На шляху до екскалції. Керування зоряною ескалацією#1

— Я бачу ти без пригод не можеш, - говорив Монку Захарія наступного дня.- Просив ж вести себе тихо після операції, ні, ти таки начудив.

—Та випадково вийшло. - Монк сидів у кріслі навпроти Захарії. Голова боліла. Око заплило.

— Знаю, Ерік дурень. Думаю його пан посол вже відішле назад. Дістав зараза. Вічно в якісь проблеми влазить. Он вчора, треба було йому туди йти.

— Але все ніби гарно вирішилось? - наважився спитати Монк.

Захарів за звичкою підійшов до вікна, затягнувся сигарою. Пустив димок на пів кабінету. Посміхнувся. Глянув на Монка.

—А  ти новини планети читав? Що ви там вчора чудили? До речі знаєш, з ким ти вчора бився?

Та Ліндра казала, що якісь брати…

Захарія гучно розсміявся

— От скажи як тобі так дурневі щастить ? Томас Сью брат Дональда Сью одного з трьох лідерів цих так званих найманців. Ще той відморозок. І тут ви півночі на все місто співаєте пісні, травите байки про флот, і взагалі разом проводите час ніби давні знайомі. Ти його хоч там часом вербанути до нас не пробував?

—Та ні сер…мені якби не до того було…

—Ага, бачив я фото, як тобі не до того було…

—Що все настільки погано, - сполотнів Монк. Подумав “Чорт влип..”

—Та не переживай ти так. Навпаки все круто. - Захарія сів на своє крісло, - ти до речі готовий іще говорити з керівником посольства?

—А з ним то чого ? - хлопець схопився за голову.

Захарія струсив попіл в попільничку, зробив затяжку:

—Побачиш. Добре не буду тебе затримувати. Тебе, іще чекає розмова з шефом. Так, що раджу, і до нього йти. Поки він в гуморі.

Монк поволі вийшов з кабінету та поволі відправився до кабінету голови посольства. Голова іще боліла, він навіть не встиг зранку після гучного святкування з абордажниками Братів піти в лазарет посольства підлікуватись як задзвонив виклик до Захарії. Монк який нічого не пам’ятав, про те, як закінчився вечір, вирішив, що злити явно злого за вчорашнє СБшника буде зайвим, та одразу відпарився до нього очікуючи на великі неприємності. А воно повернулось ось так, що ніби Захарія і його сварив, але й ніби похвалив. Знаючи своє везіння хлопець не сумнівався, десь тай має бути, і щось таке, що додасть йому неприємностей.

Секретар посла Ентоні підвів голову, коли побачив, як Монк обережно заходить у приймальню, й посміхнувся:

— А, ось і наш бравий "дикий технік".

Він віддав Монку жартівливий салют, але в очах блищала цікавість, ніби він вже знав щось, чого сам Монк ще не усвідомлював.

Монк насторожився.

— Щось усе настільки погано?

Ентоні лише ширше посміхнувся, відкинувшись у кріслі:

— Ну, як сказати... Дивись сам, буде цікаво. Прошу в кабінет посла.

Він набрав код на терміналі, і двері плавно відчинилися.

Монк глибоко вдихнув і зайшов усередину, розраховуючи на сувору розмову або чергову догану. Однак те, що він побачив, його збило з пантелику.

Посол сидів за столом у VR-окулярах, схилившись вперед, ніби щось уважно переглядав. Монк зупинився біля входу, не наважуючись порушити процес. Через кілька секунд посол неспішно зняв окуляри, потягнувся й нарешті перевів на нього погляд.

— Енсіне, як вам у нашому посольстві?

Монк трохи розгублено роззявив рота. Він чекав будь-чого, але точно не такої спокійної привітності. Все ж за секунду взяв себе в руки й відповів:

— Цікаво, пане. Роботи вистачало. Новий для мене досвід.

Посол хитро всміхнувся:

— Але бачу, вам на планеті навіть краще, ніж у відкритому космосі.

Монк на мить завагався, вловлюючи прихований підтекст.

— Пане, вибачте, але я ж зорельотчик. Планета для мене — як відпустка. А якщо ви про той випадок, то я…

Посол раптом відмахнувся, що ще більше спантеличило Монка.

— Та не переживайте за той випадок. Якщо вже хтось і мав би переживати, то скоріше я.

Монк зморщив чоло:

— Ви… у мене? За що?

Посол вперше за всю розмову звернувся до нього не по званню, а по імені:

— Монку, я так розумію, новини ви ще не бачили?

Він клацнув пальцями, і одна із стін спалахнула, перетворившись на величезний екран. Монк мимоволі зробив крок назад, коли перед його очима з’явилися десятки заголовків новинних мереж та газет:

“Артан пропускає удар, але отримує славу”

“Дикий технік з Артану проти Братів: чому вони потім всю ніч гуділи разом?”

“Артан повертається?”

“Бійка, братання та імідж флоту”

Монк відчув, як серце провалюється кудись у шлунок. Він схопився за голову й скривився:

— О, трясця…

Посол задоволено спостерігав за його реакцією.

Монк провів долонею по обличчю й простогнав:

— Це жарт, так? Будь ласка, скажіть, що це жарт…

Посол лише зручніше вмостився у кріслі, явно насолоджуючись моментом:

— Це не жарт, Монку. Ви тепер герой публіки.

Монк важко зітхнув і пробурмотів:

— Що ж, офіційно. Я труп.

Посол лише посміхнувся й розслаблено відкинувся в кріслі:

— Не драматизуйте, енсіне. Насправді, все вийшло навіть краще, ніж можна було очікувати.

Монк з недовірою глянув на нього:

— У вас дивне уявлення про “краще”, пане.

