На шляху до екскалції. Керування зоряною ескалацією#1

Монк вийшов з кару, й радісно посміхнувся. Добра та пригода яка завершується більш-менш добре. Він пройшов до прохідної, просканив термінал, махнув червовому який як статуя стояв у внутрішньому приміщенні пропускної.

- Опа, та це наш технарь-гуляка, - пролунав голос з протилежного кінця прохідної,- і як там гарно погуляв?

Монк глянув, о так це шалапут Ерік. Помічник і племінник головного дипломата, який невідомо чим займався в посольстві. Офіційно дипломат-стажер 3го рівня, а неофіційно… Монк його ніколи не бачив за роботою. Тільки чув, що то він десь з місцевими мажорами гуляв, то знову пробував якусь дівку на спор протягнути повз охорону в зону не для відвідувачів. Як сам Ерік всім говорив, раз він тут, то треба жити на повну, бо тільки у Фронтирі кипить життя, а в них вдома на столичній планеті Ан-Трантор тільки скука та бюрократія яка все прагне записати в чіткі процедури, навіть відвідування бару та борделю.

- Та славно, славно - вирішив не відбріхуватись Монк, а просто дещо опустити., - але поки з мене вистачить. А ти куди так з самого ранку?? 

- Та он треба розвіятись. До речі, може передумаєш, і зі мною? Я там таких трьох подружок знайшов. Зараз Паркс підтягнеться, і вйо. Якраз, і нам поміч буде, і дівчинка гарна.

- Ну нє, я б з радістю, але мої жалізяки… також, то ти птах вільний. А мені звіт здавати по перебуванню. 

- Вічно у вас флотських все не як  в людей. Жаль звичайно. Дівки від флоту мріють. Розказав би їм про свій фрегат чи лінкор аахахах, і були б всі три твої.

Монк махнув веселуну, та відправився шукати Стюарта. Перші кілька днів після чіткості флоту, що Рован, що Стюарт бувало його виводили з себе. Обидва хоч, і навантажували його роботою, все ж таки давали йому більше свободи. Хлопець почувався незатишно. Хоча була думка, що он яка вона воля. І Грудера нема, і переборок рельсотрона. Всміхнувся. Та да, щось ви пане адмін втягуєтесь у мирне життя. Та щось майже одразу йому згадався торговець з ринку. Як там  “вирішить все, у кого швидше стріляють гармати?”. Ні, краще вже бути в постійній готовності. “Якшо тут почнеться шоу, їх не врятуть ті космодеси, які сприймають службу тут як відпочинок, так покрасувався пару раз на вахті, і все. Точно, і про десант. Тут є тир. Треба постріляти, Грудер точно спробує відірватись на халявщику який втік”.  

Стюарт і Рован знайшлись в їдальні. Вони якраз сміялись над якимісь жартом, коли Монк зайшов. Рован змовк, Стюарт взагалі ледь кухоль  тани не впустив. Тоді швидко махнув Ровану, поставив кухоль на стіл, й тицьнуши пальцем нього промовив:

- Монку, можна тебе на кілька слів?

- Так сер.

- Я ж просив без цього,- скривився начперсоналу посольства.- йдемо до мене в кабінет.

Вони вийли з кухні, та відправились в кабінет. Стюарт пройшов до свого стола, відкрив термінал, ввів якийсь код:

- Монку, а можу я тебе про дещо попросити?

- Так се…пане. Якщо це не порушить якісь закони, та порядки.

- Та ні, - він розсміявся, - тут більше мова про певну послугу. Ти сідай, сідай.

Хлопець сів за зручне крісло. “От би мені на Нову таке. Цілими днями там би сидів. Або ні, або Вінкс або Скотті його свивнули. Ех, цікаво, як там зараз на Нові?”

- Так от,- вів далі Стюарт, - я тобі як розповідав про те, що в нас зник попередній адмін, то забув, що наш головний дипломат видав заборону працівникам на відвідування фавел. Навіть треба підписуватись. 

- Сер, за це передбачене якесь покарання, - Монк нахмурився. “Іще цього мені не вистачало, Захарія ж казав  - прикриє”.

- Та не те, що б…просто розумієш, з тобою все слизько. Ти ж в нас якби у вирядженні.- він нервово відкрив якийсь документ- . Так, ти подав звіт, і мені, і спец офіцеру Захарії. Що там у нас, ага “випадково сплутав, буду вибиратись”, в цілому якби й не страшно. 

