На шляху до екскалції. Керування зоряною ескалацією#1

— Монку, що з тобою сталося, що ти весь час поліруєш рельсотрон? Може, пішов би в гідропоніку квіточки полив? Там одна аж в'яне без тебе, їй би якось сонечка… — Грімо був у ударі. Він сидів на ліжку й, як завжди перед прибуттям на станцію, чистив свій мундир, хоч той у нього й так був у стані "люкс".

— Грім, а ти знаєш, скільки разів космодес має влучити в ціль за статутом? — Монк навіть не звернув уваги на його жарти. В голові крутилися статути — десантні, флотські, навіть протоколи СБ, які надіслав Андрюс на "ознайомлення".

— Та ти ніби до битви готуєшся, а не на станцію, — Андре глянув на нього з цікавістю. — Все щось вчиш, пропадаєш з клятим Андрюсом... Монку, чого ми не знаємо?

— Та все добре, хлопці, все добре, — відмахнувся той. "У вас, може, й добре... за себе не знаю."

— Ну дивись нам, — усміхнувся Людвік. — А то ми вже ставки робимо, в яку халепу ти цього разу встрягнеш.

— І які варіанти?

— Тебе відправлять лагодити рельсу флагмана. Тебе звабить піратка, і ти втечеш із нею. Або ж тебе викраде "квіточка" й зробить своїм золотцем, — зі сміхом припустив Людвік.

— Ставлю сотку, що мене під трибунал посадять, — єхидно мовив Монк.

Грімо спохмурнів.

— Монку, ти так не жартуй. Тебе за що? Офіцерів, може, й будуть любити, але ж ти технік.

— Та жартую я, жартую...

Монк посміхнувся та відправився в адмінку. Як не верти — могло бути все. А якщо Джулія пожартувала, і він дарма набридав Андрюсу? Але з другого боку, той іще раніше говорив про подібний поворот подій, тож напевно мене чекає ще одна пригода, сумно подумав хлопець. Зате я побачу Джулі вживу. І того мудака, який з нею, — одразу додав його внутрішній голос.

— Що там, готовий оформляти замовлення та тягати то все на корабель? — Скотті також був сам не свій.

— Шефе, щось ви нервові, — спокійно спитала Вінкс. — Я думаю, ви себе накручуєте…

Корабель загудів — вони вийшли з гіперу. Одразу по всьому кораблі прокотився сигнал підвищеної уваги, а тоді голос, трохи спотворений відстанню, прогудів:

“Фрегат Нова. Говорить заступник командувача СБ 7-го флоту, капітан 2-го рангу Моріс Леблан. Ваш капітан та деякі офіцери підозрюються у службовій недбалості, яка спричинила великий дипломатично-політичний інцидент та загибель членів екіпажу. Просимо слідувати до 3-го доку. Увага: при недотриманні вимог вас оголосять бунтарями та подавлять усіма силами ескадри. Передачу закінчив.”

— А швидко вони, і гарні слова дібрали. Молодці. От вміють же працювати, коли схочуть, — криво посміхнувся Монк ошелешеним Скотті та Вінкс.

— Монку, а ти звідки знав? — Вінкс іще в шоці дивилася на нього. — І давай не мовчи, бачу, що знав.

— Вінкс, тільки не кажи, що я поганий провидець. Бо щойно виграв парі — я на те спорив із хлопцями години дві тому. Кажись, 400 кредитів мої.

— Монка теж під трибунал пошлють, — загудів у динаміку Каспер. — Серж Грудер так і не приходить до тями, хз чи його медкапсули бази витягнуть. А у взводі Монка втрати. Нас будуть бити. А його… Монку, тікай на фронтир, я рахував — ти не відіб’єшся…

— Та якось буде… — знизав плечима Монк. — Ну, принаймні я можу від вас чекати на передачі в тюрязі?

— Та пішов ти, дурню, — видихнув злий Скотті. — Нам там взагалі не мало бути, і ми по протоколу йшли. А нас судити? То якась прутня, народ.

