На шляху до екскалції. Керування зоряною ескалацією#1

В камері станції було затишно. Якщо камеру можна було назвати затишною. Монк присів на лавочку та потирав кулак який невідомо як встиг добряче так відбити об лице тімерійського лейтенанта. Він було почав думати, про щось своє, та враз двері камери з неприємним прочинились, й офіцер в формі поліції станції промовив:

- Енсін Грімо Вальдр, на вихід.

- Я нікуди не піду без юриста мого корабля, - спробував було заартачитись Грімо, але офіцер його грубо обірвав:

- Чуєш ти, флотчик-зальотчик. Або йдеш або зараз по морді получиш і потягнемо. Покази будемо давати, і все. Знаючи ваш корабель думаю тобі це не вперше. Тільки ми поки по хорошому пропонуємо. Не роби собі гірше.

Грімо скривився, та поволі, підвівся, тихо прошепотів лайку коли став на ногу по якій добряче отримав, і повільно почовгав за офіцером. Хвилин за десять, вони вернулис. Грімо почавалав на лавку, а офіцер подивився у свій термінал, й прочитав:

- Енсін-стажер Деметріус Монк, за мною.

- Деметріус, он воно що,- встиг було почати жартувати Людвік, але під злим поглядов офіцера замовк.

Монк пройшов за офіцером в кімнату у якій його вже чекав чоловік у формі капітана флоту. Чоловік був досить дивним. Він придивився, й з подивом відзначив, що він був настільки середньостатистичним, що відвернувшись ти б його уже й забув. Офіцер подився на поліса, й зненацька сказав:

- Дякую. А тепер залиште нас з затриманим наодинці.

- Але пане , наші протоколи…

- На мене не поширюються. Йдіть попийте кави. Обіцяю з ним все буде добре.

Офіцер станції вийшов в двері, тим часом таємничий чоловік відкрив термінал, набрав код, й єхидно посміхаючись сказав:

- Як необачно з вашого боку курсанте, а ні, вже енсіне-стажере, ну чи бувший стажере Монку маючи мітку політично неблагонадійного громадянина нашої держави провокувати бійку з нашими друзями тімерійцями.

Монк мало не оторопів, коли почув, що він має мітку політично неблагондійного. Це ж чорна мітка яка ламала все твоє життя. Офіцер тим часом люто зиркнув на нього:

- А може ви це й спеціально влаштували, на замовлення родійців або центанців?

- Але ж ви знаєте, що я нічого не провокував, - спробував було марно виправдовуватись Монк.

Чоловік підійшов впритул до нього, й так лагідно глянувши промовив:

- Дивись, допустив я тобі вірю. Але уяви яка є класна відмазка у полісів станції які прибули на виклик запізно. Це ж подарунок. Відриваємо ми рапорт, і що бачимо?

він витримав ефектну паузу, відрив термінал, й повільно почав прогортати текст поки не знайшов фрагмент який його цікавив й зачитав:

“ Було встановлено, що політично неблагонадійний елемент (енсін-стажер з rорабля “Нова” Деметріус Монк) брав участь у бійці. Виходячи з вказаного вище, маємо підставу вважати, що це було провокацією яка мала на меті спро

- Але свідки, - мало не закричав Монк.

- Свідки скажуть, те, що поможе їм тут, і далі нормально жити. Ви іще, що не здогадались з якої я служби, -промовив чоловік й підняв руку на якій миттю зявився браслет.

Монк придивився. на ньому було зображено стилізованого Хорта. Зараза. СБ, іще й політичний відділ. Він зблід. От тепер ноги йому підкосились. І як він не зміг здогадатись раніше, коли чоловік вигнав станційного поліса.

- Ви сідайте, сідайте, - промовив СБшнік, з неприємною посмішкою.- зараз будемо думати, що з вами робити. Ви ж самі розумієте, ситуація в якій ви опинились не проста. Проте я впевнений, що разом ми зможемо знайти рішення яке влаштує нас обох.

- Послухайте, ви ж знаєте, що я звичайний випускник техучилища флоту. Ви ж знаєте, певно читали мою справу. Ну як я можу бути якимись агентом. Я ж навіть рідної планети не покидав майже. Хіба, що з курсантами училища.

