Клаус

Кнайт потроху відновився, поранення, отримане у двобої з Клаусом майже загоїлося та лише зрідка нагадувало про себе. Магія зробила свою чарівну справу і довготривалий процес одужання скоротився у рази. 
— Ось така історія, — мовив чемпіон поглянувши у вічі Флауер. 
— Ти думав я не повірю?
— У самого в голові не вкладається. Усе життя марив турнірами і врешті сам зустрівся у поєдинку з як виявилося живими легендами, — відповів Кнайт. 
— Усе гаразд. Доречі, хотіла попередити, що тобі доведеться побачити їх знову, щоправда за більш сприятливих обставин, — пролунав голос Флауер.
— Я не зовсім розумію...
— Сьогодні Магіус чекатиме вас з Віком у себе. Він просив не казати, але на зустрічі будуть присутні ще троє осіб, — мовила Флауер. 
Кнайт замислився. 
— Ти все правильно розумієш, втім хвилюватися не варто. Усі вони обрали шлях світла і боротимуться на боці людей. Просто хотіла попередити, враховуючи нещодавні події, — відповіла. 
— Дякую, — мовив Кнайт. 
— Ну, а тепер до столу. Тобі потрібно набиратися сил, попереду чекають великі справи, — усміхнулась Флауер. 
Чемпіон посміхнувся у відповідь, розуміючи, що відчуває кохана, щоразу, коли він має ризикувати життям. 
Невдовзі Кнайт увійшов до знайомого кабінету. Здавалося, він зовсім нещодавно сидів за цим столом, розмовляючи з Магіусом стосовно подорожі до замку, а складалось відчуття, ніби після їх останньої зустрічі минуло кілька років. 
— Це минеться, — почувся знайомий голос і чемпіон побачив чарівника. 
— Ну от ми і зустрілися, — мовив Кнайт. 
— Магія також має побічні ефекти, не переймайся, невдовзі все буде, як раніше. З поверненням тебе, — відповів Магіус, обійнявши друга. 
— Вік уже тут? — поцікавився Кнайт.
— Він невдовзі повернеться. Флауер напевно розповіла тобі, що до нас приєднаються ще кілька осіб. Тобі дуже пощастило з дівчиною, — підморгнув чарівник. 
— Я знаю, — мовив Кнайт. 
— Мені потрібно відійти на кілька хвилин, почувався, як вдома. Якщо хочеш, можеш почекати у сусідній кімнаті. Певен, ти будеш не проти скласти компанію одному з найвидатніших майстрів, — посміхнувся Магіус.
Чарівник залишив кабінет, а чемпіон натомість рушив до сусідньої кімнати. Поряд з вікном стояв високий, міцний чоловік. Кнайту здалося, що він бачить його вперше, але схоже він поквапився з висновками. На столі поряд з незнайомцем лежав сріблястий шолом із довгим, червоним пір'ям. Не зводячи погляд з вікна, чоловік взяв до рук шолом та вдягнувши його, обернувся у бік Кнайта. 
— Так більше схожий? — запитав незнайомець. 
— Добридень, — спокійно відповів чемпіон. 
Клаус трохи нахилив голову і за мить знову відкрив світові мужнє обличчя. 
— Я припустився великої помилки, мені дуже шкода.
— Все було зроблено, як слід, зброя мала увійти в серце. Це лише збіг обставин, що меч влучив трохи вище, отже не картайте себе, — мовив Кнайт. 
— Цього поєдинку не мало бути. До цього доклав руку чорний лицар, — відповів Клаус. 
В очах чемпіона застигло німе питання…
– Хто такий чорний лицар? – витримавши паузу запитав Кнайт.
Клаус мовчки відвернувся до вікна, подумки знову повертаючись в той самий вечір, коли вперше зустрів таємничого незнайомця...