Корабель слухняно ліг на вказаний курс. За кілька годин вони пристикувалися, і з ними знову вийшли на зв’язок:

“Екіпажу покинути судно. Полісам не противитися.”

Скотті вилаявся та відправився на вихід. Монк, давлячи переживання, послідував за ним. Відстоявши в черзі, він підійшов до полісів, які сканували доки. Простягнув термінал. Станційний поліс зчитав дані і спокійно мовив:

— Воєнний офіцер, командир резервного взводу космодесанту, вас заарештовано. Попрошу ваші руки й не чинити спротиву.

— Полісе, за що його заарештовано? — як із повітря виник Андрюс. Офіцер СБ корабля був при параді з планкою відзнак, а при боці — його лазпістолет. — На обличчя порушення статуту про ВП, параграф 5, пункт 3. Чи ви думаєте, що тут статути не треба виконувати?

— А ви хто, сер? — роздратовано спитав поліс.

— Старший політофіцер, начальник розвідки фрегата Нова, кан-лейтенант Андрюс. І взагалі чого ви не представилися? Знову протокол порушуєте?

— Сублейтенант Вуніч, сер. Це ж просто формальність…

— Не знаю, як у вас, але в нас на цих формальностях флот стоїть. Може, я вам усе ж зачитаю ваші наступні дії?

— Сер, ну а що це змінить? Ми його й так арештуємо.

Поки Андрюс сперечався з полісом, Монк швидко кинув погляд на офіцерів судна. Капітан хмурився, старпом Саллі стискала кулаки. Він знайшов очима Ешлі — та була бліда. Монк спокійно їй посміхнувся, вона ледь не розплакалася.

— Сер, тут вказано, що підозрюваний допустив злочинну халатність…

— Підозрюваний? То якого біса ви його арештовуєте? Ви його вже засудили? Відколи суди відбуваються за такою схемою?.. Дайте вгадаю: всі інші, кого ви збиралися арештовувати, також “підозрювані”? Що це за змова?

Один із полісів, який до того мовчав, не витримав:

— Та що ти собі дозволяєш, штрафнику? Хочеш прикладом по морді?

Андрюс єхидно посміхнувся, підійшов до поліса, усі напружилися. Він повільно промовив:

— А що це ми, капрале, хамимо старшим по званню? З якої діри вас тут набрали?

Офіцери завмерли. Відчувалося, як усі напружилися. Поліс не повинен був такого казати. Всі це знали.

— Пане Андрюс, — зненацька пролунав новий голос. Усі обернулися: до них ішов сам заступник командувача СБ 7-го флоту, капітан 2-го рангу Моріс Леблан. — Наказую вам перестати перешкоджати роботі полісів. Я подам рапорт про вашу непрофесійну діяльність.

— Сер, — Андрюс був сама невинність, — сподіваюся, ви там не забудете вказати всі численні порушення статутів, які щойно допустили ваші люди?

Леблан почервонів. Вперше за всю розмову він виглядав не так упевнено. Навколо офіцери почали обмінюватись поглядами. Монк єхидно подумав:

"Що ж, схоже, Андрюс таки зміг вибити у них ґрунт з-під ніг. Але, на жаль, це не означає, що він уже все розрулив…"

— Ви хоч розумієте, що йдете під трибунал? — врешті вичавив СБшник бази.

— За те, що дотримуюсь статутів флоту? — спокійно спитав Андрюс.

— Ви підриваєте дисципліну, ви потураєте злочинцям! — мало не зірвався на крик Леблан.

— Сер, то ви їх уже визнали винними? Відколи ви тут дисциплінарний комітет генштабу?

— Офіцере, ви забуваєтесь! — вже кричав Леблан.

— Сер, нагадую, пункт 4, параграф 5. Цитую: при ситуації, коли одне судно, або члени його екіпажу з одного флоту діють на території чи зоні відповідальності іншого флоту… — повільно цитував статут Андрюс.

Капітан другого рангу Леблан вилаявся:

— Я вам цього так не спущу!