- І тим не менше зараз ви тут. І в нас бачу діалог не виходить. Повірте, у ваших інтересах, аби він вийшов.

- І, що ж ви хочете від мене?

- Та нічого такого, - СБшнік протягнув Монку свій термінал.

Монк, взяв термінал, й побачив, що йому пропонують зобов’язання про співпрацю. Як говорили в простонародді “продати душу Гарньє”. Монк звичайно як, і всі чув, що таємна поліція або як їх іще називають Хорти мають всюди агентів, і потрібно бути обережним, як говориш на всякі слизькі теми, бо не знаєш, де може бути агент охранки. Але, щоб аж так. Щоб його вербували. Хлопець розсміявся.

- Послухайте пане. Думаю тут якийсь жарт, чи помилка.

- Про, що ви говорите? – чоловік глянув на нього здивовано.

- Ну навіщо нашій охранці, дому Хортів мене вербувати, хто я такий? Енсін-стажер з корабля штрафників. Іще й ви кажете неблагонадійний. Нахіба я вам? В мене нема ні кар’єри, нічого, ні перспектив з такою міткою, і стартом. А тут цілий агент мене вербує.

- Ніколи не знаєш де хто пригодиться,

СБшнік відійшов до вікна, виглянув в нього, дістав пачку сигарет, й з задоволенням затягнувся. Хмикнув, обернувся, й простягнув пачку Монку:

- Будете?

- Вибачайте, з дитинства терпіти не можу сигарети.

- Буває.

- От скажіть, яка моя перспектива, ви, що в карти програли на завербуй першого ж нікчему який тобі попадеться?

Той усміхнувся, зробив смачну затяжку, випустив дим, з насолодою потягнувся.

- Самокритично. Але от скажіть, ну хіба нікчема зацікавить племінницю адмірала?

Отут хлопець уже не стримався, й вилаявся на всю камеру.

- Йопти, племінницю? А вона тут причому?

- То таке, просто кажу. Виступаю тут вам у ролі подушечки для сліз.

- То вам треба мати іще одну свою людину біля адмірала? Та ви ж розумієте. Я з нею випадковий знайомий. І скоріше за все так, і буде.

Агент недобре посміхнувся, знову зробив затяжку, подивився у вікно. Тоді обернувся до Монка, й спокійно промовив:

- А хочете ми вам допоможемо? Так сказати послуга за послугу? Замітьте, я не давлю на вас, карами не погрожую. Пропоную вирішити вашу невеличку проблему.

- Яку ви ж самі, і мені створили. – гірко промовив Монк.

- Вам коли небудь говорили, що не варто перебивати людину яка може вирішити вашу долю?

- Не підпишу. Я не породам, іще й душу Гарньє. Я й так вже на його флоті. Що вам іще треба. Вліпили мітку. Приспали бійку. – хлопець схрестив руки.

- Так по доброму ви не хочете. Добре. В такому випадку, може ви не знаєте, але ваш батечко немало собі дозволяє бовкнути зайвого про славних предків, та республіку яку окупував наш канцлер.- агент відкрив нову вкладку на терміналі, й покрутив перед очима Монка особовою справою на його батька, він єхидно посміхнувся, - так добре наговорив, що планета з торієвими копальнями йому забезпечена. З конфіскацією. Ну а ваші мати, та молодіші на спецпоселення туди ж.

Він іронічно подивився на Монка, присів навпроти нього:

- Так, що або ви співпрацюєте, і без всяких вибриків, або підписуєте батькові путівку на Аїд4. Ну, пограєте в героя? Проявите славнозвісну віру в ідеали чи зробите мудре рішення.?

- А в мене є вибір?

- Вибір є завжди, тим більше, ми вам пропонували, по хорошому.

Він демонстративно покрутив терміналом з зобов’язання про співпрацю перед хлопцем, а тоді вичікувально глянув на нього.

- Ніби в мене є вибір. Я не герой.- врешті здався хлопець, - Де ставити підпис? Але за Джулі та її родиною це у вас дурна думка. Я не шпік, я ніхто. Ви витрачаєте, і свій, і мій час.

- Ну от бачите, а не можна було от так одразу? – СБшник посміхнувся, - Так, зараз вам прилетить трішки інфи, а ну, й якщо що, я з вами вийду на зв’язок. До речі звати мене Віктор. Буду вашим контактом. В такому випадку, як ми дійшли згоди, не буду вас затримувати. Гарного дня.

