На шляху до екскалції. Керування зоряною ескалацією#1

З гучномовців пролунав голос капітана

Увага екіпаж, щойно нами було отримано сигнал СОС від станції гірників в системі за 10 годин льоту від нас. Відповідно до протоколу допомоги у космосі, ми відправляємось туди. Екіпажу повна бойова готовність. Прошу офіцерів зібратись рубці за година для наради.

—Та, що ж за день, - сумно промовила Ешлі.

—Пані лейтенант ви про щось жалкуєте, - напівжартома спитав Монк, якийсь здогнався, що вона привела себе в порядок не просто так..

—Та тільки дехто хто цілий місяць не відвідував мій відділ прийшов, і встиг вчинити тут розгардіяш, як я не можу його навіть як слід висварити за це - сумно розвела руками лейтенант.

Монк іще роздратований сваркою з Джулією, підійшов до неї в притул, й тихо промовив:

—Не хвилюйтесь, розберемось  з тим, і я знову прийду вам розгардіяш влаштую, будете сваритись скільки хочете…

Лейтенант почервоніла, стала вся як та помада на її губах. Потім тихо промовила

—От малий негідник…ну почекай … - різко розвернулась, й відправилась готуватись до наради в капітана.

Монк посміхнувся. Лейтенант є лейтенант. Цікава жінка. Як там говорила Джулія, фронтирниця біля тебе? Зненацька йому стало сумно. Чим далі, тим більше в його житті образ Джулії як реальної людини якось тьмянів. Все ж таки вона там далеко, і могла творити що хотіла, і з ким хотіла, різко про себе додав він. Такого ти переконуєш єхидно промовив внутрішній голос. Ти просто злий на те,що вільна дівчина, яку ти чогось вважаєш своєю з кимісь пішла на побачення. Вона тобі не обіцяла нічого. Але ж вона мені витикнула за фотку де я з Ліндрою думав він. Та чорт тих жінок розбереш врешті вирішив хлопець. Та боїться, що він задикий, та веде себе так, наче він має їй звітувати. Дістали. Піду я покручу черговий рельсотрон.

Він тільки но зайшов в кімнату аби почати брати деталі на новий рельсотрон, як завібрував вхідний виклик у терміналі. Монк включив гарнітуру.

—Ну ти де Монку, - Грімо був захеканий, - всі тільки тебе чекають.

—В сенсі де, рельсотрон кручу., - не зрозумів суті питання МОнк

—Живо на палубу три. Ми ж резервна група недодесанту. Серж вирішив випробувати нас в бою. Біжи поки він іще не злий.

Монк поставив деталі на місце, і прожогом відправився у точку збору. Він якраз встиг заскочити в приміщення збору коли туди зайшли фонкк-лейтенант Вільямс командир космодесів їх корабля, та суб-лейтенант Сарк, командир косомдесів які вертались з чергування на фронтирі. Всі піднялись.

—Так, хлопці та дівчата увага. Вільно всім, - промовив Вільямс.

Він відкрив свій термінал, та почав виводити на екран на стіні проекцію станції, яка подала сигнал СОС. Монк побачив, що станція виглядала так, ніби час залишив її за собою. Модулі були обшиті темним металом, обдуваним пилом і пліснявою. Поверхня станції покрита численними тріщинами, і незграбними швами,  ніби не аварія і послідуючий ремонт залишили своєрідний почерк на кожному її кутку. Декілька старих сонячних панелей висіли, спроби отримати енергію виглядали безнадійними. Від вікон центрального модуля, що були частково забиті іржею, майже не пробивалося світло, лише неясне мерехтіння сигналу.

Над нею висіли величезні труби, які колись вели до шахт, де видобували руду. Тепер ці труби виглядали покинутими, і нагадували тінь їхнього колишнього призначення. На горизонті виднілися уламки старих вантажних суден, похованих під шаром металу та пилу. Колись це було місце, де життя вирувало, а тепер — лише облущені поверхні, забуття і лише слабкий сигнал СОС, що прохав про допомогу.

—Сер, виглядає давно покинутою, точно звідси йде сигнал? - запитав сержант Рован.

Так, сумніву нема. Мусимо усе перевірити. Протокол. - відповів лейтенант. - Рован, Сандерс, ваші взводи підуть по цьому плану. Сержанте Грудер, ви точно хочете провести своїх піратів туди? Може краще, все ж хай вони будуть на боті разом із взводом сержанта Боні?

—Сер я проведу їх так, що буде мінімум ризику. Мусять вони ж, і таке пройти. Але як скажете.

—Добре. Ризик дійсно мінімальний. Будемо діяти як ми планували. Вільно. Перевірте спорядження.

Сержант Грудер скликав свій штафний взвод:

—Слухаємо мене хлопці. Триматись за мною. Не тупити, не боятись. Грімо, МОнк хто буде другим номером у взводі.

