На шляху до екскалції. Керування зоряною ескалацією#1

Ранком наступного дня, Монка підняв дзвінок. Сонний хлопець, думаючи, що це чи батьки, чи іще хтось спросоння буркнув лиш:

- Я ще сплю…

- ТАК, Я НЕ ЗРОЗУМІВ.СПИТЬ ВІН МЛЯ, ЛІФТ ЗА 20 ХВ на ОРБІТУ А ВІН МЛЯ СПИТЬ, РУКИ В НОГИ, І АБИ БУВ ТУТ, ІНАКШЕ ЛЕТИМО БЕЗ ТЕБЕ.!!!

Залунали гудки завершення виклику. Монк тупо прокинувся думаючи, що це розіграш, але про всяк випадок відрив пошту. І о Боги. в 22.15 йому прийшов лист, який він благополучно вчора пропустив.

“КОНФІДЕНЦІЙНО

Курсанту Дем Монку.

Управління кадрів 3го флоту

База Гамма

Шановний курсанте! З приємністю повідомляємо, що вас зараховано, енсіном-стажером на посаду помічника  адміністратора мережевих комп’ютерних систем на кораблі “Nova” третього флоту.

Очікуємо вашого прибуття на корабель завтра в 14.00 за стандартним часом.

Для вас буде заброньовано найближчий планетарний ліфт.

З повагою відділ кадрів 3го флоту.”

Монк вчергове вилаявся. На кар в нього грошей уже не було. А інакше він і не встиг би добратись до ліфту. Бо поки пройдеш всі процедури, все, то явно до 14.00 не доберешся на базу флоту, та омріяний корабель. Який би він не був. Про Нову він взагалі нічого не чув, і це при тому, що як, і кожен стажер він вивчав всі кораблі, адже знати де будеш служити, це ознака, що майбутній офіцер відповідальнj відноситься до флоту.

Схопивши свої сумки хлопець побіг на вихід. В дверях він різко в когось вдарився, та не втримавши рівновагу впав.

  - Ой вибачте, я вас не помітив. Дуже спішу. - з жахом Монк зрозумів, що вдарився в коменданта.

- Ну справа молода спішити, ти що вчора до ранку святкував? Що, забив на все на світі?

- Нуууу….

- Ясно. Квасив. Добре, ех пропали ви б без нас молодь… Кар я тобі викликав. Знаю, що грошів не маєш. Віддаш як будеш мати можливість. Та й провідай старого Ентоні якось. Щасти курсанте.

Монк кулею вискочив на вулицю, підбіг до жовтого кару з написом “Таксі 747” та рвучко відкрив двері. Неприємний синтезований голос проскрипів “Увага, пошкодження майна компанії карається зі всією строгістю закону. Просимо шанобливо ставитись до майна компанії”. Монк обережніше вже сів, акуратно прикрив двері. Кар загудів, запускаючи двигун та поволі покотився в сторону орбітального ліфту. Хлопець тим часом не міг стримати щасливої посмішки. Адже он воно таки відбулось. Він буде літати в космосі. Ну, то, й що, що помічником сисадміна. Робота ніби не важка наскільки він знав по курсах. Був у академії курс сисадмінів який вони пройшли на курсі третьому то здається нічого складного. Слідкуй за порадами ШІ, міняй пошкоджені блоки на складі. Сучасні системи вони такі. Ну може іще вчи когось як поводитись в мережі корабля та з терміналом. Одним словом може й все не так, і погано як він боявся.

Кар тим часом гнав до ліфту. За хвилин 5 Монк вийшов біля ліфту. Набрав номер який йому звонив зранку.

- О явивсь таки студєнт, - пробурчав голос. Ти де? Топай давай до 4ї стійки, ждемо тебе там. Живо.

Монк пройшов в будівлю, знайшов очима потрібний термінал та відправився шукати майбутніх колег по флоту. Біля стійки 4ри як на дивно було майже пусто. Стояло тільки двоє хм офіцерів, флотських? Перед ним стояли двоє чоловіків, яких важко було назвати типовими офіцерами флоту. Взагалі, якби він не знав, що йому треба йти саме сюди, аби зустрітись з офіцерами які його мають підібрати та ввести в курс справи, про його місце служби він напевно спробував б якомога непомітніше утекти від терміналу та викликати полісів. Якби не потерта форма, що нагадувала уніформу космофлоту старих зразків, він би радше подумав, що це пірати, зірвані прямо з репортажу про суд над бандою, яка колись обікрала родича нинішнього правителя республіки — некоронованого короля Джада Гарньє.

Один із них був високим, кремезним чоловіком років сорока п’яти чи п’ятдесяти. Його коротка сива борода, була неакуратно підстрижена, та закручені вуса надавали йому вигляду капітана старого піратського брига, радше ніж сучасного офіцера. Він недбало тримав у руці флягу, наповнену рідиною, яка підозріло нагадувала алкоголь — суворо заборонений всіма статутами флоту як під час чергування куди явно входило й зустрічати нових членів екіпажу. На флязі було видно вм’ятини та потертості, ніби вона побувала в десятках космічних битв разом із ним. Його очі — холодно-сірі, уважно оцінювали Монка, наче зважували, чи той взагалі вартий їхньої уваги.

