Перевертень

Клаус стояв на подвір'ї будинку поринувши у роздуми. Слідом за Зипером та Віком, Грінспрінг залишили і решта його друзів, котрі на прохання Магіуса відправилися до таємничого Гротвілю, хтозна, що чекатиме на них в одному із найнебезпечніших міст…
Щодо самого Клауса - подорож до замку «Вінтер» також не віщувала нічого доброго. Завбачливий Магіус розумів - на лицарів полюватимуть, втім допомогти скористатися найбільш безпечним шляхом, чарівник міг лише одній з нещодавно створених бойових пар. За його задумом, магічний портал мав доправити їх з Клаусом у саме «серце» північних земель - до воріт славетного замку Крижаного короля. 
Намагаючись відігнати від себе бентежні думки, попри складність майбутнього завдання, Клаус вірив у свій успіх, так само сильно, як й в перемогу решти відважних друзів.
— Нам час, — пролунав голос чарівника, що висмикнув лицаря із задуму.
— Авжеж, захоплю теплий плащ і за хвилину повернуся, — мовив Клаус, швидким кроком рушивши до дверей будинку.
Піднявшись сходами, лицар пройшов кабінетом Магіуса, увійшовши до сусідньої кімнати.
Невдовзі північ мала зустріти його своїм холодним «подихом» пронизливих вітрів і заздалегідь придбаний довгий чорний плащ з широким каптуром мав захистити свого власника від примх суворої зими.
Одягнувши плащ, Клаус хотів було залишити кімнату, як почув протяжний скрип шафи, що дивним чином злегка відчинилась за його спиною. Зазирати до чужих речей було не в принципах лицаря, втім гнітюче відчуття перестороги, яке переслідувало Клауса останні кілька днів, змусило його озирнутись.
Клаус волів закрити дверцята, але невідомі сили вперто спонукали воїна зазирнути всередину і врешті взяли гору над голосом сумлінням. Лицар поглянув на вміст шафи та вмить оторопів…
Найбільше за все, Клаусу не хотілося вірити у те, що він бачить. До болю знайомі чорні обладунки, власником яких є ніхто інший, як темний лицар - винуватець завчасних смертей та понівечених доль. Хотілося вірити у те, що це лише напрочуд схожий комплект, але розум вперто стверджував протилежне. Ці речі здавалися унікальними і навряд потрапили сюди випадково.
Якщо здогадки вірні і Магіус й є тим самим темним володарем? Що чекає на друзів Клауса? Думки нестримно роїлися в голові не даючи змоги тверезо мислити. Намагаючись опанувати себе, Клаус обережно зачинив шафу і залишив кімнату.
У будь якому разі виказувати себе лицар не міг. Зізнатися Магіусу у своїх підозрах було рівносильно тому, щоб підписати смертний вирок власним товаришам і напевно собі самому. Чарівник безумовно володів мистецтвом магії, а проти неї, як відомо не завжди діяли навіть мечі найкращих майстрів і в цьому свого часу переконався й сам Клаус, програвши бій проти Вінтера.
— Усе гаразд? — підозріло поцікавився Магіус. — Ти неначе привида побачив.
— Від певних часів примари мене не лякають, — всміхнувся Клаус. — Боятись потрібно живих.
— Усе буде гаразд, друже! Віра в успіх - вже половина перемоги, — підбадьорив лицаря чарівник, поплескавши Клауса по міцному плечу.
Пройшовши на задній двір, Магіус разом із Клаусом увійшли до невеликого гостьового будинку. Чарівник на мить заплющив очі, подумки уявивши місце, куда волів потрапити і вже наступної секунди напівтемряву кімнати розсіяло сяйво блакитного порталу.
— Сміливіше, мій друже! — мовив чарівник, зробивши крок у таємничу блакить.
Магіус зник і нині прийшов час Клаусу робити свій вибір. Спробувати наздогнати друзів, що напевно перебували вже ген далеко за межами міста, або ж зробити ризикований крок назустріч з невідомим? Часу на роздуми було обмаль, хтозна скільки ще портал залишатиметься відкритим…
Клаус глибоко вдихнув повітря і накинувши на голову каптур, зробив свій крок.
Навколо панувала ніч, небо було затягнуто хмарами, що ховали під своєю товщею чисельні мерехтливі зорі. Магіус стояв на пригірку, вдивляючись у далечінь. Це місце Клаус запам'ятав назавжди. Замок «Вінтер», що похмуро стояв за високими кам'яними воротами, що здавалося здіймалися до самих небес. Чисельни башти зачаровували, а велич споруди захоплювала своєю красою. Втім ще більше дивувало відчуття того, що давно спорожніла фортеця ніби завмерла в очікуванні, «споглядаючи» на своїх майбутніх гостей десятками сліпих очей у вигляді порожніх вікон. Клаусу здавалося, що ось-ось замок спалахне вогнями смолоскипів, залунає гучними сурмами, сповнившись голосами сотень людей. Втім поки що, споруда похмуро стояла посеред вічної зими і лише дрібний сніг пролітаючи повз, порушував застиглу картину.
Клаус роззирнувся навсібіч. Навкруги було порожньо. Десь далеко виднілося вкрите кригою озеро, те саме де свого часу зустрів смерть теперішній власник похмурого замку. Місяць уповні на мить визирнув з-за хмар, після чого знову сховався від очей.
В те, що замок порожній, Клаус не вірив. До останнього відганяючи від себе думки стосовно справжньої подоби Магіуса, він чудово розумів, що скоріш за все прямує до пастки.
— Що тебе бентежить? — почувся з-за спини голос чарівника.
Клаус мовчав. 
— Ти бачив обладунки? — пролунало запитання, котре дрібними мурахами пробіглось спиною лицаря.
Маски було знято і невдовзі все мало вирішитися. Клаус не обертаючись, поволі поклав долоню на руків'я меча підготувавшись до зустрічі з «перевертнем», якого до нещодавнього часу вважав своїм другом.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.