На шляху до екскалції. Керування зоряною ескалацією#1

–          Так, що там в нас, знову погоріли контролери гідропоніки? Монку, ти, що їх спеціально палиш аби бігати помилуватись на дівчат лейті Ешлі? - бурчав Скотті, - де я тобі знайду стільки запчастин.

–          Може закупимо щось в республіці Вільна? - Монк не полишав ідеї підкинути щось, що б допомогло йому відправитись на планету.

–          До речі ідея, я спробую Рікона загітувати, побачимо.

Монк посміхнувся, все ж таки все йшло до того, що він, і без Каспера має шанси потрапити на планету. За три години вони виходять з гіперу, й ідуть на республіку Вільна, де мали підібрати черговий взвод піхотинців які вже зачекались на ротацію.  А там якщо його ідея пройде - і Ріккон спробує купити блоки, то потрібно буде їхати на місце перевіряти чи вони працюючі, купувати кота у мішку через галонет Рікккон точно не стане. Ось тут є непогані шанси, і для нього, потрапити на планету, й виконати те завдання від СБ. Нічого такого, зайшов, вийшов. Принаймні він так сподівався. Інакше капітан точно йому не  пробачить походеньки.  Тим часом з БД підтягнулась інформація про республіку Вільна. Отож республіка займала однойменну зоряну систему з зіркою жовтим карликом на другій третині зоряного життя. Зараз планета, була просто еталонним набором контрастів, та вражала своєю бідністю і величчю які буквально були по сусідстві, столицю Драгон-сіті оточували дикі фавели в які навіть планетарна поліція боялась заїхати. Після падіння зав’язків з Терррою на планеті пройшла жорстока  громадянська війну, яка спалила на своєму шляху майжет всі сліди амбітної колонізації та плану на перетворення цього сектора галактики на перлину в Терранскій колекції. Лише кілька століть тому все було зовсім інакше: мегаполіси, розкішні сади, високі технології, що дозволяли спокійно жити навіть в умовах віддаленості від інших систем. Але війна змінила все. Столиця потрошу ожила, але й досі голо фото показували цілі квартали які буди зруйновані, і їх відновити сил не було. Колись величезні верфі зараз були просто покинути, орбітальний ліфт валявся за 300 км від столиці в центрі величезного кратера який знищив все довкола коли падав. Кілька раз Монк зустрічав попередження не заходити в фавели, та й по місту дотримуватись тільки кількох маршрутів які з натяжкою можна було назвати безпечними. Він забив в пошуковий адресу бару Веселі ніжки, й скривився. Так, його внутрішній хробачок який казав, що СБ підсунуло йому, іще ту пригоду не помилився. Бар знаходився в фавелі банди Анатасів, які славились особливою жорстокістю та кривавими ритуалами, його пересмикнуло. Як люди могли скотитись до такого, криваві ритуали. Так, і захотілось витягнути термінал, пошукати закладку, і якось спробувати натиснути 0, що місія неможлива. Але потім уявив собі зустріч із Віктором або його колегами, та передумав. Підписався на чужу шахову партію - значить відступати уже нема куди.

Скотті тим часом набрав Рікокна по зв’язку, та щось із ним говорив в своїй кімнати. Розмова почала вестись на понищених тонах. Монк включив навушники, та почав перебирати контролери гідропоніки. Так, оцей на деталі, от цей тільки змінити просто, а тут просто якось протралило забагато пилу, зараз його почистимо. Інколи в такій монотонній праці можна було якось забутись від всього того дикого клубка обіцянок, боргів та ситуацій в які він потрапив відколи зійшов на борт "Нови". За кілька годин, коли він невідомо яким чудом зумів реанімувати десь так з 10 контролерів, йому на термінал прийшов сигнал, що пора відбувати на тренування до сержанта Грудера. Цікаво, що ми будемо робити нині подумав Монк. Він піднявся, та постукав Скотті в двері. Його начальник любив такий ритуал. Цікаво звідки він про нього дізнався. Двері прочинились, Скотті як завжди вивчав якісь документи, повільно роблячи замітки в іншому терміналі.