Інший — високий, худорлявий чоловік, чорношкірий, виглядав значно молодшим, можливо, близько тридцяти. Його довгі фіолетові дреди, зібрані в грубий вузол на потилиці, контрастували з серйозним і навіть лякаючи шрамом, що тягнувся від лівого скроні до куточка губ. Цей шрам, глибокий і нерівний, нагадував про наслідки ближнього бою або аварії. У нього був виразний погляд, жорсткий і проникливий, з відтінком прихованого сарказму. Його форма виглядала ще гірше, ніж у напарника: на плечах вицвіли нашивки, що ледве проглядалися крізь плями від машинної олії.

Від обох віяло дивною впевненістю, змішаною з легковажністю. Їхня манера стояти — напіврозслаблена, але водночас готова до раптової дії — говорила про те, що ці люди бачили більше, ніж просто рутинну службу. На перший погляд, вони здавалися грубими й недбалими, але десь у глибині ховалася прихована загроза та досвід, який не кожному по зубах.

- То ти, і є наше нове поповнення? - проскрипів чорношкірий?

- Так пане, Курсант Монк прибув до вказаного місця служби.

- Панати будеш капітану. В нас такого нема, ми молодші офіцери корабля маємо триматись разом, без вищих чи нижчих. Я Суб-Лейтенант Рікон. Інтендант корабля, а отой здоровило з фляшкою Суб-Лейтенант Скотті, твій безпосередній керівник. Старший адмін. Будете в парі нашу бабцю ремонтувати, та адмінити.

- Бабцю?

- Не звертай уваги малий. Все на орбіті покажемо. Пішли, відправка ліфту ось-ось.

Монка завжди заворожували космічні ліфти. Це ж додумайся до такого, розмісти все, синхронізуй аби стабільно працювало. А головне підтримуй то все. Магія чи наука? І хоч ясно що то була наука та досі немало людей вважали, що то якась магія все ж там та й є.

“Увага орбітальний ліфт 4 відправляється. Бажаємо пасажирам гарної мандрівки на орбіту” І з цими словами Монк відправився до свого першого корабля.

На орбіті, було як завжди людно. Сновгали туди сюди мешканці станції, численні гості системи, та й солдат як із флоту, так, і з експедиційних армій республіки вистачало. То тут то там виднілась форма кількох дружніх планет. Одним словом станція жила своїм звичним життям.

 - Скотті, видай малому карту як дістатись до корабля, і йдемо.

  - А я хіба не звами?

 - Е ні хлопче, це ти в нас перший раз на вахту йдеш. Он піди до ілюмінаторів, подивись на рідну планету, хз коли ти сюди зможеш знову потрапити. Скотті тобі навіть зараз скине кілька адресів хороших барів. Випий з 50 грам за свою вдачу. Ну а ми пройдемось по покупками для корбалика. Недаремно ж ми сюди летіли

 - Я б міг допомогти може?

 - Малий, насолоджуйся видом, повір в тебе, ще все так буде, що зненавидиш роботу, слухай дядька Рікона. Скотті скинув? Ну тоді все малий бувай. Ждемо в 19й біля корабля. Як передумаєш летіти, то краще зразу до мілітарі полісів йти, не ускладнюй людям роботу, ггг.

Сказати, що хлопець не так очікував початок служби це нічого не сказати. Якісь пірати, дивні закупи. Поволі скрадалась думка, а може я таки не на флот потрапив? Може це мої одногрупнички якийсь дурний жарт на ді мною втнули? Вони б могли..

В невеселих роздумах Монк вирішив, що все ж було б добре підкріпитись, адже зранку так нічого він, і не їв, а на кораблі, якщо він бляха буде  - то невідомо як буде.

Відкривши персональний термінал, хлопець перебрав список закладів який йому скинув Скотті, навмання вибрав перший ліпший, забив маршрут та відправився на пошуки закладу.

            Кафешка під назвою “У сержанта Баррі” була типовою кафешкою ветерана флоту. Закос персоналу під мілітарі стиль, величезні голоплакати з картинами флоту, боїв, музика про славні дні на флоті, все це створювало звичну багатьом атмосферу флоту, навіть якщо ви вже й у відставці. Хоч у кафе й було людно, та все ж  Монк вирішив, що іншої кафешки шукати він не буде,  пройшов до теміналу з меню, вибрав звичну синтепюрешку, штучний сік, забрав номерок та відправився шукати вільне місце. Та тут його чекав невеличкий квест. Адже вільних столиків не було. Тут або чекати, або проситись до когось, чого Монк не дуже й то хотів. Так він поволі кружляв по закладу, повільно бачачи, що його номерок на екрані все ближче, і ближче, а місць як не було то й нема. Зненацька пронулав трішки хриплий голос:

 - Шукаєш вільне місце? Присідай тут, я не горда.

