На шляху до екскалції. Керування зоряною ескалацією#1

Корабель мірно торував свій шлях на Фронтир. Якісь 1000 годин, і все, ви відійшли від цивілізованих світів на 1000 світлових років. І зустрічай нас дикий, малоосвоєний край. Малоприємна частина в роботі патрульних флоту. І хоч так було завжди, що хтось та й мусив патрулювати той край, ці вахти в Диких землях мало хто любив. Не рідкі були випадки, коли корабля потрапляли то в піратські засідки, то мусіли відбиватись від чергових банд борців, за щось там, які навпаки хотіли заволодіти такою ласою здобиччю, як цілий корабель світів Альянсу. Монк колись дивився відосик, про те, чому із цією дикою вольницею, іще ніхто не розправився, і не навів порядок, або не об'єднав, іще в одну державу яка буде або за або проти Альянсу. Мудрі голови доводили, що насправді все просто. За часів правління Терри сил людства банально, не вистачило аби колонізувати Галактику. Також в перші роки колонізації, всякі асоціації, секти, культи брали кораблі, та тікали куди подалі, відповідно, тепер в Галактиці де тільки нема людей. Далі ж, Федерації стало просто не до того, три громадянські війни, криза 4-го століття яка мало не розвалила її, і врешті решт таємничі гравітаційні аномалії на шляху до старіючої, втомленої, але іще гонорової Метрополії Терри просто знищили всі світлі плани людства на колонізацію галактики за якимось планом. Століття втрати Терри взагалі майже добило самі рубіжні і молоді колонії. Поки держави центру або як говорили іще Ядра могли плюс мінус викручуватись, то колонії які були на периферії часто густо були просто кинуті напризволяще. Звичайно, зараз після того, як центр плюс-мінус нормалізувався, постали нові держави, то вони й звернули увагу, і на периферію, але жителі периферії, які майже сотню років відчайдушно боролись за існування за той час буквально зненавиділи, як і терранців, так, і центральників, які буквально кинули їх напризволяще. Ні про ніяку лояльність місцевих не могло бути й мови. Так ви могли торгувати з ними, так були якісь такі сякі зв’язки, так рейдували кораблі великих держав центру, але перефирійці раз за разом показували зуби. То напад на корабель, то когось з екіпажу могли побити або викрасти на якійсь базі чи планеті перефирійців, і далі вже як везло чи викуп, чи пропав безвісти. Одні тільки флоти які постійно рейдували, наносили візити до правителів найбільших утворень, стримували місцевих від більш радикальних дій. І то тільки відносно.

            Хлопець після відвідин бази вже й не знав, що проклинати більше. Чи тренування де вони вже нагадували більше взвод бійців, адже тепер сержант використовував їх як команду яка мала симулювати ворожих бійців, як і для регулярних космопіхотинців їх корабля, так, і тих яких вони мали доставити в на заміну тим чия вахта уже добігала кінця. Особливістю тренувань було те, що сержант Грудер вирішив, що у них не буде постійного командира, а на кожен бій командувати буде хтось інший. Як він говорив, то все для того, аби ви якщо будете колись великими начальниками помнили, як воно тут нам на землі простим солдатам. Чи нову роботу з комп’ютерною технікою корабля якої привалило море, адже на складі флоту виявилось немало нових систем, які потрібно було не тільки встановити, але й перевірити перед тим чи все ок. Скотті тут виявився іще тим параноїком.

- Так Моку, Вінкс, Каспере, я то звичайно обожнюю всякі новинки, але знаючи нашу параноїдну СБ то я гарантую, що там море всяких закладок які точно роблять то, шо не мали б, та збирають інформацію яку не треба. Також, якщо там десь є якісь маячки, то вони нас демаскують,-Скотті вертів у руках один із блоків які їм видали на базі флоту, - повірте ця наволоч з периферійного сміття в відслідковуванні та параної специ не менші за нас. Так, що перебираємо та чистимо. Монку, тобі також буде специфічне завдання - будеш бавитися в хакера. Я видам специфічний софт - проскануй нові ШІ для системи корабля які ми отримали на наявність бекдорів, закладок, та троянів.

- Сер, я не те, що б щось в тому петрав, - спробував було віднікатись Монк, - але чи буде з цього користь?

- От такого нам прислали, в морду домініонівців бити нормально не може, хакати не вміє, - з удаваним сумом розвів руками Скотті, -Каспере, капець походу республіці буде, як ми підемо на відпочинок.

