На шляху до екскалції. Керування зоряною ескалацією#1

— Тобто, що буде з вашим резервним взводом, - лейтенант Вільямс, подивився на Монка здивованим поглядом.

—  Ну ж сержант Грудер списаний з корабля, - знизив плечима Монк - а саме він нас тренував, ганяв, і тд.

Вільямс поморщився, потер очі. По ньому було видно, що він так, іще й не відійшов від трибуналу. Запале обличчя, трохи загнаний погляд. Очі із слідами дикої втоми та страху.

—  І старпом,не придумала нічого краще, чим спихнути це на мене так?

—  Так сер, вона мені так, і сказала, йдіть до начальника силової служби. Він вирішить, що з вами далі робити.

— Добре, поки вертайтесь до своїх обовязків, а я поки подумаю над цим.

Монк козирнув та відправвся на перевіряти як там працює один з рельсотронів. Він пройов мимо двох астрогатоів які єхидно поцікавились, чому він нині без скафандра. Невже подобається працювати голим. Хлопець навіть  не звернув увагу на насмішників. Натомість змійкою проліз в шахту яка вела до приміщення з стрілякою та методично почав проводити чергову діагностику. І чим далі тим більше він про себе лаявся. Він нахилився до відкритої панелі рельсотрона, пробіг поглядом по черговому блоку деталей, що спалахували на екрані. В голові пролунав - звичний вирок: «І цю  пукаллку треба б міняти». Ось тільки як це зробити? Верф зі нормальною ремонтною майстернею була достобіса далеко. Якщо капітан очікує неприємностей  то треба бляха кинути всі сили і час для ремонту цієї штуки, але його інтуїція єхидно підказувала, що поки вони намагаються її виправити, рельсотрон ще пару разів здригнеться і остаточно помре, а корабель залишиться без одного з основних аргументів у бою. Капітан точно йому за це дякую не скаже.

Монк на кілька секунд закрив очі, вслухавшись у далекий шум двигунів. Далі знову запустив рельсотрон на діаностику. Нарешті він почув той характерний звук, коли рельсотрон проходить через перезарядку.Так то он де проблема якраз зношений механізм перезарядки. Він знову відкрив очі й нахилився ще нижче, вивчаючи вузол механізму. Він іще раз вилаявся, на людей які додумались ставити на корабель рельсотрони кількох різних типів та поколінь. Виглядало так, що цей був самим древнім, і навіть виоготовляти деалі для нього - іще та морока та квест. Перед його очима пройшла вибухова реакція на високій потужності яка викликала нестабільність енергетичних потоків, ну а далі привіт перевантаження та мінус кілька кают та дірка в кораблі метрів так з двадцять. Він брудно вилаявся — йому було зрозуміло: навіть з урахуванням всіх костилів які мал в своєму запасі незліченні покоління технівки Нови, з врахуванням їхнього обмеженого часу на ремонт, це не виправити.

— Чорт, — пробурмотів він, потерши лоба. — Все одно, якщо дійде до того, що він злетить — корабель бути в такій дупі бою, що діркою більше діркою менше вже не буде мати значення.

І все одно, цей “дідусь”, як він його прозвав, міг і раніше  не витримати.Могли якісь занадто ревні артилеристи десь помилитись, і пустити йому стресс-програму, і все. А винний хто? Правильно технік, який звіт то подав, але не зміг зремонтувати те, що треба в якийсь музей, або порадарити якомусь фронтирному дикатору якого треба прибрати, і сказати, що ця штука зробить неймовіний бадабум. Головне, щоб це сталося після того, як вони будуть бажано за сотні годин льту від людини якій вони презентували такий чудовий бадабум й головне отримають новий робочий рельсотрон. Він знову ковзнув поглядом по консолі. Сигнали несправностей почали спрацьовувати, як на затриманому кадрі, кожен елемент сигналізував про наближення критичного моменту. Він вимкнув симуляцію стресс-тесту.

