На шляху до екскалції. Керування зоряною ескалацією#1

—Малий, тільки но я вже ніби звик до твоїх приколів, ти чудиш нове, - Андрюс не міг не підколоти Млнка по дорозі на Нову.

— А як ви нас знайшли сер? - хлопець хмуро дивився на переборку,  - я ж виключив термінал.

Андрюс глянув на нього як на дурня

—Ну дивись, йду я по базі, милуюсь злими рожами цих придурків з 7го флоту, і тут з якогось кафе вилітає один злий як чорт індик. Думаю дай привітаюсь. А той хрін йде бурмоче вбю ту наволоч, і її дружка помийника, мені продовжувати? 

Монк тільки похитав головою. В душі його буяла ціла буря емоцій. Він почав себе гризти, чи все вірно зробив. Потім перед його лицем стала та сцена, і слова “душ приймеш…не мурай ліжко”, от тобі й будував образ принцеси. А вона весь час водилась з тим, …офіцером, викладачем, людиню її кола? подав питання його внутрішній голос. Ну так все логічно. Це тільки ти в нас тут лицар. Велкам ту реальний світ нео. Окей пофіг, він знову на фронтир летить. Цікаво, що їм доля приготувала на цей раз? 

—А куди ми на цей раз?

—Та подалі від цих уродів. До речі поки ти вирішував свої сердечні справи, адмірал з штабу все розрулив. Нові дисциплінарне стягнення. Капітану догана. Сарку та Вільямсу мінус ранг за хрінове командування. В 7мому флоті злетів нач розвідки, штабу, та тиловик, хз чому. І про тебе не забули. В особовій справі додали, що ти маєш авантюрний склад характеру. Хрінова мітка.

—Фак, я думав про мене забули.

—Та де, той адмірал про все помнить. І про мене.

—І вам щось вліпили сер?

—Монку, ти як зажвди хочеш лізти не у свою справу. Май совість. Ти мені краще скажи, дівка твоя то з адміралської родини?

—Та так сер. Але чи моя..це питання.

—Ну то думай про всяк випадок куди тікати будеш, якщо що.  І на борту за неї мовчок. Ну й мені ти винен тепер, що не знаю як розплатишся

—Слухаюсь сер.

Монк решту дороги на до судна сидів мовчки занурившись в сумні думки. Ото влип знову подумав. Ну нічого, прорвусь. Мені, іще борги віддавати. І немало, додав про себе сумно.

На судні він віддав честь Андрюсу та відправився на своє робоче місце. Скоті як зажвди десь пропадав, Вінкс бігала по заявках, то він почав проводити підрахунок обладання для гідропоніки, і спробував вивести на скільки їм його вистачть врахувавши, що він таки трохи підшаманив захист блоку від діяльності рельсотрона. Було непогано,але всерівно за кілька років треба буде знову,щось придумати. “За кілька років, я можливо буду тільки записом в звіті якогось чиновника типу Леблана” сумно додав хлопець. 

У двері постукали, Монк натиснув кнопку автоматичного відривання. Зайшов суб-лейтенант Ріккон:

—А де Скотті? 

—Не знаю сер, я прибув його уже не було, - розвів руками Монк. 

—Ок, як появиться, скажеш йому, аби зайшов. І не виключав термінал.

—Слухаюсь сер.

Рікон пішов, а Монк продовжив свою роботу. Він вирівшив що нема сенсу мучити себе роздумами. Джулія - та пішла вона. Вона в нього є важливіші справи,а що буде як отут підкрутити деякі налаштування, а тут зняти обмження на рельсотрон, він увів параметри в робочий комп, і побачив, що ні класна ідея насправді не спрацює. Вилаявся, він ж над нею працював останні три місяці. Думав, що як вийде, то подасть патент на своєпокращення, і привіт непогана премія та додаткові гроші. Окей будемо далі думати, де взяти понад 100к на навчання на офіцера. Кредит брати точно не будемо, заробляти ? та я за 10 років не зароблю стільки, цікава задачка. Поволі вахта добігала кінця. Прийшла Вінкс, яка притягнула з собою велику коробку з печивом:

—Вінкс, ти що зібралась всю вахту це товкти? - усміхнувся МОнк.

—Та ні, будемо давати самим гіршим викликачам по печенці, воно там таке, що зуби зломиш. Не дивно, що на 7мому флоті всі такі. - розсміялась Вінкс.

—А ти пила їх каву? Та певно ракетне паливо краще, - також пожалівся Монк.

Насміявшись і пожартувавши з вінкс, Монк уже збирався йти до свого кубрика, коли в дверях з’явився Скотті. Старший їхнього відділу виглядав так, наче не встиг відпочити за час, поки вони були на базі.

— Сер, вас там лейтенант Ріккон шукав, — нагадав Монк.

Скотті кивнув, але виглядав втомлено.

— Добре, але це почекає, — сказав він, проводячи рукою по обличчю. — Монку, сили є?

