На шляху до екскалції. Керування зоряною ескалацією#1

       Зненацька на терміналі вибило. “Замовлення очікує вас вже 5 хвилин. Автоматичне скасування за 2 хв. Просимо пройти забрати його в віконці 3”. Монк прожогом кинувся до віконця, схопив його та механічно став їсти гортаючи фотки на сторінці Джулії. Знаючи своє везіння він не здивувався, коли побачив, що вона мало того, що із спадкових військових, так, іще й має фамілію Хамерман. Мало того, на одній з фоток, дівчина була разом з адміралом Отто Хамерманом, який на початку своєї карєри, тільки но отримав під командування старий пошарпаний рейдері

“Корісанд”, одразу ж пішов у рейд та під час рейдування розніс базу піратів у Дикому секторі врятувавши немало бранців, яких уже готували на продаж в імперію Ксіон. “Цікаві я вмію заводити знайомства” всміхнувся хлопець. Допив напій та відкрив службову теку, і почав вивчати все, що йому скинули.

      Годинку потому, він з сумом оглянув кафе, та проклавши маршрут до порту відправився шукати корабель на якому йому судилось служити найближчі роки. Як завжди в час коли він хвилювався хлопець йшов пішки. Звичайно можна було сісти в якусь трубу, та миттю пригнати до корабля, але традиція є традиція. Тим більше за цей час він би й заспокоївся, й морально себе приготував до того, що його там чекає. А враховуючи, що Ріккон та Скотті мали іще той видок, а також, те, що він таки не знайшов у планетарній мережі фотки “Нова” то його почали терзати смутні сумніви, що щось буде як завжди з ним не так. Якраз з того треклятого вибору. Коли він так, і не отримав ніякого направлення. Він до речі, й досі не відповів на кілька питань від одногрупників куди то ж його відправили, і чи взагалі він знайшов місце. Тут вже краще побачити, що там буде. Повезе то й буде  ок. А якщо та “Нова” якась супер шпигунська, і він випадково вибовкає якусь таємницю. Знав він цих мудів СБ як республіки так, і з СБ флоту.

      Аж ось термінал процідив ”Ціль за 40 метрів”. Пройдіть ліворуч, тунелем 4, і будете на місці. Монк слухняно пройшовся маршрутом. Зчитав сканер на шлюзі й пройшов в док. Нууу, цього варто було очікувати. Бабця вона, і є бабця. Але "Нова" виявилася не просто бабцею — це була прародителька всього республіканського  флоту з тих часів воли вони були тільки скромною факторією третьої республіки Терри. Монк застиг, коли побачив корабель перед собою. Старий, іржавий, подряпаний — але хлопець впізнав його. Звичайно корабель класу "Шукач Імператора". Колись вони вважалися шедевром терранської інженерії, символом найвищих досягнень людей з цієї далекої прародительки всіх людей галактики, на яких вони навіть готувались до мандрів в Андромеду та Магелланові хмари. Правда це все було якраз перед тим, як гіперворота до Терри назавжди закрилися, і ці плани як, і кораблі лишились лиш мовчазним нагадуванням амбіцій терранців.

    У дитинстві Монк бачив рекламний ролик на ГалакТюбі, де ведучий з блиском в очах заявляв, що служити на такому кораблі мріє кожен космофлотчик у галактиці. Тоді це справді було щось неймовірне — надійний, оснащений передовими технологіями, справжній красень. Але зараз...

    Корабель виглядав як витвір стародавнього мистецтва, забутий та віднайдений у на цвинтарі кораблів які лишились після війни за незалежність від Протекторату Ліри. Довжиною він був близько 400 метрів, та нагадував масивний, злегка приплюснутий конус із зрізаною верхівкою, до якої ззаду неакуратно причепили циліндр із чотирма величезними гіпердвигунами. Збоку корпусу стирчали рельсотрони дальнього бою та торпедні апарати, виглядаючи більше як незграбні відростки, які наче навмисно лишили недемонтованими. Рядами виступали лазерні гармати які прикривали корабель в ближньому бою І це все могло б мати свою сувору естетику, якби корабель не був таким занедбаним.

Латки й зварні шви вкривали корпус неначе мереживо рубців на тілі ветерана, який пережив не одну сотню жорстких битв. Боги, Монк був впевненим, що він, і був ветераном сотні космобитв. Один із причалів для шатлів здавався абсолютно чужорідним, ніби його просто зняли з іншого судна та прикрутили тут абияк. Вірніше він таким й був. Монк впізнав причал від значно новішого класу “Шукач”. Торпедні порти, розташовані по боках, частково були заварені чи закриті металевими пластинами, що грубо вирізнялися на фоні оригінального корпусу. Деякі плити броні не збігалися за кольором, наче вони взяті з кораблів різних епох.

