На шляху до екскалції. Керування зоряною ескалацією#1

Монк повільно розплющив очі. Він був у медкапсулі яка гуділа. Спробував порухатись, але відчув, що він наче зв’язаний. Нестерпно боліло усе тіло, пекли очі, й іще кілька дрібниць у деяких місцях безжально свербіли.

— Докторе, пфацієнт номер 13 прийшов до тями, - пролунав різкий голос, ШІ певно подумав Монк. 

Він побачив як до нього підходить високий молодий чоловік, у халаті лікаря. 

— Енсіне Монк, вітаю вас з поверненням. Скажу вам це чудо, ми вже й не надіялись, що ви прийдете до тями. Але нова експериментальна методика вас таки підняла. Мовчіть, попереду у вас іще довга реабілітація.

— Де…спробував щось запитати Монк, слова хрипілись, горло пересохло.

— Ви на планеті Артан, у центральному госпіталі республіки. І пробули тут два місяці. 

Монк похолодів, а як там Нова? А як всі? Що батькам сказали? А як Грімо, Андре, Ешлі та інші. А як там Джулія? вона певно вбити його хоче після такого…Він хотів було щось запитати, але лікар посміхнувся, й промовив

—Все згодом. А зараз спіть. - і знову світ перед ним потемнів.

 Наступного разу він уже прийшов в свідомість на лікарняному ліжку. Все тіло затекло, спробував порухатись як почув хриплий голос:

—  Я тебе вб’ю як вилікують. Знаєш скільки нервів мені вартував ці два місяці, поки ти геройствував у своєму стилі?

Монк придуркувато посміхнувся, й прошепотів, ні прохрипів:

— І я тебе радий бачити Джулі. Тільки тоє, можеш перенести моє вбивання на трохи ?

Я хоч якусь відпустку хочу, перед тим коли мене знову спробують вбити.

Дівчина розридалась:

— Дурень. Бісів везучий дурінь. Хто тебе просив лізти до реактора? Не було інших дурнів? Обов’язково ти мав?

Монк уже легше промовив:

— Ти ж знаєш, що з усіх дурнів, тільки я дикий технік можу таке зробити.

Вона спробувала тицьнути його кулаком, але в останній момент одумалась:

— Ти реально так себе колись маєш вбити…

— До речі, а ти як сюди потрапила? Ти хіба не маєш здавати якісь тактичні екзамени? 

Почулось акуратне покахикування:

— Пані я все розумію, але спробувала щось сказати Джулії медесестра

— Він тільки прийшов до тями а ви мене уже хочте вигнати, - холодно спитала дівчина?

— Та ні пані, ви що, просто до енсіна прийшли його батьки., - з усмішкою промовила медестра, - вони чемно чекають, сказати хай заходять?

Джулія почервоніла, пискнула, й швидко пробурмотівши, “я іще зайду”, кулею вилетіла з палати.

Монк пробурмотів її

“І тобі  пока” 

 Що ж він оглянув себе й приготувався до прибуття батьків. Цікаво як вони подумав.

Трішки соромлячись в палату зайшла його сім’я. Мати з батьком, і брати з сестрою. Монк придивився до них, і жахнувся. Батько посивів, мати здавалось місяць плакала й також осунулась й посивіла. І тільки брати з цікавість, а Ром, із захопленням дивився на Монка.

 — Як ви мамо, тату ? як ці охламони й сестричка - вирішив почати діалог хлопець

Мати розридалась іще більше. Тато сіпнувся але втримався. 

— Синку, - плакала мати, - я так хвилювалась. Ми спочатку отримала повідомлення, що твій корабель знищено

Він не стримався, і грубо вилаявся батьки сіпнулись

— А тоді, що ви все ж живі. І що ти ціною себе врятував всіх хто вижив. Лікар казав, що не гарантує нічого, і радив готуватись до найгіршого…а тут все ніби обійшлось, як же так сталось?

Мати знову розридалась. Тато натомість глянув на нього, й спитав:

—  А хто ця дівчина, яка так різко вибігла від тебе? Твоя дівчина? Чому ми з мамою нічого про неї не знаємо?

— Хотів би я знати й сам хто я для неї – прошепотів хлопець.

Енсін зітхнув, дивлячись на свою сім'ю. Батьки виглядали змарнілими, очі матері були червоними від сліз. Він помітив, як її руки тремтіли, коли вона намагалася взяти його за руку.

— Як ти? — ледве вимовила вона, коли нарешті змогла зупинити свої сльози. — Як ти почуваєшся, синку?

