На шляху до екскалції. Керування зоряною ескалацією#1

-        Курча, це найужасніша губа на якій я був, - прошепотів Грімо, коли вони ледве доплентавшись до каюти спробували забратись на свої місця.

Монк не відповів. Він мовчки спробував залізти на своє місце по міні-драбині, але зі стогоном скотився на підлогу. Все боліло. Сержант Грудер не збрехав, коли обіцяв їм курс жесті, болі, поту та страждань. Дикі вправи під постійним пресингом сержанта здавались пекельними муками. Постійні підйоми заліза, біг з перешкодами, і саме страшне рукопашний бій. Після третього тренування сержант вивів до них взвод космодесів які були в екіпажі їхнього корабля, та поставити на, як він сказав – спаринги, аби перевірити які ж його діточки в бою.

-        Мать вашу. Це що за жопа, - верещав сержант, коли вони побиті та знесиленні, ледве стояли на ногах після спарингу, - хлопці вас навіть впівсили не били, а ви, що ? Он ти красунчику, - звернувся він до Грімо, - ти, що думав, що будеш танцювати з капралом Рейчел? Ганьба. А ти кабанчику,- глянув він на Монка, - бачу навіть не намагаєшся вчитись. Ну нічого, я тебе навчу. Будемо спарингуватись наступний раз разом.

Монк тоді ледве не втратив свідомість, от прямо так й заточився, якби не Джок який його підтримав, то б точно впав. Що він, і що сержант Грудер з його досвідом та вміннями. Ну не приділяли в їх академії рукопашці багато часу. Монк як і більша частина його групи взагалі скинувся викладачу на хороший вечір з веселими дівками та з набором всього, що він собі побажає в найкращому готелі місті за екзамен. І дійсно спаринг з ним спочатку нагадував не бій, а побиття. Проте сержант не був би старим сержантом, якби в кінці заняття після їхнього першого бою не підійшов до Монка, й посміхаючись, своєю посмішкою, яка здавалось тільки своїм виглядом могла б вбити якогось завсідника модних клубів на Корді промовив:

-        Монку, скажу вам чесно, космодесантника з вас не буде. Та й не маю такої цілі. Але у формі ви відверто поганій. Не знаю, що вас там вчили, в академії, але спорт вам потрібен. Так, що я вам би радив крім наших тренувань, іще займатись. Тим більше від вас я не відстану. Самі розумієте.

Після такої оптимістичної розмови, хлопець почав думати, що він дійсно потратив в якийсь філіал пекла. Тренування, вахта, потім знову тренування. Кілька годин на відпочинок. І все по колу. Тут, ще й Скотті ніби сказився. З якогось дива, Монк правда здогадувався з якого він зайнявся переперевіркою всіх ШІ корабля які відповідали за різні служби. Мало того, що це була іще та морока, адже ти мав розібрати всі панелі, дістатись до шахти ШІ, витягнути його блок, продіагностувати, якщо що, зробити помітки, так, ще й Скотті визначив доволі жорсткі терміни за які, це було потрібно зробити, що Монк ніяк не міг потрапити в них. То одне, то інше, і так раз за разом. А тут іще й почались нові тренування, таке враження, що наказ капітана ускладнити всім учасникам бійки життя всі сприйняли з величезним азартом.

-        Ну, а, що ти хотів,  - сказав Монку Каспер, як він йому був пожалівся – аби зам’яти скандал, та не допустити будь-якого ризику ескалації в міжзоряній системі з Домініоном, крім глибоких вибачень наші флотські іще й пообіцяли, що Нову переведуть у дикі регіони республіки які межують з Фронтирними системами. А люди 10-ть років ходили по одному маршруту на патрулюванні тут молоді ідіоти рвуть всі зв'язки, всю контрабанду. У когось жінка зачекалась, у когось чоловік. Радійте, що вас взагалі, іще не б’ють публічно.

-        В сенсі не б’ють?  - аж закричав Монк, - ти бачив наші тренування?

-        Але признай друже, що жирок ти трохи скинув, та й б’єшся краще.

-        І сенсу мені з того, де воно знадобиться?

-        Кордон річ дика. Як думаєш, чи схоче капітан вас десь випробувати?