Обшивка корпусу, темна від часу, здавалася ніби покритою  темно брунатною іржею, хоча в умовах космосу це фізично було неможливо. У багатьох місцях видно було сліди від мікрометеоритів, які залишили маленькі, але численні кратери, і чому їх не прибрали при плановому поточному ремонті? Масивні композитні панелі на містку корабля, схоже, кілька разів замінювалися дешевшими версіями.

Корабель виглядав так, наче зібрав на собі всю історію космічної техніки. Його минуле кричало про битви, аварії та нескінченні компроміси. Він міг би бути експонатом у музеї, але замість цього продовжував служити — зношений, але ще на ходу. Монк відчував якусь дивну повагу й водночас сум, дивлячись на це втілення епохи, що давно минула.

Монк пройшов до стійки реєстрації, та протягнув термінал для зчитування. Коли це раптом йому на плече опустилась рука.

 - А ти диви Скотті, малий таки не втік, коли помітив нашу бабцю. З тебе літра елю.

- Ну-ну, от так ми знач з майбутнім начальством починаємо справу? - Скотті був сама доброта та чемність.- та фіг з тобою, йдемо на шатл, і гайда тебе здамо капітану. А там вже Рікону як він його затвердить чи ні, то й взаємо хто виграв.

Монк поплівся за Скоті та Ріконом. Настрій який іще кілька хвилин тому був просто препаршивим, став взагалі ніяким. Оце ж треба так, аби самим фактом, того, що він прибув на місце служби уже й зіпсувавши відносини з начальством. Звичайно він не очікував від флоту килимів та тортів, але це все взагалі було не те, що не весело, це вже якось починало фарбуватись в колір далеко не шоколаду. А він ж іще навіть не ступив на борт Нови. Пройшовши шлюз, вони піднялись на борт шатла який як, і сам корабель явно був з якогось складу антикваріату, та на дивно в більш-менш пристойному стані. Принаймні все було надраєне, чисте, а головне працювало.

- Присідай он там, - сказав Скотті, - запам’ятай. Капітан Джонс нормальний мужик. Так звичайно в нього трошки важкий характер, але людей своїх в образу не дасть. Але ти й так, знав на, що підписувався, коли йшов на наш корабель.

Шатл поволі відчалив. Монк сумно дивився в ілюмінатор, на станцію яка поволі віддалялася, й думав, а може то дійсно варто було, і піти б в дезертири? На станції швидше за все були б якісь кораблі з вільних баронств, чи з диких земель яким випускник академії республіки точно б пригодився. Все ж освіта таки є освіта.

Рікон тим часом витягнув якийсь бутер, спокійно жував його, паралельно звірюючись з якимось списком на терміналі. От так й вони й летіти на Нову.

Пристикувавши суденце до материнського корабля Ріккон сказав Монку:

 - Поки ти не в команді, пересуватись по кораблю будеш у супроводі когось з наших. Я зараз викличу чергового енсіна, і він проведе тебе на аудієнцію до капітана. Така от в нас традиція, всі офіцери та підофіцери мають його знати, а він з ними поговорити.

Офіцери піднялись на корабель, де їх вже чекали зустрічаючі. Два офіцера, та два матроса. Один з офіцерів, високий коротко стрижений чоловік з погонами 2го лейтенанта оглянув прибуваючих, а тоді зупинився на Монку

- О таки нам виділили поповнення

- Так точно сер, курсант-стажер Монк прибув - виструнчився Монк

- Вільно курсанте-стажере. Ріккон і Скотті уже ввели вас в курс справи, чи як завжди ви прощались з планетою?

- Сер, так точно, ввели.

- Ага я королева республіки Трьох Зірок. - Офіцер жестом покликав офіцера,а ні також есіна  який до того часу мовчав.- Енсін Грімо, провести нашого стажера до капітана. Далі по розпорядку.

- Слухаюсь сер, прошу за мною.

Грімо швидко рушив уперед по коридору, не надто напружуючись, але все ж досить швидко, щоб змусити Монка трохи прискорити крок. Рухи Грімо були розслаблені, майже ліниві, але з тією невимушеною грацією, яка видавала людину, що завжди знає, куди йде і чого хоче.

