На шляху до екскалції. Керування зоряною ескалацією#1

Мистецтво вести переговори.

Він ніколи не думав, що буде займатись автостопом. Збоку це напевно дуже смішно виглядало, три фігурки, підскакували  кожному кару який пролітав, проїжав, проносився в сторону Драгон-сіті, але назло ніяк не зупинявся. Хтось тицяв пальцями, хтось сигналив. І так по колу. Пройшло вже десь хвилин тридцять, коли перед ними зупинився рейсовик, і Монк застрибув в двері які трішки привідкрились.

- По кредиту з рила, і не бузіть мені тут, а то бити будемо всім каром, - пробурчав водій. - як нема, то валите звідси. Ясно?

- По рукам, сідати де , - стомлено пробурмотів хлопець.

- Залазьте, он в кінці салону. І дивіться мені, - він показав паралізатор.

Кая взявши за руку малого протягла його в кінець салону, сіла, і міцно притиснувши до себе стала дивитись на пейзаж який пролітав мимо. Монк не вірячи, що одна пригода закінчилась, втомлено сів на крісло, й думав було заснути, коли одна думка миттю заставила його забути про сон. А що, ж йому робити далі з Каєю, він не сумнівався, що у місті і банди точно мали своїх людей. Якщо зразу на орбіталку йти, то їх там швидко можуть знайти. І тоді всі ті його зусилля до одного місця. Отож, квиток на орбітальну станцію він іще може їй купити, але її там напевно зловлять. Хай там як, а дівчина йому доста допомогла, і він не хотів відправляти її з жаху фавел, на якийсь інший космічний жах. Можливо Захарія зможе допомогти? Але який сенс йому допомагати їм? Тягнути їх в посольство - також не варіант, ніхто йому таке не дозволить. А час піджимає. Десь за десять хвилин вони будуть в центрі, і крутись по новій. Раптом він згадав про Ешлі. Якось вона ж вирвалась з Фронтиру, і служить в них на кораблі. Значить, мають бути легальні способи.  Монк потормошив Каю за плече:

- А може ти маєш якусь спеціальність?

- Маю, якщо то можна спеціальністю назвати. Здогадаєшся яку?

- Зрозумів, - він почервонів, спеціальність…

 - А тобі навіщо?, - стиха спитала вона.

- Думаю, як далі бути, і як свою частину домовленості виконати.

- А… 

- Ні, це вже мій клопіт, ти знаєш світ поза вашим районом?

- Ні.

- Ну от…так, що я поки думаю далі.

Що ж таке могло бути. Роздуми перервав дзвінок. Захарія.

- Ну, як, ти турист? 

Монк майже відчув, як у голосі агента грає глузливий усміх.

- Сер, я спутав маршрути. Мав не найкращу нічку. Готовий понести відповідальність.

- І де ти був?

- Фавели сер. 

- Опа, Рон буде злий, та й Стюарт теж. Бери кар, і зразу в посольство. Готуйся писати звіт, і не один.

- Сер, я не сам, - вирішив не приховувати Монк,і відхилив термінал показавши Каю та малого які уже задрімали. 

- Ясно. Поки не їдь. Бери кар в готель “Милість Брону”. Нікуди не звертай. 

Сигнал вибився. Монк задумався чи вірно він зробив, але про Каю й так би подали звіт ті двоє з кафе. А так, будемо вже на ходу імпровізувати. 

- Кар зупинився, пасажири почали виходити. Монк з Каєю та малим попрямували до стоянки таксі, коли до них підійшов місцевий поліс.

-  Документи на перевірку, мужики. Дитячі теж, — він єхидно посміхнувся. — Перевірка на щурів із фавел. А то щось тут запахло…

Посмішка стала ще глузливішою. Монк, ще раніше подумавши, що таке може бути, витягнув один із заздалегідь підготовлених наборів кредитів і, простягаючи, сказав:

-  Підійдуть вам такі документи?

Поліс хмикнув і взяв гроші, але навіть не глянув на них.

-  Ти за кого мене маєш, мурло? Думаєш, так просто відкупишся? — Він неквапливо потягнувся до рації.

Монк швидко вихопив термінал, передав Каї, а сам дістав ще один набір кредитів.

- У мене все чисто, а за них ручаюсь. Може, домовимось?