— Що, сер, якась термінова задачка? — спитав Монк, та щоб тебе, треба було тікати з вахти. Так, і знав, що таким все закінчиться.

— Так, — Скотті знизав плечима. — Прослідкуй, аби запасні частини були біля кожного рельсотрона.. 

— Зрозуміло, сер.

— І придумай, як їх непомітно там зберігати, щоб в разі чого можна було швидко витягнути і замінити.

— Сер, це трохи надто... — Монк на мить задумався.

— Наказ капітана, — різко перебив його Скотті. — Зробиш, потім скажу чому. Ти ж не любиш, коли все без пояснень. Приступай. Вільно.

Монк козинув та відправився назад за своє робоче місце. Задачка була іще та. Спочатку він провів огляд місць, оціниви частоту виходу з ладу тієї чи ішої частни, й склав приблизний ремнабір на кожен. Закинув все в симулятор, вилаявся. Не сходилось. Вся схема вийшла занадто громізкдою, і приховати сліди такої діяльності явно не вийде. А якщо використати склади як хаби для зберігання готових наборів? Вже краща ідея. Хлопець переможно усміхнувся. Закинув симуляцію. Ну може бути не, ідеально, але терпимо. Скинув ідею Скотті.

— В цілому аби не розводити зайві слухи то так піде.,- Скотті вивчив схему, -  Треба буде, іще наших матросів та артилеристів повчити, аби швидко добирались туди.

— Сер нас чекає якась бойова операція? - Монк вирішив таки випитати, навіщо він займався тим всім.

— Не знаю енсіне, не знаю. Поки вас там любив флот, я хакнув їх БД, і витягнув інфу про ті деталі які нам дали. Ті, з фольгою яку ти виявив. І там є певні тривожні двізночки. Скажемо так, ми зараз летимо тим, ж маршрутом, що й корабель який мав мати ці деталі.

— Ліпше б я щось вчудив, та лишився на базі, - сумно промовив Монк.

— А ти оптимість, - засміявся Скотті. , - ну все здавай зміну. І йди відпочивай, здогадуєшся, хто завтра перший спробує твою схему ?

Монк козирнув та відпоравився в кубрик. ВІдкрив двері. Оглянувся, ясно. Значить всі по вахтах. Він забрався на ліжко і вже було думав спати, але вирішив, що все ж зайде в галбук, йому стало цікаво, чи написла йому щось Джулія? А може вона його взагалі забанила? ВІдкрив. Ага. Була у мережі 7 годин тому. Але таки не писала нічого нового. Ну й ладно. Він хотів було відкласти термінал, але вирішив усе ж написати банальне “Як ти?”. Почекав півгодинки, вона прочитала, але не відписала. Плюнув та ліг спати.

Розбудив його, як  не дивно Грімо, який втомлено повернувся з вахти, й блаженно попивав якийсь напій з фляшки. При тому він так голосно цмокав, що Монк схопився думаючи, що якась аварія.

— Монку, але ти полохливий став, - засміявся Грімо, - око ти до речі розбив?

— Перечепився в барі за крісло, - злукавив той.

— Надіюсь крісло на тебе рапорта за побиття не напише? який в нього там ранг?- серйозно спитав Грімо

—  А тобі яка справа, - трохи зло спитав Монк

— та не парсь ти так, я ж просто по дружному спитав., ти краще взнай в когось, що буде з нашим недовзводом,

— А що з ним? - не зрозумів МОнк

—  А ти не знаєш,? Грудера списали, там купа часу буде в медкапсулах. Добре, хоч за гроші флоту лікувати будуть, сумно розвів плечима Грімо.

— Добре, я певно спитаю стартома. - спокійно відповів МОнк.

Він попрощався з Грімо та відправився на третій склад. Там швидко зібрав кілька наборів, послав Скотті звіт. Приступив до роботи. Задачка виявилась, іще тою, особливо коли Монк для правдоподібності бою вдягнув на себе легкий скафандр. Екіпаж посміювався зі свого чудакуватого тенхніка, який взагалі таке враження поплив. Додоуматись, в скафандрі шляється. Монк тільки посміювався у відповідь на дружні підколки. Поки всі були зайняті тим, що зубоскалили з нгього у скафадрі - мало хто звернув увагу,що він тягає коробку з деталями від рельстрона туди наазад та заміряє час. Виконавши раз двадцять подібний маршрут, він акуратно заповнив таблицю, та відправився до наступного. І так всю зміну поки міг стояти на ногах. Під кінець зміни, він так уже втомився, так йому скаф набрид, що хотілось усе кинути, але він силою волі погнав себе далі. Щось не сходилось, він раз за разом перебрав таблицю, деталі, але не міг зрозуміти, що. Він іще потупив з годину, плюнув, пішов відсипатись.

Настуного дня, він вирішив показати свої розрахунки Скотті

—  Ну дивись в цілому ок, так, все ж план на перший погляд піде, але давай так, якщо буде бій то все відтягуємо до рельсів та хай буде,  - роздумував Скотті, - скажи, що ти тут завис, таке враження що щось тебе турбує.

