На шляху до екскалції. Керування зоряною ескалацією#1

 - Так, вам ось ці вітаміни, та ось ці стимулятори. Тут при вашому стилі тренувань ніяк – промовив Монку капрал медик, - звичайно ми взагалі проти стимуляторів, але думаю місяць такої гауптвахти вам більше нашкодить  без них чим з ними.

- Дякую, щось іще?, - він запитально подивився на медика.

Той широко посміхнувся, глянув у свій термінал

- Ні, можете бути вільні.

Монк взяв кілька таблеток які йому дав сержант медик, та повільно вийшов з мед блоку. Глянув на термінал. Було якось незвично. Зазвичай він іще дві години страждав на тренуванні, тоді йшов вірніше плентався, або й кілька раз його тягнули в їх кубрик, де він відрубувався. Можна було піти на вахту доробити дещо, з того, що було відкладено на колись. Ну, або піти на той триклятий 5-й склад де він почав інвентаризацію перед злощасною бійкою, але через гауптвахті тренування таки не доробив. Врешті решт, він прийняв рішення йти в кубрик, та спробувати відпочити. Це зараз він певно під дією стимуляторів взагалі герой, а як пройдуть? Знову буде як побитий дід. Зненацька корабель зі скрипом вийшов з гіперу, і мірно загудів коли увімкнулись суб-світові двигуни які використовувались для того, аби добиратись до об’єктів поза гіперпростором.

- Що штрафнику, насолоджуємось милістю капітана? – мовби нізвідки перед ним з’явився суб-лейтенант Рікон.

-Н-нні сер, пройшов обстеження, йду на склад, закінчу інвентаризацію яку не встиг був доробити, - про всяк випадок вирішив виказати активну зайнятість Монк.

Ріккон хрипло розсміявся.

- Ок. Праця це добре. Але маю для тебе дещо краще завдання. Скотті певно забув, але я просив був його список обладнання яке потрібно запросити в інтендантській раз ми летимо на базу флоту. Я йому писав, він мовчить. Нагадаєш?

- Так сер.

- От, й добре. А тепер рятувальник принцес йди краще відлежись. Стими Брома то добре, але повір як відпускає краще відлежатись. Вільний.

Монк потопав до кубрика. Андре та Людвік які вже пройшли обстеження мирно хропіли, і тільки Грімо як завжди десь не було. Останнім часом він попри дику втому час від час постійно кудись потайки ходив. Андре єдино питався чи він був часом не пробує десантуватись на борт до однієї дами яка його б’є на тренуванні, але рудий тільки віднікувався та віджартовувався. Монк же розсудивши, що це його справа де він тратить рештки сил, якщо звичайно їх має навіть не питався нічого, не ліз.

Забравшись у свою койку, він за звичкою  відкрив термінал, та вирішив зайти в соцмережі. Якось за той місяць він уже й забув, що можна там посидіти. Так, що там в нас. Ого. Айварі головний мажор його групи, який був сином начальника складу лінкору, радісно постив, що його стажування пройшло, і він тепер отримав направлення на курси артилеристів. Ну чого б не привітати. Монк почав набирати текст, і стер, потім знову спробував, і знову стер. Хотілось, щось таке, аби й підколоти, але так, аби одразу не було видно. Айварі взагалі був серед них як ворона. Чому він поступив до них, а не в якусь іншу академію яка готувала не по загальному, а по спеціалізованому профілю він так, і не казав. Врешті решт, він написав щось про шлях який важливий для кожного, і вже було думав вимкнути коли вискочило сповіщення від Джулії:

 - Рицар зоряний, ти там живий? Чи далі тебе боре дракон складу?)

- Пані, повірте на складі був не дракон, а так його тінь

- І де ж ви знайшли справжнього дракона?)

- Не повірите. Як вам Сержант космодес в ролі Смога? А мій вільний час в ролі скарбів які він забрав?

- Та-ак, так, а з цього місця по детальніше, як так сталось, що тебе ганяє космодес? Що у вас там за шоу, а не корабель?

Монк вже було думав описати їй коротко, але потім згадав розмову з Віктором, й вирішив, якось схитрувати.

- Мав я зробити інвентаризацію, але не встиг. От, і в якось покарання потрапив в список добровольців. Знаєш класно, заодно не буду тим кабанчиком яким ти мене бачила на тій станції.

- Кабанчик, це тваринка з якої в давнину робили стейки?

- Так, і зараз роблять. Прихильники натуральної їжі.

- Фууу, збоченці. Як можна таке їсти ?

Монк змовчав, що його батько якраз й таким і займався. Не в промислових масштабах, але так, кілька тварин завжди у них було на фермі. Якби не торгівля свинями та натуральним м’ясом для певних гурманів, то вони певно давно уже б пішли так з торбами по світу. Що поробиш, хоч, він і любив тварин, але добробут важливіший. Та, і навчання в академії оплачувалось за рахунок цих грошей. Колись він був питав батька чому він не заведе велику ферму, але той сміявся, що велика ферма то велика відповідальність. І тільки подорослішавши, та вивчивши весь список документів, які було потрібно аби відкрити подібну ферму Монк зрозумів. що дійсно, так. Вписатись в всі норми в них грошей не було. А так як вони, так жило зо кілька сотень ферм в регіоні. І всім було ніби ок. Хочеш жити  -то крутись. Монк поринув був в спогади, про рідний дім, аж тут пілікнуло нове повідомлення від Джулії.

