Нове життя

Зипер прокинувся, стан спокою у якому нещодавно перебував лицар, можна було прирівняти до сну звичайної людини. Він міг «поринати» у царство сновидінь, проте такий відпочинок не являв собою життєву необхідність, оскільки відчуття втоми давно не турбувало мешканців зачарованого замку.

Підвівшись з ліжка, Зипер підійшов до дзеркала та зупинився навпроти нього. Всі троє друзів, мали змогу бачити обличчя одне одного, втім для решти звичайних людей, поставала зовсім інша картина. А саме - відсутність обличчя як такого. У випадку, якщо шолом був відсутній на голові власника, поглянувши у дзеркало, лицар побачив би лише череп людини, яка давно померла. Зипер не часто знімав із себе броню, що захищала голову, але цього ранку вирішив спробувати, хоча вже давно не сподівався побачити у своєму відбиванні щось нове.

Він повільно зняв із себе шолом, відкривши обличчя. Зипер поглянув у дзеркало в дубовій різній рамі та стрепенувся. З протилежного боку на нього дивився красивий молодий чоловік. На вигляд йому було не більше тридцяти років. Коротке русяве волосся і блакитні очі, що мали впевнений погляд, проте зараз по них чітко можна було «прочитати» здивування, або навіть збентеження.

— Цього просто не може бути! — вголос мовив Зипер.

Лицар спіймав себе на думці, що це всього лише сон, такий прекрасний і водночас жахливий, бо за мить він прокинеться і знов повернеться у своє звичне існування. Зипер заплющив очі, а коли відкрив їх знову, побачив себе у людській подобі, таким, яким він був до трагічних подій, що призвели до потрапляння у замок «Чемпіон».

Подив лицаря, який наразі більше нагадував шок, перервав гучний звук. Це були двері, які відчинилися з такою силою, неначе хтось волів знести їх. У кімнату влетів Клаус, шолом з червоним пір'ям на його голові був відсутній. Поглянувши на Зипера, він миттєво підбіг до дзеркала і на кілька секунд завмер, дивлячись на своє відбивання. Клаус також прийняв людську подобу. Чорне волосся було акуратно та коротко підстрижене. Зелені очі, прямий ніс. Виглядав чоловік трохи старше від Зипера, проте різниця ця була майже непомітна, оскільки складала не більше п'яти років.

Друзі не вірили своїм очам, бачачи відбивання одне одного. Мужні воїни на якусь мить стали схожими на безтурботних дітлахів, що всміхаючись дивляться на власні відбиття, просто радіючи життю.

— Де Вінд? — трохи вгамувавши емоції запитав Зипер і друзі, перезирнувшись, чимдуж вибігли з кімнати, поспішаючи до свого товариша.

Спальня, що належала Вінду була порожня.

— Можливо він надворі, — припустив Клаус і не помилився.

Визирнувши у вікно, товариші побачили свого друга, що виходив із кущів та прямував до центрального входу замку. На його голові не було шолома, а це означало, що Вінд також перетворився на звичайну людину, оскільки раніше не міг залишати будівлю без цього атрибуту захисту.

— Як ти зрозумів, що відбулися зміни? У Тебе немає дзеркал у кімнаті, — запитав Зипер, дивлячись на Клауса.

— Відчув. Голод, — мовив товариш.

Тим часом Вінд піднявся сходами та увійшов до кімнати, де нині перебували його друзі.

— Отже, усім трьом примаритися не могло, — мовив він замість привітання.

— Я ледь не збожеволів, коли поглянув у дзеркало, — мовив Зипер. — Не знаю, що змусило мене зняти шолом, але я це зробив!

— А я прокинувся із дивним відчуттям, не одразу збагнув що це, проте невдовзі зрозумів. Мене розбудив голод, — поділився Клаус.

— Ти що скажеш Вінд? Вирішив подихати повітрям і виходячи забув одягнути шолом? — поцікавився Зипер.

— Я ніколи не забуваю його одягати, оскільки знімаю вкрай рідко. Відчув, що маю навідатися у кущі.

— Це важливий привід, — всміхнувся Клаус.

Друзі дивним чином повернулися у свою людську подобу. На кухні замку, де вже понад сто років ніхто нічого не готував, товариші побачили стіл з їжею та вином. Вінд припустив, що загадковий сніданок може бути отруйним, але Клаус ризикнув, не встоявши перед в'яленим м'ясом, яке так давно не куштував. Нічого поганого не відбулося і Зипер, разом з Віндом також приєдналися до трапези.