Посол ухильно кивнув на екран:

— Давай розбиратися. Так, ти влаштував бійку. Так, зазвичай за таке отримують або догану, або відправлення на гауптвахту. Але в цьому випадку…

Він зробив паузу, ніби смакуючи момент, а потім завершив:

— Це була чудова демонстрація софт павер.

Монк моргнув.

— Чудова демонстрація… чого?

Посол підняв палець:

— Софт павер, юначе. Вплив через імідж, культуру, неформальну дипломатію. Давай глянемо об’єктивно: ти не просто розмахував кулаками, ти поставив на місце хлопців, які відкрито зневажали наш флот. При цьому не вбив нікого, не залишив серйозних травм і, судячи з заголовків, зумів зробити так, що вони ще й поважати тебе почали.

Посол посміхнувся ще ширше:

— Для пересічного глядача це виглядає як: “Флот Артану більше не дає себе принижувати. А ще вони класні хлопці, з якими можна випити після бійки”. Чистий успіх.

Монк скептично підняв брову:

— І хто ж вирішив, що це успіх?

Посол театрально зітхнув:

— Ну, крім новинних агентств, соцмереж і глядачів? Наприклад, наші друзі з розвідки та департаменту зовнішніх зв’язків.

Монк відчув, як у нього починає сіпатися око.

— Ви жартуєте?

Посол нахилився вперед, серйознішаючи:

— Ні, Монку. Рапорти подані куди треба, і всі вони кажуть, що це не порушення дисципліни, а грамотне використання ситуації. Це була не бійка — це була імпровізована публічна акція зі зміцнення іміджу.

Монк провів долонею по обличчю.

— Оце жарт так жарт…

Посол коротко посміявся:

— Знаєш, наші люди з СБ ще й додатково простежили, щоб усі офіційні канали отримали “правильну” версію подій. Жодної згадки про порушення дисципліни, тільки відданість справі, швидке мислення та захист честі флоту.

Монк на секунду задумався. Ідея, що СБ та дипломатичний корпус не лише не хочуть його покарати, а й цілком задоволені результатом, здавалась абсурдною.

— І що ж мені тепер з цим робити?

Посол всміхнувся хитро, як кіт, що вполював пташку:

— Власне, я й хотів із тобою про це поговорити. Бачиш, енсіне, ми тут усі помітили, що ти не лише гарно махаєш кулаками, а й відмінно лагодиш речі. Наше обладнання після твого візиту працює краще, ніж будь-коли. Тож як щодо того, щоб залишитися?

Монк здивовано кліпнув.

— Залишитися?

— Так. Ми можемо влаштувати тобі переведення. Робота буде не менш цікавою, ніж на кораблі, а може, й безпечнішою. Плюс хороша кар’єра.

Монк задумався.

Посол підняв руки в примирливому жесті:

— Але рішення за тобою. Якщо хочеш залишитися в строю — твоє право. Просто знай: якщо передумаєш, двері відчинені.

Монк дивився на нього, усвідомлюючи, що цей день точно стане одним із найабсурдніших у його житті.

Монк зітхнув, потер шию і нарешті похитав головою:

— Вдячний за пропозицію, пане, але… я не можу.

Посол підняв брову, хоча його погляд залишався теплим:

— Чому ж?

Монк ненадовго замовк, обмірковуючи слова, потім зітхнув і знизав плечима:

— Я вже на цьому шляху, пане. У мене є мрія. Я хочу бути частиною флоту, бути там, де важливо. На кораблі, в строю.

Посол усміхнувся з розумінням:

— Благородно. Важко сперечатись із людиною, яка чітко знає, чого хоче.

Монк посміхнувся куточками губ, але тут посол додав:

— Власне, про людей, які знають, чого хочуть… Мій племінник, Ерік, не надто зіпсував тобі життя?

Монк від несподіванки навіть розсміявся.

— Ерік? Та ні, він нормальний хлопака. Втягнув мене в це все, звісно, але я й сам не святий.

Посол кивнув, ніби щось для себе відзначив:

— Він мені теж головного болю додає, але хлопець не дурний. Може, йому варто брати з тебе приклад.

Монк скептично глянув на нього:

— Не впевнений, що це хороша ідея.

Посол хмикнув, а потім потягнувся до шухляди стола, витягнув звідти невеликий кристал і поклав перед Монком.

— Це що?

— Ти ще й не тільки герой, а й скромник? — посол ухильно посміхнувся. — Твоя премія, ти заслужив. Ти не уявляєш, скільки дипломатам доводиться платити за подібні "спонтанні акції", а ти зробив усе безкоштовно.

Монк уперся руками в стіл і похитав головою:

— Ні, я не можу це прийняти. Я ж не заради грошей…

Посол відкинувся в кріслі й хитро глянув на нього:

— Знаю, Монку, знаю. Але ти ж герой, а герой має мати за що робити подвиги.

Монк трохи вагався, але врешті-решт узяв кристал.

— Добре… але це трохи неправильно.

Посол посміхнувся:

— Життя взагалі рідко буває правильним, енсіне. Але якщо вже довелося в ньому бути, краще грати за його правилами.

Монк глянув на кристал у руці, важко зітхнув і сховав його в кишеню.

— Ну, нехай буде так…

Посол піднявся, протягнув йому руку:

— Сподіваюся, ти ще повернешся.

Монк потис її й коротко кивнув:

— Можливо. Але поки що — ні.

Посол задоволено всміхнувся:

— Удачі, енсіне. І бережи себе.

Монк вийшов з кабінету, залишаючи за собою всю цю дипломатичну метушню, але розуміючи, що тепер про нього точно будуть говорити ще довго.