- Лан, бачу ти не маєш часу. Пока.

Монк вже було думав написати їй також пока, але тут вийшло повідомлення від Каспера “Дурню, вона зараз образиться”. Монк спересердя на вредного ШІ вже було думав за проігнорти його, але потім зрозумів. що він йому написав. Він швидко включив термінал, й зробив запис з фронталки

”Пані вибачте, але дракон так ганяв бідного лицаря, що вже навіть Стими не тримають. Зате я вам щиро обіцяю, що як буду на вашій станції, то обов’язково пригощу стейком, і розповім про свої пригоди”

Закінчив запис, відіслав. Почекав 5 хвилин. Думав уже відключатись, але ось термінал тіліпнув.

“Радо приймаю запрошення, а ти та коли ви з патруля прибуваєте?”

Монк скривився. Ну як так не пощастило. Він не знав, тим більше Фронтир є фронтир. Всяке може бути. Та вже добре. Не буде брехати в цей раз.

“Повір не знаю. Кажуть, що ми летимо на Фронтир. Там вже як вийде. Сама знаєш той край.” тоді подумав, і дописав “тобі якийсь сувенірчик привезти? а то ти в штабі флоту сидиш чергуєш як принцеса в замку)”

“Здивуй мене )=”

На тому Монк відчув, що просто відключається. Через кілька годин його буквально розштурхав Грімо.

- Вставай друзяко. Вахта сама себе не відвахтує. До речі, я тут поспілкувався з деякими друзями, й скажу тобі, оці приготування капітана по перевірці як ми неспроста. Знаєш куди нас відправляють?

Хлопець широко посміхнувся.

- До диких систем?

Грімо мало не впустив щелепу на землю. Вирячився на Монка.

- Їмпать, а ти то звідки знаєш, я тут то під великим секретом витягнув з одної кхм одного знайомого, а він тут знає, і мовчить.

Монк піднявся, оглянувся чи нема поруч ніколи, розсміявся

- Та чув від нашого ШІ центру. Що люди на кораблі скоро нас бити будуть, що ми всім малину поламали.

Гірмо вилаявся

- Та пішли вони. Літають роками одним маршрутом. Збирають всяку наволоч на службу, вибач Монкі не про тебе, а тут справжнє діло. Раділи б.

- А ти, що так рвешся воювати Грім?

- Та може відмічусь, і переведуть кудись на краще місце. Думаєш то добре на цьому старому кориті літати? Не втомився іще все чинити? Бо я ситий вже по горло. Лан давай на вахти. Потім пониємо іще.

Відходняк від стимулятора був не сильним, але все ж відчувався. Якась втома і важкість ніяк не хотіли проходити. Монк через силу потрохи пішов на вахту. По дорозі якось попустило. Прибувши в адмін-руму він побачив, Лейтенанта Скотті який сьорбав синтекаву зі старого горнятка. В повітрі стояв стійкий запах алкоголю, яким той любив розбавляти каву.

- Сер, тут лейтенант Ріккон просив нагадати вам за список обладнання яке необхідно відправити на ремонт, також треба інший список, що нам потрібно.- вирішив одразу нагадати за прохання лейтенанта хлопець.

- Та дістав він уже тим списком,- втомлено пробурчав Скотті, - вишлю я йому його. Так раз ти тут то будеш мати завдання. Перед польотом на Фронтир нам випадуть нові ШІ блоки для деяких систем керування вогнем та захисту. От й будеш разом із Вінс їх оформляти на базі.-Сер, я ж досі на гауптвахті. Хіба мені можна на станцію?

- Енсіне, ми на Фронтир йдемо. Там ці приблуди можуть врятувати життя. Там всяке буває, ти не був там, а я там втратив друга. І сам ледве вибрався на “Гніві Титану”. Так, що сержанту Грудеру я написав, що ти якось індивідуально відпрацюєш його муки. А сам вйо на станцію.

Скотті як завжди був у своєму репертуарі. Відпрацюєш. Нема, аби вибити вихідний. З скреготом Монк повернувся, козирнув лейтенанту кивнув Вінкс та пішов до шлюзу.

Станція далекого зв’язку номер 3 виглядала типовою станцією на межі з не дуже благополучним краєм. Розміщена на обітні газового гіганта вона стрічала вас жерлами станційних лазерів та рельсотронів. Кілька фрегатів постійно патрулювали простір навколо неї. Удалині були відблиски автономних роботизованих арт-батерей. Монк пройшов до ангара з шатлами, показав здивованому черговому перепустку та пройшовши в шатл всівся поближче до ілюмінатора й став милуватись чудовими кільцями планети.