Чорний лицар дотримав слова та повернув друзям життя. Накритий стіл, також був справою його рук, проте це аж ніяк не було жестом доброї волі. За лічені години до замку мав вирушити загін Мороків на чолі з генералом Кетлом. Це саме його підступний удар у потилицю, свого часу вбив Вінда та відправив на довгі роки до зачарованого замку. Темний володар волів насолодитися, споглядаючи на те, як обірвуться життя друзів, повною мірою так і не розпочавшись. Штурм було заплановано у світлий час доби, та оскільки замок на відміну від друзів не втратив своїх магічних властивостей, чорний лицар міг бачити та чути усе що відбуватиметься у його стінах.

— Я вважаю, нам потрібно скоріше вшиватися звідси, — розпочав Вінд. — Відчуваю, що це все не просто щасливий збіг обставин. Певен, скоро у нас будуть гості. Пропоную взяти зброю і піти через потаємний вихід, одні із дверей підземного арсеналу виведуть нас майже до головної дороги. А там і до Грінспрінга не далеко.

— Ти знущаєшся Вінд?! Я тебе не впізнаю. Пропонуєш тікати? Хто б там не прийшов, він має перед цим двічі подумати. Я тікати не збираюсь! — ствердно мовив Зипер.

— Я підтримую Вінда, ми маємо піти, щось тут дійсно не те, — втрутився Клаус.

— Можливо ви праві, — трохи «охоловши» мовив Зипер. — Проте я не хочу тікати, як щур. До того ж як вивести Смерча? Я певен, він також повернувся до нормального життя.

— Так, у ту діру, що зветься входом до арсеналу коня не запхнеш. Хіба по частинах. Вибач, — Клаус зрозумів недоцільність свого жарту.

— Твій шолом ще щось тобі «шепоче»? — звернувся Зипер до Вінда.

— Якщо ти не помітив, я став звичайною людиною і шолом тепер лише елемент захисту, — відповів Вінд.

— Ти колись був людиною і повернувся у свій першочерговий стан. А шолом можливо завжди був магічним. Якщо змінився ти - це ще не означає, що він втратив свої властивості. Спробуй одягнути, можливо нашепче тобі щось корисне, — наполягав Зипер.

Вінд був певен, що шолом вже нічого йому не «скаже», проте спробувати було не важко. Лицар одягнув його і вирішив кілька секунд зачекати. Нічого не почувши, він вже хотів знімати шолом, аж раптом у голові пролунав тихий шепіт: «За дві години. Мороки. Кетл. Штурм».

Вінд повільно зняв з себе шолом.

— Я залишаюся друзі.

— Ти здурів? — мовив Клаус. Вінд, хвилину тому ти переконував нас як найшвидше залишити замок. Що трапилося?

— Він щось почув, — мовив Зипер.

— За дві години тут будуть Мороки, разом з моїм вбивцею. Я не можу піти. Яка кількість «лісових друзів», мені невідомо та певен, що вона буде вимірюватися десятками.

— Я також лишаюся, — одразу мовив Клаус.

— Це навіть не обговорюється, спускаємося в арсенал, беремо зброю та чекаємо гостей, — приєднався Зипер.

— Ви добре подумали? Зараз права на пропущений удар не буде, помилка коштуватиме вам життя, — нагадав Вінд.

— Я пішов підіймати люстру, — мовив Зипер.

— Зачекай хвилинку, — Клаус поглянув на канделябр, що стояв на столі в кількох метрах від нього та простягнув вперед ліву руку, розкривши долоню.

Свічник відірвався від столу і вже за мить опинився у руці Клауса. Магічні рукавиці не втратили своєї сили.

Друзі швидко залишили кімнату. За кілька хвилин вхід до арсеналу було відкрито і товариші хутко почали спускатися до нижнього поверху замку.

Вік із Кнайтом вважали, що запізнилися та всю зброю вже забрали до них. Частково це було правдою, оскільки арсенал дійсно був порожній. Проте обладунки та зброя все ж таки залишилися у замку, оскільки його господарі, після візиту темного лицаря, перенесли все до сусіднього приміщення, що межувало зі збройовою кімнатою. Замок мав низку підземних ходів та схованок. Непримітні, старі двері у самому кінці підвалу, вели до майже такого самого приміщення, куди друзі свого часу перенесли усю зброю. Вхід фактично зливався з сірою, кам'яною стіною через це чемпіон з Віком не помітили його.

Друзі взяли собі кожен по важкому арбалету та болти, що слугували зарядами для цієї стрілецької зброї.

— Це ще не все, — мовив Вінд. — Маємо підготувати нашим гостям кілька сюрпризів. До роботи!

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.