На шляху до екскалції. Керування зоряною ескалацією#1

Розділ 23. Прощання, та вертання.

Монк стояв у космопорті, втупившись у табло з розкладом рейсів, і чекав посадки на шатл. Нарешті його відрядження закінчилося. Ще кілька годин — і «Нова» буде на орбіті. Повернеться до звичного життя.

Він глянув у далечінь, де серед серпанку височіли вежі Драгон-Сіті. Хотів назад у космос. Але й на планеті виявилося не так уже й погано.

Хлопець криво всміхнувся. Та ні, все ж таки добре, що лечу. Начудив я тут знатно. Треба відсидітися на кораблі — може, все вляжеться. Хоча кого я обманюю? Капітан точно влаштує шоу. Політрук Андрюс — ще та скотина — теж не злізе.

Монк глибоко вдихнув, намагаючись стримати роздратування. Політика. Така далека штука, а він уляпався в неї по самі вуха. Тут його на якийсь час зробили героєм, там він комусь допоміг, ще десь встряв у халепу. Його дістало, що всі навколо тягнуть його у свою гру.

Але що б не було, треба йти вище. Пішку легко відірвати голову, а от якщо ти фігура побільше, тебе хоча б намагаються втримати. Так, лайна буде більше. Але, чесно кажучи, його вже нудило від того, як тут, на Фронтирі, ставляться до Республіки. Він гірко всміхнувся, до чого ж довели відношення до республіки тут на фронтирі їхні світочі республіки разом з славетною доктриною нинішнього фаворита канцлера Гарньє старшого радника Аслівана. Не допускаємо ескалацію, так? Нас всі б’ють. Наскільки ми впали, якщо після однієї бійки, де я пішов на виклик я вже герой?

Аж ось почувся сигнал відправки. Монк відправився до стійки реєстрації, намагаючись не звертати уваги на погляди, що час від часу ловив на собі. Деякі люди оберталися, хтось шепотівся, але він волів не зважати.

— А можна з вами сфоткатись? — раптом пролунав дитячий голос у нього за спиною.

Монк зупинився, здивований такою несподіванкою. Обернувся — перед ним стояв малий років дванадцяти, з очима, що світилися захопленням.

— Доні, не відволікай пана, — спробувала осадити хлопця його мати, винувато поглядаючи на Монка.

— Але ж ма-а-а, це той дикий технік з Артану! — не вгавав малий. — Уявляєш, як мені будуть всі хлопці заздрити?

Монк міг би просто пройти мимо. Міг би зробити вигляд, що не почув, або чемно відмахнутися, але... чорт, а чому б і не вчудити щось наприкінці цієї подорожі? Він посміхнувся і нахилився ближче до малого:

— Доні, так? Як хочеш фото? На фоні шатла?

— ТАААК, сеееер! — радості хлопця не було меж. — А ви справді той дикий технік?

Монк засміявся.

— Та чому дикий? — пожартував він. — Я цілком корабельний, приручений.

Хлопець ошелешено кліпнув, а Монк підморгнув:

— Дикий я тільки з поганцями. І тими, хто хоче бути поганцем. Тому веди себе чемно, Доні.

Малий енергійно закивав, а його мати лише закотила очі, усміхаючись.

Зробивши кілкька фото, і залишивши захопленого малого з мамою, він відправився до стійки реєстарції, де вже майже нікого не було.

—Не запізнюйтесь сер, - підморгнула йому молода красива дівчина, - шатл навіть героїв не чекає. Я розумію, у вас тут фотосесія, але все ж…

—Вибачайте, не міг  не сфоткатись з хлопчиною, - мовив МОнк даючи їй доку, і чекаючи поки вона його зачекінить, та просканить невелику сумку з сувенірами, та чорт її забирай настойкою для Грімо. Як вона там опинилась? Він ж витягнув її спеціально, мовляв перебирав речі та забув…

—Так, о пане, сувеніри, а ви маєте на них документи?

—Так, - промовив Монк в душі дякуючи старому антиквару який оформив усе.

—Що там у нас? Ось накладна на браслет, ого, заздрю я вашій дівчині, така краса…- посміхнулась реєстратор, - монети, о і статуя бога кохання?

