На шляху до екскалції. Керування зоряною ескалацією#1

— Як ви оцінюєте отриману команду на висадку та планування операції на станції?

— Сер, це питання поза моєю компетенцією, — спокійно, з легкою насмішкою відповів Монк.

СБшник стиснув губи.

— Есіне, ви замкомзводу. Ви мали пройти відповідну підготовку, тому я вважаю, що зараз ви навмисно надаєте неправдиву інформацію, що підпадає під кримінальну відповідальність.

Монк нахилив голову, ніби задумався, потім знову глянув на допитувача:

— Сер, прошу звернути увагу, що я еснін-технік команди  ІТ сервісів корабля та Артилерійського відділу, приписаний до резервної команди. Окрім короткого тренування, яке було перерване відрядженням, у мене відсутній досвід у діяльності космопіхоти. Відповідаючи на ваше питання про відповідальність, згідно зі статутом про обов’язки членів екіпажу, я не вважаю, що ваші звинувачення коректні.

Він холодно посміхнувся і повернувся до Андрюса.

— Пане Андрюс, прошу зафіксувати в протоколі порушення норм допиту.

СБшник скрипнув зубами.

— Підозрюваний, не перетворюйте допит на балаган!

— Лейтенанте, при всій повазі, але у вас серйозні прогалини в теорії проведення допитів, — насолоджуючись виставою, й сміючись очима, втрутився Андрюс. Голосом їхнього політофіцера можна було заморозити цілий океан на світі Палтус-4(світ був вкритий океном на 100%) — Щойно ви порушили ще чотири норми і два пункти статуту нашої служби. Я зафіксую це.

Монк ледве стримав посмішку, спостерігаючи, як у СБшника сіпнувся м’яз на щоці.

— Ще питання? — з щирою зацікавленістю запитав він.

Він холодно подивився спочатку на Монка тоді на Андрюса:

—На разі враховуючи, що ви не йдете на співрацю, та саботуєте розслідування -  ви вільні, - СБшник сперся на спинку крісла,  джентельмени повторюю, ви вільні, але чесно кажучи, цим шоу ти тільки гірше собі робите.

Монк та Андрюс холодно посміхнулись СБшнику та направились до виходу з кімнати, де проходило їхнє «опитування», що більше скидалося на допит.

— Твої думки про звинувачення? — запитав Андрюс, навіть не дивлячись на Монка. — Тільки по суті.

Монк знизав плечима, наче обговорював розклад зміни вахти.

— Перевищення повноважень, коли я прийняв командування — десять років в’язниці. Невірна оцінка ситуації, коли ми пішли взводу «Д» на допомогу і втратили Санчо і Орика — ще кілька років зверху. Порушення наказу? Ще п’ять. Загалом — мені навішують усе по максимуму. Чесно, я навіть не розумію, наскільки тупо треба було працювати, щоб так все закрутити.

Андрюс скептично хмикнув.

— Ну, в цілому вони праві, — знизав він плечима. — Але тільки в частині «невірної оцінки ситуації». Проте ти виходив із того, що ми мали від їхньої розвідки і того, що нам сказали на брифінгу. Тобто, якщо хтось і прорахувався, то це не ти, а їхні розвідники та патрулі.

— Напевно, сер. Але це не за моєю компетенцією, — Монк сухо посміхнувся.

— До речі, здогадуєшся, чого почали саме з тебе?

Монк кивнув.

— Так, сер, хто такий технік на своєму першому рейсі, і якщо я заспіваю, то далі вже можу й свідчення давати.

— Саме так, — підтвердив Андрюс. — Тому тобі й навішують такі терміни, щоб зламати й отримати потрібні свідчення.

Монк нічого не відповів. Він і так усе розумів.

Вони мовчки крокували базою. Відтоді як Андрюсу вдалося збити перший порив їх заарештувати, а капітан станції пішов на співпрацю, їм дозволяли відносну свободу. Могли ходити майже скрізь, за винятком ангарів, зброярень і складів. Тобто вони все ще були під контролем, але не сиділи в камері.

Зараз вони прямували до вузла зв’язку — Андрюс збирався вийти на контакт із СБ Третього флоту, бо відповіді капітана на запит так і не було.

Монк вже майже подумав, що прогулянка буде спокійною, коли попереду побачив велику групу людей у формі кадетів Академії флоту.

Практиканти. 

Група Джулії та інших курсантів прибула, щоб взяти участь у розборі бою Нови. Як тактики вони розбирали подібні випадки, аби в майбутьому самим не повторити таких помилок.

Монк автоматично почав шукати її поглядом. Де вона?

Ось.