Монк застогнав. Побачив сигнал термінала, що спізнюється, й з дикими матами почовгав на заняття. В ангарі номер 2 якраз проходив черговий етап шоу під назвою Грімо проти Рейчел. Роздратований тим, що його під час першого разу побила досить тендітна на вигляд капрал Грімо усіляко намагався вигорати в бою з нею. В хід йшло все, і заборонені прийоми, і поради від глядачів, але капрал раз за разом вигравала в спарингу. Звичайно, за цей місяць Грімо дещо підтягнувся, але куди він, а куди космодесантниця яка мала кількарічну підготовку, та й на кораблі вона постійно тренувалась. Одним словом звичайна рутина.

-        Запізнюємось? – з радісним виглядом здав Монка один з космодесів сержанту.

-        Як завжди, - спитав Монк сержанта?

Сержант мав звичку відсилати тих хто або спізнився, або не вкладався в нормативи на пробіжку через смугу перешкод яку зазвичай давали космодесантникам десь після пів року тренувань, та деяких препаратів які допомагали наростити м’язи, та покращували реакції. І де її капітан тільки дістав, і головне як зміг зібрати на борту?

Монк як один з найбільших штрафників постійно на ній зависав. І хоч, зараз після місяця тренувань, вона його вже не так лякала, як на початку – але, все одно пройти її він так, за прийнятний на думку сержанта час не міг досі. Хоч хлопець, і визнавав, що постійні тренування таки мали трохи результату, він, і підтягнувся, і став краще виглядати, та й почуватись став краще. Але все більше, і більше накочувала дика втома. Хотілось просто вирубатись, і нічого не робити. Спочатку він пробував було пити конячі дози синтекави, але це не помагало. В лазареті куди він пішов по якісь стимулятори, йому сказали, що через те, що він на гауптвахті вони нічим не можуть йому з тим допомогти.

-        Ну, а куди ж іще. – промовив сержант.- Так дітки нині ваша мамця приготувала вам сюрприз. Так, що всі разочок на смугу перешкод, а тоді до мене.

Почувши сім майже одночасних голосних стогонів сержант засміявся.

-        Діточки, вам сподобається. А тепер р-раз. І щоб в час вложились всі.

Звичайно в час на перешкодах не вложився майже ніхто. Один Педро який невідомо як, певно і йому самому, адже він був здивований не менше за іншим якось зміг пройти все так, що космодеси які приходили майже кожного вечора подивитись та поспарингуватись зі штрафниками аж почали йому аплодувати.  Сержант несхвально похитав головою, але зібрав всіх біля себе.

-        Так нероби та невдахи. Нині ми починаємо новий етап у вашому житті. і він вам сподобається. Сержант Рован!!!

Сержант Рован  - високий широкоплечий чоловік вийшов на перед та виніс кілька коробок. Сержант кивнув, і він почав роздавати їх хлопцям. Грімо який як завжди перший ліз у все відкрив коробку, але через те, що він її тримав догори дриґом то все висипалось з неї на підлогу. Сержант Грудер скривився, Рейчел дзвінко засміялась, Грімо ж густо почервонів, здавалось не можна було бути більш рудим ніж він, але ні, він почав виглядати мов той столовий буряк якогось ось-ось зварять.На підлозі валялись окуляри VR реальності та набір навчальних лазерстрілів.

-        Ану бевзі, живо розібрати, вдягнути, налаштувати, та підготуватись до навчального бою, - гаркнув сержант – хто останній той буде бігати по ангару після навчального бою іще чотири кола.

Монк подумав був, що з такою швидкістю як вони почали все розбирати та натягувати напевно нереально працювати, але, коли в тебе над душею сержант який грозить всіма галактичними карами, та черговою пробіжкою то ти з себе вичавиш, і не таке. За кілька хвилин вони уже всі плюс мінус були, і в окулярах, і розібрались як, що та куди. Монк до того разу уже не раю використовував подібні прилади для навчання чи перегляду фільмів, але армійський ВР був значно кращої якості. Підсвітка цілі, напрям усе це, а також десятки інших налаштувань почали подаватись йому на внутрішню сторону окуляр.