Руде волосся Грімо, недбало укладене, здавалося, спеціально створене для того, щоб трохи вибиватися із загального вигляду охайної форми. Обличчя, усіяне яскравим ластовинням, виглядало напрочуд безтурботним, з легким відтінком самовдоволення. Зелені очі світилися хитринкою, ніби він вже обмірковував, як би викрутитися із завтрашньої вахти чи отримати ще одну чарку в барі на честь останньої перемоги. Його форма, хоч і була за статутом, виглядала трохи не так, як у всіх. Штани здавалися надто зручними, а під курткою можна було помітити фірмову футболку якогось модного бренду — Грімо завжди вмів додати трохи власного стилю навіть у найсуворіший дрес-код. Здавалось, що він не на вахті, а на дефіляді десь в порту чи на якійсь станції виглядає якусь легковажну дівчину аби розповісти їй про всі небезпеки космосу та показати свої численні рани, які свідчать про важкі бої, і не менш звитяжні перемоги.

Весь коридор так, і пах старістю. І хоч його намагались підтримувати у відносному порядку, все ж роки так, і давали знати своє. Десь були видно сліди того, що доварювали якийсь елемент. Десь метал мав якісь вм’ятини які мати не мав. Лампи в коридорі який як підозрював МОнк проходив через весь корабель де-не-де були потріскані. Одним словом корабель більше нагадував якийсь не дуже успішне торгове судно, аніж військову одинцю республіки.

- Ну, а тебе за, що сюди, - зненацька запитав Грімо, як вони уже відійшли на достатню відстань від зустрічаючих.

- Та ні за що, в мене взагалі таке враження, що за мене попросили аби я отримав сюди направлення. Тим більше я й так, завжди мріяв про військовий флот.

- Йок, іще один черговий романтик. Точно ненормальний. Знаю я вас. А тебе не бентежить, що “Нова” не нагадує корабель на який вас в тій академії вчили ?

- Ну не всі кораблі мають бути новенькі, хіба ні?

- Ясненько, іще один псих. Думаю тобі в нас сподобається. О а ось і прийшли.

Грімо зупинився біля дверей з табличкою Капітан Девід Джонс. Підніс зчитувач до сканера, й ввів туди інфу. Сканер засвітився зеленим.

- Ну все колега щасти. Я поки піду кавку поп’ю. І так далі тобі екскурсію робити. Ось мій код, якщо що, тримай контакт.

Монк пройшов в каюту. Як і весь корабель каюта була древня, було видно, що її власник навіть не намагався привести її в типову флотську каюту капітана. Ця нагадувала робочий кабінет якогось професора. Шафки з книгам, о чудо, паперовими. Кілька картин із пейзажами планет та зірок. Капітан корабля стояв спиною до Монка але й так було видно, що це кремезний чолов’яга з сивим волоссям. Капітан повільно обернувся, й Монк помітив, що через усе його лице йшов величезний шрам, а ліве око світилось жовтим світлом біопротезу.

- Сер, курсант Дем Монк, по направленню прибув. Готовий приступити до виконання обов’язків, сер.

- А скажіть но мені курсанте, що ви таке начудили, а академії, я так розумію, що у вас є припис від СБ республіки, що ви неблагонадійний.?

Монк ледве не присів. Це дійсно було як грім з ясного неба. Ба більше, це просто ідеально пояснювало всі його поневіряння, та чого він ніде місце не міг знайти.

- І скажу вам чесно курсанте, якби не терміновість того, що ми відправляємось на патрулювання, і нам кров з носа потрібен під-офіцер вашого фаху, то, я б вас не пустив на мій корабель. Тим більше, я від вас, так, і не почув, що ви зробили. Ви таємний монархіст? Шпигували на когось? Чи може агент синдикатів?

- Сер я абсолютно нічого не знаю. Я нічого такого не міг робити. Завжди був вірним республіканцем. Ніде нічого не чудив, бійки не моє. Я чесно не знаю сер.

- Бути такого не може. Бейдж неблагонадійного просто так не вішають. І знаєте курсант, мені це не до вподоби. Дуже не до вподоби. Я якби уже й звик, що мій корабель це збір всяких смутьянів, дебоширів. Але ми флот – ми поза політикою. А ви виглядає, що десь грались, в щось раз не знаєте, або не кажете, за що такий бейдж отримали. Так, що маєте час на найближче патрулювання довести, що ви дійсно готові служити без цього всього, а ні - то я виаджу вас на найближчу станцію. І повірте, це буде цікава станція.

- Сер…

- Вільні курсанте, енсін Грімо проведе вас до старпома де вас занесуть в журнали корабля. І введуть в курс справа.

- Дякую сер

- Ви вільні, а ну, і, що іще хочу сказати. Не вітаю, але ви на борту.

Монк козирнув, віддав честь, та вийшов з каюти, в коридор, де його вже чекав енсін Грімо.

- Ну як тобі наш кеп, дав прикурити?