- І сер, що від мене тоді вимагається?

- Ну, знову ти за своє сер, - Стюарт потер обличчя. - дивись, звіт вже хай буде, але можеш не сильно афішувати де ти був іншим? Скажеш так десь гульнув з дівчиною, чи щось таке. 

 - Та без питань сер, - Монк широко посміхнувся, - знаєте я б взагалі хотів забути ту пригоду. Жахливе там місто.

- От, і славно, - на лиці начперсноналу розцвіла радісна посмішка, - підпиши ось тут. Це той дока. Який ти не порушив, бо, іще НЕ підписав.

Монк дістав свій термінал. Зачеківнився. І про всяк випадок вирішив запитати про Захарію

- А офіцер Захарія?

- А що він, - Стюарт здивовано глянув на нього.

- Я ж йому звіт подав також, - розвів руками наш авантюрист.

- Та не хвилюйся, він ж також мав проконтролити те. Так ,що думаю, тебе і з ним буде чекати подібна розмова.

- Зрозумів, тоді я піду? Думаю пора приводити в порядок, те, що іще не привів. Часу перед відбуттям на корабель все менше, і менше. 

- Іди, іди. Але я б радив тобі спочатку погризти щось. Знаю, що в молоді роки то неважливо, але от з висоти моїх…

Монк козирнув, Стюарт скривився, та вийшов з його кабінету. Ну та правда. Треба випити хоч кави. ВІн то поїв у ресторані, але все рівно дико хотілось спати. А треба протриматись хоча б до вечора. В столові було кілька працівників посольства, він помахав їм всім, замовив в автоматі каву, й сів подалі від вікна на м’який диванчик. Відкрив термінал. Так, що там в нас. Пошта чисто. Вже добре. А в соцмережах. Ого, Грімо написав щось. Монк відкрив. Хм. Ну як завжди. Той радив взяти на абордаж кілька місцевих красунь. “Ну або можеш далі вірити в порядність своєї далекої зоряної принцеси”. І от же ж гад, додав анімацію феєрверків та кілька смайлів оленя знизу. Монк спочатку думав, щось відписати зле, але потім розсміявся. Швидко набрав “Як там Рейчел, скільки раз ти її піддався?”. Отримуй зараза. Нема чого ятрити душу. 

Так, що там далі. О, точно. Ліндра. Дівчина таки прийняла його запит на спілкування. Монк присвиснув. На нього обернулось кілька облич. 

- Хлопче тобі казали, що ню дивимось в особистих кабінетах, - засміявся один з працівників посольства. За секунду сміялись всі, в тому числі й Монк. 

- Вибачте,- почервонілий хлопець не знав себе де дівати.

- А казали, що ти бачиш тільки кабелі і блоки ШІ, - далі гиготів жартівник. - лан не дуйся Монку, а вона красива? - з цими словами підійшов до нього, й гляну через плече. Скривився.

- Та бляха, а я вже повірив, що ти нормальна людина. Народ відбій. То він на рудовоз присвиснув. 

Народ засміявся знову. Монк помахав головою, й  почав вивчати, сторінку дівчини. Ну так вона ж не казала, що планенятка. Виглядало, що дівчина служила на рудовозах. Тоді не дивно, що її тоншило при польоті на планету. Він швидко набрав повідомлення, з пропозицією зустрітись і  десь погуляти, якщо вона іще на планеті. Він таки ж не побачив центру міста. А перспектива вертатись на корабель хоч, і радувала тим, що повернеться до звичного життя, друзяк все ж навівала трохи суму. Він любив бувати на планетах. Виявляється.  Що там в нас іще. Ого. Три повідомлення від Джулії. Останнє вискочило десь п’ять хвилин тому:

Джулія:  ти ж не міг не полізти в трущоби? Признавайся як тобі трущоби цієї нещасної планети?

Монк: Звідки така думка

Джулія: ну я ж майбутній тактик флоту. прорахувала) 

Монк: Та Сплутав кар. Побачив одним оком.

Джулія:  ”І як око ціле?)” - смайл з одним примруженим оком

Монк: ”Око ціле, спокій ні. Ти б бачила як там живуть.”