Монк подивився у бік столика, за яким сиділа молода жінка, точніше дівчина, яка своїм виглядом буквально випромінювала новизну та впевненість. Її форма лейтенанта-навігатора флоту була бездоганною: гострі складки, ідеально підігнаний кітель із новенькими нашивками та блискучим значком на грудях. Здавалося, вона тільки-но покинула церемонію вручення звання й одразу опинилася тут.

Дівчина була невисокого зросту, струнка, але з приємними, м’якими рисами обличчя. Її каштанове волосся з відтінком який здавалось переходив але не наближався до рудуватого було підстрижене акуратним каре, яке лише підкреслювало витонченість її рис. Вогники настінних ламп у залі грали на пасмах, додаючи їм яскравих відтінків, наче вони переливалися в променях вечірнього сонця. Її світло-карі очі уважно дивилися на тарілку, де лежав шматок ідеально просмаженого стейка, политого цікавим жовтим соусом.

- Дякую пані лейтенат, - вдячно промовив Монк.

-  Що перший рейс курсанте?

 - А звідки ви здогадались?

- Та всі такі в перший раз задумливо мрійливі, по дитячому нарадні, виглядають так, наче перед ними ось ось впаде на коліна цілий світ. Знаю, виділа таких не раз.

 - А ви пані, не з таких ?, - набрався сміливості зненацька Монк. Зрозумівши, що він ляпнув, він різко      змовк.

- Ахаха, бачу язик в тебе працює непогано. Ти мені краще скажи, думаєш воно того вартує? Завжди бути невідомо де, роками скніти в конурах кубриків, як маєш вільні дні, в от таких от закладах сидіти?

- Пані це моя мрія була з дитинства, я до неї йшов вважайте все життя.

- Що був якийсь дідусь який малому з дитинства навішав лапші, що флот це круто?

- Ех…не знаю як ви зараз відреагуєте, але я не з флотських. Я перший з сім’ї за кілька поколінь кому вийшло пройти на флот.

Лейтанантка голосно засміялась. Та так, що на її очах аж виступили сльози. Помітивши, що привернула увагу кількох відвідувачів бару дівчина почервоніла й притихла.

- Бляха, ото вміє життя пожартувати

- Вибачте?

- Та все ок, з мене всенсі вміє пожартувати. А ти цікавий стажеру, а звать тебе то як?

- Дем пані, Дем Монк.

- А я Джулі.

Монк присів й втупившись в комунікатор став чекати коли принесуть його страву. Та все ж крадькома кинув погляд на дівчину. Вона смакувала страву з повільною насолодою, наче кожен шматок був чимось особливим. Її витончені рухи, коли вона акуратно різала стейк і підносила виделку до губ, були неспішними, але впевненими. Видно було, що вона цінувала момент спокою після напруженого дня чи, можливо, першого дня в новій ролі.

На зап’ясті виблискував простий, але елегантний браслет-комунікатор, який на таких, як вона, виглядав не просто функціональним пристроєм, а модним аксесуаром. Її серйозний, зосереджений вигляд раз у раз змінювався легкими, невловимими усмішками, ніби вона про щось приємне думала або раділа маленьким перемогам.

Монк помітив, що навіть у такій простій ситуації вона випромінювала якусь впевненість і водночас затишність, яка виділяла її серед інших. Вона була втіленням того, як в його уяві виглядало нове покоління офіцерів флоту — молодих, амбітних, але ще не втомлених життям.

За кілька хвилин, Джулі допивши якийсь жовтуватий напій, промовила:

- Що ж, буду я певно йти. Як то кажуть, корабль чекає.

Монк зненацька набрався сміливості, й промовив:

- То може не будемо втрачати зв’язок? Ви ж так, і  не розповіли, з яких ви пані, я розумію, що може наглію, але все ж цікаво.

Джулі, яка вже було піднімалась зі стільця, хмикнула, й потяглась до кишені. Монк інстинктивно напружився, думаючи, чи не перегнув він, і як то воно буде зараз. А якщо ця дивна лейтанант пальне в нього чи викличне полісів за якимись надуманим звинуваченням. Джулі натомість витягнула термінал, набрала код:

 - Добре, стажере. Скануй QRку, надіюсь там звідки ти читав про армію писали, про реєстрацію в соцмережах?

Монк почервонів, витягнув термінал, й з зісканив код дівчини, одразу вибило. Джулія Хамерман, відстежувати? Монк натиснув Так.

- Ну все, насолоджуйся фотками,- засміялась Джулія, - а я дійсно на корабель. Спишемось. Бувай.

З цими словами дівчина піднялась, і повільно пройшла до виходу з кафешки. Монк ж провів її довгим задумливим поглядом, не розуміючи, чи то йому пощастило познайомитись з класною дівчиною, чи то потрапити знову в якусь пригоду, подивився в термінал, аби як й радила Джулія подивитись на фотки.