В небі з’явився повний місяць і ніч остаточно вступила у свої законні права. У час, коли більшість людей поринали у царство снів, Клаус не поспішав залишати місце, що неначе далеке відлуння з минулого, нагадувало йому про колишнє життя. Зала для фехтування - святиня майстра, та чи не єдина відрада, яка давала можливість на певний час відволіктися, забувши похмуре становище. 
Вістря сталевого меча з легкістю розтинало повітря, захоплюючі бездоганністю відточених рухів фехтувальника. Ось тільки оцінити майстерність Клауса було нікому.
В пам’яті лицаря час від часу виринали спогади з останніх днів життя. Зловісний ранок, коли знавець меча отримав лист із запрошенням відвідати північне королівство. Візит до замку майстра, якого згодом охрестять «Крижаним королем», виявився пасткою. Клаус часто згадував цю зустріч і зараз напевно знав, як саме мав поводити себе у неоголошеній дуелі, але минулого було не змінити.
– Думки - це наші друзі й водночас злісні вороги, як хочеш ворогів убити, то думати про них забудь. Коли полишиш згадувати - то самі пропадуть, – лунав з-за спини незнайомий голос і Клаус припинивши тренування озирнувся.
– Я би так не сказав, деяким потрібно допомогти піти, бо з правильного шляху збились! – відповів Клаус, побачивши навпроти себе лицаря у чорних обладунках.
– Можливо ваша правда. Та коли так, іще не пізно все змінити. І винних покарати та заразом й рідних захистити! Вибачте, що не представився, але певен, ваш друг-вершник розповідав про нашу з ним розмову.
– В мене немає рідних, – коротко відповів Клаус.
– Це ви так думаєте. Втім стосовно цього поговоримо трохи згодом, а зараз перейдемо одразу до справи. Ваш друг програв свій двобій, отож пропоную угоду. Здолаєте його кривдника і отримаєте свободу для себе й друзів. Якщо програєте - не втратите нічого. Поразки вашої ніхто побачити не зможе, а вбити, то не вб’ють бо ви і так вже мрець. Проте впевнений, що враховуючи рівень вашої майстерності, перемогти місцевого чемпіона - справа кількох хвилин. Що скажете?
– Мені це не цікаво, – відказав Клаус.
– То я вас зацікавлю, – мовив чорний лицар і навпроти фехтувальника почав з’являтися людський силует.
Поступово фігура остаточно сформувалася, перетворившись з клубів сірого диму на постать маленького хлопчика, що сидів на порозі старого будинку, пригортаючи до себе крихітне цуценя і сумно вдивлявся у далечінь.
– Знайомтеся - це ваш нащадок, – повідомив воїн у темній броні.
– Фокуси з ілюзіями лишіть для вуличного ярмарку, в мене не має дітей! –  відповів Клаус.
– Вже ні. Минуло більше ста років від часів, коли ви оселилися у замку «Чемпіон». Це ваш правнук. Я завжди поважав та водночас дивувався чоловікам, котрі були здатні кохати і на протязі усього життя залишатися вірними одній жінці. Ваша люба Катаріна поїхала не сказавши, що ви маєте стати батьком. Вона повернулась до Гінспрінга за рік, після того, як меч Вінтера проштрикнув ваше серце. Хлопчика назвали на честь славетного фехтувальника. Так, на вашу честь. Він прожив гідне життя, померши від старості та встигнувши залишити нащадків, втім їхня доля склалася не так щасливо. Малого, що стоїть перед вами кличуть Трой, він мешкає неподалік столиці у будинку сусідів, що після смерті його батьків взяли хлопчика до себе. Вони дбають про нього та хто, як не ви знаєте, що таке самотність.
– Я в це не вірю! – зкипів Клаус.
– Вірити чи ні, то ваша особиста справа. У будь якому випадку, лицар на ім’я Кнайт найближчим часом вдруге завітає до замку «Чемпіон». Він шукатиме прихований арсенал, якщо вам байдуже, що у вашій оселі нишпоритимуть мародери, нехай так і буде, – відповів співрозмовник за мить розчинившись у повітрі.

Клаус повернувся обличчям до Кнайта.
– Не знаю, хто той воїн у чорному, та наміри в нього лихі, – мовив фехтувальник.
– Напевно приходив він і до іншого вашого друга, той що носить обладунки з гравіюванням діви, – припустив чемпіон.
– Так. Пропонував, щоб ми прийняли його умови і виступили на боці темряви в боротьбі проти світу людей, – відповів Клаус.
– Що ми робитимемо далі? – запитав Кнайт.
– Магіус вигадав дещо. Він пропонує знайти лігво ворога, а заразом не дати Морокам та іншим прибічникам темряви накопичити сили, – відповів Клаус.
– Якщо мова йде про масштабну війну, зупинити цілу армію силами шістьох людей буде неможливо. Потрібно збирати чисельне військо, – підсумував Кнайт.
– Для початку маємо дізнатись, яку кількість сил має ворог. Магіус казав, що всі воїни, котрі повернулися з потойбічного світу підвладні темному володареві. Коли пощастить відшукати та вбити чорного лицаря то й прихвостнів його буде легше знешкодити. От тільки маю великі сумніви, що ми в змозі так просто подолати його, – мовив колишній опонент.
Кнайт із Клаусом ще довго розмовляли, очікуючи на повернення Магіуса та решти компанії. В цей час у замку «Вінтер» також мала відбутися цікава зустріч…

«Залізний капітан» повернувся з Гротвіля. Як і планувалося він знайшов таверну де мав найняти вояків для посилення майбутньої військової компанії. Проте мандрівка принесла набагато більше. Кетл відшукав «ексклюзивний товар» у вигляді темного чарівника з його прибічниками. Але біда полягала у тому, що окрім вище сказаного, «Залізний капітан» нічого більше не пам’ятав.
Кетл увійшов до однієї з кімнат де і побачив володаря замку.
– Літати навчився? Невже так швидко впорався? Лише до таверни «Хитрий лис» їхати більше доби, – мовив Вінтер.
– Маємо невелику проблему. Я дістався Гротвілю та знайшов гідного постачальника вояків, але про що домовлявся з ним і як потрапив сюди геть не пам'ятаю! – відповів Кетл.
– Яким же це чином? Ти вже давно не людина. Навіть коли отримав би по голові, то пам’ятав би усе, як слід, – відповів Вінтер.
– Так би воно і мало бути, та я дійсно нічого не можу згадати. Прийшов до тями на перехресті біля воріт, коня не має, грошей також і неначе вітер гуде у голові, – пояснив «Залізний капітан».
– Зараз перевіримо, що в тебе там гуде, – зітхнув Вінтер і доторкнувся вказівним пальцем до чола Кетла.
Певний час Вінтер мовчки стояв, читаючи із підсвідомості лицаря нещодавні події, аж раптом відсахнувся.
– Нічого собі! Це вже стає цікаво, – мовив «Крижаний король», побачивши вочевидь щось насправді дивне.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.