бон!. - Тишу і спокій порушила, знову ж таки, Пінкі Пай. Вона влетіла на кухню від вхідних дверей.

Бон-Бон зціпила зуби, а потім примусила себе посміхнутися. - Пінкі, що ти робиш?

- Не хвилюйся про це. Я візьму це на себе. А тобі краще вийти на вулицю!

- Що... - Бон-Бон зморщила носа. - Я ледве почала. Про що ти говориш?

- Просто подивись!

Бон-Бон зітхнула. Пінкі була гарною пекаркою, незважаючи ні на що інше. Їй не треба було турбуватися про кухню. Їй потрібно було лише турбуватися про те, що її так хвилювало. У цей момент вона щиро вірила, що жодна новина не є гарною новиною.

Вона вибігла з-за прилавка через передню кімнату пекарні. Вона попрямувала до вхідних дверей, які вели прямо до літнього майданчика, де вона все ще іноді їла у вихідні дні...

І завмерла.

- Ні... - зітхнула вона.

- Бон-Бон! Я не можу в це повірити! - Ліра встала з-за одного зі столиків і підбігла до неї. Ось тільки...

Її точно можна було впізнати - і голос, і зачіска, і надто енергійна поведінка - це була безпомилково Ліра. Але вона не була поні.

- Ліро, що... - почав було говорити Бон-Бон, але Ліра обхопила її передніми лапами - ні, руками - за шию і завмерла. Вона відчувала ці пальці, схожі на кігті, але м'які й тьмяні, у своїй гриві. Вона перевела подих лише тоді, коли Ліра прибрала руки і стала на коліна, щоб опинитися на рівні її очей.

- Як чудово повернутися до Понівіля. Ніби нічого не змінилося, - сказала Ліра, роззираючись довкола. - Це дивно. Я так втомилася від розмов про Еквестрію, адже вдома всі постійно про неї розпитують, але насправді тут не так вже й погано. І...

- Ліро, що ти робиш? - Бон-Бон зашипіла. Її очі забігали навколо. Вона помітила кількох поні через дорогу, які сповільнили крок, щоб побачити її. - Всі поні дивляться на тебе! Як ти взагалі сюди потрапила?

- Мене сюди привела Твайлайт. Я мала сьогодні зустрітися з принцесою Селестією, - сказала Ліра, виглядаючи досить невинною. - Але вона сказала, що я можу зайти сюди ненадовго. До того ж, у нас майже не було часу поговорити.

Бон-Бон витріщилася на неї. - Ти зустрічаєшся з принцесою Селестією? - запитала вона, не вірячи в те, що почула.

- Так. Вона хотіла, щоб я прийшла. Та годі, Пінкі сказала, що принесе нам поїсти. Не можу передати, як я скучила за Куточком Цукрового Кубика.

Ліра підвелася. Бон-Бон, до болю усвідомлюючи, що всі очі дивляться на них, коли поні проходять повз, повільно пішла за нею до столу. Те, як вона ходила, було просто дивно. Як може істота на двох ногах бути такою високою і при цьому підтримувати себе?

- То, як поживаєш, Бон-Бон? - Ліра сіла на стілець у тій самій дивній, згорбленій позі, в якій завжди сиділа, склавши руки перед собою.

- У мене все... добре, - сказав Бон-Бон.

- Це добре. Як справи в Цукровому куточку? Не схоже, що зараз там багато роботи.

- Усе гаразд...

- Минулого разу у мене не було можливості роззирнутися довкола. Я так поспішала.

- Так...

Вони сиділи мовчки. Бон-Бон намагалася не витріщатися на Ліру, та й взагалі не дивитися на неї. Вона помітила на столі незнайому газету. Безумовно, це була не одна з газет Понівіля.

Нарешті, вона не змогла більше стримуватися. - Ліро, про що ти думала, повертаючись сюди в такому вигляді?

Ліра насупилася. - Ти могла би принаймні вдавати, що рада мене бачити.

Бон-Бон зітхнула і похитала головою. Чесно кажучи, вона могла б придумати чимало слів для Ліри, але вирішила бути ввічливою. - Справа не в цьому, просто... ну...

- Я мусила прийти. Принцеса Селестія дуже стурбована тим, що відбувається вдома. Діскорд не пройшов непоміченим. - Ліра штовхнула папір у бік Бон-Бон. - Бачиш? Там Рейнбоу Деш, прямо на обкладинці USA Today. Це сталося кілька тижнів тому, але розмови про неї досі не вщухають.

