На шляху до екскалції. Керування зоряною ескалацією#1

Монк йшов слідом за спейсмарінами по орбітальній станції-порту республіки Вільна. Було видно, що станція знаходиться іще з часів перебування тут Теранського уряду, то тут то там було видно сліди характерних для таких станцій на початку колонізації слідів візерунків які відображали Теранську культуру епохи правління зоряними світами.Та багато з того було збито, завішано рекламними плакатами, чи навіть вирізано та замінено пізнішими вставками. То тут то там було видно, що ті чи інші частини станції які припасовані одна до одної були взяти з інших станцій, чи кораблів, особливо виділялась одна стіна яка мов в павутинні була вкрита цілим візерунком грубих зварних швів., Час від часу на маршруті траплялись бокові коридори чи ліфти на інші поверхи станції на яких було попередження про всяк випадок бути обережним та триматися чітких маршрутів та не заходити в коридори позначенні червоним квадратом адже це може бути небезпечним для життя. Не дивно, враховуючи стан станції та постійний брак грошей на її обслуговування.

У повітрі яке мяко кажучи було не дуже свіжим, відчувалось, що рециркуляційна система не завжди справляється зі своєю роботою монотонно лунав фоновий шум. Спочатку Монк було здивувався, але потім згадав свої пригоди з заміною керуючого ШІ антиграв генератора на кораблі, й зрозумів, що це чути як працюють антиграви станції. На компенсатори шуму очевидно не було грошей, або спеціалістів, або знаючи де вони, ні того ні іншого. Час від часу було чутно як щось на станції поскрипувало. Складалось таке враження, що ось-ось цей набір антикваріату який би точно став перлиною в колекції якогось навіженого збирача артефактів Терри, банально розвалиться. Він поїжився.

- “І як цей старий хлам іще тримається на орбіті, чи не розвалився від роботи антигравів ?- подумав він- Фронтир, що тут скажеш, ні технологій, ні грошей аби їх купити, зате гонору”.

Завернувши до стійки реєстрації на рейс до планети він побачив яскравий доказ своїх думок. На весь вестибюль розкинулось голофото правителя планети, як там його наслідного народного обранця, навігатора світу і тд Зоряного Кама. Великий Кам гонорого підписував якийсь важливий документ, навколо нього був натовп місцевих жінок який ледве не млів від перебування з таким світочем Всесвіту. Хлопець мало не скривився, але в останній момент перед ним в уяві з’явилось лице політ-офіцера Андюсра із зловісною посмішкою, й стримав себе.

- І це наші союзники на Фронтирі? Чим вони кращі за велику теологію Ансу з Королівства Рігеля з якою ми ведемо холодну війну вже 100 років? - сумно думав хлопець.

Підійшовши до стійки реєстрації, Монк простягнув планшет із документами.

— Ціль прибуття на планету? — запитала втомленим голосом дівчина-клерк.

— Ремонт обладнання, покупка нового, можливо, похід за антикваріатом.

— З правилами перебування на планеті ознайомлені?

— Так, пані.

— Тоді підпишіться ось тут. І ласкаво просимо в перлину нашого сектору Галактики — Республіку Вільна.

Монк був сама чемність. Інструкції які він зазубрив завдяки стимам Брома тепер в нього постійно крутились перед очима. Він усіма силами намагався не показувати свого хвилювання перед тим, що збирався відправитись в фавели по завданню СБ. Фактично порушився немало флотських інструкцій, правила корабля, та місцеві закони по перебуванню інопланетників прийняті за діда великого Кама які забороняли під страхом відправки в місцеву провінцію без спеціального дозволу та супроводжуючого офіцера місцевої служби свідомих громадян.

Після завершення реєстрацій він пройшов слідом за марінами на шатл який курсував між станцією та планетою. Переживши кілька не дуже приємних моментів у шлюзі який будучи не менш старий як станція вони нарешті потрапили в шатл й порозсідались по своїх місцях. Сам шатл всередині був поділений на кілька класів. Монк побачивши, шо салон другого класу в який зайшли вони з солдатами був схожий більше на відсік якогось десантного шатла. Трохи обдертий, зі слідами ремонту, зварними швами які тільки підкреслювали старість та втомленість шатлу. Антиперегрузочні крісла були розміщувались по двоє в два ряди, а між ними був широкий прохід. Придивившись на підлогу, він помітив, сліди того, що тут або була інша компоновка, або скрутили частину крісел. “Що ж ти пережив бідний шатлику”- подумав хлопець.