«Не хочу бути правим, але напевно пора йти до Скотті, будемо думати на дві голові, що робити з цим усім», — знову спливла думка, але його внутрішній  голос повнй єхидства пробурмотів : «Ну герой, а ти, що би робив? Ну так Монку, ти як завжди то правий. Але ми жевомо в реалному світі. Сам про це говорив тому індику з тактиків 7го флоту. Думай як викрутитись, бо знаючи тебе нам ця штука треба буде. Щось тихо стало, абач пригод нема. Думай дурику що робити».

Він розплющив руки на панелі, знову перевіряючи стан системи охолодження. Після кожного аналізу він відчував, що шансів на врятування цього рельсотрону стає все менше. Останній ремонт, якому він піддавався роки два тому, був лише тимчасовим, а тепер його майже розриває на частин. Виглядало так, що старий рельсоторон був не на межі, а давно уже поза нею.

— Це вже не ремонт, і не лотерея, це вже танці на кісткаї — пробурмотів він. — І якщо я не придумаю як станцювати так, аби щось вийшло....

Знову поглянув на дисплей. Він би міг спробувати склепати якогось франкенштейна, але яка надійність буде якщо замінити стару систему заряджання на аналог з новішого рельсотрона,і допиляти напильником як колись говорили на Террі? І чи готовий він забирати в більш працюючих рельсотронів необхідні, і їм елементи?? І хто взагалі готовий ризикувати поставити свої підписи на акті виконаних робіт на такому? Та Андрюс перший його посадить за саботаж. Та бо то так, і буде виглядати гірко подумав Монк

Тиждень потому

— Знаєте яка в нас буде на цей раз місія? -Грімо як ураган увірвався в їх кубрик.

— Знову якась дупа, - пробурчав Людвиг-, знову стріляй, висаджуйся і під трибунал Монка посилай?

— Та пішов ти, - беззлобно відгаркнувся Монк, він саме прийшов від Скотті, з яким останній тиждень намагались реанімати рельсотрон. На 3 голови, Каспер вирішив, також їм підсобити, і видав море інфи про рельсотрони того типу,  що Монк подумав все то швиденько запихнути собі в архів та видати якусь роботу. А що Монк-історик звучить.

— То хочете почути чи ні? - Грімо вичікувально став  у дверях.

Три голови повернулись до нього,три пари очей подивились на Грімо, Андре з жахом, Монк з втомою, Людвіку як завжди показував цілковиту байдужість.

— Так от нас в систему Доротея посилають. Будемо супроводжувати вантаж гуманітарки від республіки. Він якраз застряг був у Республіці Волька. - Грімо пройшов до койки, і блаженно ліг, потім продовжив, - судно яке їх супроводжувалось пламалось, і вирішили прислати нас. А той хлам відтягнуть на базу на ремонт. От тако от.

— А що туди повезуть часом не знаєш? - Людвик проявив цікавість вперше за всю розмову, - іще й під охороною. 

— Та то секрет, але мої джерела, - тут Грімо переможно посміхнувся, і важко видихнув, так наче важко для цього працював, - так от мої джерала кажуть, що це буде мед вантаж. Там усякі капсули діагности, медкартриджі, антибіотики, і тд. Цінна річ. 

Монк вилаявсся про себе, чомусь йому подумлось, що це не буде секретом , та й маршрут напевно уже у всіх кому треба. Він кляв свою везучість— на фронтирі це може бути сприйнято,та чого може, точно буде, як кращий подарунок для піратів. Правда подарунок з зубами. Проте він був готовий поклястись, що жадність та бажання наживи комусь тай так вдарять у голову, що він наважиться на спробу хочаб атаки на них.

"Медикаменти, антибіотики, діагностичні капсули,зовсім не пахне мегапризом — подумки перераховував Монк. — Ну і кого я обдурюю, це все для них набагато цікавіше, більше навіть ніж стратегічні матеріали як то паливо до кораблів, чи трансметали. Їм би вистачило кілька контейнерів з усім цим аби окупити всі витрати на бій якщо зможуть заволодіти грузом, адже на Фронтирі немало хто віддась великі гроші за доступ до сучасних медчних технологій без усяких умов. От взяти до прикаду тих виродків які на базі шахтарів на кіборгів пустили, їм би таке пригодилось, а таких тут море…".