—Сер, та хай Монк, і буде. В нього ніби найкраще виходить думати в бою.

—Монку справишся. ти місяць не пропустив…

—Не знаю сер, але спробую

—Не чую

—Так справлюсь

От уже краще, перевіряйте зброю, та йо по конях. Прогулянка обіцяє бути легкою.

Монк стояв перед дзеркалом в роздягальні, вдивляючись у свій тактичний скафандр. Руки трохи тремтіли, коли він починав надягати шари броні. Спочатку – внутрішній ізоляційний костюм, що прилягає до тіла, забезпечуючи захист від екстремальних температур та вакууму. Його темно-сірий колір здавався нейтральним, але матеріал був набагато більш еластичним і міцним, ніж усе, що він коли-небудь носив. Відчуття, коли костюм облягав тіло, було незвичним – кожен рух тепер став обмеженим, ніби цей костюм ставав частиною нього.

Збоку, на плечах та ногах, чітко виділялися жорсткі пластикові пластини, що покривали слабо захищені частини тіла, схожі на щити. Вони мали темно-синій відтінок з металевим блиском, і виглядали дуже надійно, як броня, що може витримати навіть постріли з бластера. Монк знав, що це не просто для стилю — це життєво важливо, коли ти на передовій.

Але найбільша відмінність його спорядження від звичайного цивільного скафандра була в деталях. Його костюм був важчим, з більшою кількістю додаткових елементів — всередині була система терморегуляції, маленькі пластикові відсіки для боєприпасів, а ще — кілька автономних блоків, які забезпечували його харчування і підтримували життєдіяльність на декілька годин у разі надзвичайної ситуації. В руках він тримав засоби для підтримки зв’язку з командою, а на спині — маленький, але потужний радар для сканування місцевості в умовах бою.

Гарячі, важкі черевики з високими носками піднімали його до потрібної висоти і допомагали зберігати баланс навіть у разі сильних поштовхів чи падінь. На поясі висіли різноманітні інструменти і зброя, яка залишалася непомітною, але доступною в будь-який момент.

Монк знову поглянув на себе в дзеркало. Завжди як він вдягав тренувальнй аналог цього скафандру він відчував себе, то був наче сам не свій. Але оце, реальне відчуття того, що ти у скафандрі космодесантника, давило, було морально важко. Нічого подібного йому не доводилося носити раніше. Цивільні костюми, навіть якщо й мали броню, були набагато легшими, комфортнішими, але і менш функціональними в умовах реальної небезпеки.

Усе в цьому костюмі, від жорсткості пластин до вбудованих датчиків і інструментів, нагадувало йому, що він більше не просто цивільний — він став частиною чогось більшого. Військової машини, де кожен елемент націлений на виживання та перемогу. Він зітхнув і затягнув останній ремінь на поясі, відчуваючи, як костюм сідає щільніше. Тепер він готовий. Перевірив зброю. Додав кілька запасних батарей до бластера. Тепер ніби все. Він підійшов до Грімо, похлопав його по спині. Той майже впав. Монк побачив, що сержант йому махає руками. Включив радіо.

“Дурню, вирубай пневматику. Бережи енергію. Позивний твій пірат2, запам’ятав?”

“Так” - коротко відповів Монк.

Андре який іще був без костюма засміявся, тоді дістав термінал й зробив кілька фото. Монк і Грімо прийняли на їх думку якусь грізну поки той швидко клацнув, і їх. Санчо та Орик почали підходити до них аби сфоткатись також коли вони побачили, що сержант який як було видно навіть через скафандр червоніє від люті, то стискає ти стискає кулаки, вони миттю перестали дурачитись.

“Що хлопці лячно трохи?” - на частоту їх взводу вийшов Рован.

“Так сер”- не став приховувати Монк.

“Та не переживайте. Звичайна місія. Головне слухайтесь свого сержанта, і тримайтесь за нами. Ну все давайте на пташку”

Хлопець кивнув, спробував прогнати внутрішнього їжачка який став поколювати неспокоєм, і повільно розвернувшись направився на десантний ботик.

Включилась гарнітура, вхідний виклик від Каспера.

—Малий, я знаю, що не на часі, але там тобі якесь повідомлення прийшло. З зіркою, я не відкривав, але все ж..

—Каспере, знову вирвався з ІТ відсіку? Скажу Скотті аби твої старі блоки віддав Ешлі на гідропоніку.

—Ага, щоб я вічно бачив як ти там дівок зваблюєш? Ти хоч в курсі, що це військовий корабель, а не твій гарем?

—Каспере та йди, ти…виведи пліз на екран то повідомлення.

Джулія, ну хто б міг бути іще. Дівчина присала фото, на якому було видно компанію офіцерів з тактичного училища в стейк-хаусі. Було підписано “Он, що означає гарно провести час, в дійсно хорошій компанії”. Він придивився уважно, а ось, і вона. Стояла скраю в напівобнімоку з якимось високим статним офіцером. Було не дуже видно, але Монк скривився. Він чомусь йому нагадав політофіцера Андрюса.

