Райдер

Райдер сидів біля вікна, занурившись у вивчення однієї зі своїх численних книг. Молодий чоловік з довгим русявим волоссям спромігся поєднати в собі дві великі пристрасті. З одного боку присвятити себе двобоям на турнірах, що доволі швидко зробили із невідомого хлопця улюбленця городян. З іншого - «палати» неприборканим бажанням до пізнання нового, а саме вивчення науки у різних її проявах. Здавалося поєднувати обидва напрочуд різні захоплення було неможливо. Але Райдер вперто намагався це робити, витрачаючи кошти отримані від двобоїв на придбання книг, присвячуючи увесь вільний час навчанню. 
Хлопець відірвав погляд від сторінок фоліанта, помітивши, що кімната раптово спохмурніла, наповнившись темними барвами. Яскравий літній ранок згас, перетворившись на сірий осінній день. 
— Як дивно бачити лицаря із книгою у руках, — пролунав незнайомий голос і з напівтемряви з'явилася висока фігура у чорних обладунках. 
— Хто ви?! — здивований Райдер миттєво підхопив меч, що лежав на підвіконні.  
— Виконувач бажань та за сумісництвом ваш шанувальник, — відповів дивний незнайомець.
— Не розумію? — мовив хлопець. 
— Намагаєтесь скрізь встигнути, але розумієте, що не вдасться. Я пропоную вам пізнати знання яких самотужки не здобути. Покажу світ, якого досі не знали та надам можливість отримати будь які книги, при цьому залишивши вдосталь часу для життя воїна, — лунав спокійний голос незнайомця. 
— Що за маячня?! — відказав Райдер. 
Натомість прошу не так вже й багато. Знайдіть для мене найкращих воїнів з числа тих, хто живе зараз і з поколінь майбутніх та отримаєте вічне життя, — продовжував чоловік у темних обладунках. 
Райдер поволі опустив меч, не розуміючи, що відбувається. 
— Звучить дивно, та все простіше ніж здається. Чи хотіли ви коли небудь зустрітися у двобої з легендами минулого? Побачити тих, про кого лише чули, людей на яких рівнялися? Я знаю відповідь. У кожного покоління є унікальні представники, а що, як зібрати їх разом, згодом виявивши найкращого? Провести турнір, якого до цього часу не бачив світ! — із захопленням у голосі мовив чорний лицар. 
— Якщо вам потрібні видовищні двобої, завітайте до королівства Вінтер, або повертайтеся восени до Гінспрінга, певен емоцій вистачить надовго, — відповів Райдер до кінця не усвідомлюючи чого від нього хоче незнайомець. 
— Пересічні двобої - це лише шлях до визначення найкращих лицарів сьогодення, мене цікавить кінцевий результат, а саме - протистояння чемпіонів. Я залишу вам магічні обладунки, якщо погодитесь здійснити свою мрію, просто одягніть їх. Після цього фізична сила вже не полишатиме ваше тіло, навіть, коли голову вкриє сивина, а вік подолає межу в сотню років. 
— Ми всі помремо, раніше або пізніше, та нікому цього не уникнути і я не виключення, — мовив Райдер. 
— Вибір за вами, — пронісся луною голос незнайомця, після чого кімната знову наповнилася денним світлом. 
— Насниться ж таке, — вимовив хлопець, розплющивши очі. 
Перевтома далася в знаки і він сам не помітив, як задрімав. Вирішивши збадьоритися, Райдер вийшов на двір, зупинившись біля діжки. На якусь мить йому здалося, що у прозорій воді з'явилося відображення літнього чоловіка. Волосся його було вкрите сивиною, а світло-блакитні очі виглядали сумними. Не зважаючи на гру підсвідомості, Райдер умився і попрямував назад до своєї кімнати. 
Підійшовши до підвіконня, лицар узяв до рук книгу та мимоволі поглянувши у бік, помітив чорні обладунки, котрі лежали поряд із шафою. 
— Нісенітниця якась, — мовив хлопець, проте відклавши фоліант, рушив в напрямку темної броні. 
Загадкові обладунки були подібні з тими, котрі Райдер бачив у своєму видінні на тілі незнайомця. В голові хлопця промайнула думка, що він ще й досі спить, отож може задля цікавості приміряти амуніцію. 
Молодий лицар одягнув нагрудник, після чого закріпив на собі решту латної броні. 
— І як у ньому дихати? — запитав себе Райдер, тримаючи у руках шолом, не знайшовши у ньому жодних прорізів, крім отворів для очей. 
Врешті зважившись, хлопець поволі сховав голову під дивним чорним шоломом. 
Вже за мить Райдер відчув, як шкіряні паски, що тримали нагрудник затягнулися міцніше і решта броні, ніби друга шкіра опивили тіло, не лишивши відкритих місць. Хлопець поквапився зняти із себе шолом, але той немов приріс до голови та схоже не мав наміру полишати своє місце. Панічний страх і бажання чим скоріш позбутися обладунків не давали Райдеру можливості зосередитись. 
— Чудо! Ви зробили правильний вибір. Не бійтеся мого подарунку, броня лише «приміряється» до нового власника і за кілька хвилин дозволить зняти себе з тіла, — лунав вже знайомий голос. — Вона напрочуд пасує вам! Такі обладунки не пробити звичайним мечем, арбалет чи то лук її також не візьмуть. У мене така сама. Непепереймайтесь, щодо отворів для повітря, вони дійсно відсутні, але це лише зовнішній ефект. Насправді кисень надходить, а отруйне повітря темних боліт - ні. Хто знає куди вас занесе… 
— Що відбувається!? — закричав лицар. 
— Зародження нового життя, — спокійно відповів голос. — Вітаю на службі темних сил! Більшість людей пам'ятатимуть славетного Райдера. Я ж зватиму вас Магіус...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.