Очі дівчини полізли на лоба, коли вона відкрила проекцію сороміцького божка, потім вона густо почервоніла. Монк нахилився до неї, і змовницьки сказав:

—Є в мене друг, який збирає сувеніри. І просить всіх аби щось йому притягнули. Минулий раз його космодеси розіграли чимісь подібним, от і я вирішив що куплю йому божка. То так жарт. А сувеніри йому он - монетки.

Але у вас жарти, - дівчина потроху почала повертати звичну незворушність., - що ж бувайте.

Монк пройшов в шатл, зайняв своє місце, дістав термінал. Відкрив сторінку Ліндри. Побачив, що повідомлення яке він писав дівчині, щоб якось може разом відправитись на орбіту, прочитані, але вона не відписала. Йому стало якось сумно. Що, ж він тоді зробив не так? Так, дівчина казала, щоб на продовження він не очікував ,але ж, згодом вона ніби не проти була цілуватись. Правда, що уже було далі, він не дуже пам’ятав, але ніби все в межах дозволеного. І тепер так. От тобі й погуляв. Дівчина була хорошою, розумною, цікавою. Він якось не помітив, що порівнює її з Джулі. Та хіба їх можна порівняти, кожна по своєму цікава. Також мені султан-хуліган засміявся він з себе.

З противним звуком шатл почав набирати висоту. Щось затріщало, пропало світло в салоні. Монк вилаявся.

“Пасажири, говорить капітан Анотан. Не хвилюйтесь в нас просто невеличкий технічний збій. Ми набираємо висоту. Все буде добре, і за кілька годин ми як, і планували будемо на орбіті” - проунало через гучномовець.

“Ага все окей, та в тебе якась електроніки полетіла як мінімум. Чорт, забув, що я на Фронтирі” - подумав Монк. Але все наче заспокоїлось, світло з’явилось. Нічого більше не свитіло. Монк задрімав. Він прокинувся від того, що хтось його тормошив за плече.

—Пане ми вже на станції, виходьте, шатл йде на ТО. - проговорив невисокий чоловік у брудній формі техніка.

Монк оглянувся. Сало був пустий. От зараза. Пора йти. Він підхопив сумку, та відправився на станцію. Вже було хотів йти на термінал де мав бути човник з Нови коли побачив знайому фігурку у потертій формі техніка яка намагавсь прошмигнути мимо нього.

 - Ліндро,- неголосно покликав Монк.

Дівчина сіпнулась ,але не зупинилась, хлопець швидко відправився за нею.

—Ліндро, послухай, якщо я тебе чимісь образив, то мені прикро, - на ходу говорив він їй.

—Тобі прикро? Ти образив?,- зненацька зупинилась дівчина, глянула на Монка, він побачив, що її очі були червоні від сліз.

Монк здивовано підійшов до неї, і спробував легенько обняти. Спочатку вона повагалась, а тоді з новим плачем сильно його обняла.

—Я все ганила дівок з планети, які потрапляють в історії, з найманцями, мажорами, космольотчиками, інших держав, а сама…,- дівчина шмигнула носом, - а сама така сама..

—Ти про що, - не зрозумів Монк.

—Та про наше побачення, а тоді, те, що було потім, - вона знову схлипнула, й іще сильніше обняла Монка, - я, я розубилась, повела себе як ті шльондри…

Хлопець обняв дівчину, і спробував зловити її погляд, тоді акуратно поцілував в носа.

—Ти ж не така ,і ти це прекрасно знаєш…

—Ти не розумієш, - дівчина рвучку відсахнулась, - якийсь ідіот фотки виставив, ми там разом…

—Ну подумаєш фото є, обнімаєш когось, і що? - Монк вирішив взяти все різко.

— Я …я порядна дівчина .А тут з тобою таке витворяла…

Монка це вже почало трішки виводити з себе. Напівжартома він промовив:

—Може тоді якось будемо продовжувати, я тут ж літаю? Обійми твої класні..

Ліндра іще більше почеворніла, тоді різко мотнула головою й сумно промовила:

—Монку…я… я  не можу..я…. не хочу….-

Вона іще гучніше розплакалась, тоді за хвильку шмигнула носом, й промовила.

—Розумієш мій батько також був в флоті, одного з місцевих баронів, я бачила як мати його чекала з рейсів, як вона страждала коли він загинув в одному з боїв..