Джулія, як завжди, виглядала бездоганно. Форма в ідеальному стані – навіть їхній чепурун Грімо виглядав би менш охайним на її фоні. Монк мимоволі відзначив, як добре вона сидить на ній. Така могла б вести за собою в бій.

На секунду він зловив себе на тому, що дивиться надто уважно.

Чорт.

Він коротко глянув на свій пошарпаний одяг і похмуро подумав, що зараз виглядає радше як пірат, ніж як флотський офіцер.

“Не розпускай слинки, тебе зараз знову в бій на допит кинуть.”

Його внутрішній голос звучав роздратовано.

Монк зітхнув і рушив далі.

Вони майже пройшли групу курсантів, але ті звернули на них увагу. Монк подумав: ну так, ще б пак – вони з Андрюсом виглядали так, ніби щойно побували в руках піратів. Він помітив, що курсанти починають вдивлятися в них, і іронічно посміхнувся невисокій чорнявій дівчині.

Андрюс миттєво стукнув його ліктем у бік.

— Теж мені косморейнджер, — пробурчав він. — Думай про наших друзів, а не про пригоди. У тебе й так їх через край.

Джулія, можливо, навіть не звернула б на них уваги, якби не слова Андрюса. Але вона зненацька підняла голову. Очі широко розкрилися, коли вона впізнала Монка. Її губи трохи розкрилися, ніби вона хотіла щось сказати, але тут пролунало єхидне:

— Ну що, народ, а ось і наші пірати. Не можу дочекатися, коли почую, як їх посадять.

Монк перевів погляд на того, хто говорив. Високий, статний молодий чоловік у формі майора. Обличчя повне презирства. Монк ковзнув поглядом по його нагрудній нашивці. "Леблан". Ах, от звідки вітер дме. Якийсь родич начальника СБ бази.

Він хотів було щось відповісти, але помітив позаду Леблана поліцію станції, яка спостерігала за сценою з явною готовністю втрутитися.

“Ах ти ж тварина, спеціально провокуєш.”

Монк натомість просто посміхнувся. Спокійно, навіть ввічливо.

Андрюс заговорив першим:

— Сер, підозрювані – не означає засуджені. Не забувайте. Ви ж викладач, судячи з нашивок.

Леблан ледь помітно сіпнувся, його губи стиснулись. З групи курсантів почулися приглушені смішки.

— Хоч би форму привели до ладу, — майор спробував відновити атаку. — А то й справді можна сплутати з фронтирною наволоччю.

Монк краєм ока глянув на Джулію. "Як ви цього ідіота терпите?"

Леблан перехопив цей погляд і посміхнувся – весело, майже переможно.

— Не лякайте своїм виглядом наших курсантів.

Джулія зробила невеликий крок уперед, і її голос, хоч і тихий, звучав гостро:

— П’єре, це вже занадто.

Монк завмер. "П’єр? Отже, це той самий кавалер з яким вона ішла стейки."

Він зітхнув і сказав рівним голосом:

— Лейтенанте Андрюсе, мені здається, нам час на станцію зв’язку.

Потім повернувся до Леблана і ввічливо додав:

— Вибачте, сер, що своїм виглядом лякаємо курсантів. Що поробиш – вахти та служба на Фронтирі, не завжди є час на приведення форми до порядку. Там інколи, знаєте, пострілюють.

Леблан напружився, наче від удару. Курсанти вже майже відкрито сміялися.

Монк не чекав продовження. Просто повернувся і пішов.

Андрсю посміюючись його догнав.

— Але хитрі мудаки. А ти Монку здивував. Я уже думав, що ти вибухнеш

— Сер, там поліси позаду були. Мене б скрутили, і вкупі з тим, що я під слідством я б не тільки себе, а й усіх підставив.

— Думав, ти не помітив їх. Бачиш, інколи стриманість — найкращий вихід.

Монк важко зітхнув:

— Сер, ну не можу я знайти баланс…

— Знаю, енсіне. На те тут я, аби мізки тобі вправити.

Монк втомлено сперся на столик у залі очікування, машинально крутнув браслет на руці. Іще цього дурня не вистачало. Він стримався, але якщо таке повториться, чи вистачить йому сил тримати себе в руках?

Йому б уникати Леблана, триматись подалі, але... А Джулія? Вона ж усе бачила. Вона з цим окей? Якщо так — значить, я в ній розчарований. Хоча… Ну, а з іншого боку, що я про неї знаю, крім переписок?

Він скосив погляд на кабінку захищеного зв’язку, де говорив Андрюс. Поряд у залі кілька офіцерів переглядали звіти, хтось пив каву з пластикового стаканчика. Життя йшло своєю чергою, ніби нічого не змінилось. Але для нього здавалось змінилось усе.