На шляху до екскалції. Керування зоряною ескалацією#1

— Слухайте мене сюди. Справи у нас не те щоб добрі, але й не настільки кепські, щоб одразу лягати в могилу, — капітан Джонс спокійно обвів поглядом офіцерів і Монка. — Я таки зміг пробитися до нашого флоту. Дякувати Андрюсу.

Він коротко кивнув політофіцеру.

— Бо, як виявилося, мій попередній рапорт… опинився у спамфільтрі  на мейл-сервері станції. Чудеса, правда?

— І що нам робити, сер? — лейтенант Вільямс нервово постукав пальцями по столу. — Це вже не просто допити, це тиск. Я вже пробував і так, і сяк відбиватися, але боюся, вони мене притиснуть. До речі… де лейтенант Сарк?

— У медблоці, — озвався Андрюс. — Але, боюся, він буде грати проти нас. Він же приписаний до цієї станції.

— Сарк є Сарк, — Джонс похмуро зітхнув. — Він чесна людина.

— Сер, чесну людину можна купити. Або залякати, — Андрюс сьорбнув кави. — Але поки нас так жорстко пресують, ми мусимо чекати наших.

Капітан перевів погляд на Монка.

— Енсіне, що в тебе? Ти тут найчастіший гість на цих допитах.

— Лажа, сер. Моє керування взводом будуть розглядати… в деталях. І не просто так — із залученням курсантів.

Джонс стиснув кулаки.

— І як вони це мотивували?

— "Слідчий експеримент", сер.

У кімнаті запала тиша.

Тільки було чути як Андрюс сьорбає каву. Всі подивились на нього,він неприємно посміхнувся.

— Що, Монку, ти чого боїшся? — політофіцер підійшов до вікна, глянув туди, тоді на Монка. — Не тупи, ти ж у нас герой. То й будь собою на експерименті. Більше пафосу, сип інструкцій, посміхайся дівкам, провокуй Леблана. Якщо хтось із нас і найменше винен, то це ти: ти потрапив у таку ситуацію, що інший технік уже давно від страху помер би, а ти ще й бився, і помагав.

— Не забувай, що він формально порушив і твій наказ, - капітан весело посміхнувся своєму політофіцер, й показав на томик статуту флоту, що валявся на столі поміж горняток із кавою, та обготками швикої їжі й снеків.

—Заблудився під афектом, як побачив кадри переробки шахтарів зі станції на кіборгів, — спокійно мовив Андрюс, тоді невесело розвів руками, й постукав пальцем себе по скроні— у Монку вибору в тебе майже нема: тут або тебе садять, або навіть якщо виплутаємось, то ти отримаєш в особову справу запис, що ти ще той авантюрист. Так будь собою.

— І це каже людина, яка хотіла його посадити сама, — з єхидною посмішкою сказала старпом Саллі.

— Так як буде чудити проти корабля, то й посаджу, — парирував Андрюс, — а тут хлопець посипеться, вас точно примажуть, а там…

Всі закивали. Монк зітхнув, лайнувся про себе. Андрюс поплескай його по плечі. Хлопець силувато усміхнувся, а тоді  кинув всім та відправився в каюту, прокручуючи сотні разів діалог, який буде вести, та потенційні питання, якими його могли валити. Есін вирішив, що спробує зіграти спочатку впевненого новачка, а тоді вже як вийде. Хлопець подумав про Джулію, яка чи не вперше буде оцінювати його не як друга, а як сувора тактик. Знаючи дівчину, він не сумнівався, що вона після цього розбору скаже, що він абсолютний некомпетентний нуль, який наробив стільки помилок, що просто гірше бути не могло. Раптом перед його очима з'явилась довольна морда Леблана, який погладжував дівчину по спині й говорив: «Ну бачиш, з якими ми ідіотами маємо справу».

Він зі злості мало не перекинув ліжко. Потім спробував трішки заспокоїтись. Відкрив термінал, зайшов у соцмережу. Знайшов сторінку Ешлі, написав: «Іще не спиш?» За секунду лейтенант відповіла. Монку стало якось легше на душі. З годину вони переписувались то про те, то про се. Він уже збирався було спати, як отримав і меседж від Джулії: «Тримайся». «А згадала, невже вирвалась з колінок свого майора?» — зло подумав хлопець, але потім все ж посміхнувся; як би там не було, вона таки хоч слово підтримки йому сказала. Раптом йому в голову прийшла ідея, він розсміявся: ну зараз я тебе здивую. Він узявся рукою за стійку ліжка, сфоткав, підписав «тримаюсь» і відправив їй. Отримав: «Дурень». Усміхнувся. Спілкування з дівчатами трішки підняло настрій.