Монк якось так скривився, й мовив:

- Викладачі нас так не вижимали  в академії

- Ну нічого, звикай. Кеп свою справу знає. Головне не чудити занадто часто. Окей, що в нас далі по плану? А ну так, старпом Саллі. Йдемо, нам сюди.

Хлопці пройшли по коридору, від кабінета капітана, до приміщення з підписом Рубка #3. Грімо стандартно зчитав свій термінал, та отримавши вже звичний зелений сигнал пройшов у відчинені двері. Монк пройшовши за ним помітив відносно велике приміщення яке так само нагадувало якийсь офіс. Було поділене перегородками ніби на 4ри кабінки. Грімо відправився до кабінки зеленого кольору, Монк за ним. В кабінці на кріслі яке нагадувало скоріше якусь пластикову лавка в парк сиділи висока, іще не стара дебела жінка. Вона щось друкувала в своєму терміналі. Грімо прокашлявся.

 - Пані старпом, по розпорядженню капітана привів до вас курсант-стажера Монка.

- Добре, почекай нас на лавочці. Зараз ми оформимо нашого нового колегу.

Старпом закінчила набирати в терміналі, відчинила шухлядку, та витягнула звідти термінал. Піднесла його до зчитувача, ввела код, та як зрозумів Монк почала заповнювати корабельну документацію.  Глянула на Монка, хмикнула, натисла іншу кнопку, і зненацька із стіни висунувся стілець

- Сідайте курсанте. Найближчі 5 хв, я буду й так все заповнювати. Самі розумієте, бюрократію нашу ніхто не відміняв.

Саллі заповнювала доку, щось хмикнула кілька раз, а тоді обернувшись до Монка спитала:

- Перше направлення, і зразу до нас. Скажіть курсанте, ви так любите пригоди?

 - Я вже й не знаю, - сумно відповів Монк,- але таке враження, старпоме, що всі намагаються пояснити, що я зробив поганий вибір коли пішов на флот. Ну й, що корабель старий. Адмірал Траск помню починав на одномісному рейдері, який був списаний. І до героя дослужився. І адміралом став.

- Герой кажеш. Буде тобі героїзм в Скотті. Так данні я ввела. Отримуй на термінал. Ну й ласкаво просим в команду енсін-стажер. Ваші обов’язки, схема корабля, та вся необхідна інфа у вас на пошті. Маєте тиждень аби вивчити все та запам’ятати. Й повірте я все спитаю. А зараз ви вільні, попрошу пройти далі за енсіном Грімо. Він нині ваш гід.

Монк піднявся, та відправився до Грімо який отримавши сигнал в Терміналі піднявся та мовчки відправився в коридор від кабінету капітана та рубки. Пройшовши метрів 10, до переборки він натиснув на неї. Переборка з скрипом відкрилась, і Монк помітив, що це не шахта ліфта, як він думав, а просто шахта з драбинами. Грімо, всміхнувся.

 - Що думав, що у нас ліфти є? Ліфт то зайве, під час бою як йде дика перегрузка реакторів, ми відмикаємо антиграв, і юзаємо невагомість. Швидше і краще за ліфт. Нам вниз покажу тобі кубрик де тебе прилаштували. І не парся, за тиждень все вивчиш. “Нова” це тобі не фрегат флоту. Губитись нема де. Тим більше враховуючи, що будеш ти  у команді Лейтенанта Скотті який тільки те, й робить, що лагодить всю електроніку на кораблі, а повір, ламається тут немалого чого та часто. Так, шо скоро друже, все тут будеш знати не гірше за якийсь ШІ.

Хлопці спустились вниз, на як зрозумів Монк -1 палубу. Взагалі якщо вірити схемі яку він стягнув з нету то корабель мав 5 палуб. Центральну де був центр корабля, рубка, адміністративні та ремонтні приміщення, відповідно й робочі місця капітана, +1 і -1 де була жила зона, склади, майстерні, та +2 і -2 де відповідно гідропоніка, зброя, та вантажні трюми, в які за нагоди можна було завантажувати орбітальні винищувачі які мали б захищати корабель. Монку стало цікаво, що з цього іще функціонує як треба. Адже як він бачив, на -1 палубі де були кубрики, в яких жив молодший офіцерський склад корабля все явно було не те, що побачившим життя, воно було іще й підремонтованим. Як би сказав його батько з кізяків та палок. Грімо спинився біля кубрика з надписом 13.

- Ну, що ласкаво просимо до нашої скромної нори. Проходь. Андре та Людвік зараз також на вахтах, потім познайомишся. Ну, а третій тут як бач я, так, що велкам. В тебе буде верхня койка над моєю.