На шляху до екскалції. Керування зоряною ескалацією#1

Розділ 37.

Джулія: "Ну що, в яку халепу ти на цей раз вліз?"

Монк: "Не знаю."

Джулія: "Що значить не знаю? Ти або вліз, або пробуєш мене надурити. В тебе іншого не буває."

Монк: "А ти як? Ти так і не відповіла."

Джулія: "Ти не переводь тему. Я тобі нічого не скажу."

Монк: "Ну то чому думаєш, що я тобі скажу?"

Джулія: "Бо ти завжди все розказуєш. Ну, давай, починай — як завжди."

Монк: "...А ти завжди була такою жорсткою чи це тільки для мене спеціально?"

Джулія: "Не лестись, хлопчику."

Монк: "Та де вже там. Ти й так не відповіла."

Джулія: "...Бо не знала, що сказати."

Монк: "А зараз знаєш?"

Джулія: "Ні."

Монк задумався, що б їй написати далі. Нічого не приходило в голову. Раптом він згадав, про жарти над Андре. Ну давай,і тут спробуємо.

Монк: "Ну, анекдота хоча б розкажу?"

Джулія: "...Дурень."

Монк: "Не сперечаюсь."

Монк почекав, сподівався, що дівчина ще щось напише, але вона мовчала. Зрештою, він зі сумною усмішкою відклав термінал.

"А я так і не визначився, як до неї ставлюсь."

Перед його уявою знову з’явилось лице Леблана. Монк вилаявся. Потім тихо засміявся й похитав головою.

"Дурень. Тут у нас на носі заварушка, а ти ревнуєш фактично офіцера до офіцера. Думай про те, як би все обійшлося."

Внутрішній голос єхидно підкинув:

"У тебе і ‘обійшлося’? Не сміши. Йди краще поліруй рельсотрони. Або заміни резервну систему біля гідропоніки. Ешлі знову щось залила."

Монк не весело усміхнувся.

Останні дні він уникав Ешлі. Відчував вину. Тепер уже було очевидно, чому вона поводилася так поруч із ним, але…

Але Джулія.

Але Леблан.

Знову почала боліти голова.

"Мабуть, справді пора йти лагодити той рельсотрон."

Натомість він відправився у медблок. Випросив в санітарів обезболюючго сказавши, що голова відвалюється а роботи море. Закинувся якоюсь мутною незрозумілою пілюлею. Стало трішки краще. Монк дістав термінал, відрив схему корабля та почав вивчати схему та свої розрахунки. Як зажвди щось не сходилось. Він знову відчув що стає дурно. Бляха, хто ж так проектував Нову, що ми над такою дрібницею думаємо? Але з іншого боку все просто і зрозуміло. Два суперрельсотрони які вижирали реактора, і менші аби добити. Такий собі вбивця кораблів. Шкода, що цей проект таки не довели до ладу. Він собі спробував уявити космічні бої на таких кораблях. Стало страшно. Ні, посміхнувся собі. Добре що таки не придумали.

Тиждень потому.

Нову вийшов з системи Енк два дні тому. Монк не стримався й переглянув іформарці та фотки, і посидів трохи у місцевій мережі. Система йому сподобалась, місцева зірка жовтий карлик класк Ж навколо якої крутилось 15 планет, дві з яких були у відносно придатній для життя зоні. Під час падіння Імперії тут якраз була велика база флоту, відповідно, темні віки не сильно заділи систему. У місцевих генералів вистачило розуму не починати громадянську війну за владу. Так як світом який підримував цю базу була одна з планет яка згодом увійшла в Республіку Артан тут завжди було багато артанців, та й їхня рейдова база, яка правда зараз була законсервована чере політику уникнення конфліктів. То ж не дивно, що судно з медикаментами чекало їх тут. Тут віроідність ексцесів була найменша. Монк з жалем поглянув на фото і відео чудових місцевих пляжів та промро курортів. Зробив собі замітку відвідати колись.

— Ех, скільки у мене вже таких заміток,- сумно думав хлопець, - певно зо два десятки. Надіюсь колись не перетвориться в ніколи. Окей треба вертатись у реальний світ. 