Бон-Бон витріщилася на обкладинку людської газети, навіть не читаючи її. На обкладинці була Рейнбоу Деш, або, принаймні, блакитно-веселкова пляма перед якоюсь дивною сірою будівлею.

- Люди ніколи не бачили поні, доки вони не з'явилися. Більшість з них думають, що всі вони були частиною хаосу, який спричинив Діскорд, - сказала Ліра. - Подумай про це. Коли з'являються ці дивні істоти, а люди ніколи не бачили звичайної магії, це викликає велику плутанину.

Очі Бон-Бона звузилися. - О, так. Коли з'являються дивні істоти, це, безумовно, викликає плутанину.

Ліра не помітила зауваження і продовжила. - Принцеса хоче вирішити, наскільки тісно Еквестрія контактуватиме з людьми. Я маю на увазі, що багато людей одержимі бажанням з'ясувати, що сталося. Мої друзі вирішили не говорити про це, не те щоб вони самі це розуміли. - Вона знизала плечима.

- О, звісно. Ти щойно дала Елементи Гармонії купі своїх друзів-людей, а вони навіть не знають, що це таке! - Бон-Бон закотила очі.

- Ну, ні. Дуже важко пояснити, як це працює. Навіть я цього не розумію, - сказала Ліра. - Головне, що ми зупинили Діскорда, так?

- Ти маєш рацію... - сказала Бон-Бон. - А що з ним сталося?

Ліра знизала плечима. - Я не знаю.

- Що значить, ти не знаєш?

- Він знову перетворився на статую, але... я не впевнена, що з нею сталося. Твайлайт хотіла з'ясувати, як повернути його до Еквестрії, але він просто зник. Пол думає, що уряд міг забрати його на навчання. Після того, як ми його зупинили, вони розшукували його по всьому Нью-Йорку. Гадаю, вони й досі це роблять. - Ліра опустила очі на папери на столі. - І про нього нічого не було в новинах. Повір, я стежила за цим.

- То ти просто залишиш Діскорда у своєму світі?

Ліра зітхнула. - Це все дуже складно, і я не зовсім розумію. Мій тато казав, що це нормально, коли уряд не хоче розголосу "питань національної безпеки". Я просто розповіла Селестії, що знаю, а вона вирішить, що робити далі. - Вона барабанила пальцями по столу в холостому русі. - Але з мене досить усіх цих серйозних речей. Як у тебе справи?

- Ну, я... - Бон-Бон зрозуміла, що Ліра щойно сказала. - Принцеса Селестія розглядає можливість більш тісного контакту з людьми? Це абсолютно остання річ, яку ми...

- Ну, вона ще не зовсім впевнена. Саме тому я тут, щоб поговорити з нею. Наразі я єдина людина, яку вона хоче бачити в Еквестрії, - сказала Ліра. Вона почухала пальцями потилицю. - Але я подумала, що могла б попросити, щоб вона колись привезла мою сестру до нас у гості.

Пінкі Пай вийшла з вхідних дверей, обережно балансуючи тацею на голові. Вона підбігла до місця, де вони сиділи, і поставила тацю на стіл.

- Прошу! - сказала вона.

Ліра витріщилася на нього так, ніби ніколи в житті не бачила їжі. - Торт з Цукрового куточка... Я скучила за ним більше, ніж ти можеш собі уявити. - Вона взяла виделку - не за допомогою магії, однією з цих... рук - і одразу ж почала їсти.

Бон-Бон струснулася, змушуючи себе перестати витріщатися, і запитала - Твою... сестру?

- Я знаю, що розповідала тобі про неї, - промовила Ліра в перерві між укусами. - У мене є молодша сестра. Людська. Ну, гадаю, це очевидно. Але Хлоя не припиняє говорити про Еквестрію відтоді, як це сталося, а коли сьогодні з'явилася Твайлайт... - Ліра посміхнулася. - Так чи інакше, я подумала, що поїздка до Кантерлота стане для неї чудовим різдвяним подарунком. Якщо мені дозволять.

- Що? - здивувалася Бон-Бон.

- Різдво. Моя сім'я каже, що вони справді святкують його так, як я читала. Це прямо як Свято Вогнища...

- Ні, ти хочеш сказати, що приведеш сюди ще одну людину? У Кантерлот, на величезне свято, коли там будуть тисячі поні з усієї Еквестрії?