Джулія: Можеш описати? Чисто для розуміння обстановки.

Монк: Коротко? Ласкаво просимо до пекла. Темні вулиці, всюди сморід, злидні і жорстокість. Люди там виживають, а не живуть .Все як в фільмі жахів Рона Порнанса. Тільки в рази реальніше та страшніше. 

Джулія: Ну так, стандартний набір для нетрів. Щось нове для тебе?

Монк: Нове те, що їхня ненависть до нас відчувається майже фізично. Їм байдуже, що ми республіка. А от Домініон вони, схоже, не так вже й ненавидять.

Джулія: Цікаво. Я спитаю одного знайомого, він працював у тому секторі. Може, підкаже щось корисне.

Монк: Оке.

Монк посміхнувся. Ну так. В неї багато ж друзів. Знову подумав. “А хто я для тебе?”. Допив каву. Вже було думав йти, аж тут відписала Ліндра, що за два дні зможе десь в центрі перед відльотом погуляти. Просила підтвердити, чи він зможе. Хлопець посміхнувся. Як там казав Грімно? Взяти на абордаж якусь місцеву красуню. Чому б ні, не для того він в нетрі лазив, тягнув Каю, з бандитом бився, аби тут дійсно як лицар сохнути по дамі. Що було на Фронтирі лишається на Фронтирі. Все інше лейтенант Бром в мед відсіку залічить. Ох уж ці вислови Грімо. 

Так, пора б, і до роботи йти. О, знову в посла помалався екран. Монк якомога швидше відправився в його кабінет. Хлопець натиснув запит на склад. За кілька хвилин прийшла відповідь, що подібного нема. Ет, знову писати Стюарту аби замовив потрібне. Взагалі дивно, що у керівника посольства постійно ламались моніки. Цікаво, він там, що в них чимісь запускає?

Перевіривши, що є на складі, він записав собі проговорити з Рованом та Стюартом про те, що потрібно буде або докупити техніки, якщо тут така є, або замовити чи транспортним кораблем чи Третьою Республіканською галактичною поштою. Вже їм вирішувати. Так, ось якраз схожий на той що був. Він натиснув форму видачі, заповнив усі документи, й відправився на склад. Знайшов потрібну коробку, розпакував, заповнив усі мітки на гарантію, і відправився до кабінету. 

Секрертар посла Ентоні Бойд усміхнувся, як хлопець з’явився на білі кабінету:

- Оперативно ви. Ми тільки но недавно заявку відправили годинку тому. А ви вже новий екран несете.

 - Це не такий самий, це трішки інакший, хотів би з вами порадитись чи пану послу буде нормально, якщо інша фірма?

- Якщо він плюс-мінус як старий працюватиме то так. А нема таких як поламаний?

- Закінчились. Я поговорю аби замовили.

-  От ви б у нас залишились. Оце я розумію, армійська чіткість, р-раз і готово.

Секретар відкрив двері кабінету, посла якого якраз не було на місці. “Чудово зараз швиденько все поміняємо, і заважати дурними питаннями не буде ніхто” подумав хлопець. Кабінет вражав своєю строгістю та функціоналізмом. Ніде нічого зайвого. Тільки строгість, і необхідні речі.  І скажи, що Ерік який завжди всюди тягнув лоск,і хотів аби було по багатому його племінник. Замінити екран, вставити новий, та перевірити чи все працює зайняло хвилин десять. По тому він, зачинив двері, кивнув секретарю, та відправився на склад здати поломане. Шо ж починається звичайна робота. 

Два дні потому.

"Як тут все просто. Ніяких тобі рельсотронів, ніякої муштри. Ходи собі, міняй моніки, тягай резервні системи зв’язку, додавай на схему нові точки камер, не лізь у проблеми. Повинен радіти, правда?" — думалось Монку, поки він сидів на ящику з інструментами.

Але радіти не виходило.

Він уже кілька днів просто виконував технічні задачі. Робота була стабільна, передбачувана, але чомусь... нецікава. Колись він думав, що це неймовірно цікаво, а зараз сидів і розбирав стару камеру, яка вже йому снилась в кошмарах.

"Тягати, міняти, збирати. День у день. І так до старості?  Кораблі, тилові бази ще щось, і всюди крутити гайки, чекати чергового наказу. Як би сказав батько, спокій, стабільність, постійна робота, краса ні?.. "

Монк зітхнув і потер обличчя.