-        Окей дітки, готуємось стріляти. Грімо, Монк на рубіж, готуються Людвік та Андре, і аби додати вам мотивації стріляти краще той в парі хто буде кращим завтра зможе відпочити від наших улюблених занять

Окуляри завібрували, й Монк помітив, що прямо на нього з протилежного кутка ангара біжить гігантський жук  розміром метра чотири з двома лапами-мечами. Вперед гаркнув Грудер, і хлопець натиснув на курок, бамц  бамц мимо, + 10 см вліво до цілі почав виводити інформацію екран. Бамц, жук зупинився, і впав. Попав зрозумів Монк. Аж ось екран знову завібрував, вибило сигнал Вліво на 10 градусів, Монк повернув голову й помітив, що на нього летить величезна куля, інстинктивно він пальнув в неї бадабумц куля пропала.

-        Непогано, але це тільки початок – промовив сержант. Попереду іще 10 хвилин тренування. Продовжуймо.

Монк не знав скільки пройшло часу, він стріляв, повертався, відкочувався, і жуки та кулі здавалось не пропадали. Все було настільки натуральне, що він вже не знав, що де і як, і чи він у вірті, все про що він думав, так, це просто про те, аби стріляти в ворогів. Аж ось окуляри завібрували, зброя клацнула та відключилась. Екран згас.

-        Так що тут в нас ? Опа Грімо 75, Монк 75. Ну будемо вважати, що в нас поки нічия. Так, що будете бігати обоє. Мене таке не влаштовує.

Монк з Грімо побіли кружляти по імпровізованій доріжці. Монк з гіркотою подумав, що життя таки має гарне почуття гумору. Скільки він планував ранками бігати, аби хоч трішки привести себе в форму, що? А тут варто було тільки раз взяти участь в бійці, і ти бігаєш, у формі, стріляєш. Ти прямо як Капітан Фючер із дешевих фільмів які він в дитинстві так любив дивитись з батьком та братами. Залишилось тільки знайти якусь таємницю та прийняти участь в рятування світу. Ну й само собою знайти свою зоряну принцесу. Ну куди ж герою без зоряних принцес. Це така сама обов’язковаі частина героїчного образу як, і друг який стане зрадником, ворог який стане другом, а саме головне власний зореліт та слава. Задумавшись Монк навіть не помітив, що влетів в стіну ангара. Бух. З грюкотом наче падали плати при його посвяті на посаду він звалився.

-        Монк!!! – закричав сержант, - знову гав ловиш. Три круги додатково, бевзю. Я навчу тебе як бігати.

-        Він пане сержанте, про зоряних принцес мріє, - єхидним тоном на весь зал промовила Рейчел.

Грімо який саме віддихувався, не стримався пирснув, а тоді голосно засміявся.

-        Герой флоту з компом, він махає кабелями, ворогів усіх здолає.

Сказав він це таким тоном, що всі, хто були в залі навіть сержант почали сміятись. Монк спочатку почервонів, потім уявив як він сплутує жукера в якого стріляв кабелем, а тоді гамселить старим системником також почав сміятись. Здавалось напруга останніх кількох днів яка стискала немов лещатами умить якось пройшла. В хвилі сміху ніхто й не помітив, як двері ангара відчинились, і в них пройшов головний лікар корабля Ромаріо Бром. Секунду він дивився як всі іще досі сміються, а потім голосно прокашлявся, привертаючи увагу.

-        Так, що тут в нас?

-        Та так хвилинка перепочинку, сер, - відповів сержант Грудер.

-        А довго іще ви сьогодні будете займатись?

-        А, ви з якої причини цікавитесь Док?

-        Капітан звелів прогнати наших штрафників на обстеження як вони за цей місяць змінились, і чи стягують ваші тренування. Бо повірте, бачити бідолах які на вахтах виглядають так, наче їх тільки випустили з Камори9, навіть капітану не подобається.

-        І вас відправили слідувати чи не сильно я їх ганяю?

-        Так, і виробити рекомендації, та певну програму разом з вами. Так, що буду чекати вас після ваших війнушок в себе.

Передати словами ту радість на обличчях наших героїв було просто неможливо. Нарешті! Нарешті капітан змінив свій гнів на милість. Всі, знали, що лейтенант медсил Бром хоч  рідкісний педант ,прихильник порядку та дисципліни, але перш непоганий профі який зможе трохи дати їм перепочинку від сержанта який здавалось так їх ганяв, ніби їх точно готують в космодесант. Та, і ще й в особливий відділ. Той, що швидкого реагування.

Тільки Грімо не поділяв загальної радості. Монк було хотів спитати, але той тільки відмахнувся, мовляв, спитай потім.