Тоді ще зайшов у загальний чат їхньої рубки й відписав хлопцям: «Де мої кредити? Мені завтра тікати на фронтир, чекаю на гроші на квиток». Грімо не стримався, набрав його по відео. Людвік та Андре дивіться зборку.

— Ну ти герой, що там такий настрій маєш?

— Завтра мені треба буде з тактиками воювати, так що все може бути. А як ви там?

— Та скучно як на курорті. Ти, Монку, тримайся там, бо хто нас буде приценсами дивувати?

— Окей, тримайтесь там. Я ж є я, попереду ще більші пригоди. Бувайте.

 Коротко засміявся. Що ж, от тепер — йдемо спати. Завтра зранку в нас шоу. Тактики, тримайтесь: дикий технік іде по ваші душі й дівочі серця.

Ранком він встав за годину до підйому. Відправився на кухню шукати Андрюса. Той якраз курив сигарету, попиваючи синтекаву.

— Ну, що, готовий?

— Та думаю, так, хлопець зітнув, - Що лишається?

— Дивись, будуть тебе ганяти жорстко. Я не тактик бою, не знаю, чи зможу прикрити. Але щось будемо думати.

— Ну тоді, сер, йдемо.

— Та чекай, дай хоч докурю; до речі, може ти будеш?

— Ні, сер, не люблю я це діло.

— Монку, Монку, а я тільки став тебе вважати нормальною людиною…

— Сер, давайте хоч нині без провокацій.

Андрюс засміявся, стусив дим із сигарети й весело промовив:

— Спробувати варто було. До речі, занудство також використовуй — працює. Ну пішли.

Вони пройшли до конференц-зали, де мала відбуватись дія експерименту. Монк побачив, що його чекають кілька офіцерів із нашивками тактиків бази та десанту. Поправив кітель і сів за місце біля монітору, вичікувально влаштувавшись. Поступово почали приходити курсанти. Він із задоволенням помітив, що Джулія прийшла не разом із Лебланом, хоч той безцеремонно сів біля неї, відтіснивши невисоку чорняву дівчину.

Він обіцяв собі не проявляти емоцій, але час від часу кидав короткі погляди до неї. Леблан, помітивши це, зморщив ніс і став червоніти, що ще раз підкреслювало, як неприємно йому виглядає ситуація. Він не міг приховати своєї неприязні до Монка.

— Ну нічого, ти мені також не подобаєшся, — подумав хлопець, — і що з того?

Нарешті прийшов полковник Піреллі, який мав вести експеримент — невисокий тучний чоловік, радше схожий на випадкову людину з бару, ніж на експерта флоту з десантних операцій.

Він прокашлявся і проговорив:

— Ну що ж, занесіть у протокол: слідчий експеримент з тактичної оцінки дій енсіна Монка починається.

Джулія піднесла руку.

— У вас є питання, курсант-стажер?

— Так, сер. Ми більше — тактики флоту. Тут буде розбиратись тактика бою піхотинців; навіщо нам брати участь у цьому експерименті?

— Для загального розвитку, — єхидно відповів полковник, потім повернувся до Леблана: — Ваш куратор з підготовки, хіба не говорив вам, що офіцер-тактик корабля має розуміння тактики бою піхоти корабля, аби дати вірну оцінку діям? Я розчарований.

Джулія змовкла. Було видно, що Леблан почервонів як червоний рак. Монк подумав: ну, нащо ти так підставляєшся — ти ж знала відповідь.

Тактик включив симуляцію, побудовану на основі дій взводу Монка. Хлопець наче повернувся в той день. Заболіла голова. Йому здавалося, що він зараз почне кричати. Перед очима заблискали вибухи: он вони починають, он там сержант веде їх на поміч — удар, прийом командування, відступ; він лишається прикривати командосів. — Чорт забирай, ми робили їхню роботу, — мляво подумав він.

Він підпер обличчя руками, спробував трохи заспокоїтися. Почулося шаркання. Полковник Піреллі, здавалося, вже не мав терпіння і наближався до Монка, який сидів, намагаючись зібратись та хоч трохи прийти в себе, не звертаючи особливої уваги ні на кого.