–          Так ?

–          Сер, дозвольте відправитись на тренування до сержанта Грудера, контролери я перебрав, що міг то ніби оживив.

–          Мушу тебе засмутити, твоїх любимих тренувань нині не буде. Та й найближчим часом також.

–          Сер?- Монк напружився, що за біда знову.

–          Вийшло так, як, я і казав. В посольстві треба міняти мережу. Ці криворукі ламери знову, щось доламали. Також Ріккон прийняв твою ідею. Про контролери, поїдеш з ним на закупи.

–          Сер, але мені заборонена покидати судно.

–          Капітан вирішив, що мене відпускати з корабля не буде, планета неспокійна.  А тобі тимчасом зняв заборону покидати корабель. Знову розвієшся. Спроба 2 Цінуй

–          Дякую сер.

–          А тепер можеш йти відпочити. Повір, мандри шатлом іще та історія. І взагалі ти б там про наш відділ думав, як про гідропоніку. Що хочеш під ніжне крило Ешлі?

–          Н-ні сер, та я ж стараюсь усюди.

–          Все йди давай. Спуск на планету веселий.

Монк не знав чи радіти йому, чи починати готуватись до найгіршого. Та,і тим більше не давав спокою жарт про гідропоніку, останнім часом, він дійсно проводив там немало часу ремонтують той клятий рельсотрон та його електроніку. А тут вже й жарти пішли від начальника. Іще зараз Каспер підтягнеться, і, все привіт іще одна тема для жартів. Дзенькнув термінал. Він його відкрив, і дійсно там був наказ про скасування його перебування на гауптвахті. Та дозвіл спуститись на планету. З приписом підготувати заздалегідь визначений маршрут, та звітувати про своє перебування чергового кожні 30 хв, із увімкнутим датчиком геолокації на терміналі. Монк лайнувся, і тут в навушнику пролунав зацікавлений голос Каспера:

–          То, що друже. Підправимо твою геолокацію, я знаю як. Ти головне маршрут пропиши. І контрольні точки.

–          Ти будеш хакати систему?

–          Здурів? ШІ за таке стирають. Хакати будеш ти, я тільки підкажу, що, і як. Хіхі.

–          Окей, боги, у, що я вліз

–          У флот, друже.

Він вирішив, що не буде довго відкладати все в довгий список, та відправившись в навчальний кабінет почав складати маршрут який мав бути виданий за його реальний. Як поєднати те, з роботою в посольстві поки не знав, але тут виходило, що вже треба повністю покластись на випадковість.

Монк зайшов до столової, прихопивши собі щось перекусити. Він тільки-но розгорнув черговий роман Гайнлайна, як біля нього обережно присів Андре. Хлопець нервово смикав рукав своєї уніформи й виглядав трохи збентеженим, ніби хотів щось попросити, але не наважувався.

— Ну що, Андре? Кажи прямо, бо я вже хвилюватися почав, — Монк відклав книгу й глянув на нього.

— Та є одне діло, — Андре опустив погляд, потім підняв його знову. — Сержант казав, що ти готуєшся до висадки на планету. І... я подумав, може, ти міг би привезти для мене якийсь сувенір?

— Сувенір? — Монк трохи примружився.

— Так, — кивнув Андре, пожвавішавши. — Я колекціоную дрібнички з планет, де побував, але ж ми не можемо зійти з корабля. Та й замовити доставку теж не виходить. Я вже просив Стаффа з десанту щось купити... — Андре раптом почервонів і знизав плечима. — Той придурок приніс мені якусь іграшку з... ну, коротше, з секс-шопу. Сказав, що це найкращий сувенір із Фронтиру.

Монк не втримався й посміхнувся.

— Схоже, він має оригінальне почуття гумору. І що ж ти хочеш?

— Щось локальне, — пояснив Андре. — Не знаю, може, значок, монету чи якийсь амулет. Щоб одразу видно було, що це звідти.

— Добре, якщо буде можливість, щось знайду, — погодився Монк, знизавши плечима.

— Дякую, друже! Я на це й сподівався, — полегшено зітхнув Андре, тепер уже більше розслаблений.