Він набрав номер в терміналі, й промовив:

- Конвойний, проведіть затриманого в камеру. І готуйте наступного.

Конвоїр відвів Монка назад в камеру. Та викликав слідом астрогатора Педро Нека. І от коли за Педро уже закривались двері, Монку стало, цікаво, чи Віктор мав таку розмову з усіма, а чи то знову його таке везіння. Проте, питатись в відкриту про таке, було б верхом кретинізму. Охранку не любили, а особливо її політичну частину. А тут, іще якщо його одного вербували, то спалитись, перед екіпажом людей які й так, не дружать з дисципліною, та могли мати якісь рахунки до СБшніків взагалі могло привезти до плачевних наслідків. Ще й ці дикі питання про Джулію. Він звичайно, вже й так, знав, що вона племінниця Адмірала Отто Хамермана, якого багато хто вважав ледь не героєм, та Месією Республіки, тому, що він чи не єдиний серед вищих чинів, як і світських так, і військових відкрито міг спорити з канцлером, та стояти на своєму. Монк задумався, а чим було їх спілкування для Джулії? Екзотичною пригодою якою можна буде хвалитись у колі таких ж як і вона? Чи просто жартом який затягнувся. В те, що це може бути чимсь іншим хлопець знаючи своє щастя не вірив.

- Що Монку знову про свою зоряну принцесу мрієш, - Грімо, який було похмурнів, все ж намагався не втрачати свого веселого настрою, - ех, шкода, що ці педики так швидко прийшли, ми так, і не встигли тебе вилікувати від твоєї хвороби у веселих станційних дівок. Ото би був відпаяне лікування від замріяності про невідомих дамочок.

- Ага, тепер лікування буде у нас всіх. І воно нам не сподобається, - пробурчав механік Джок, - мало мені того, що весь час ті старі двигуни ремонтуй, так нас тепер капітан так буде любити.

- Джоку, ти вічно бурчиш.

- Знав, я, що так все скінчиться.

- То якого хріна з нами йшов.- Грімо скочив, та виставив на нього вказівний палець, - Дістав. Як любиш веселитись, так люби й наслідки відчувати.

- Так скучно було. А тут була якась нагода гарно розвіятись. – знизав плечима Джок.

З неприємним грюкотом двері в камеру відчинились, всі повернулись туди. Монк, напевно як, і всі очікував там побачити, полісів станції з Педро, але там був капітан Джонс. Монк його з того часу як він влаштував йому теплий прийом, та сказав, що він має мітку, і не бачив. Капітан був розлючений. Кулаки то стискались то розтикались. Очі здається могли метнути грім та повбивати всіх. Було видно, що він ледве себе стримує, аби не накинутись на свій екіпаж, який відчувши ці хвилі відійшов в кут, та інстинктивно скупчився разом, немовби готуючись відбиватись, якщо капітану прийде в голову дійсно почати виховний процес прямо тут в камері.

- Так, і хто в з вас додумався провокувати Тімірійців, в барі?

Після нотації про те, що вони, і з якими карами будуть вигнанні з флоту, якщо це вийде на зовні, або до журналістів капітан іще раз люто глянув на своїх космольотчиків, й промовив:

- І хрін би був з тим, що ви в бійку влізли. Бійки для матросні такої як ви це ок. АЛЕ мать вашу за ногу. Вони вас зробили.

- Сер, їх було більше, - спробував виправдатись Грімо.

- Мені всерівно скільки їх було. Тепер весь флот, і всі станції будуть знати, що нашим флотським наваляли ці домініонівці. І як не можу так це залишити. Я б мав вас посадити на гауптвахту, але ви ж там ледарі не будете нічого робити. Тому, я й маю кращий варіант для вас. Спеціально для вас бовдурів я мусив йти на поклон до начальника станцій та шукати якогось відставного сержанта космодесантників який вами бовдурами займеться. Так, що на вихід дорогенькі мої. Тренер вас зачекався.

