На шляху до екскалції. Керування зоряною ескалацією#1

Розділ 20. Сувеніри, пошта та дипломатія. 

Монк зупинився перед дверима антикварної крамниці, що ховалася в тіні вузької вулички між двома високими будівлями. Вивіска над входом була потьмянілою, букви "Зоряний Пил" колись світилися неоном, але тепер ледве мерехтіли. Сама крамниця виглядала старою, але міцною – важкі броньовані двері явно були з тих бункерів, які теранці будували під час перших експедицій на цю планету.

"Цікаво, вони ще з тих часів, чи знову десь відкопали?" – подумав Монк, перш ніж увійти.

Всередині його зустріла дика суміш запахів: старий метал, пил, якісь рідкісні спеції. Повітря було сухим, насиченим історією, яка, здавалося, в'їлася в кожен предмет тут.

Полички й вітрини були заповнені речами з усіх куточків відомого космосу: старовинні книги на справжньому папері, деякі навіть у шкіряних палітурках стояли рівними рядами як солдати під час параду, й мовби чекали на свого покупці, під стелею чувся дикий шум це кілька механічних годинників азартно цокали в такт із нерівним пульсом голографічних ламп.

Навпроти дверей всю стіну займав уламок чогось, що, можливо, колись було кораблем або рятувальним човником – поряд сяяла неонова табличка з незрозумілим написом, кілька стелажів займали екзотичні камені з різних планет цієї системи, спресовані у декоративні сфери, що мерехтіли під світлом, на одному зі столів неакуратно валялися стерті монети давно зниклих цивілізацій, напевно, кожна зі своєю легендою.

За прилавком сидів літній чоловік із обличчям, порізаним зморшками, наче стара зоряна карта. Він підняв очі з голопланшета, окину МОнка, скривився коли помітив на його формі значок флоту Артану. Хлопець мало не сіпнувся, та втримав себе в руках – йому іще ж шукати сувенір. Продавець який не виглядав особливо дружелюбним, але й не поспішав гнати потенційного клієнта ппосміхнувся, тоді наршеті відклав свій планшет. Його вузькі очі, немов сканери, оцінювали Монка, вирішуючи, наскільки той серйозний покупець.

— Чим можу допомогти? – голос у чоловіка був низьким, хрипким, наче він усе життя вдихав зоряний пил не лише в переносному значенні, його пальці пробіглись по віртуальній клавіатурі мовби щось вмикаюч….

Монк оглянув прилавок. Йому потрібен був особливий подарунок. Щось, що Джулія точно не закине в якусь коробку а буде тримати на ви, але й не сприйме як банальну прикрасу, чи невдале залицяння

— Шукаю… щось унікальне, — сказав він, роздивляючись древній браслет із гравіюванням. – Щось, що має історію.

Продавець примружився, куточки його губ смикнулися в ледь помітній усмішці.

— А гроші у вас є?, - він це раз окинув хлопця скептичними поглядом, той загнав все роздратування куди подалі. Продавець розвів руками й посміхнувся, -  Звісно, я не проти, коли молоді люди приходять подивитися на історію… але коли вони платять марками чи хоча б кредитами, моє старе серце починає битися частіше.

— Так, а куди без них, — відповів Монк, трохи сумно, взявши браслет у руку і намагаючись оцінити, чи підійде він дівчині. Всі його пригоди немало спустошили його й так не дуже великий запас грошей, і навіть деякі командировочні почали потроху закінчуватись. Хто, б міг подумати, що Фронтир де по ідеї все коштувало копійки для нього вийде таким дорогим. Він зітхнув іще раз – Кая обійшлась йому так дорого, що він на ці гроші міг би кілька днів гуляти в якомусь чудовому портовому барі на центральних станціях Артану, та, ще й хлопців пригощати. Та про що жаліти? Гроші знайдуться, а людину він врятував, навіть не одну.

Монк крутив у пальцях браслет – тонкий, сріблястий, легкий, але міцний. Гравіювання на ньому нагадувало зоряну карту, а посередині був ледь помітний символ якогось сузір'я. Раптом він помітив, що браслет від тепла став нагріватись, і на браслеті став проступати малюнок воїна з луком який з’єднав всі зорі того сузір’я. Хлопець зачаровано дивився на браслет уявляючи його на руці дівчини….