Монк посміхнувся й повернувся до своєї книги, але на думці вже уявляв, який саме сувенір він міг би привезти з тієї планети, на яку мав висадитися, звичайно, можна було щось купити, і на місцевій орбітальній станції яка працювала, і як ворота до планети, і велика перевалочна база для мандрівників в різні світи, але він не думав, що по поверненні буде мати час туди злітати. Згідно з планом який йому видали планувалось, що вони відправляться одним із шатлів Нови в локальний космопорт  Драгон-сіті, висадять космодесів, і вже там одразу заберуть зміну, й назад. А от йому вже по обстановці. На ремонт мереж в посольстві, та закупку обладнання виділили три дні. Назад він буде добиратись уже локальним шатлом на станцію, а там його підберуть. Монк посміхнувся. Якби не Андре, йому б і вилетіла з голови обіцянка про якусь дрібничку для Джулії, в потоці планів, він буквально забув за дівчину.

Він уже було ладнався йти в каюту на відпочинок, як термінал вибив йому наказ пройти до рубки політичного офіцера Андрюса. Він хмуро посміхнувся, ну вірно куди ж без усюдисущої СБ флоту. Тим більше враховуючи його пригоди на орбітальній станції він уже не сумнівався, про що буде мова. Взагалі це було за чудо, що він за весь час перебування на кораблі був у нього тільки раз, Андрюс любив читати цілі лекції про традиції флоту, про те, як республіка процвітає, і регулярно заганяв на них молодших офіцерів, стажерів та матросів флоту. Монка рятувало тільки те, що він або постійно був на вахті, і мусів, щось робити або на губі. Ну чому бути тому бути. Хоче пан офіцер прочитати йому лекцію, що він там не чув, вислухає.

 Монк рішуче постукав у металеві двері, почув сухе "заходьте" й увійшов. Кабінет політичного офіцера Андрюса зустрів його своєю холодною строгістю, Монк аж відчув як повіяло сержантом Грудером. Стриманий, без зайвих деталей, він виглядав так, ніби сам простір тут підкорявся залізній дисципліні.

У центрі кабінету стояв невеликий стіл із темного металу, блискучий ідеально відполірованою поверхнею. На ньому лежало лише кілька предметів: планшет, відкритий термінал і рамка з прапором Республіки, що стояла на краю, ніби нагадуючи про постійний контроль над усім.

Стіни також дихали офіційністю: одна була прикрашена великим прапором Республіки, а поруч висіла карта зоряних систем із лаконічним підписом "Дисципліна і честь – наш щит". Поруч із прапором висіли портрети нинішнього канцлера Республіка Граньє, правої руки Граньє радника Аслівана, та начальника СБ флоту барона Крістобаля. Освітлення в кабінеті було білим і холодним, здавалось його єдина мета — не дати ані тіні залишитися непоміченою.

Сам Андрюс сидів за своїм столом, навіть не підвівши очей на Монка. Політичний офіцер уважно читав документи на планшеті, тримаючи його в руці з бездоганною акуратністю. Його сірі очі, здавалися гострими, мов сканери. Ідеально випрасувана уніформа зі знаками відзнаки додавала офіційності та аури загрози.

Монк стояв, поки Андрюс не зробив майже театрального жесту рукою, показуючи, щоб той сів на стілець перед столом. Хоч стілець виглядав простим і зручним, Монк одразу відчув, що сидіти в ньому було незатишно — вочевидь, задумано спеціально.

— Так, так, так Енсін-стажер відділу ІТ та електроніки Деметріус Вальдемар Монк, — нарешті почав Андрюс, не відриваючи очей від документа. Тон був офіційним, відточеним, без жодного натяку на емоцію. — Сподіваюся, ви розумієте, чому я вас викликав.

Монк глянув на планшет у руках офіцера й помітив свою особову справу на екрані. Він стримано видихнув, відчуваючи, як під шкірою тягне знайоме напруження.

— Чесно кажучи, маю підозри, — відповів він, намагаючись зберегти спокій у голосі, хоч і знав, що легко обдурити цього чоловіка неможливо.