— Ти все ще намагаєшся відійти від відповідальності, енсине, і переконати всіх, що ви вірно діяли? — голос тактика був холодним і злісним. — Чому твоїй команді не вистачило розуміння дотримуватися зважених наказів і не лізти в саме пекло? Чому ти, як замкомзводу, не передбачив цієї ситуації, коли твої солдати були вимушені розплачуватися своїми життями за непродуманий відступ із поля бою?

Монк підняв втомлений погляд, важко видихнув, стис кулаки. скрипнв зубами. Тоді важко видихнув, й спробвав відповівсти відсторонено.

— Сер, я подавав це в рапорті і ще раз поясню тут при всіх. Місія була іншою — по протоколу зборів, задача була: зайти, дослідити, вийти. Те, що потім розгорнувся бій на станції, яка за всіма даними мала бути як мінімум нейтральною, — самі маєте зрозуміти: так буває у випадку, коли патрулі, які були у цьому районі, допустили якусь помилку. Думаю, ви ж як тактик бою піхоти знаєте, що часто бій іде не так, як ви плануєте в теоретичних умовах.

Джулія знову підняла руку. Піреллі кивнув.

— А ви потім проводили симуляції цього бою на предмет можливості провести його інакше з іншими змінами? — запитала вона.

Монк спокійно глянув на неї і посміхнувся.

— Так, за симуляціями наш відступ у тій же ситуації можна було провести краще лише з шансом у 25 відсотків.

Один із офіцерів, який вів допит, засміявся з презирством.

— О, так? А тепер ти ще й у нас стратег? Чому не подумав про це раніше, коли збирався на місію?

— О, так? А тепер ти ще й у нас стратег? Чому не подумав про це раніше, коли збирався на місію? 

Полковник Пірелнні гялнув на нього довгим поглядом:

—Ти ж замкомвзводу, це твоя робота — планувати, передбачати, забезпечувати. Не вистачило часу,вміння так? Чому ви взагалі пішли різними маршрутами? 

Монк стиснув зуби, потім розтер лице рокою, потім якомога спокійніше відповів:

— По-перше, сер, я не піхотинець, вірніше не так, я технік, і одночасно піхотинець з ревервного взводу, сформованого лише кілька місяців тому. Далі, коли сержант був важко поранений, я діяв по ситуації, і приймав рішення так як вважав за потрібне, і як висттачило моєї компетенції. 

Лаблан холодно розсміявся:

—Тобто в тебе вистачило компентенції тільки не слухатись наказів?

Монк смикнувся як від удару,люто глянув на нього, й повільно мов малій дитині пояснюючи сказав:

— Сер,Якби я не підійшов зі своїми хлопцями, ми б не витягли всю операцію, оцінка нашого тактика - при відході мого взводу знищення наших сил більше 60%.

Він обернувся до полковника Піреллі, й старанно добираючи слова промовив:

—А що б ви зробили на моєму місці, сер? Маю питання до вас як тактика, а як часто особисто ВИ планували мудрі тактики після того, як вас атакували?

Тактик не зміг стримати свого гніву, його обличчя почервоніло.

— Есіне, мені здається ти перейшов межу. Скажи чесно, ти просто не хочеш визнавати, що не зумів організувати нормальну тактику бою  для своїх солдат. Всі рапорти, всі допити, ти взяв на тактику відбиватися від своїх помилок замість того, щоб сказати, що дійсно все пішло не так. - він почав ходити по залу туди-сюди, - Всі твої звинувачення у бік розвіки 7го флоту — це просто спроби уникнути відповідальності.

Монк ледве помітно посміхнувся, розуміючи, що тактик намагається його провокувати.

— Сер, якщо б я почав усе виправдовувати, ми б тут сиділи до наступної атаки. Я сказав, що діяв за обставинами. 

Андрюс який до того мовчав, глузливо глянув на Піреллі

—Пане полковнику мені здається чи ви хочете ви ще більше зануритися в теоретичні "що як?" Може б вам варто було припинити займатися нісенітницею і просто взяти до уваги результат?