Хлопці повільно пройшли на вихід. Поліси станції які чекали біля камери майже непомітно взяли їх в кільце, та під таким конвоєм повели до причалу. Вже в доках Монк помітив Віктора який як було видно, поспішав на шатл. СБшник помітивши, що Монк його примітив підморгнув йому та розвернувшись відправився на свій шатл. Монк вчергове вилаявся. На душі враз стало гидко. Станція в нього також стала викликати відразу. Мало того, що в бійку влізли, та довели капітана, так, іще й Служба Безпеки та її приколи. Хто його міг знати, що вони від нього будуть вимагати згодом, і головне, тепер все, ти ж не відмовишся. Тікати, також не варіант. Фактично родина в заручниках. Монк подумав, що он воно певно як себе відчуває маленька пічника яку враз підхопила ріка, та несе у невідомому напрямку.

В шатлі всі уже мовчали. Педро почісував зламану руку, яку чомусь не вилікували на станції, Орсо дивився в дзеркало на своє лице яке прикрашали синяки та посміхався посмішкою без двох зубів. І тільки Грімо, як завжди світився оптимізмом, і здавалось вертався не з каталажки, а мінімум із успішного бою де він став героєм республіки.

Зістикувавшись з кораблем, та пройшовши шлюз Монк помітив, що їх там уже чекали. Суб-лейтенант Скотті, з єхидною посмішкою оглянув прибувших, тільки процідив:

- В 2 технічний ангар живо.

Компанія з гучними стогонами під гучні жарти екіпажу відправились до ангару. День який, і так був не дуже ніяк не хотів закінчуватись. Пройшовши до ангару, вони ніяк не наважувались відкрити його двері. Врешті, Монк вирішив, що всерівно, чому бути тому бути й простягнув термінал аби розблокувати вхід та відправитись туди, аж раптом

Двері ангару відчинилися, і Монк одразу відчув, як холодний подих космосу змішався з важким запахом металу і мастила. Всередину зайшов сержант космодесантників, і весь простір, здавалося, похитнувся від його присутності.

Він був величезним, мов гора, із широкими плечима, які виглядали так, ніби могли витримати вагу невеликого шатла. Його тіло обтягувала броня, вся у вм'ятинах, подряпинах і плямах, які натякали на десятки битв. На грудях гордо сяяв логотип Космодесанту Республіки — череп з перехрещеними блискавками. Обличчя сержанта було суворим, шкіра обвітрена й засмагла, а через праву брову тягнувся старий шрам, що нагадував блискавку. Його стиснуті губи та гострий погляд змусили Монка відчути себе маленьким і абсолютно безпорадним.

— Ну що, мамині герої? — загудів сержант, його голос звучав так, ніби важкі черевики топтали бетон. — Думаєте, раз вас поліси випустили, то ви чистенькі? А от і ні! бились ви як гівно, яким певно і є. Я тут, щоб зробити з вас справжніх бійців. – він скептично глянув на Монка, скривився, - Або хоча б щось, що на них схоже!

Грімо, який зазвичай умів бути нахабним навіть у найгірші моменти, тепер виглядав так, ніби хотів зникнути в тіні. Навіть його язик завмер під цим поглядом.

— А ти що? — сержант нахилився до Монка, так близько, що той зміг побачити дрібні тріщини на його протезі ока. — Думаєш, якщо випадково вибив комусь зуба, то це робить тебе крутим? Ні, синку, це робить тебе проблемою, яку тепер доведеться вирішувати мені. І повір, я вирішу.

Він оглянув усіх присутніх, його погляд нагадував приціл снайпера.

— Почнемо з простої вправи. Нам люб’язно дали цілий ангар. Для початку ви там побігаєте поки вас всіх не знудить, а як знудить, то побігаєте іще.

Монк відчув, як щось важке осіло в його животі. Після бійки й поліса це був лише початок.

Сержант відступив на крок і знову гучно заговорив:

— Запам’ятайте, тепер я ваша мама, тато і найстрашніший кошмар. Якщо я скажу вам стрибати, ви запитаєте лише: "Як високо?". Зрозуміло?

— Так, сер! — хором відповіли Монк і решта, хоча в їхніх голосах більше звучало розпачу, ніж рішучості.

— Добре. Бо після моїх тренувань ви збудете, що таке бійка в барі. Ви знатимете тільки, що таке виживання. А тепер вперед!

Його голос лунав, мов грім, а погляд переслідував навіть тоді, коли Монк і його друзі, підштовхуванні наказами, почали маршувати до технічного відсіку.