Монк хотів відповісти, але відчув, як відчай і фізична втома почали давати про себе знати. Він мовчав, намагаючись зібратися, щоб сказати щось заспокійливе.

— Я... я в порядку, — прошепотів він, але це звучало так, ніби він намагався переконати не тільки їх, а й самого себе. — Я вижив. І якщо б не мої хлопці... і не те, що я зміг зробити... ми б тут не сиділи.

Мати розридалася ще більше, і його тато схилив голову. Він теж був не здатний знайти слів, тільки важко ковтнув повітря. Монк слабко усміхнувся, але в його очах залишалася тінь сумніву. Важко було повірити, що він насправді зробив щось героїчне.

— Мені б зараз просто трохи часу, — знову вимовив він тихо, — і я, мабуть, зрозумію, чи варто було так ризикувати.

Тут знову почувся голос лікаря з коридору, який нагадував, що йому треба більше відпочивати.

Тато погладив його по плечу, немов даючи свою підтримку.

— Спочатку одужуй, синку, потім поговоримо про це. Більше відпочинь.

Монк повернув голову, дивлячись на лікаря. Лікар кидав швидкі погляди на монітор, після чого вимовив:

— Я вам вже говорив, пане Монк, потрібно трохи відпочити.

У цей момент до кімнати, тихо зайшов ще один чоловік, лікар із серйозним виразом обличчя. Він кинув погляд на пацієнта і, не звертаючи уваги на присутніх, тихо звернувся до Монка:

— Як почуваєшся, сер? — запитав він, явно намагаючись підійти до справи з лікарської точки зору.

Монк, хоч і втомлений, посміхнувся і знову відповів злегка:

— Маю надію, що скоро стане краще.

Коли лікар покинув палату, атмосфера помітно змінилася. Монк повернув голову до матері.

— Мамо, тату, я знаю, що це важко, але я... я намагаюся триматися. І не хвилюйтеся за мене.

Родина обійняла його, а Монк знову відчув тепло та радість.

Хлопець не зчувся як знову провалився в темряву.

Наступного разу, як він прийшов у себе, він помітив незнайомого санітра із дуже непримітною зовнішністю, уважно придивився, і тихо зітхнув:

— Я думав ви раніше прийдете сер.

Санітар криво посміхнувся, потягнувся було до сигарети, але видно згадав де він, різко опустив руку.

— Що ви маєте на увазі Монку.

— На яку божевільну місію ви зараз мене будете агітувати? Які угоди я маю знову підписати? Я витягнув для СБ ту хрінь з фавел, я кидав вам звіти про фронтир, що вам від мене іще треба?

Віктор зітхнув, присів, глянув на Монка, довгим оцінюючим поглядом а тоді мовив:

— Ну навіщо зразу про роботу? Я просо прийшов провідати нашого героя

— Сер, коли СБ просто прийде в гості, я увірюю в світлість Султана Альбакана.

СБшник розсміявся, тоді іще раз уважно на нього глянув:

— Та ні, я то дійсно маю для тебе пропозицію, але я думав потім її озвучити, а ти вже хочеш.

— Сер, та не те, що хочу…але ви мені вибору не лишаєте. 

— Та б**, - вилаявся Віктор. -Ти навчишся колись не бісити людей які можуть змінити тобі життя на краще?

— Сер, відколи я підписав угоду на співпрацю, я весь час в лайні.

— В лайні він, сказочник. Хіба тобі Захарія тоді тобі не поміг? Не сподобалось ? А ти знаєш, що поки ти був в відключці такий собі Адмірал Жан Леблан, батько такого собі П’єра розвинув цілу кампанію по створенні з тебе образу злочинця на флоті?

Монк вилаявся

—  От упирі, що я їм зробив то?

—  Ну крім того, що відбив в його сина дівчину за допомогою якої він мав перетягнути адмірала Ото на свій бік? До речі ти тут спрацював краще, ніж кілька наших агентів які намагались посварити адміралів. Виявляється, варто було племінниці пожалітись дядькові на мудака П’єра , і як він її принижував - тут у хлопця стиснулись кулаки, - так адмірали мало один одного не придушили. Чудова робота

—  Та пішли ви всі - стомлено пробурмотів онк

—  Та й підемо потім, - спокійно сказав Віктор.- але раз  ти так хочеш в бій то я не буду тягнути бика за рога. Все просто

Він глянув на Монка, підморгнув й спитався

—  Хочеш отримати шанс стати офіцером флоти?

Кінець першої частини