Прийшовши згідно підказок до місця номер 13, на якому він мав летіти на цю злощасну планету, Монк побачив, що сусіднє крісло зайнято миловидною дівчиною. Вона була середнього зросту, з густим каштановим волоссям, заплетеним у густу косу, яка спадала через плече. Широке відкрите обличчя та очі зеленого відтінку, немов би відображали усю тривожну красу Фронтиру. Така ж красива, і водночас така ж напружена та мовби готова до стрибка.

Її одяг видавав її походження: потертий, але чистий льотний комбінезон із кількома латками і логотипом невідомої транспортної компанії на рукаві. Широкий ремінь, явно було взято з іншого комбінезону, бо було видно, що колись туди кріпились інструменти, а зараз хтось, певно сама дівчина пришив туди кілька прикраса. В руках вона тримала планшет із тріснутим екраном, на якому вона щось швидко писала чи малювала, час від часу злегка кусаючи губу в задумі. Дівчина була так захоплена своєю роботою, що не помітила б МОнка якби він випадково не штурхнув її коли пробував тихенько всістись нна своє місце. Її голос, коли вона зойкнула смикнулась від поштовху Монка, був м'яким, але впевненим, із легким акцентом, який, мабуть, був характерним для Фронтиру.

- Перепрошую пані, ото я незграба. Не звик до такого транспорту.

- Та нічого такого, буває. Я так розумію ви не з наших країв?

- А з чого ви взяли? - здивувався хлопець.

- Вихованість, кажете, що не звикли до такого, а в нас між іншим найкраща станція та шатли на три сектори навкруги, якщо вірити моєму братові-техінку.

Монк було задумався, що говорити, але потім посміхнувся, як подумав, що раз вона уже й так почала розмову, то чого б не поговорити, тим більше, що тут такого.

- Так, ви праві. Я он із тими хлопаками, на планету лечу.

Дівчина озирнулась, помітила морпіхів, один з яких послав їй такий масний погляд, що вона зойкнула, почервоніла та миттю мовби втягнулась в крісло. Монк спробував її заспокоїти:

- Не хвилюйтесь, це в них такі жарти. Вони понад кількасот годин льоту не бачили людей крім сержанта який їх ганяв як диких.

- А в-ви…також солдат?

- Ні, я більше технік, - широко посміхнувся хлопець.

- А що ж ви тоді робите, тут, будете їм щось налаштовувати?

Хлопець було збирався вже щось відповісти, але тут шатл почав запускати двигуни. З різким звуком від якого заклало вуха потроху почав рушати. Дівчина зблідла. Монк не замислюючись взяв її за руку.

Вона здригнулася, але не відсмикнулася. Її зелені очі метнулися до нього, зупинилися, й щось у них пом'якшало й вона слабо посміхнулась:

- Дякую, ненавиджу ці моменти коли шатл рушає. Скільки уже літаю, але все ніяк не звикну.

- Мені таке також не до вподоби, в нас такого уже й нема.

- А звідки ви?

- Республіка Андра.

- Ого, то ви центральник. І як я одразу не здогадалась.

Дівчина скривилась так наче побачила щось противне, але за мить уже опанувала себе й з невимушеною посмішкою продовжила діалог.

- Далеченько ж вас занесло. Не боїтесь бути в наших диких краях?

Монку нічого не залишалось як вдати, що не помітив її секундного виразу та з ширкою посмішкою промовити:

- Якщо й інші дівчата тут такі прекрасні як ви, то я готовий б іще втричі більше  в кораблі просидіти. Мене до речі Монком звуть. 

- Ліндра, приємно. Давай на ти?

- Звичайно. Помню ти питала, чому я лечу. Та так, трішки ремонту, трішки погуляю якщо буду мати вільний час. Подивлюсь на місцеві красоти.

- І які ж красоти тобі цікаві? Квартал червоних чи сірих ліхтарів?

- Ну навіщо ж так грубо. Я, між іншим читав, що ви були форпостом Терри,і у вас тут немало іще цікавого осталось з того періоду. А веселі дівки … хм …можу тобі розповісти чим закінчився минулий мій похід з друзями коли вони обіцяли влаштувати мені посвяту в космольотчики.

Ліндра ледве стримувала сміх, коли Монк почав розповідати трішки відцензуровану версію як їх покарав капітан за бійку. Особливо їй сподобалось слухати про те, як вони все ж змогли перемогти взвод космодесів в навчальному бою. Монк не зчувся як за розмовою збігла годину польоту в атмосфері. Він думав, що враховуючи стан станції та вигляд шатла буде відчуватись турбулентність, якийсь нагрів, але нічого подібного шатл як на диво плавно приземлився в космопорту. Вони саме обмінювались з Ліндрою контактами як по всьому шатлу пролунало оголошення “Прибуття в Драгон порт за 5 хв. Пасажири не забуваймо свої речі. Наших гостей з республіки Андра попросимо зачекати кілька хвилин”. Ліндра посміхнулась:

- Не встигають вам приготувати почесну зустріч.