Поліс сховав рацію, жестом показав слідувати за ним. Вони пройшли на вихід із вокзалу, де той зупинився й тихо мовив:

-  Мало. Додай ще стільки ж, бо матимеш проблеми.

Монк мовчки витяг третій набір, передав і додав:

-  Це останнє. Нам треба просто зникнути.

Поліс скривився, провів їх довгим поглядом. Кая зіщулилася, притискаючи малого до себе.

-  Забирайтеся, щоб я вас більше не бачив.

Завібрував термінал – таксі чекало. Монк вхопив оторопілу Каю за одну руку, малого за іншу і швидко потягнув їх до машини. Двері кара відчинилися, він буквально запхнув їх усередину, сам стрибнув слідом і натиснув підтвердження в апці. Двері плавно зачинилися, перегородка між пасажирами та водієм опустилася.

Таксист, чоловік середніх років із настороженим поглядом, окинув їх поглядом, скривився, але нічого не сказав.

-  Ну і компанія. Тільки не блюйте мені тут, бо дорого вийде.

Машина рушила.

Монк уперся в м’яке сидіння, відчуваючи, як нарешті трохи відпускає напруга. Хто б міг подумати, що він колись буде вважати це місто оазою цивілізації? Він майже задрімав, коли голос таксиста різко повернув його до реальності.

-  Приїхали. Оплачуємо.

Висока будівля готелю, обшита темним склопластиком із синюватим відливом, виглядала вишукано і стабільно. Над входом світився величезний неоновий напис: "Милість Брону – комфорт для кожного".

-  Так-так, і хто ж це в нас тут? — знайомий голос змусив Монка здригнутися.

Захарія стояв поруч так, ніби виріс із повітря. Якби він не заговорив, його можна було б і не помітити. Сьогодні він був одягнений не так офіційно, як у посольстві, але все одно виглядав як людина при грошах. Строгий костюм космольотчика з нашивками, дорогі чоботи з новою гелевою підошвою, а дивний ковбойський капелюх довершував образ. Він виглядав або як ветеран, який забагато бачив, або як людина, якій начхати, що про неї подумають.

-  Мої непутящі братчики повернулися з пригод… і ще й малий з ними. Ну ходімо, поговоримо, як ви так гульнули.

Захарія поманив їх пальцем і рушив у готель. Всередині вони швидко пройшли повз рецепцію, звернули ліворуч і опинилися в невеликому затишному ресторанчику. В повітрі відчувався легкий аромат спецій, а м’яке освітлення створювало відчуття безпеки.

Захарія впевнено попрямував до однієї з ніш, де на столі вже чекали кілька страв на чотири персони. Він сів і, жестом запрошуючи інших, кинув:

-  Ну чого чекаєте? Спочатку перекусіть.

Монк не став заперечувати — тепла їжа після усього пережитого здавалася чимось майже нереальним. Кая спочатку вагалася, але після першого ж шматка почала їсти жадібно, малий взагалі не піднімав голови від тарілки. Монк же їв повільніше, підозрюючи, що після їжі на нього чекає зовсім не приємна розмова.

Так і вийшло. Коли з тарілками було покінчено, Захарія схрестив руки на грудях і вперся в Монка поглядом.

-  Ну, хлопче, тепер розповідай. Що, як, і де ти їх знайшов?

Монк відкашлявся і почав коротку розповідь про свої пригоди. Чим далі він говорив, тим більше відчував, що ніби проходить якийсь іспит. Чи то допит. Чи сеанс у психоаналітика. Кая кілька разів намагалася вставити слово, але Захарія щоразу ледь помітно хитав головою — і вона замовкала.

Коли Монк закінчив, запала важка тиша.

-  Ну, хлопче, налажав ти конкретно, — нарешті мовив Захарія, зітхнувши. Потім повернувся до Каї:

-  Ти не ображайся, але тебе мали прибрати разів десять. І твого дружка за компанію. Монк, ти взагалі думав, як їх звідси витягти?

-  Думав на орбіталку, а там вони самі... — почав Монк.

-  Дурню, сам додумався чи разом із кимось? — перебив його Захарія.

-  А де мені ховатися, як не там? — втрутилася Кая.

