Очі правди

Вік схвильовано дивився на болотяну ряску. Поодинокі кола давно розійшлися старою водоймою, але Корвен все не з'являвся. Жваві бульбашки, що раптово почали здійматися до поверхні води, втілювали надію у краще і водночас спонукали до бентежних думок.
Нарешті темна вода сколихнулася і на її поверхні з'явилася голова Корвена. Його руки вочевидь знаходились під водою та судячи з усього тримали щось важке. Схожий на виснажено пса, охоронець темного чарівника гріб до берега.
За кілька хвилин Корвен відсапуючись сидів на мокрій траві, поклавши навпроти себе оповиту чисельними водоростями, стару залізну скриню.
Недовго думаючи, Мортир жестом вказав присутнім на іржавий замок та вже заніс над знахідкою Корвена важкий молот, аж раптом, Дарк зупинив його.
— Чекай друже! Маємо дещо перевірити, — мовив чарівник, наказуючи решті відійти подалі від загадкової скрині.
Зібравши чи не останні сили, Дарк почав пильно вдивлятися у нерухоме тіло одного з вбитих Мороків. Темний воїн на мить сіпнувся, а за кілька секунд опісля поволі почав підводитись з землі. Похитуючись неначе зомбі, колишній мечник рушив до Мортира, виставивши вперед довгі, міцні руки. Здоровань було напружився, зробивши крок на зустріч колишньому опоненту, втім Дарк перервав його рух.
— Ні, друже! Так потрібно. Віддай йому свою зброю, ненадовго, — мовив чарівник.
Мортир завагався, але покірно виконав прохання Дарка, передавши важкий молот до рук Морока.
Представник темних здійняв зброю над головою та з силою опустив її на скриню. Пролунав протяжний дзвін і раптовий удар блискавки остаточно відправив до інших світів зухвальця, що сам того не відаючи вирішив зазіхнути на вміст магічної скрині.
— Отже проротсво вірне, — ствердно мовив Дарк. — Скриню не зможе відкрити жоден з темних, оскільки зброя, що зберігається в ній призначена для сил добра.
Мортир з Корвеном одночасно перезирнулися.
— Вибір у нас невеликий, пане Вік, — посміхнувся Дарк, втім самому Віку було геть не до жартів.
Схоже на те, що саме вартовий з Грінспрінга мав збити іржавий замок зі старої скрині і це аж ніяк не надихало Віка.
— Я б охоче зробив це за вас, але навряд магічна скриня сприйме мене за світлого. Про Мортира і Корвена можу сказати те саме, — пояснив Дарк.
Вибору не було. Пройти через спільний, запеклий бій із метою допомогти друзям та відступити зараз здавалося Віку неприпустимим. Звісно темний чарівник міг використовувати хлопця переслідуючи власні інтереси, проте Вік чомусь вірив у правдивість слів мага.
— А нехай тобі! — вигукнув вартовий з Грінспрінга, спробувавши підняти з землі важкий молот.
Завдання виявилося для Віка геть не з легких. Хлопець був досить сильним, втім дана зброя безумовно розраховувалася для велетнів на зразок Мортира. Зібравши сили докупи, Вік таки спромігся занести над головою, як йому здавалося непідйомний молот, здійснивши удар. Пролунав дзвін, проте блискавки за ним не послідувало. Вік розплющив очі, які закрив за мить після здійснення удару. Іржавий замок було зламано, а сама скриня трохи привідчинилась, ніби запрошуючи присутніх зазирнути в середину.
На обличчі Мортира з'явилося щось на зразок посмішки. Корвен із Дарком поволі наблизилися до Віка, оточивши магічну скриню.
— А ось і винагорода — протягнув чарівник, дістаючи зі скрині короткий чорний меч.
— Не надто схоже на зброю ладну пробити будь який обладунок, — із сумнівом мовив Вік.
— Не варто недооцінювати зброю, дивлячись лише на її розмір. Повір, Вік вона себе ще покаже, — загадково мовив Дарк, огортаючи меч у шматок сірого сукна.
Допоки Вік разом з новими знайомими виборював право дістатися магічного меча, Морген вів Зипера темним підземеллям…
Лише зараз, лицар помітив у руці Морока річ, що здалася йому дещо дивною, як для воїна, котрий майстерно володіє мечами. Морген крокував темрявою, спираючись на довгий посох. Зипер хотів було розпитати свого супутника, щодо незвичного атрибуту, але не встиг, Морок заговорив першим:
— «Очі правди» - магічна річ, здатна впливати на свідомість живих і мертвих, — продовжуючи крокувати вперед розпочав Морген. — Артефакт, що здатен показати речі, які залишились без уваги, були забуті, або ж події не відомі тому на кого спрямована їх дія…
Чіткого пояснення ці слова не давали, але змусили Зипера замислитись над їхнім змістом.
Невдовзі подорожні звернули з вузького коридору, опинившись в доволі просторій кімнаті з високими, як на підземелля стелями. Посеред темного приміщення знаходився п'єдестал на якому розсіюючі темряву лежав красивий, срібний шолом.
У свідомості Зипера чомусь заграли бентежні ноти. Частину приміщення освітлювали промені, що линули від шолому. Певні клаптики темряви розсіювало світло, що надходило від смолоскипа, котрий тримав у руці Зипер. Втім віддалені кути кімнати здавалися лицарю незвично темними, схожими на ті, із яких свого часу з'являвся сам Зипер у двобої з Кнайтом.
— Щось тут не так, — мовив Зипер і вже за мить отримав підтвердження власних слів.
За спиною Моргена пролунав гуркіт і вхід, що не мав дверей раптово зачинився. Невідомо звідки виникли грати, зачинивши собою єдиний шлях до виходу з кімнати. Темні кути раптово набули звичних відтінків напівтемряви і щось невідоме заворушилось в них. 
Морок прекрасно бачив у темряві, втім загадкова вуаль тимчасово була закрита навіть для його очей.
— Схоже ми не самі, — спокійним голосом мовив Морген, дістаючи один зі своїх мечів.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.