- Почесну зустріч?

- Так. Місцева традиція до якої ти так спраглий. Думаю тобі буде цікаво. Ну все я побігла, пиши як матимеш можливість. Спробую показати тобі такі місця столиці, що жоден твій мудрий путівник не покаже.

Приємно посміхнувшись дівчина помахала йому рукою та пішла на вихід. 

За кілька хвилин двері відсіку відчинились та в них з’явився чоловік в формі яка віддалено нагадувала військову, але при більш детальному огляді видавала в ньому дипломата республіки. Він, виглядав як жива ілюстрація до словосполучення "холодний професіоналізм". Це був високий чоловік із поставою, яка нагадувала струну, наче кожен рух і жест були продумані до найменших дрібниць. Його вік складно було визначити: чисто виголене обличчя, доглянута шкіра, але в очах — глибока втома і розважливість, яка приходить лише з роками досвіду.

Ідеально скроєна форма тонкими сріблястими смугами, які майже не помітні, але підкреслювала його статус. На лацкані піджаку виднівся значок із гербом Республіки — орел що тримав в лапі стилізовану спіральну галактику, який символізував міць і гордість держави. З-під костюма визирала бездоганно біла сорочка, а краватка була зав’язана настільки ідеально, що здавалося, ніби її зафіксували спеціальним пристроєм.

В його руках була тонка електронна папка, схожа на планшет, що відображала дані в реальному часі. Він час від часу поглядав на екран, наче оцінюючи кожного, хто стояв перед ним, через призму графіків і звітів.

Його голос, коли він заговорив, був глибоким і чітким, із легкою, майже невловимою зверхністю:

— Радий вітати вас в республіці Вільна. Прошу слідувати за мною. 

Його очі, темно-карі, здавалися непроникними, ніби він бачив людей наскрізь. Вони випромінювали професійну стриманість, але водночас у них ховалася невелика частка презирства до всього, що не відповідало його високим стандартам.

 Навіть його рухи були бездоганні: він не дозволив собі жодного зайвого жесту, лише коротке кивання головою чи мимолітний погляд. Здавалося, що весь його образ був створений для того, щоб пригнічувати співрозмовників своєю бездоганністю й змушувати кожного відчувати себе трохи незграбним на його фоні.

 Наостанок дипломат коротко посміхнувся, але ця усмішка більше нагадувала механічний рефлекс, ніж прояв щирості:

— Сподіваюся, ви розумієте всю важливість цієї місії. Фронтир — місце, де навіть незначні помилки можуть стати фатальними. Але я впевнений, ви не розчаруєте Республіку.

Із цими словами він жестом вказав на вихід. На виході з шатлу їх зустрів оркестр який заграв гімн Республіки, а згодом якийсь пафосний марш який як зрозумів Монк був гімном республіки вільна. Кілька журналістів тримали камери перед репортерами, і як почув краєм вуха Монк вони говорили про те, як раді бачити нову зміну гостів з далекої республіки Андра яка в черговий раз демонструючи глибоке захоплення республікою Вільна проводить ротацію почесної варти яка буде охороняти посольство найвідданіших союзників республіки.

Подув холодний вітер, і вже звикший до стандартної атмосфери корабля Монк трохи поїжився, а тоді глибше закутався в свою параду форму. Все ж таки вона була залегка для клімату планети, чи це він просто розніжився на кораблі? Він кинув погляд на порт. Порт виглядав в рази краще за станцію. Було видно, що його активно ремонтують, повсюди були робочі, які відновлювали будівлі, прокладали мережі, і головне від порту так, і віяло величчю та дешевим пафосом. Прямо перед входом в нього була велика статуя якогось з місцевих правителів який тримав зірку  в руці. Монк витягнув термінал й тихцем, ніби розглядаючи лист, зробив кілька фото.

Монк разом з десантниками пройшов до кількох великих шатлів у кольорах посольства, та всівшись на своє місце відправив фото Джулі, з підписом, що таку екзотику вона точно не бачила. Потім включив в навушниках музику та спробував подрімати дорогою до посольства. Раптовий упадок сил показав, що дія чудодійних стимів доктора Брома вже пройшла