- То ти підеш,уууу,-завив десь з підлоги ШІ,-  а я іще цього малого на його пенсію проведуууууу.

- Та йди ти залізяка теранська,- Скотті кивнув хлопцю, і направивився на вихід з відсіку,- Вінкс за мною, Монку приступай. Інструкції я тобі кинув.

Монк зітхнув та засів за роботу. Інструкції від Скотті були явно незаконні, але на "Нові", він уже навчився нічому дивуватися. Десь так за годину він почав лаятись самими брудними лайками які тільки знав.

- Що не хакається паскуда? - в металічних нотках Каспера пролунала зацікавленість.

Хлопець відірвався від роботи, пошукав звідки долинає голос, не знайшов, тоді буркнув:

- Та фіг там, я вже все по інструкції Скотті раз 10 перевірив, і фіг там, 97%, а тоді відкочується. Я вже й сам первірив і так. і етак, і код міняв, і алгоритм пробував змінити.

-  ти точно все правильно робиш?- щось почало шарудіти, Монк вилявся.

- Та кажу ж тобі..

- Люди-люди,-від суму в голосі ШІ Монк аж розсміявся,- дай но мені привілегії глянути.

- Не можу без Лейтенанта.

- Зануда. Що ти за  зануда. Правильний такий. Рішучим треба бути. Дівці своїй ти тоже будеш все тіки з дозволу лейтенанта все робити? А то вона там бідна вже певно й стомилась чекати на свій стейк, і найшла когось поближче. А ти тут фронтириш..

- Стоп! Каспере, а ти звідки знаєш, про, що ми переписуємось з Джулі? Ти ж ШІ адмінки, і все. Права в тебе різані.

- Ггг, малий. Я, і лист від Віктора читав.

Монк зблід.  Іще такого не вистачало. Враховуючи, що Скотті любив СБ як він домініонівців через яких він зараз по вухах в проблемах, то одне слово Каспера, й його так нелегке життя вмить може стати взагалі пекельним. А як взнає капітан, а там корабель. Шлюз чи ректор?

- Та не парся ти так. Думаю виходу в тебе не було. Та, і мені пофіг. Але на майбутнє, за тобою малий великий боржок. А зараз давай права.

- Бл….. таке враження, що я тільки те й роблю, що боргами обростаю. І це я нічого іще й толком не зробив.

- Пролунало виття яке здалеку нагадувало різкий сміх

- Життя таке малий,- блок ожив, стало видно, що хтось робить маніпуляції,- Так, що тут в нас? Опа. Та ти правий, ти не криворукий. Тут вони фікси випустили. А шкода, файний був бекдорчик. Іще за терранською схемою.А вони вміли слідкувати, це тобі як свідок того говорю.

Двері відчинились, зайшов Скотті:

- Ну як успіхи?

- Та не ламається,- розвів руками хлопець.

- Ти чого все вірно зробив?- Лейтенант подивився на прогу.

- Так Скотті заспокойся, то не він такий, то ті параноїки знову, - озвався Каспер.

- Що, знову вони все пофіксили?

- А таке могло бути?- очі Монка поізли на лоба.

- Я б здивувався, якби не було, - радісно розсміявся Скотті.

- Шеф…, - хлопець був готовий пустити у нього чимісь важким.

- Аби в чомусь мати розуміння, треба помучитись, то тобі не зуби бити. О бачу, ти  пробував імпровізувати. Так, і вчимось. Окей. На разі вільний. Думаю губа чекає

Монк глянув на годинник, зараза тоді на Скотті, хотів, щось сказати, але змовчав та прожогом кинувся в ангар де вже відбувалось тренування.

-  Монку, а от, і ти, і знову спізнився, - Сержант Грудер радісно вишкірився, почулись смішки космодесів, він тицьнув у хлопця пальцем,-  От й тепер будеш віддуватись. Бери під командування ваш охламонський взвод, і вйо в навчальний бій. До речі, аби ти мав стимул не тупити, то якщо ви програєте то за кожну хвилину на яку ти спізнився – будете бігати одне коло. Марш.

Монк вилаявся про себе, підійшов до стелажа, натягнув ВР окуляри,рукавички, увімкнув проекцію. тактичного планшета, та почав планувати диспозицію бою. Очікувати великої злагодженості від їх так званого взводу в бою проти команди піхотинців, які вже були досвідченими у таких тренуваннях, не доводилось. Ба більше, всі попередні бої вони з тріском програвали.