Монк почав було тягнутись аби її поцілувати, але вона різко відштовхнула його:

—Я знаю, ти ж такий як ці абордажники. Я все чула як ви з сміхом обговорювали як би то краще штурманути корабель, ці всі рельсотрони про які ти говорив з блиском в очах…я знаю, що ти не можеш без пригод..

Хлопець сумно кинув, тут вона була права. Ліндра все, ще шмигаючи носом продовжила:

—Будь ти хоч на флоті цивільному, але я ж бачу, що ти рвешся в бої. Я можу тебе уявити в якомусь космічно бою, де все горить, кораблі розвалюються, стрілять рельсотрони, і ти в скафандрі наказуєш пальнути по ворогу. Що ти возиш провізію чи руду н-ні..Вибачай, ти мені сподобався зразу. Але ні. Нехай я буду твоїм гарним спогадом про Фронтир.

Вона посміхнулась. Тоді розправила плечі, й тихо промовила:

—Прощай, тільки бережи себе. Благаю..

Тоді рвучко вирвалась, і швидко пішла в сторону технічого ангару де стояли місцеві кораблі.

Монк стояв, поки її фігура повністю не зникла з виду. Потім похитав головою й розвернувся до проходу на шатл. Усередині залишалася порожнеча.

— Ого, як драматично. Прямо в дусі героя флоту, — пролунав різкий, неприємний голос.

Монк майже фізично відчув, як у нього скрутився шлунок. Андрюс. Як завжди в потрібний момент. Політ офіцер був не сам — поруч стояли кілька космодесантників з Нови, загрозливо хмурячись. Від їхніх поглядів холодком тягнуло по спині.

Монк криво всміхнувся й спокійно спитав:

— Мене арештовано?

— Ні, поки що ні. Але моя б воля… — Андрюс дивився на нього з таким презирством, що, здавалося, ось-ось сплюне. — Я взяв на себе відповідальність забезпечити тобі супровід, щоб ти не вчудив іще якогось подвигу по дорозі.

Деякі люди на станції почали обертатися на них. Монк скривився, вдихнув і, не змінюючи спокійного тону, мовив:

— Сер, думаю, у ваших інтересах провести мене на корабель так, щоб це не виглядало, наче я під арештом.

Андрюс почервонів, наповнюючись злістю.

— Слухай, ти… Зовсім злетів з котушок? Уже наказувати мені хочеш? Я таких "героїв" добре знаю…

Монк втримався від зітхання, але втома проступила у його голосі.

— Сер, як ви думаєте, що зроблять з нами всі дипломати, коли дізнаються, що після того, як з мене зробили мало не символ флоту, ви ведете мене на корабель під конвоєм? Давайте хоча б дочекаємось прибуття на Нову. Там я у вашому повному розпорядженні.

Андрюс стиснув щелепи. Космодесантники між собою перезирнулися. Вони, здається, розуміли ситуацію краще за політофіцера.

Монк лише мовчки чекав. Зрештою той скривився, відвернувся. Космодеси посміхнулись, один з них підійшовів  поплескав Монка по плечі, й тихо мовив:

—Так йому. А тепер ходи на судно. Не провокуй його іще більше.

Хлопець посміхнувся, й спокійно пройшов на шатл до Нови. Що ж велкам назад на рідний флот.  Він пригасив в собі роздратування. Так, він очікував на чергові неприємності, але, щоб так швидко…здається, він зрозумів, за, що Андрюс до них  потрапив. Ні стратегічного бачення, ні розуміння ситуації, ні тактовності. Монк загадав Захарію та Віктора. Он вони справжні профі. Один не підвищуючи голосу, та без шоу спокійно його завербував, інший також в спокійній манері провернув тільки з ним кілька операцій. А цей…  Він ледь не сплюнув.

Шатл причалив до корабля. Відчинився шлюз. Вони пройшли до виходу де їх чекала чергова зміна, і що неочікуваною старпом Саллі. Монк скривився. Та той тільки мовчки кивнув й промовив:

—Есіне, відколи ви в нас ми не сумуємо. Ще б ви так сумлінно працювали, як в різні ситуації потрапляєте. Вас чекає капітан.

Обернувся до Андсрюса, який збирався було но йти.

 І вас політофіцере також. Прошу.