-  І де тебе шукати, як не там? — одразу парирував Захарія, глянувши на неї з таким виразом, ніби пояснював щось дитині.

Монк стиснув зуби.

- Що, знову ситуація без виходу? — насторожився він.

-  У тебе часом другої душі нема? Одну ти нам уже продав, — Захарія примружився. — Як розплачуватимешся за свої борги?

-  Але ж я…

- Те, що ти ганяв у фавели — то для тих, хто тебе туди направив. А тут вирішую я. І я ще подумаю, чи варто витягати тебе з цього лайна.

 Зависла тиша.

Монк відчув, як напруження тисне на плечі. В голові крутилася тільки одна думка: О боги космосу. Моє везіння просто неймовірне.

Захарія склав руки на грудях і скептично подивився на нього.

-  Дивись, зараз ти актив нулячий, — нарешті мовив він. — Отже, будемо думати, як нам бути. Сам розумієш, просто так ніхто за тебе жили рвати не буде.

-  І що ти пропонуєш? — насторожився Монк.

Захарія усміхнувся.

-  Ну, здивуй мене. Придумай хоч щось цікаве.

Монк глибоко вдихнув. Варіанти роїлися в голові, але більшість із них були відверто безглуздими. Та потім він згадав ринок, торговця ШІ-блоками й те, що той казав…

- А в нас є якісь програми для біженців, переселенців? Чи, може, для наших втрачених громадян? — задумливо промовив він.

Захарія звузив очі.

- Ти до чого ведеш?

- Давай подумаємо логічно. Кая й малий бачили забагато. Якщо я за деякий час відлітаю, то її як свідка треба прибрати або контролювати. Прибрати не змогли — вона пережила двох агентів. Вона провела мене через фавели так, що нас майже не помітили місцеві бандюки.

- Майже — ключове слово, — пробурчав Захарія, але не перебив.

-  Нас тут вважають лінивими, м’якотілими республіканцями, так? — продовжив Монк. — Але я привів вам молоду, енергійну, хитру дівчину. Якби вона була вашим агентом, ви б уже її вербували. А тепер уяви: якщо її правильно навчити, вона зможе працювати на благо Республіки. Малого теж можна віддати в школу. Поки мама буде зайнята, він стане певним гарантом її вірності.

Монк повернувся до Каї:

-  Вибач, але в нас, крім твоєї душі, нічого нема для них. Мою вже забрали.

Кая стиснула губи, але промовчала.

Захарія поглянув на неї, потім на Монка. В повітрі зависла напружена пауза.

- Хм, — нарешті озвався він. — Ну, хоча б не зовсім безмозкий. Але питання ще не закрите.

Захарія довго мовчав. Він крутив пальцями вилку, обмірковуючи. Потім похитав головою.

-  Всі ці твої доводи — гарна казка. Я можу просто відправити її глибше в систему, в якісь шахти чи фабрики, і ти нічого не зробиш.

-  І це буде найдурніший варіант, — холодно відповів Монк. — Бо там вона або здохне, а ми загубимо хорошого агента. Захарія, я розумію, що я ніхто. Але, я тут побігав поговорив, сам знаєш, нас зневажають, на Домінон моляться. Рано чи пізно гармати вистрілять. 

Захарія зітхнув, і хмуро запитав:

-  І ти скажи, що вона наша єдина надія спинити тих виродків? Що ти мені тут втираєш?.

Монк похитав головою:

- Розвідка, саботаж інше все. Я читав, що на Террі один постріл часто міг спинити війну, чи вирішити долю світу.  Але щоб його зробити хтось має бути за пістолетом, а не гнити в канаві чи рудники довбати. Ми ж на одній стороні. Як би мене флот не відрпавляв на якусь лажу, я республіканець, і хочу блага республіці яка вона б не була.

Захарія потягнувся було до кишені з сигаретами, згадав, що не в формі, й плюнув.

- Добре. Подивимося, що з цього вийде. Але ти тепер в ще більшому боргу, і не тільки організації,  Але й МЕНІ винен.

Обернувся до Каї, і максимально холодно сказав:

- Слухай уважно. Ти не тікаєш, не намагаєшся робити проблеми. Інакше розплачуватиметься ось цей юний ідеаліст

Обернувся до Монка:

- Бери кар, і в посольство, а я іще поговорю з нашим активом…