На базі, яка дійсно була як неприступна фортеця, їм видали кількох супроподжуючих які провели їх до складу. Всю дорогу Монка не покидало відчуття, що їх ведуть під конвоєм.

Зайшовши на склад, вони відправились до імпровізованого кабінету інтенданта, в якому побачили  високого сивого втомленого чоловіка в окулярах який схилився до екрану та щось монотонно набирав, поки у величезному приміщенні, заповненому стелажами з контейнерами, ящиками та дрібними пакунками сновгали як службові дроїди, так, і люди-вахтові., він почувався як риба у воді. На його уніформі, яка колись була ідеально білою, а зараз мала легкий сірий відтінок, красувалася нашивка з написом "Лоуренс Янг, Інтендант". Всі кишені у формі були набиті стилусами, маленькими сканерами та випадковими дрібничками, які тільки він міг назвати потрібними.

Інтендант мав спокійний, монотонний голос, у якому завжди відчувалася нотка прихованого сарказму. Здавалося, що він все бачив і все чув, і тепер жодна ситуація не могла його здивувати.

Коли Монк і сержант Вінкс увійшли до складу, він навіть не підняв голови, продовжуючи зосереджено тикати стилусом у свій планшет.

– Ідентифікаційні коди, – кинув він, не відриваючись від роботи.

Монк вже було відкрив рота, але Вінкс швидко його випередила, простягаючи необхідні дані. Лоуренс зітхнув, обережно прийняв планшет і, нарешті, глянув на них через окуляри.

– Знову ви. А де цей розбійник Скотті загубився? Що цього разу? Знову здаєте  пошкоджений блок ШІ рельсотрона, в нуль розряджені батареї  чи чергова спроба видурити в мене такі дефіцитні ВР системи?

І хоч він говорив це сухим тоном, але в очах було щось схоже на приховану симпатію. Лоуренс, хоч і буркотун, завжди робив свою роботу на совість. Після кількох хвилин перевірок він натиснув клавішу, почувся звук підписаної накладної, й андроїд  почав викочувати антигравітаційний візок із потрібними речами:

- Так, тут нові блоки ШІ, іще з заводу. Скотті, знає, як їм дати раду. Також як, він і просив бухти кабелів, стійких до вакууму. Де ви їх тільки діваєте. Ну й набір промислових картриджів для ваших ЗД принтерів. Їх до речі більше не випускають, так, що попрошу подати рапорт на заміну принтерів. А так то в цілому все є.

Він багатозначно подивився на сержантку Вінкс, а потім на Монка, додаючи з легкою усмішкою:

– І якщо ви знову спробуєте "позичити" у мене що-небудь без дозволу, наступного разу я вас не забуду в рапорті.

Його манери могли дратувати, але Лоуренс був тим, на кого завжди можна було покластися. Його склад працював як годинник, навіть якщо він сам часом виглядав втомленим від світу і людей, яким доводилося допомагати.

По дорозі назад, коли вони пройшли майже половину дороги до шатла, їх наздогнав якийсь працівник складу. Був він середній зріст, невиразні риси обличчя, коротке каштанове волосся, яке завжди було трохи розкуйовдженим, і сіро-блакитні очі, що вміли залишатися нейтральними навіть у найнапруженіші моменти. Його вигляд був продуманим до деталей: на перший погляд, він здавався звичайним технічним спеціалістом із середнього рівня кваліфікації. Наздогнавши Монка та Вінкс він промовив:

- Я перепрошую, капітан Лоуренс забув дати на підпис іще одну накладну. Енсіне можна вас он в той кабінет, швидко все підпишете.

Коли вони пройшли в кабінет, незнайомець посміхнувся, й промовив:

- Я від нашого друга. Маємо до вас прохання.

Монк вирішив пограти в дурника.

- Я перепрошую, але друг не казав, що тут в нього є знайомі.

Технік посміхнувся, витягнув термінал, й знаком показав Монку витягнути свій. Хлопець підняв його й одразу помітив, що є запит на вхідне з’єднання. Прийнявши його він побачив голограму стилізованого хорта.

- Добре, що вам від мене потрібно? – він уважно подивився на СБшника

Я вам завантажив закладку, як будете на потрібній станції дані активуються, й перепадуть вам деякі інструкції, - СБшник, посміхнувся та подав Монку накладну, - На цьому все. Подальші дії – отримаєте там.

- Це все ?,

- Я можу бути вільний?

- Так, але спочатку підпишіть документ пана Лоуренса, недарма ми ж грали цей спектакль,- хлопець уважно почитав що там йому давав СБшник, дійсно накладна на блоки управління до якихось рельсотронів. Він підніс свій термінал, пройшло повідомлення, що підписання успішне, -  І пам’ятайте, своїх ми не забуваємо. Як і зрадників. Гарного дня.

Монк розвернувся, і під уважим поглядом СБшніка відправився наздоганяти Вінкс.