— Красивий виріб, – зауважив старий, він посміхнувся й спостерігав, як хлопець уважно вивчає прикрасу. – Колись такий носили офіцери дослідницьких флотів Терри. Це копія, але зроблена точно за зразком тих, що виготовлялися ще до Розколу.

— Що означає Оріон? – Монк підняв погляд. Так він знав, що на Террі були свої сузір’я, як, і на кожній системі, але уже не був таким задротом аби напам’ять знати зоряну мапу Терри.

Антиквар посміхнувся, ніби чекав цього питання. Клацнув щось на голобластлеті який прикрашав його руку й перед ними відкрилась мапа Терри. Тоді почав робити якісь паси – в крамниці стало темно, Монк мало не скрикнув очікуючи якогось підступу, та продавець тільки посміхнувся й

— Колись, ще в епоху Великого Розселення, Оріон був дороговказом для перших зорельотів. Його три головні зорі – пояс Оріона – вказували напрямок на Терру, коли ще були доступні гіпершляхи.

Він зробив паузу, погладжуючи сиву бороду.

— А ще кажуть, що Оріон – це мисливець, вічний воїн, що йде вперед, не озираючись. Тому ці браслети носили ті, хто прагнув більшого. Офіцери, дослідники, люди, які знали, що спокій – це не їхнє.

Монк обережно поклав браслет назад на підставку.

— Гарна річ. Але не зараз.

Старий підняв брову.

— Для дівчини, так?

Монк лише кивнув.

— І ви боїтеся, що це буде зарано?

— Не те щоб боюся… Просто зараз це було б дивно.

Антиквар тихо засміявся.

— Мудро. Значить, шукаємо щось інше. Щось не надто романтичне, але й не зовсім байдуже. Та я б радив вам усе ж за браслет подумати.

Монк тільки похитав головою – браслет це виглядало серйозно… А в його стані – він тільки зітхнув, ну чому я технік, а не офіцер? Хлопець знову зітхнув, й задумався, тоді промовив.

— Вона у флоті, і треба щось відповідне аби, і майбутнього офіцера підбодрити, і аби за рамки не вийти.

— Флот? – старий трохи примружився. – Також Артанський?

— Ага.

Антиквар сумно усміхнувся, нахиляючись до прилавка.

— Колись Артан був перлиною Терри. Культурний центр, військовий бастіон, гордість Об’єднання. Але часи змінилися…

— Знаю, – буркнув Монк.

Старий поглянув на нього уважніше.

— Значить, вам потрібен подарунок для дівчини, яка служить у флоті, і яка не любить дурниць. Дозвольте подумати…

Він пройшов уздовж полиць, на ходу переглядаючи речі.

— Можливо… щось із військової історії? Або річ, яка була у руках людей, що лишили свій слід у зоряному океані?

Монк пильно дивився на браслет Оріона.

— Може, одного дня… – пробурмотів він собі під ніс.

Старий тим часом почав обходити свою крамницю – перебираючи коробка за коробкою свої товари. Хлопець тільки мовчки спостерігав як той виставляє все нові та нові скарби, скептично їх оглядає та ховає назад. Продавець було протягнув йому якийсь дивний пристрій що нагадував півколо з двома лінійками тоді мало не сплюнув, й тихо пробурмотів “Дівчині ж шукаємо…”. Раптом на його лиці промайнула хитра посмішка, і він обернувся до Монка та швидко запитав

—А ви знали, що кораблі спочатку не по космосі літати, а ходили по морях?,- і поки той спробував щось було сказати, продавець пройшов у комірчину, та витягнув звідти стару покриту пилом коробку усю у вм’ятинах та із слідами гравіювання. Мить - й перед Монком постав дивний пристрій з у формі витягнутого плоду дині яку хтось розрізав пополом, й понатикував туди кілька палочок на яких були нитки та шматки тканини. Старий посміхнувся знову, змахнув пил та почав пояснювати:

—Отакі от красені по Террі плавали в її морях коли люди іще не знали мандрів в космосі, звались як, і зараз кораблями й були початково з дерева, - він посмикав за нитки й шматки тканини стали повертатись то туди то сюди, - керувались парусами. Уявляєте собі яким треба було бути сміливцем аби сісти на такий та плавати? А воювати на ньому?