В його уявві, десятки піратських ватажків фронтиру уже заправляли свої кораблі паливом, та споряджали торпеди та БК до рельстотронів. Так ризик великй іще раз подумав він, але якби я був піратом, і мав непогану флотилію, я б сам спробував таку атаку. Отже наш кеп готується недарма. Всі ці препарати мали велику цінність, і для них, піратів, це були не просто предмети торгівлі — це була золота жила.

"Що ж, також тут замішана політика на Фронтирі. Адже якщо ми як Республіка Артан передала цей вантаж тій так званій Республіка Волька, то знайдуться, і ті, хто спробує відбити цей вантаж суто для того, аби перешкодити нашій спробі діяти мякою силою. Той же ж Домініон чи Султанат Небасного Султана з радістю допомуть вантажу не дійти до місця призначення. Тим більше, їм навіть не треба використовувати для цього власні сили. Достатньо пустити кому треба інформацію, а далі їх фронтирні друзі уже справляться самі. Немає нічого такого, чого пірати не могли б зробити, коли на кону стоять  безумовно стратегічні медичні ресурси які зможуть підняти престиж їх бандитських оплотів. Лише за одну дозу велику антибіотиків в фавелах Драгон-сіті можуть зарізати, а тут… ".

Він ще раз задумався над ситуацією, прокручуючи варіанти, що могли б статися. "Не думаю, що це все обійдеться без перестрілок Навіть якщо ми маємо велику перевагу у та озброєнні, їм цього вистачить, щоб спробувати відкинути нас від вантажу або просто висунути ультиматум. І хто б не був на боці тієї гуманітарної допомоги, вони цього не залишать".

Він поїжився, знеанацька йому здалось, що , він відчував на собі вже цей погляд — голодний, хижий, який пірати залишають за кілька миль від потенційної здобичі.

"Ну, принаймні, на цей раз я вже не один в цій історії. побачимо наскільки Нова готова дати відсіч, особливо після того, як нас покришили на станції, треба ж нам реабілітуватись за це. Стоп чекай… я здається зрозумів, нас могли сюди спеціально відправити, аби перебити інфу про поразку на станції успішною важливою дипломатичною місією. Адже це буде так гонорово, саме корабель 3го флоту доставив в цілості та безпеці важливий груз чим вніс вирішальий вклад у якусь дипломатичну гру. Може я себе накручую, але виглядає достобіса реально.  Та й хто, якщо не я, візьме та й потрапить на черговий такий жарт від долі?" як там говорилось “від трибуналу до Серця Героя ми пройдемо шлях”. Монк зло розсміявся, хлопці здивовано обернулись до нього.

—  Не звертайте увагу, один жарт згадав, - вирішив не ділитись своїми думкам з хлопцями Монка.

— Ну то давай ділись із нами, - пробурчав Людвик, - а то ти вічно як не рельсотрон свій в шатхі драєш, то намагаєшся Андрюса переконати, що то не ти у змову попав, а він поросто не ті таблетки випив.

Всі, навіть Монк засміялись. Монк подумав, а чому б і не пожартувати,і раз вони уже згадали політофіцера, то чому б, і не спародіювати його. Він прокашлявся. Хлопці глянули на нього.

— Добре хотіли то ось вам анекдот про моїх улюблений тактиків 7-го флоту, — почав він, підперши руку і дивлячись на присутніх, мовляв, зараз буде щось важливе. — Два таких "тактики" сидять у штабі, один каже: «Я, звісно, розумію, що на парері ми то все гарно придумали, але в нас нема нічого такого!» Другий з серйозним виглядом відповідає: «Та не переживай. Ми хочемо не досягти, а виглядати так, ніби досягли. Головне потім рапорт правильний подати.»