- Так. Хлої це сподобається. - Ліра відкусила ще один шматок торта і задоволено посміхнулася.

- Після всього того галасу, який ти напевно зчиниш, приїхавши сюди, ти збираєшся взяти з собою ще одну людину - когось, хто навіть ніколи не був поні - і просто гуляти по Кантерлоту? - спитала Бон-Бон. - Тобі не здається, що ти вже достатньо зробила для Еквестрії?

Ліра покрутила виделку між пальцями. - Я знаю, хіба це не чудово? Просто... якщо Хлоя приїде в гості, ти маєш бути з нею чемною. - Ліра прикусила губу. - Я... можливо, дала їй нереальні очікування щодо Еквестрії.

- О, заради Селестії...

Її перервав голос ззаду. - Облиш, це всього лише Ліра.

- Тоді йди поговори з нею.

- Е-е... Я... Гаразд! - Скуталу підбігла до столу, а за нею Світі Белль та Еппл Блум. - У нас є питання.

- Звісно! Яке саме? - спитала Ліра.

Скуталу замовкла. Еппл Блум подивилася на неї, а потім сказала - Ну... Ми хотіли запитати...

- Чи правда, що у людей не буває к'юті-марок? - спитала Світі Белль.

- Так! - Еппл Блум кивнула. - І... що ти втратила свої, коли перетворилася на неї?

- Це правда, - кивнула Ліра.

Кобилиці дивилися на неї в шоці. - Але... Ти з цим змирилася? Але ж треба так багато працювати, щоб отримати к'юті-марку! - сказала Світі Белль.

- Ну, я все одно знаю, що музика - це те, чим я хочу займатися, - сказала Ліра. - Мені не потрібна к'юті-марка, щоб знати це. Насправді, це стало ясніше, ніж будь-коли, відколи я стала людиною.

Скуталу розвернулася і пішла геть, а дві інші кобилки пішли слідом за нею. - Не дивно, що Рейнбоу Деш сказала, що їй там не подобається. Це звучить дивно.

- А Реріті, здається, не думала, що там так вже й погано...

Бон-Бон дивилася їм услід, а потім повернулася до Ліри. - Я вже наслухалася про людей стільки, що вистачить на все життя... Тепер, коли ти з'явилася, це ніколи не припиниться. Ти навіть не уявляєш, що ти зробила з Еквестрією, чи не так? Я завжди боялася, що ти зайдеш надто далеко, і ось дивись.

- Ну... так, - визнала Ліра. - Я б воліла, щоб ніхто не дізнався. Як я вже казала, у мене вдома теж все ускладнюється. Все, чого я хочу, - це жити нормальним людським життям.

- Ти коли-небудь була нормальною людиною?

Ліра посміхнулася. - Можливо, ні, - сказала вона. - Гадаю, тепер трохи легше, коли моя сім'я знає про все це. - Вона помахала виделкою. - Вони думають, що це так захоплююче, що я колись вміла чаклувати. І вони з радістю пояснюють мені все, що я не розумію про людський світ. Я вже досить добре вписувалася в нього раніше.

- Це добре, що ти кудись вписуєшся, - сказала Бон-Бон.

- Ти б зрозуміла, якби побачила людський світ. Він справді кращий, ніж я могла собі уявити. - Ліра, здавалося, замислилася на хвилину, а потім її очі загорілися. - Ей! Хочеш, я запитаю принцесу, чи ти...

- Ні.

- Тобі ж гірше. - Ліра знизала плечима. - Хлоя просто в захваті. Вона думає, що це найкрутіша річ у світі, що я була єдинорогом. Вона була одержима ними ще до того, як зустріла мене.

- Вона, безумовно, твоя сестра...

- Що ти маєш на увазі? - Ліра нахилила голову.

- Ну, у вас так багато спільного, - сказала Бон-Бон.

Ліра засміялася. - Ні, ми повні протилежності. Я навіть заздрю, що їй довелося все життя бути людиною. Вона не усвідомлює, як їй пощастило.

- А ти зовсім не змінилася, правда?

- Звісно, що так, - сказала Ліра, згинаючи пальці. - Тільки поглянь на них.

Бон-Бон роздратовано зітхнула і похитала головою, не знаходячи слів. Ліра трохи сумно подивилася на свою порожню тарілку і помітила шматок торта, що все ще лежав перед Бон-Бон недоторканим.

- Ти збираєшся його їсти?