Програний бій

Вінтер мовчки стояв біля озера, дивлячись як на гладкій поверхні води раз за разом з'являються маленькі бульбашки.

— От бачиш, Фрог до чого призводить самовпевненість… А я казав, що не можна їх недооцінювати. Зараз маємо. «Залізний капітан», досвідчений головнокомандувач, лежить на дні в оточенні риб та озерних водоростей.

— Віра у власні сили та самовпевненість вкрай різні поняття. Неповага і недооцінка супротивника - крок до поразки, — мовив голос за спиною.

— Ти це розумієш, а він - ні. Я казав, що треба було відправляти разом з ним тебе або Моргена. До того ж брати вдвічі більшу кількість воїнів. Навіть втративши безсмертя, навички цих людей залишилися при них. Що вже зараз казати, — Вінтер повернувся обличчям до співрозмовника.

Перед ним стояв високий, міцний чоловік в обладунках. Як і більшість зачарованих лицарів він не волів знімати з себе шолом. Вся його броня мала сліди іржі, ніби довгий час пролежала у воді, проте зовні виглядала міцною.

— Необхідно підіймати «Залізного капітана» на поверхню. У нас мало часу, замість того, щоб готуватися до війни я стирчу тут.

— Мотузку! — не обертаючись мовив Фрог, за спиною якою, вкриваючи своєю кількістю значну частину приозерної території чекали загони Мороків.

Вже за кілька секунд міцна, довга мотузка опинилася в руках Фрога, який разом із нею пірнув у воду. Минуло близько десяти хвилин, після чого на поверхні з’явився лицар в іржавій броні. Вже за мить він стояв на березі поряд з Вінтером.

— Тягнемо! — віддав команду Фрог і п’ятеро Мороків одразу взялися за мотузку, яку тримав у своїй руці лицар. Врешті тіло Кетла залишило озерні глибини, опинившись на траві.

— Голови немає, — мовив Фрог.

Вінтер лише зітхнув та знявши з себе шолом, нахилився до тіла «Залізного капітана».

Поклавши долоню на груди Кетла, він на мить заплющив очі.

— Голова у кузні, лежить у горні. Приблизно за двісті метрів вздовж стіни мають бути сірі двері.

— До кузні! — скомандував лицар в іржавій броні й кілька Мороків, що стояли поруч, мерщій побігли у заданому напрямку.

— Необхідно перенести його до холу, будемо ремонтувати, — мовив Вінтер.

Невдовзі тіло Кетла лежало на першому поверсі замку в оточені чисельних трупів воїнів з його ж загону. Фрог поклав відрубану, злегка вкриту попелом голову до нерухомого тіла «Залізного капітана».

— Сама не приросте, — посміхнувся Вінтер.

Присівши біля Кетла, він торкнувся місця де голова мала з'єднуватися з тулубом. Яскраве, блакитне світіння огорнуло собою руки Вінтера, почавши кружляти навколо «Залізного капітана». За кілька секунд кінцівки тіла, що лежало на підлозі здригнулись неначе у судомі. Таємничий ритуал повернення з небуття пройшов вдало.

Кетл спробував підвестися і за мить змінив положення, всівшись на підлогу.

— Добрий ранок! Як водичка? — іронічно посміхнувся Вінтер, поглянувши на Кетла, що лише почав оговтуватися.

Один з Мороків, котрий після несподіваного падіння люстри втратив свідомість, прийшов до тями, насилу підвівшись.

— Що цікавого розкаже? — поцікавився Вінтер, підійшовши до вцілілого арбалетника.

Темний воїн намагався щось пояснити, вказуючи на вхід до арсеналу.

— Так, я знаю, що лицарі втекли. Можеш не сумніватися, ваші кривдники вже у Грінспрінзі. Потрібно було не чекати, а заходити всім одразу на чолі з вашим бравим капітаном, — спокійно пояснив Вінтер.

— Що робитимемо далі? — запитав Фрог.

— Наздогнати лицарів нам не вдасться, минула ціла доба і вони безсумнівно дісталися столиці.

— Я чув, хлопця також впустили. Морген не знайшов чемпіона у місті, — мовив лицар у іржавій броні.

— Бо тоді його там ще не було. З таким пораненням навряд чи вони наважилися далеко їхати, — пояснив Вінтер.

— Принаймні в околиці боліт я їх не зустрічав, — мовив Фрог.

— Це зрозуміло. Якби потрапили тобі на очі ми б зараз це не обговорювали.

— Не думаю, що він помер десь посеред лісу. Де ж тоді другий подівся? – розмірковував Фрог.

— Скоріш за все подалися до лікаря-відлюдника. Я давно казав, що треба було знести до біса ту халупу, але тоді вона не заважала, — мовив Вінтер.

— Думаєш, зашили рану і потроху дісталися Грінспрінга?

— Ні. Я спостерігав за тим поєдинком через магічну кулю разом з господарем. «Червоне пір’я» добряче зачепив хлопця. Після такого поранення одними лише лісовими травами не відбудешся. Тут щось інше. Хтось більш кваліфікований підлікував його, — ствердно мовив Вінтер.

— Можливо ти правий, — погодився Фрог, — але я знаю у цьому лісі кожне дерево, якби тут опинився хтось чужий, ми б найперші про це довідалися.

— Справжні маги частіше за все з’являються так, аби не потрапити на очі стороннім. Хіба, що свідомо цього бажають, — мовив Вінтер.

— Чарівник? Випадково завітав до лісового будинку і допоміг незнайомому лицар?

— Можливо знайомому, якби напевно знав, сказав би. Але тут щось не так, — задумливо відповів «Крижаний король».

— Нехай, все ще тільки починається, — заспокоїв співрозмовника Фрог.

— Потрібно спуститися та перевірити збройову кімнату, якщо ми вже тут, — сказав Вінтер.

Минуло зовсім небагато часу, коли обоє стояли навпроти дверей у дальній частині арсеналу. Фрог потягнув ручку на себе і ті зі скрипом відчинилися.

— Я відчував, що має бути ще одне приміщення, — відмітив Фрог.

— Ну хоч десь встигли, — мовив Вінтер, оцінюючи різноманіття обладунків і зброї.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.