-           Отож, враховуючи вашу репутацію, встрявати у всякі неприємності, та також відсутність досвіду перебування у нейтральних та ворожих країнах, я маю намір провести вам короткий інструктаж, аби ви вчергове не спровокували дипломатичний скандал, в і так, не простому для нас регіоні.

-           Сер, я уважно слухаю. Я зробив висновки зі свого проступку в минулий раз, а буду докладати усіх зусиль аби такого не повторилось – Монк був сама чемність, та ледве не став по стійці смирно.

Андрюс нахилився вперед, упершись ліктями в стіл, немов хижак, що вивчає здобич.

-           Похвально, якщо це так, але цього недостатньо,  вам вже повідомили, що ви маєте відсилати свою геолокацію ?

-           Так пане, я вже зробив маршрут, і скрипт який буде автоматично нагадувати мені про це.

-           Так, а маршрут ви скинули старпому?

-           Так сер, крім того, безпосередньо на пошту чергового по кораблю та свого начальника Лейтенанта Скотті, і лейтенанта Ріккона.

-           А Ріккон тут причому?

-           Сер, ми будемо закуповувати деякі деталі до гідропоніки запропонував, не купувати кота у мішку, а перевірити безпосередньо на місці.

Андрюс замислився.

— Це зазначено в маршруті?

— Так, сер. Ось копія маршруту, — Монк швидко відправив файл на термінал офіцера.

Той кілька хвилин вивчав його, згодом скинув як зрозумів Монк на аналіз ШІ відділу СБ, отримав висновок, хмикнув, і тоді втупився в нього своїм сірим колючим поглядом.

— Все начебто в рамках. Але тут… — він різко підняв очі на Монка. — Що це за відхилення? Ринок антикваріату? Ви жартуєте?

Монк стримано кивнув.

— Сер, це додатковий пункт, якщо залишиться час. Я хотів придбати щось для своєї дівчини. Вона захоплюється старовиною.

— Дівчата… — Андрюс протяжно видихнув і покрутив головою. — Вони вас потішають, а потім ми ловимо маячки, розбираємося з вірусами та шпигунським софтом. І ось що: чому ваша "дівчина" не зазначена у ваших даних?

— Сер, це не близький родич. Інструкції не вимагають вносити таких даних.

Андрюс устав і схрестив руки на грудях. Його погляд вистрілив у Монка, немов крижаний ніж.

— Інструкції. Вам не здається, енсине, що ваше "розуміння" інструкцій надто вибіркове? У цьому світі не залишається місця для вибіркових рішень, коли ми маємо справу з ворогами. І навіть якщо ваша дівчина — найневинніша істота у Всесвіті, у вас немає жодного права ставити свої сентименти понад безпеку корабля.

Монк мовчки проковтнув ці слова, намагаючись приховати роздратування.

— Вам пощастило, що капітан уже все затвердив, — Андрюс голосно клацнув пальцями, вказуючи на двері. — Але знайте: я візьму вас під особливий нагляд. Після повернення ви складете кілька додаткових курсів, аби хоч трохи зрозуміти, що таке безпека.

Він глянув на термінал і швидко щось ввів.

— Я відправлю вам рекомендації щодо дипломатичних протоколів і правил поведінки. Ви повинні знати їх напам’ять до моменту відправлення.

— Але, сер… це через вісім годин.

Андрюс зупинився, глянув на Монка так, ніби той сказав щось особливо дурне, і тихо відповів:

— Ви вже втратили свій шанс на легке життя, енсине. Це лише початок. Тепер — вільні.