— І що ви зробите? Знищите мою кар’єру, відправивши працювати на судно, де всі штрафники? А чекайте, сер… — єхидно кинув у нього Андрюс. Командувач СБ флоту розвернувся та пішов.

— І що нам робити? — сумно спитав флотський поліс.

— Виділити кімнати в гостьових приміщеннях, видати всім підозрюваним їхні справи, відправити рапорт у СБ третього флоту, — капітан Джонс спокійно віддав команди, а тоді як рикнув: — Виконувати! — поліси аж повідскакували.

— Ну й тепла зустріч, — стиха мовила старпом Саллі. — Джоне, ти впевнений, що нам не капець?

Монк зауважив, що тільки в моменти найбільшого хвилювання вона називає його по імені. Капітан втомлено посміхнувся:

— Так, ви чули команду. Все опечатати. Монк, Андрюс, Бром, Вільямс, Рован — ви тут стійте.

Поки екіпаж кинувся на корабель виконувати наказ капітана, той оглянув їхню невелику групу.

— Отож, ми підозрювані в недбалості, саботажі і т. д. Із слідством вести себе чемно. Не давати коментарів. Якщо що, посилатись на мій наказ. Я відправив звіт на наш флот. Монку, тобі особлива увага. Тебе будуть підводити до того, що ти невинна людина, яка постраждала через непрофесіоналізм офіцерів. Я сподіваюсь, ти будеш об’єктивним?

Монк обхопив руками обличчя. Ну от знову. Він сам того не хочучи опинився в центрі перепитій. Хотів було почати себе картати, але згадав ту станцію, згадав, як на відео бачив результати роботи таємничих нападників, і що вони там робили. Спокійно подивився на капітана, сумно усміхнувся:

— Сер… я простий технік. Я тактику та стратегію бою не знаю. Але я довіряю своїм офіцерам.

Капітан хмуро посміхнувся та махнув їм рукою, аби розходились. До них підійшов інший поліс:

— Сер, я кан-лейтенант Вест. Перепрошую за непорозуміння. Вам виділені кімнати. Попрошу вас здати зброю. Чи потрібна вам якась поміч? Може, ми вас пропустимо через наш медблок? Бачу, он ваш енсін ледве стоїть на ногах. І прошу за мною. Решту екіпажу розмістять мої колеги.

Капітан кивнув офіцеру Весту й відправився за ним. Монк послідував слідом. Ну що, починається нова пригода. Він сумно думав про те, що замість того, аби ловити тих виродків, їхні колеги зараз будуть займатись тим, що їх спробують посадити.

“Курча, і це флот, який має бути на сторожі закону? Не дивно, що на фронтирі те, що я пішов у бійку, сприйняли майже як подвиг. Який дипломатичний скандал? У нас є процедура, а тут ми винні. Ні, я, блін, ненавиджу цю систему. Так, капітан наш мудак, Андрюс також, але за весь час, що я на Нові, вони нічого такого дурного не зробили. Що той, що той за своїх стоять горою. А тут ці… колеги, своїх же будуть бити. Не дивно, що Домініон нас взуває.”

Вони зайшли до приміщення, яке їм виділили. Типові армійські кімнати – мінімум всього, тісно, але після кубрика здавалося навіть затишним. Монк хмикнув — ну добре, що Андрюс відбив, а то сидів би зараз у камері. А тут он тобі і ліжко, і кухня з якимось харчовим автоматом.

"Спробую, що тут за харчові концентрати. Може, вони такі мудаки, бо в цих пайках щось явно не те?" – пробурмотів він подумки й криво всміхнувся.

Але радіти не було сенсу. Скоро все так закрутиться, що стане гаряче. Ти ж це відчуваєш, правда?

"Та ти просто вже не можеш без цього, хлопче. Зав’язуй, поки не пізно," – єхидно кинув внутрішній голос.

Монк натиснув кнопку на харчовому автоматі й сперся на стіл, вдивляючись у стіну. Зав’язати, га? Вже запізно.