Навіть після кількох тижнів інтенсивних до дикості тренувань від сержант Грудера вони не були ані класичним ані навчальним взводом. Всі були одягнені в стандартну навчальну форму із вбудованими сенсорами, які фіксували влучання. У руках – навчальні лазергани, які замість ураження залишали видимі лазерні мітки. Відчуття влучання також передавалося у вигляді досить такого сильного удару електростимуляторів, аби як казав сержант його охламончики відчули що стається в реальному житті та уникати такого щастя. Два тренування тому Грімо банально втратив свідомість від болю, коли в нього попали. З того часу правда потужність скрутили, але всерівно це відчувалось ой як боляче. Не радувало навіть те, що космодеси так само йшли в навчальний бій із такими налаштуваннями. І ніби справедливість була, але в них попадали в рази менше.Та й як жартували штрафники в них шкіра була камяна. 

Піхотинці як завжди були впевнені у своїй перемозі. Хоч вони не знали тренувальний полігон, як свої п’ять пальців, адже сержант постійно його змінював, та все ж в них була злагодженість, досвід, і тренування. Монку було цікаво, за сержанта Грудера коли він то все встигав, і кого він примушував то робити? Рован, сержант космодесів, тихцем підібрався до них, і тоді хижо, посміхаючись  подивився на Монка:

- Ну, що, енсіне, готові до чергового уроку?

Монка ніби перемкнуло - як його вже дістало це все, особливо отой зневажливий тон від піхотинця. Де б була та дика піхота, і що б робила, якби не вся та техніка, яку він їм налаштовував та перевіряв? Дістали, і ради цього він в академії провів три роки?

- Сержанте, боюсь нині ви побачите, як працює мозок, і що м’язи без нього нічого. Ті рази ми вам поступались, аби ви сильно не нервували, але нині буде все по чесному.- він щиро посміхнувся сержанту, -  Не чекайте на цей раз поблажок.

Рован який вже було розвертався до свого взводу з єхидною посмішкою, мовляв, дивіться як ми їх отетерів. Почервонів, і злобно прогарчав:

- Ну, ну. Я тебе на останок лишу,- підійшов майже впритул до хлопця,- Побачимо як ти заговориш мозку коли тебе всі розстріляють по черзі.

Грудер не був би старим профі, якби не відчув конфлікт, та гаркнув в мікрофон так, що у всіх заложило вуха:

- По позиціях. Марш. Міряються вони тут ракетами. В бій недоумки!!!

Ангар наповнився сиренами, які сигналізували про початок бою. Лампочки на стінах блиснули червоним. Монк підняв руку, сигналізуючи своїм людям рушати.

Монк відчув, як у грудях піднімається хвиля напруги, але швидко відкинув це. Включив загальний канал та тихо промовив.

— Головне, не думайте про них. Думайте про завдання. Ми не піхота, ми – мозок. Тому граємо хитро.

Група пройшла в свій сектор, де була їх база. На ходу Монк почав формувати тактику бою, як він її бачив. Довелось розділити їх і так невелику групу на дві частини, запланувати імітцію  атаки на відкритих ділянках і використати вузькі коридори, щоб нейтралізувати перевагу піхотинців у чисельності. Вже за звичкою Грімо який завжди був заводило -  отримав під своє командування Андре та Людвіка, й почав готувати фальшиву атаку. Їм випала найважча та найскладніша частина роботи, в якій майже гарантовано їх нейтралізують, проте рудому це було за втіху. Його очі світились азартом бою, а ноги от-от здавалась самі рвонуть в бій переконувати піхотинців, що вони саме так безініціативно та неадекватно підуть в атаку.

- Грім, я розумію, що там Рейчел, але, будь ласка думай за хлопців, і про план, якщо вас накриють раніше чим ми підберемось до них ми програли, - напівжартома спробував трохи стримати його ентузіазм Мон

Почулись нервові смішки.

-Та не парся, я свою справу знаю. Ви там головне не затримуйтесь, я іще маю плани на годину перед відбоєм. Не хочу бігати 20 кіл, по твоїй ж ласці…

Піхотинці, як і очікувалося, зайняли стандартну оборонну позицію, все як книжка прописала – одна група тримала відкриті простори, інша засіла в резерві. Рован виходячи з обіцянки Монка вирішив почати від оборони, може й очікував якогось підступа, а може вирішив просто дати своїм людям перепочинок, вони й так постійно грали в ці ігри, то чим могли їх здивувати штрафники Монка?