Він зробив паузу, ніби очікуючи, поки всі зрозуміють серйозність моменту.

— Вони ж не для того придумали ці плани, щоб вони справді спрацювали. Їхня тактика — це просто серія кроків, які виглядають, наче вони ведуть до перемоги. Але насправді вони лише підтверджують, що нічого робити не треба, а тільки вдаватись, що робиш. І в результаті в них під носом бардак, флот розвалюється, а всяка наволоч вважає, що вся наша республіка така.

Монк зробив ще одну паузу, ковтнувши слину, і продовжив, зберігаючи все той самий відсторонений тон:

— Як тільки ти починаєш діяти так, щоб побачили, що ти працюєш, — все йде добре. Але варто тільки почати реально діяти, як починається плутанина, і все знову стає "не таким, як треба". Бо справжні професіонали суворі тактики 7-го флоту знають одну важливу річ: краще стояти на місці і робити вигляд, ніж рухатись і потрапити в пастку.

Всі тихо засміялися, адже вони щойно вийшли з такої тактики. Порухались, а їх майже засудили.

Монк тим часом згадав про проханн Анде про суверні, ну що ж подумав він, буде тобі зараз сувеніг ГГГ. Він витягнув свою сумку, з ніші про  яку уже давно забув, бо постійно був в бою або або судах Підсміхнувся сам до себе, покопавшись у речах, і, коли нарешті дістав згорток, із хитрою посмішкою передав його Андре.

— Тримай, — сказав він, ледь стримуючи сміх. — Обіцяв привезти, з фронтиру, та щось було не до того от і маємо. Тільки не думай, що я за тебе забув. Із самого Драгон Сіті, друже.

Вдячний Андре підняв згорток, подивився на Монка, потім розгорнув його, і тут його обличчя зазвучало враженням, яке можна було б порівняти з тим, як хтось раптом усвідомлює, що забув уранці одягти штани. Він почервонів, ледь не верескнув, і випустив подарунок з рук.

— Це що, бляха боги космосу тебе забери? — вигукнув він, скривившись, намагаючись приховати невдоволення. Людвік та Грімо валялись від сміху. Монк встиг помітити як Грімо підняв великий палець догори.

Монк розсміявся, нахилившись до нього ближче.

— Та це ж найкращий сувенір! Ти ще скажеш, що не оцінюєш. Божок прямо з місцевої ринкової точки! Кажуть, що в тих хто полірує його зранку, він витрмав паузу, а тоді прошепотів, -  буде такий самий.

 Людвік та Грімо вже сміялись так, шо хапались за животи.

Андре зітхнув, намагаючись підібрати правильні слова, щоб не образити Монка, і трохи розгублено покрутив у руках сувенір.

— Слухай, я тобі вдячний, але якось воно... Не зовсім те, що я мав на увазі, — і він знову кинув погляд на фігурку, наче вона мала б згоріти під його поглядом.

Монк, насміявшись з вилазу лиця та реакції бідолашного Андре наблизився до Андре, схопив фігурку і заховав її назад у сумку.

— Ну ок, — сказав Монк, обіцяючи підняти настрій. — Це тобі не до смаку, правда? 

Він порився у своїй сумці, викинувши звідти коробку із браслетом який купив там де й фігурку корабля який невідомо де тепер, швидко закопнув браслет під койку. Тоді простягнув Андре якусь трубку:

—  Тому ось тобі щось реальне. Це монети часів колонізації планети та після розпаду імерії Тери. Вони ж, мабуть, навіть більше підуть за подарунок.

Андре підняв очі, трохи здивований, але вже з усмішкою.

— Оце інше діло, — сказав він, приймаючи монети.

Монк розслаблено обмахнувся, додаючи:

— Ну, а цей божок — він поїде куди-небудь, може, на одну з дівчат, що він ще не здобув.

Всі вибухнули сміхом, Монк сміявся разом з усіма на мить забувши про свої тривоги та переживання.