Раніше йому здавалося, що спокій — це добре. Особливо після того, як він побував на постійних тренуваннях Грудера, а після що було у фавелах він обіцяв собі, що все, це було востаннє. Здасть той незрозумілий браслет, і скаже, що зав’язує з цією гнилою роботою на СБ. І так шкурою більш ніж відпрацював всі їхні звинувачення. Але от минуло трохи часу, і тепер здавалося, що без напруги й ризику щось не так.

"Там, у нетрях, я хоч щось зробив. Я витягнув Каю. І це мало сенс. А тут? Тут просто техніка. Але я ж бачив, чув, як тут люблять той Домініон. Якщо буде війна... Хіба цього буде достатньо?"

Його пальці стиснулися в кулак. Чоло покрили зморшки.

"Офіцери вирішують, а техніки — просто ремонтують. Я хочу більшого? А ризикувати? Я й так постійно знаходжу пригоди на свою голову"

Монк подумав про Джулію. Не як про якусь "недосяжну мету", а радше про те, наскільки вона впевнено крокує вгору. Вона вже на тактика проступила.

"Вона робить кар'єру. Вона вчиться. Вона знає, чого хоче. А я?"

Його губи стиснулися у тонку лінію.

"Я не знаю, куди це мене приведе. Але залишатися тут і просто лагодити техніку? Вибачайте Конт Рабан, ви праві, тенхіки потрібні, але  в космосі авантюристам краще"

Камеру все ж таки треба протестувати. З прокляттям він знову підійшов до діагноста та почав вводити нові команди дроїду. Нарешті знайшов. Хм, схоже щось банально спалило в ній кілька деталей, цікаво, що ж це могло б бути? Треба буде в мережі пошукати. Він глянув на стіл. Прокляття. Знову забув, що кава холоне. Криво посміхаючись хлопець відрив сервісдеск посольства, і почав вивчати, що там твориться.

Заявок на цей раз було не так, аби багато. Десь щось підправити. Сильного виручали його інструкції. Хлопець порадів, що вбив купу часу на їх написання, але як вони зараз йому зекономили сили. Набагато простіше мати час на щось серйозне, чим бігати, бо користувач не тою стороною підніс термінал до зчитувача. Так тут роботи на кілька годин. Монк спробував викинути абсолютно всі ліві думки, та поринув в роботу. Скоріше зробить - скоріше буде мати час трішки на себе.

Закінчивши роботу Монк відправився в сад посольства. Знайшов не зайняту альтанку, та зробив кілька фото. Виставив в соцмережі з підписом, що мрії побачити світи збуваються. Вирішив написати батьками. Хоч він час від часу пропонував відео дзвінок та мати з батьком все були в роботі, і час вони ніяк не могли узгодити. Ферма яку вони мали забирала весь час, а механізувати та автоматизувати більше, чи найняти іще кількох працівників - все не вистачало грошей, та, і батьки казали, що збирають іще гроші братам та сестрам на навчання. За рік його молодший Айварі мав закінчувати загальну школу й поступати. Хлопець з малку мріяв бути соціоісториком, і хоч батько казав, що це не сильно гроші принесе, але всім хвалився, що його малі прагнуть досягати вершин. Айварі час від часу бомбардував Монка питаннями як там в космосі, і чи варто може йому йти в матроси на флот аби самому заробити на своє навчання. Поки брата вдавалось відмовити від таких ідей, але він постійно до них повертався, і що з ним робити? Мати як завжди написала кілька листів. Монк з теплотою перечитував кожну стрічку, аж поки не почитав, що мама казала, що її подружка Стефані, цікавилась як там він, і розповідала яка в неї гарна донька Інге. І пропонувала познайомити як він матиме змогу прибути на якусь відпустку. Хлопець скривився. Візуально він знав Інге...трішки повнувата, але красива, чорноволоса. Типова фермерська донька. Знову, знову мати намагається лізти в його життя. Він різко відписав, що поки йому не світить відпустка. І тим більше він, і так від рідної планети на іншому кінці республіки, так що якщо навіть світитиме - він не встигне прилетіти надовго. Настрій який був іще донедавна хорошим ураз пішов на низ...