Судно яке вони супропожували -  "Дар Республіки", було важким транспортером, що йшов повільно і здавалось міг перевезти півпланети. Монк тільки но побачив, те судно, зрозумів, що біда. Приз занадто ласий. Він тільки лаявся, та намагався втопити свій страх в роботі. Скотті також як збісився, Монк,працював без відпочинку, година за годиною, все готуючи рельсотрони до чергового бою, якщо такий виникне. Вони навті пересали виконувати дрібні заявки, заявивши, що у них термінові навчання. Наскільки він чув від Вінкс були деякі рапорти на них капітану та Андрюсу, але ті тільки відмахнулись від того, і самі весь час вимагали від своїх технікв максимальної готовності. Шум механізмів, дрібні перебої в системах і постійні виклики з боку гідропоніки, де все ніяк не вдавалось знайти якийсь баланс між роботою рельси, блокатором сигналу, та життям рослин вливались у ритм його життя. Всі ці деталі були знайомі, як і постійна праця в ім'я підтримки боєздатності корабля. Але чим більше він перебував на борту, тим сильніше його мучило відчуття, що щось не так.

Усередині нього щось росло — відчуття небезпеки, що постійно виливалось у нав’язливі думки, яким він не міг дати раду. Усі ці дні, проводячи час з рельсотроном, він чув, як тінь небезпеки невидимо наближається до їхнього корабля. Хоча зовні все було тихо і спокійно, в нього не покидала думка: не може нам так пощастити, аби ми такий вантаж в цих диких краях протягнули без бою. Ну було б нас хоч 3-4 корабля тоді так, але не один.

Він часто себе питався, чи не перегинає палку, і можливо, це просто втомлене сприйняття світу через ритм роботи. Можливо, саме тому він не міг позбутися цього тяжкого відчуття, що загроза ось-ось впаде, і їхній курс через віддалені простори й повільно рухаючийся транспортер був лише пасткою, яку їм не вдасться уникнути.

Монк кілька разів озирався навколо, немов очікуючи побачити щось, що підтвердить його підозри. Але всі системи показували нормальний стан. Транспорт і корабель не виходили за межі заданого маршруту. І все ж, це почуття, що не дозволяло йому спокійно працювати, ставало сильнішим з кожною годиною.

Він втомлено присів, коли це за його спиною почувся голос:

—  Мені здається, чи ви мене уникаєте - хлопець обернувся  - навпроти нього стояла трішки зла Лейтенант Ешлі, беззміна начальниця гідропонічого відділу.- відколи ми вилетіли з бази флоту, ви все стараєтесь утекти від мого відділу подалі, а один раз навіть чекати коли я піду, думаючи, що вас не бачу. 

Вона склада руки на грудях, й трохи ображено подивилась на Монка:

—  Енсіне, і як це розуміти?

— Багато роботи, -  промимрив Монк намагаючись утекти з відділу гідропоніки, але не помітив ящик з інструментами й перечепився за нього, й з здавеним прокляттям полетів прямо у стійку з гощиками у якихос росло щось, що нагадувало помідори але було яксраво зеленого кольору, і завбільшки з його голову. 

Монк повільно піднявся з підлоги, обтрушуючи пил і залишки рослин з одягу. Він поглянув на Ешлі, яка стояла з ображеним виразом на обличчі, і ще раз оцінив масштаби руйнації, яку він щойно вчинив. Його голова продовжувала боліти від падіння, а інструменти, що розсипалися навколо нього, додавали нової порції безладу.

— Айц... — пройшло в нього під носом, коли він побачив, як одна з величезних зелених "помідороподібних" рослин почала валитися під вагою розбитих гощиків. Оскільки Ешлі стояла не дуже далеко, її обличчя не було приховане від Монкових поглядів.

Вона засудливо підняла брови, складаючи руки на грудях. Ще кілька секунд мовчання — і її погляд став ще важчим, наполегливішим.

— Енсіне, і як це розуміти? — її голос був спокійний, хлопець подумав, що зараз вона вибухне.

Монк намагався відсунути на другий план цей неприязний погляд, зробивши кілька кроків назад, і намагаючись піти, але далі його рухи виглядали не менш комічно, ніж сам момент падіння.

— Багато роботи, — вимовив він, намагаючись якнайшвидше втекти від ситуації.

Але він знову не помітив ящик з інструментами, зачепився об нього і ще раз опинився на підлозі. Похитуючись, Монк знову полетів у стійку з рослинами. Вона пеоекинулася, впала, і якийсь магапомідор приземлився йому на голову.

Лейтенант не витримала і заговорила, голос її був м'якший, 

— Монку, ти навіть не можеш трохи бути акуратнішим? Мені зараз за тобою все тут прибирати.