—  Так сер, є відчуття, що я щось упустив тут, - дивіться тут схеми для всіх 20 наших рельсотронів.

—  Стоп як 20ти? В нас їх  22.

—  От тобі і на, чув ж, що щось опустив. Сер, але я щось не розумію..

—  Ааа, все зрозумів, в нас є два монстра, але ця інформація під грифом цілком таємно. Йди до Андрюса, хай тобі допуск дасть. - Скотті почав набирати докумен на своєму терміналі, - Зараз я йому рапорт наберу. 

Монк козирнув, та відравився в кабінет політофіцера. Постукав.Зісканив термінал та зайшов.

—Ну, і що ти натоворив на цей раз? - Андрюс почухав свого дового носа, - чи дівчина дядьку на табе натравила, прийов радитись що робити? 

—Сер Скоті прислав мене до вас по допуск до інформації про якісь таємі рельсотрони.

—Ааа, так зараз,- він відкрив термінал, пробурмотів, - ага рапорт є, старпом завізує зараз, і вітаю, будеш знати більше. Але підпишеш купу доків.

Монк слухняно сидів доки йому не прийшло повідомлення про те. що доступ схвалено. Монк відкрив документ, і чим більше читав, тим більше йому ставало тоскно. Ну звичайно, хто б сумнівався. Як виявилось  - серед усього озброєння "Нової" найбільше виділяються дві потужні рельсотронні гармати. Це секретна розробка Терри, відома під кодовою назвою "Каратель", і по примітці, в докуменрті офіційно, та за міжплаеними договорами, такі установки не повинні були покидати стратегічні військові бази Республіки. Вони призначені для далекобійного ураження великих кораблів або фортифікацій, і в деяких випадках можуть пробивати навіть посилені щитові бар'єри.

Однак у цієї чудо-зброї є  один малюсінький але серйозний недолік: вона буквально випалює енергетичні системи корабля. Кожен постріл забирає стільки енергії, що після кількох залпів реактор, який їх живить, стає нестабільним. Монк прикинув ТТХ цієї банудри, й гмикнув, ну та логічно. Якщо його вчасно не замінити або не ввести в резерв, є ризик неконтрольованої перевантаження і вибуху. Саме тому під ці рельсотрони виділили окремий реактор, який в бою працює виключно на них і має бути змінений після кожної бойової операції у якій застосовувались ці два рельсотрони. 

Монк тепер зрозумів, трішки дивну для нього на початку служби схему озроєння корабля, то виявляється, що така схема була логічна. Два монтрса, для їх підтримки та маскування у боєздатності корабля встановлено також 20 легших рельсотронів, які не мають такої руйнівної потужності, але зате не створюють настільки небезпечного навантаження на енергосистему. Вони використовуються для підтримки основного вогню та боротьби з маневреними цілями.

Він сумно посміхнувся: якщо "баньдури" йдуть у хід — це або останній аргумент у бою, або місія, після якої корабель доведеться тягнути на ремонт. Ну або кораблю кришка. Єхидний внутрішній голос пробурмотів, готуємо ботик валимо звідси. Буде бій.Я дупою чую. Монку, навіть не думай, що ти там хочеш побувати.  Ти на Фронтирі, тікай до піратів, та хоч до тих з ким ти пив. А літати на цій порохоів бочці? Ти й так псих. Всі тут психи.

Він козирнув Андрюсу, який з уже противною звичкою мало не хрюкав від сміху,дивлячись як Монк читає та переварює інфу, та пішов у адмінку.

— Ну, що - Скотті, закрив свій термінал, - ходи покажу тоюі цю красу. 

— Сер та я прочитав, - спробував віднєкуватись Монк, - і так вистачить.

— Е ні енсіне. Це наказ. За мною.

Він провів Монка коридорами майже до носа корабля, відсканив майже непомітні двері,й показав слідувати за собою. Еснін повільно, наче там якась небезпечна зона пішов за ним.

Монк, побачивши ці дві "баньдури" вперше, тільки присвиснув:

— Оце ж хріновина... Це ж не рельсотрони, а кляті облогові тарани! Ми що, крейсери трощити зібрались?

Він пройшовся навколо однієї з гармат, обережно провів рукою по корпусу, відчуваючи легку вібрацію системи охолодження. Навіть у вимкненому стані установка випромінювала якусь важку, давлячу потужність.

— І це ми тепер маємо тягати на собі? — буркнув він. — Що там із живленням?

Скотті, який стояв поруч і курив, криво усміхнувся:

— Під них виділили один із реакторів. Постріляємо — міняємо його.

— А якщо не поміняємо?

— БУМ.

Монк лише зітхнув і потер обличчя рукою.

— Ідеально. Просто шикарно. Мене точно вб’ють не в бою, а в якийсь інший, тупіший спосіб.

Він ще раз глянув на зброю, задумався на секунду й пробурмотів:

— Але якщо вони вистрілять по кому треба… Ох, буде красиво.