Він швидко набрав Андре.

“Пірат-7, можеш скинути мені фотку?”

“Розмови на загальному каналі” - пролунав голос лейтенанта Сарка, який майже одразу втонув у дружньому сміхові.

Монк виключив канал, переключився на внутрішній.

 - Каспере, подивись будь-ласка, фото прийшло.

—Малий, ти, що задумав? Заспокойся.

—Відправ будь ласка на той адрес звідки прийшов лист, і підпиши, що поки одні їдять, інші їх охороняють, і тому хай догризають, роблять, що хочуть, і не відволікають.

—Малий, ти подумай… якщо там дівчина ти її образиш…

—Каспере, відсилай. Потім розберусь.

ШІ відключився, а Монк мовчки дивився на підлогу. Зненацька промайнула думка, що поки в нього, з нею справи йшли нормально, то було море пригод. А раз зараз все напевно закінчиться, то мають його справи краще піти. Він тільки міцнісе стиснув зброю. Що б там не було, все має бути добре. На душі було якось гірко, наче хтось туди кинув щось гірке.

Потроху шум двигунів почав стихати, ботик почав сповільнюватися, а вид станції на проекторі ставав все більший  і більший. Монк відчув, як тиск в салоні зменшився, і відразу відчув напругу в повітрі. Космодесантники напружено стали біля люків. Здавалось, що  кожен був готовий до можливих непередбачуваних ситуацій, а що їх там чекало на здається мертвій станції - не знав ніхто. Він почув як Орик та Санчо втиху обговорюють все,  від потенційно смертоносних поломок до безлюдних коридорів, де може ховатися небезпека.

Ботик смикнувшись зупинився поруч із зовнішньою перебудованою пристанню станції, й загальний монітор відображав зображення станції — її металеві поверхні виглядали ще похмурішими з близької відстані. Декілька ділянок станції мерехтіли червоним світлом, хоча більшість території була покрита темрявою. Брудні вікна були затягнуті іржею, а з поверхні пробивалася пара, ніби станція давно втратила будь-який контроль за своєю технікою.

«Взводи, А, і Б - на висадку, Г і Д очікують, резервний взвод - чекаєте 10 хвилин, і тільки тоді йдете», — прозвучав голос лейтенанта Вільямса через гучномовець. Космодест потроху зарухались на вихід. Увімкнулись плазмені різаки, якими у випадку неможливості відкрити шлюз мали його різати. Монк, відчуваючи важкість кожного руху в скафандрі, узяв свою частину обладнання.

 Ось перші два взводи вийшли. Інші приготувались. Їхній поки перебирав обладнання, марна ніби й річ, але трохи заспокоювало. Після кількох хвилин нервового очікування він почув характерний звук, коли двері шлюзу почали відчинятися. Вхід на станцію був темним, туманним, здвалось навіть самі стіни станції давно мертві — відчуття занедбаності було практично фізичним.

Дочекавшись поки космодеси відправляться в глиб станції, сержант Грудер дав їм сигнал. Монк уважно оглядав все навколо, перебуваючи в режимі готовності. Крок за кроком вони просувалися вперед, у супроводі слабкого світла, що падало з перекошених ламп.

«Підходимо до центрального вузла, — голос лейтенанта Вільямса звучав чітко і професійно, — готові до подальших кроків. Перевіряємо внутрішні системи, може знайдемо що-небудь корисне».

Сержант відкрив тактичний планшет, й ввівши дані відмітив рух їхнього взводу до складських приміщень станції, які їм виділили по плану.

Дорога вела до великої зали, в якій знаходилися вцілілі апарати, розкидані по всій території. Монк неодноразово зупинявся біля кожної з пошкоджених станційних панелей, безуспішно намагаюсь пробувати відновити зв'язок з командою та скануючи зони. Коли він наблизився до старого пульта управління, подивився тріщини які розходились від центру пулька, наче хтось вгатив його.

«Фак, подумав хлопець, що могло так його потовкти?», —він приманив сержанта, той підійшов, і почав уважно вивчати слід.

—Так, хлопці зброю на бойову, як ми проходили, на номери розбились, Монку, візьми Грімо, та Санчо, і спробуйте подивитись в той ангар, що в кінці коридору. Не подобається мені це все…

Сержант почав готувати магнітні міни, Андре та Людвик по його сигналу почали їх ставити в визначених раніше місцях.

Монк махнув. Хлопці пішли слід за ним .Вони уже майже дійшли до виходу з приміщення, коли завив сигнал тривоги.

—Взвод Д атаковано. Повторюю, взвод Д атаковано. Ми відходимо на вихід. Грудере виводь своїх піратів. Зараз буде весело, як мене зрозумів?