Монк уважно оглянув корабель. Відчув, що так це саме воно – корабель, виклик, сміливість – та він сам би був не проти такий мати. Та, ще й має відношення до Терри. Ось тут потрапляння майже двісті процентів в ціль. Раптом його око зачепилось за надпис на борту корабля. “У гавані чека на мене спокій - та в морі тільки вільний я”. Хлопець повернувся до продавця який тим часом підійшов до автомату який здавалось також був антикварним й робив собі там синтекаву.

—А скільки…, - хрипло почав було Монк, та продавець посміхнувся, - а не сприйме твоя подруга мій несміливий покупцю, це як передчасне запрошення на спільну подорож? Колись як я був молодим, то один невірний подарунок…

Хлопець мало не закляк, та він про така навіть й не подумав, дістав було планшета аби почати шукати в голонеті символізм подарунку та почервонів почувши хриплий сміх продавця.

—Ех молодість, молодість та артанське виховання - той з дивним виглядом на обличчі посміхався, - хлопче був би на твоєму місці хтось з Домініоу чи Ліги то уже б забрав, і браслет, і корабель та штурмував би свою обраницю, а ти тут стоїш та думаєш плануєш все….Та ні, я не кажу, що це погано – просто це так по артанськи. Це вас й погубить, якщо будете все так прораховувати…Давай так – я не породам тобі корабля без браслета, - чоловік посміхнувся енсіну, - повір старому він іще зіграє свою роль. Ну а десять кредів за брастлет та сувенір який я тобі можу навіть зараз упакувати й помогти оформити відправити галактичною поштою це по моєму буде подарунок…

—Дивні ви, - Монк уважно подивився на продавця, - не любите нас але готові помогти артанцю…

—Домініон я не люблю більше, знав би ти скільки хорошого вони знищили, - старий тільки сумно похитав головою, - та й ти мені нагадав мене в молодості, то як по рукам?

Хлопець знову зітхнув  - дорого бігати за племінницями адмірала, та вони того вартують. Знову вколола думка – а ти точно за нею бігаєш? Чи так переконуєш себе?

За кілька хвилин браслет перекочував у внутрішню кишеню на його мундирі, корабель був запаковано в коробку й створено накладну галактичної пошти. Потиснувши руку старому хлопець відправився назад гуляти в місто.

За кілька днів рутина в посольстві йому так набридла, що він уже був готовий знову лізти в трущоби аби не скучати за ремонтом техніки, та мусив тримати себе в руках. “Не такий я уже й ідіот аби знову вертатись, буду терпіти” – думав хлопець дивлячись на фото Джулії яка якраз виставила чергову порцію фото де вона з групою курсантів та курсанток сиділи в якомусь караоке-барі. Зітхнув “от знову я по фоткам слідкую за космічною принцесою”.

Пішов в альтанку й мовчкди почав дивитись на захід спонця. Та спокій як завжди не приходив. Він пригадав всі жарти Грімо й мало не сплюнув. Стукнув кулаком стіл. “Ну знову я мрію про недоступне”.

За цими думками мало не пропустив повідомлення від Ліндри. Вони уже кілька днів переписувались буквально ні про, що. Раптом його лице засяяло посмішкою, ну а чому б, і йому не розвіятись трохи?

 Ліндра не сама гірша дівчина, красива, космольотчиця. З диким стукотом в серці Монк почав набирати їй повідомлення де пропонував десь погуляти, показати йому місто, так, як скоро буде летіти. Ліндра трохи подумала й десь за годинку відписала, що також не проти. Вони іще трохи обговорювали куди підуть та де зустрінуться, й урешті Монк пішов спати з думкою, що не тільки всяким принцесам гуляти. Техніки також вміють організовувати свій вільний час.