Ледь стримуючи злість Монк відправився в лазарет. З розповідей хлопців які час від часу бували в політ-офіцера - Андрюс завжди примудрявся перетворити навіть найдрібнішу розмову на екзамен. Схоже, цього разу він перевершив сам себе. На планшеті Монка тепер було кілька сотень сторінок абсолютно непотрібної інформації, яку в’їдливий офіцер обов’язково вимагатиме від нього повторити слово в слово. Він уже міг уявити, як це відбуватиметься: холодний погляд Андрюса, саркастичні зауваження і його фірмове "я ж казав". А часу вивчити все було взагалі мізер. Та іще й враховуючи, що він після вахти замість відпочинку то складав маршрут, то розслабився почитуючи книгу – він вже не сумнівався, що без якихось стимуляторів банально відключиться. І, як вишенька на торті, він ще й проговорився про Джулію. Ну от чому? Його мозок крутив це питання, мов заїжджену пластинку. Вони просто переписувались. Це навіть не можна назвати відносинами. Але Андрюс тепер точно внесе це в базу. А далі — Служба безпеки. З їхнім звичним прагненням докопатися до найменших деталей. Він як завжди мало того, що собі життя ускладнив, так, іще й міг наробити неприємностей тим хто його оточував. Знову виплила думка, що флот, щось його аж дуже за щось незлюбив. Раптом він отетерів, а якщо дядькові Джулі потрапить інфа, що якийсь технік з якогось задрипаного корабля має відносини з його племінницею ?

Лазарет, як завжди, зустрів його стерильністю та відчуттям холодної чистоти, що межувала з відчуженістю. Монк з надією озирнувся, сподіваючись побачити когось із чергових санітарів, із якими встиг подружитися під час нескінченних тренувань із космодесами. Але доля вкотре вирішила підсунути йому неприємний сюрприз.

За стійкою сидів сам начальник лазарету — лейтенант медслужби Бром. Його обличчя, вічно зосереджене і дещо зверхнє, моментально перекосилося в єхидній усмішці, як тільки він побачив Монка.

— Що цього разу? — протягнув він, ніби йому вже набридли всі можливі пояснення. — Космодеси знову відправили вас за пігулками? Ви взагалі в курсі, що ваша команда знищує наші запаси швидше, ніж ми встигаємо їх синтезувати на цих допотопних машинах?

Монк стримано зітхнув.

— Сер, розумію. Вибачте. Ми стараємося...

— О, так, стараєтесь. Якраз три дні тому я відправив заявку на ремонт керуючого блоку діагностичної капсули. Довго мені ще чекати? Чи ваші "старання" сюди не доходять?

Монк проковтнув відповідь, яка вже готова була зірватися з язика.

— Сер, зараз у нас пріоритет на зброю. Але я думаю, що вашу заявку скоро оброблять.

— Ви «думаєте»? — Бром примружився. — То ви сюди, щоб повідомити це особисто? Чи у вас інша мета?

— Сер, я прийшов попросити стимулятор.

— Стимулятори — зло, — відразу відрізав Бром, схрещуючи руки на грудях.

— Сер, я розумію. Але в мене немає вибору.

— Вибору? — Бром підняв брову. — Що, аж так не терпиться виконати мою заявку?

— Сер, через вісім годин мені летіти на планету.

— І?

Монк відчував, як напруга в його плечах наростає.

— І до цього часу я маю здати всі протоколи офіцеру Андрюсу. А я тільки-но після вахти, ледве на ногах стою.

Бром відкинувся на спинку стільця й похитав головою.

— Ну що ж, енсине, якщо так, то з вас послуга. Всі мої заявки на ремонт будете виконувати першочергово. І не дай Боги Терри, якщо я дізнаюся, що ви мене обдурили.

— Дякую, сер. Все зрозуміло. Так і буде.

Лейтенант, буркнувши щось собі під ніс, простягнув Монкові сіру капсулу. Той кинув її до рота, ковтнув, тут же скривився від хімічного присмаку. Бром, навіть не дивлячись на нього, підсунув стаканчик води.

— Запийте, а то ще знепритомнієте тут, — сказав він, не приховуючи іронії.

Монк коротко кивнув і запив таблетку. Вже за кілька секунд він відчув, як тіло ніби оживає. Холодне виснаження відступало, змінюючись відчуттям припливу енергії.

— Ну, а тепер ідіть, герой. І подивимося, наскільки ви встигнете загнати себе до наступного разу, — пробурмотів Бром, ховаючись за монітором.

Монк мовчки розвернувся й вийшов, відчуваючи, як легке тремтіння від стимулятора розливається тілом.