Піреллі на мить зупинився, люто глянув на Андрюса, але потім спокійно продовжив:

— Результат? Слухай, я не за результат, я за дисципліну і підготовку. А ти навіть не розумієш, де і коли він допустив помилку.- тоді повернувся до Мока, і тицьнув в нього товстим пальцем, -  Ти продовжуєш скидувати провину на інші фактори, але не хочеш визнати, що як командир ти просто розгубився, і облажався.

Андрюс, знову не витримав.Він потягнувся було по сигарети, але глянув на курсантів, відтягнув руку від кишені, і знову єхидно промовив:

—Пане Піреллі, я розумію, що ви  справжній тактик! Адже це так легко, звинувачувати його за те, що він не мав навчальних умов? Давайте подумаємо: ви тут розповідаєте, як усе має бути "по ідеї",- він уважно подиився на курсантів, деякі з них стали йому кивати, тоді обернувся, і тоді вказав пальцем на Монк,-  а цей хлопець реально діяв у реальному бою, коли всі ваші теоретичні стратегії не спрацювали. Може, він не розуміє більше за вас, але він був в тому бою. А ви бували в таких боях? 

Тактик перевів погляд на Андрюса, намагаючись стримати гнів.

— Я не говорю, що він не може організувати ситуацію, я говорю, що він повинен був робити це з самого початку, а не на останньому етапі. Технік чи не технік — це не виправдання для командування.

Монк знову знизив плечима.

— Моя робота — техніка, сер. І я роблю свою роботу,- він глузливо гялянув на комісію, - як хочете готовий пройти додаткові перевірки  з боку головного ІТ техніка бали.

тоді почав ходити туди-сюди по приміщенні, біля карті на якій розбирався бій

—А щодо бою - я, і далі стою на тому,  в даній ситуації я діяв відповідно до обставин. Чи можливо було витягнути більше?- він знизив плечима, - Так, сер, я і не заперечую. 

Тоді вказав на свою нашивку техніка поверх нашивки піхотинця,

- Проте ми резервний взвод, ми свою роботу зробили, прийшли тоді коли був переломний момент. Сер, привсій повазі до вас,але може, вам було б краще повернутися до теоретичних вправ і викликати на оцінку моїх дій тих хто дійсно має бойовий досвід.

Полковник Піреллі скочив червоний як рак. Здавалось він був готовий кинутись на Монка:

—У вас, іще вистачає наглості  давати поради? Ви недоофіцер, який допустив втрати.

Андрюс повільно прокашлявся:

—Сер попрошу утриматись від провокацій, весь цей діалог в нас відбувалася спроба психологічно задавати енсіна. Це не розбір його тактики бою. Це банальне судилище, і спроба продавити свою думку. Сер, я не тактик. Я не космодес, я розвідник-сбшник, але, і в мене виникли сумніви у вашій компетенції. Боюсь нам потрібно іншого експерта для оцінки дій енсіна.

— Ви усвідомлюєте, що ваші дії призвели до неприпустимої ситуації? — голос капітана лунав твердо.

Монк втягнув повітря крізь зуби, перш ніж відповісти: — З усією повагою, капітане, але якщо б я цього не зробив, то...

Двері залу розчахнулися.

В приміщення увійшло троє. Попереду — чоловік у формі Генерального штабу, за ним — представник Третього флоту, а поруч крокував ще один офіцер, на формі якого виблискував знак Сьомого флоту. Всі троє випромінювали холодну впевненість.

Зала заніміла.

— Досить, — голос головного прибулого був спокійний, але пронизував мов крига. — Всі негайно припиняють це фарс.

Піреллі звівся на ноги. — Комодоре...

— Ви що, зовсім подуріли? — чоловік повільно обвів поглядом присутніх. — У вас тут база невідомо кого під боком, а ви розбираєтеся з якимось техніком? Ви серйозно?

Монка наче не існувало. Він стояв, слухаючи, як його доля вирішується навіть без його участі.

— Суд припинено. Всі розійшлися, — продовжив комодор, навіть не дивлячись на капітана. — Ми маємо важливіші справи.

По залі покотився глухий шепіт. Офіцери неохоче почали підводитися з місць, один за одним виходячи із залу. Монк лишився стояти посередині, не знаючи, чи радий він такому повороту.

— А ви що тут стоїте? — раптом звернувся до нього представник Третього флоту. — Вільні.

Монк мовчки кивнув і попрямував до виходу. В голові крутилася тільки одна думка: він був просто піщинкою у великій грі. і йому це це знову не подобалось.