Тим часом група Грімо підібравшись до зони контролю космодесів почала створювати шум, імітуючи рух через відкритий сектор. Навчальні лазери почали свою гру, коли піхотинці почали стріляти. Грімо тільки но натрапивши на перший спротив, швидко відвів свою групу за укриття, симулюючи «переляк» і намагаючись спровокувати піхотинців на переслідування. Безуспішно. Монк усміхнувшись дав своїй групці сигнал стартувати, та відправив Грімо сигнал повторити шоу.

Повільно прослизнувши вузьким коридором вони зайняли позицію збоку від основної групи піхотинців. Його серце гупало, він намагався навіть тихо дихати, боячись, що ось-ось їх виявлять. Зачекавши поки знову загуркотіли лазергани він жестами вказував товаришам розосередитися.

— Зачекайте… ще трохи…хай Грімо затягне їх в бій — прошепотів він у загальний канал.

Перестрілка ставала все інтенсивніше, раптом піктограма Андре згасла, Монк послав Грімо сигнал відходити. Піхотинці, впевнені, що новобранці зламалися, кинулися в атаку, аби добити відступаючих залишивши свої укриття.

З трьох напрямків одночасно пролунали лазерні постріли. Сенсори піхотинців засвітилися червоним, сигналізуючи про «враження». Раптовий удар дезорієнтував їх, і вони почали хаотично відповідати. Втратили концентрацію, а цього Монку і було потрібно.

—Вперед, не збавляємо темп, Орик добивай їх, Грімо – відтягуй тих хто за тобою! — крикнув він, перекриваючи шум пострілів.

Хлопці яким як і йому уже набридли постійні знущання сержанта, жарти від космодесів, з диким криком ринули вперед. Було видно, що перші успішні кроки вбою додали їм сміливості. Вони невідомо звідкинабираючись сміливості, діяли більш-менш чітко. Одного за одним піхотинців «виводили з гри». Проте Рован не був би сержантом, якби швидко не зорієнтувався і миттєво спробував організувати контратаку.

Монк зітнувся з ним особисто, коли його взвод стикався з залишками ворога. Лазери засвистіли, коли Монк відчув як ліва рука отримала заряд, ледве не випустив лазерган, але все ж втримався, відскочив й заховався за укриттям. Закинувши зброю а виступ він методично пострілював в сторону  сержанта. Тим часом один з його хлопців намагався обійти сержанта збоку. Той чекав його руху і відкрив вогонь, рраз, Орика вбито, проте, він дав  Монку можливість  підібратись до сержанта. По дорозі він перечепився за щось, відкотився, швидко встав на одне коліно і з останнім зарядом «вразив» командира піхотинців.

Зал наповнився зеленими вогнями – сигналом про завершення навчальної битви. Монк піднявся, витираючи піт з чола, і побачив, як його люди підходять до нього з усмішками, попри те, що їхні сенсори майже всього взводу червоні – п’ятеро з семи  все ж таки  «вивели з ладу».

Сержант піхотинців підійшов до Монка, потиснув йому руку і похитав головою:

—  Не погано для адміна. Але на реальному полі бою таке рідко спрацює.

Монк лише кивнув, заховавши емоції за серйозним обличчям. Він знав, що це був лише навчальний бій, але відчув, як упевненість у власних силах почала зростати. Допоки він не побачив вираз на обличчі сержанта Грудера.

- Пірати, ну рілі пірати. Та за такі втрати якби ти був в моєму взводі я б тебе сам притовк. Взводу гаплик. Два з семи. Це фіаско.

Штрафники які іще секунду тому раділи, сіпнулись так наче на всіх виляли відро холодної води.

- Сер, але ми ж виграли в майже програшній ситуації, - спробував заперечити Монк.

Сержант тільки похитав головою.

- Якою ціною? Чи ти думаєш, що люди це фішки чи крапочки на мапі? Так, я розумію бігати ти не будеш, виграли все ж. Час маєш. Зараз я тобі скину статути піхоти, основні підручники по тактиці, та короткі методички для самих тупоголових офіцерів. Почитай но для загального розвитку. А я на наступній вахті побачу, що ти освоїв. Все вільні.

Попри все взвод посміхався. Нарешті, вони змогли хоч щось показати космодесам. Їм було якось все рівно, що вони зазнали таких навчальних втрат. Хлопці радісно обмінмали Монка. Андре поплескав його по плечі. Йому було плювати, що в нього на пів лиця розпливається синяк. Видно була рукопашна. З веселим настроєм Монк відправився посидіти столові попити чайку та вирішив щось написати Джулі.