Монк взяв себе в руки, як міг, і подивився на це все розкидане добро, на її обличчя, на рослини, які більше не виглядали як нешкідливі овочі. Він зітхнув, похитав головою, і спробував вибачитися, навіть якщо це й не дуже виходило.

— Вибач... Втомився я... Це просто все... Це просто... — він замовк, не знаючи, як пояснити те, що насправді його мучило останніми днями. — Не вистачає вже сил. Все... навколо постійно якісь проблеми, справи, все летить...Я постійно очікую якусь неприємність.

Ешлі враз зауважила його зміну настрою, і хоча вона намагалася бути суворою, дещо в її виразі змінилося. Вона пом'якшилася, але не сказала нічого.

—Давай про це поговоримо, але пізніше, давай попррацюєш у мене ботаніком усуваючи все,що ти, щойно зруйнував.

Монк зітхнув, але не заперечував. Він почав акуратно збирати розбиті гощики, відновлюючи хоча б частину порядку. 

Закінчивши роботу він побачив, шо його руки всі брудні, гялнув на Ешлі, та також мала такі сама. Вона зловила його погляд, посміхнулась, й повела в технічне приміщення, де вони під крапельковим вмивальником змогли їх помити.

—І, - вона підійшла до Монка майже впритул, - то чому ти уникав мене, і мого відділу? Тільки чесно. Терпіти не можу коли мені брешуть. А ти, іще й так себе вів наче провинився переді мною.

— Я не знаю.. як себе біля тебе вести, - втомлено відповів Монк,- я знаю всі ці правила, про поведінку екіпажу, і про все інше.. знаю, що це неправильно. Боюсь, що ми наробимо дурниць…

— Яка ж ти дитина Монку, - сказала вона розстебнувши комбінізон до середини, Монк спробував було відсахнутись, але під поглядом Ешлі зник…

Він гарячкувато думав, як викручуватись, аж тут перед його очима знову виникла та сцена в барі, і слова Леблана до Джулії “душ приймеш, як прийдеш…ліжко не брудни”. Хлопець зціпив зуби він болю, а тоді з думкою та пішло воно все притягнув до себе лейтенантку, і запустив руки під її комбізон, під яким нічого не було.

 — Пані…Ешлі…лейтенант, - Монк намагвся зібратись до купи, після того, як вони обезсилено пробували перевести подих, - це не правильно..цього не мало статись..

— От в цьому весь ти, хлопче, - сумно промовила Ешлі незграбно натягуючи комбез. Монк замилувався красою яка потрохи зникала під комбінезоном, - тікаєш, вагаєшся, вибухаєш, а тоді знову себе мучиш. Я ні про що не жалкую, а ти що жалкуєш?

— Але ж люди, що буде говорити твій відділ? Всі інші, тобі ж тут служити іще і служити..

— Ти так говориш, наче ти звіди кудись чкурнеш,- Лейтенант подивилась на нього пронизливо, щиро. Монк зіщулився.

— Знаючи мене, я не знаю, де я буду завтра. А ти ж…

— Що я? Зробила нарешті те, про що півкорабля підсміюється? Чи ти сліпий? Мовчиш? бачиш розумієш…

— Одна справа коли тільки чутки, але от зараз..я не хочу аби про тебе думали…

Ешлі нарешті змогла застебнути комбінезона, й підійшла та обняла Монка. Потім поцілувала. У хлопця затамувало подих….

— Дурнику, не переживай за мене, я й так з корабля буду йти.

Монка наче хтось вгатив рельсотроном по голові

— Як…що, що ти сказала?

Ешлі іще міцніше притулилась до нього, й спокійно промовила:

— Мій контракт вийшов перед польотом. Я погодилсь з капітаном летіти іще рейс, аби побути з тобою, трішки більше..а ти від мене тікав.. Бач, мусила я все взяти в свої руки. А з корабля я йду, бо все. Дістало. Тут ні перспектив, ні безпеки останнім часом..Так, що забий на всіх хто про мене щось буде говорити, бери краще приклад з Грімо який бігає до лейтенанти артилеії поки ніхто не бачить. А ти дурню…мучиш себе.

Зненацька корабель трусноло. Монк з Ешлі відлетіти на стіну. Завила сирена.

Пролунав голос капітана.

"Увага тривога. Це не навчання. Всім зайняти свої місця. 5ть ворожих векторів рухом до нас. Всім зайняти свої місця".